Список використаної та рекомендованої літератури до Розділу 2

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII.

3. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 року № 62/95-ВР.

4. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII.

5. Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори: Закон України від 15 лютого 1995 року № 60/95-ВР.

6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року №2135-ХІІ.

7. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х.

9. Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року №114/1042/516/1199/936/1687/5.

10. Інструкція про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства юстиції України та Верховного Суду України від 27 червня 1995 року № 437.

11. Про організацію діяльності прокурора у кримінальному провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн.

12. Про затвердження Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами: наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України від 16 червня 1998 року №158/417.

13. Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 1 серпня 2000 року № 188.

1. Про затвердження Інструкції про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби, психотропні речовини: наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України від 10 жовтня 1997 року № 306/680/21/66/5.

2. Інструкція про участь працівників Експертної служби МВС України в кримінальному провадженні як спеціалістів: затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 жовтня 2012 року № 962 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 99. – Ст. 4024.

3. Інструкція з організації діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України: затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 9 серпня 2012 року № 686 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 84. – Ст. 3408.

4. Про затвердження зразка Направлення для посадових осіб органів Державної фінансової інспекції України на проведення ревізії, державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель, зустрічної звірки: наказ Міністерства фінансів України від 25 вересня 2012 року № 1027 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 80. – Ст. 3235.

5. Про затвердження Порядку зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вилучених із незаконного обігу: постанова Кабінету Міністрів України від 7 травня 2008 року № 422.

6. Про затвердження Порядку провадження діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом: постанова Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 року № 589.

7. Про судову практику у справах про злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4.

8. Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770.

9. Постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2012 року у справі № 5-15кс12 // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/28332568

10. Постанова Верховного Суду України від 7 лютого 2013 року у справі № 5-27кс12 // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30005872

Наукова література

1. Бандурка О.М. Основи судової бухгалтерії: підруч. / О.М. Бандурка. – Х.: Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2001. – 336 с.

2. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия / Р.С. Белкин. – М.: Изд-во «БЕК», 1997.

3. Белкин Р.С. Тактика следственных действий / Р.С. Белкин, Е.М. Лившиц. – М.: Новый Юристъ, 1997.

4. Бобрик К.Ю. Призначення й проведення судово-економічних експертиз при розслідуванні злочинів, пов’язаних зі створенням злочинної організації / К.Ю. Бобрик // Експертне забезпечення розслідування окремих видів злочинів: зб. м-лів наук.-практ. конф. – К.: Навчально-науковий інститут слідчих і криміналістів; Національна академія внутрішніх справ, 2011.

5. Бондаренко Д.А. Розслідування зловживань владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень (криміналістична характеристика та початковий етап розслідування): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Д.А. Бондаренко. – Х., 2009. – 18 с.

6. Геселев О.В. Процесуальний статус та повноваження прокурора за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / О.В. Геселев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nsj.gov.ua/training/ judjes

/kpk6/

7. Деякі питання розслідування умисних вбивств на сучасному етапі: метод. рек. / підгот. С.Д. Коберником, відп. ред. О.Ф. Свірін. – К.: Генеральна прокуратура України, 2001. – С. 45.

8. Довженко О.В. Особливості досліджень з питань наявності закликів у текстах документів / О.В. Довженко, Т.В. Савина // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. – 2010. – Вип. 10. – С. 282 – 287.

9. Клим A.M. Криминалистическая методика расследования злоупотребления властью или служебными полномочиями / A.M. Клим; под ред. В.Ф. Ермоловича. – Минск, 2000. – 82 с.

10. Колчевский И.Б. Особенности квалификации и предварительного расследования по уголовным делам о взяточничестве / И.Б. Колчевский, С.И. Данилова, С.В. Крашенинников, подготовлен для системы Консультант Плюс, 2008 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.consultant.ru

11. Костицький М.В. Комплексні судово-психологічні експертизи / М.В. Костицький // Юридична психологія та педагогіка. – 2010. – № 2(8) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum

/Juptp/2010_2/kostutsk.htm

12. Криміналістика: підруч. / В.Д. Берназ, В.В. Бірюков, А.Ф. Волобуєв; за заг. ред. А.Ф. Волобуєва. – Х.: Харківський національний університет внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України, 2011. – 666 с.

13. Криміналістика: підруч. для студ. юрид. спец. ВЗО. / ред.: В.Ю. Шепітько; Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – К.: Ін-Юре, 2004. – 725 с.

14. Кримінальне право України: навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін.; за ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.

15. Кримінальне право. Особлива частина: підруч. / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко, М.І. Мельник та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – [3-тє вид., переробл. та допов.]. – К.: Атіка, 2009. – 744 с.

16. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В.Я. Тація та ін. – Х.: Право, 2013.

17. Кубарєва О.В. Розслідування злочинів, пов’язаних з реалізацією виборчого права: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / О.В. Кубарєва. – К.: Академія управління Міністерства внутрішніх справ, 2010. – 211 с.

18. Кустов А.М. Механизм квартирной кражи / А.М. Кустов // Журнал «Проблемы местного самоуправления» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.samoupravlenie.ru/39-04.php

19. Кушниренко С.П. Особенности расследования взяточничества: учеб. пособие / С.П. Кушниренко. – СПб: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2002. – 108 с.

20. Лапин Е.С. Теория и практика расследования преступлений против интеллектуальной собственности: моногр. / Е.С. Лапин; под ред. А.Ф. Волынского. – М.: Юрлитинформ, 2011. – 360 с.

21. Методичні рекомендації щодо методики розслідування умисних вбивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого та здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях вказаної категорії / О. Ткаченко, Д. Роговий; прокуратура Харківської області. – Х., 2013. – 27 с.

22. Методичні рекомендації щодо організації прокурорських перевірок з питань додержання законів щодо обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів. – К.: Генеральна прокуратура України, 2011.

23. Мишков Я.Є. Методика розслідування хабарництва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Я.Є. Мишков. – Х., 2005. – 20 с.

24. Моніторинговий кримінологічний аналіз злочинності в Україні (2009–2013 роки): моногр. / Є.М. Блажівський, І.М. Козьяков, О.О. Книженко, О.М. Литвак та ін. – К.: Національна академія прокуратури України, 2014. – 484 с.

25. Настільна книга слідчого: наук.-практ. вид. для слідчих і дізнавачів / М.І. Панов, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – 720 с.

26. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу від 26 грудня 2012 року № 1950/5) // Офіційний вісник України. – 2013. – № 3. – Ст. 91.

27. Осипова Е.П. Методика расследования невыплаты заработной платы: моногр. / Е.П. Осипова. – М.: Юрлитинформ, 2013. – 192 с.

28. Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням: зб. лекцій. – К.: Національна академія прокуратури України, 2013.

29. Пивоваров В.В. Фактори існування і відтворення фінансової злочинності / В.В. Пивоваров // Право України. – 2003. – № 3. – С. 65–70.

30. Плахотіна В.М. Призначення й провадження деяких видів експертиз на початковому етапі розслідування хабарництва, вчиненого співробітниками правоохоронних органів / В.М. Плахотіна // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – Вип. 60. – С. 260–266.

31. Розслідування злочинів, вчинених на ґрунті нетерпимості: навч.-практ. посіб. – К., 2012. – 167 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// diversipedia.org.ua/db_files/Hate_Crime_Investigation_MANUAL_2012_FINAL.pdf

32. Саінчин О.С. Особливості початкового етапу розкриття вбивств, виконаних на замовлення: навч. посіб. / О.С. Саінчин. – Одеса: Юридична література, 2002. – 160 с.

33. Слюсарева Н.Д. Криминалистическое обеспечение расследования преступлений против семьи: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: 12.00.12 / Н.Д. Слюсарева; Московский гос. юрид. ун-т. им. О.Е. Кутафина. – М., 2013. – 28 с.

34. Сучасні проблеми криміналістики: навч. посіб. / О.В. Геселев, І.І. Присяжнюк, Я.А. Соколова, Г.В. Щербакова. – К.: Національна академія прокуратури України; Кіровоград: МПП «Антураж А», 2012. – 424 с.

35. Твердохліб І.М. Криміналістична характеристика крадіжок, учинених в умовах надзвичайних ситуацій / І.М. Твердохліб // зб. наук. праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. – 2011. – Вип. 16. – С. 129. – (Серія «Право»).

36. Трепак В.М. Розслідування хабарництва, що вчиняється суддями: моногр. / В.М. Трепак. – К.: Атіка-Н, 2012. – 200 с.

37. Чупахин Р.В. Типовые следственные ситуации и основные средства их разрешения при расследовании взяточничества / Р.В. Чупахин // Российский следователь. – 2007. – № 7. – С. 17–22.

38. Шепітько В.Ю. Розслідування злочинів корупційної спрямованості: наук.-практ. посіб. / В.Ю. Шепітько, В.А. Журавель; Національна академія наук України. – Х.: Харків юридичний, 2013. – 219 с.

РОЗДІЛ 3

УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У СУДОВОМУ

КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

3.1. Повноваження прокурора у судовому провадженні

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України державним обвинуваченням є процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. З цієї дефініції чітко вбачається, що державне обвинувачення у суді має право підтримувати лише одна посадова особа – прокурор.

Прокурором відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України є: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

До керівників органів прокуратури згідно з КПК України віднесені: Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Правове становище прокурора, який підтримує державне обвинувачення у суді, обумовлюється його процесуальними взаємовідносинами із:

1) керівником органу прокуратури (у тому числі керівниками органу прокуратури вищого рівня);

2) судом;

3) іншими представниками сторони обвинувачення;

4) потерпілим;

5) стороною захисту;

6) іншими учасниками кримінального провадження.

Саме в діяльності прокурора як сторони кримінального провадження законодавчо закладено реалізацію таких важливих засад, як змагальність і диспозитивність.

Діяльність прокурора у кримінальному провадженні не можна окреслити лише тими заходами, які він запланував для виконання під час досудового розслідування, а потім під час реалізації процедури судового розгляду того чи іншого кримінального провадження (справи). Вона (діяльність) має узгоджуватися із завданнями кримінального провадження, які зазначені в ст. 2 КПК України.

Завданнями кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України є:

• захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

• охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

• забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Таким чином, завдання прокурора у кримінальному провадженні вбачаються із змісту його повноважень, передбачених КПК України.

При цьому необхідно враховувати, що прокурор у кримінальному провадженні є стороною обвинувачення, до якої законодавцем також віднесені слідчий, керівник органу досудового розслідування, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, передбачених КПК України.

У свою чергу, до сторони захисту в кримінальному провадженні віднесені:

• підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий;

• особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, або вирішувалося питання про їх застосування;

• їхні захисники та законні представники.

Завдання прокурора під час досудового розслідування і судового провадження конкретизовані в наказі № 4гн.

Особливості процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх врегульовано положеннями наказу Генерального прокурора України від 1 листопада 2012 року № 16гн «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей»; у воєнній сфері – наказу Генерального прокурора України від 12 квітня 2013 року № 12гн «Про організацію діяльності прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері»; стосовно протидії організованій злочинності – наказу від 21 березня 2013 року № 4/2гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю»; щодо злочинів з ознаками корупції – положеннями наказу Генерального прокурора України від 25 червня 2013 року № 10гн «Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції».

Згідно з п.п. 1.2–1.5 п. 1 наказу № 4гн до цих завдань прокурора віднесені:

• безумовне реагування на виявлені порушення закону з часу надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення до прийняття остаточного рішення у провадженні;

• швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, обов’язкову участь прокурорів – процесуальних керівників досудового розслідування в їх судовому розгляді (у визначених законом випадках), поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження;

• своєчасне вжиття заходів до усунення причин та умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення, відшкодування завданої ним шкоди фізичним та юридичним особам, державним і комунальним інтересам, розшуку майна, яке стало предметом злочинного посягання;

• пред’явлення процесуальними керівниками цивільних позовів у кримінальному провадженні в установлених законом випадках.

Повноваження прокурора відповідно до змісту КПК України – це сукупність прав та обов’язків, реалізація яких дозволяє йому виконати передбачені законодавством завдання у кримінальному провадженні. Лише використовуючи свої повноваження у визначений законом спосіб, прокурор може виконати поставлені завдання, про які йшлося вище.

Завдання і повноваження прокурора у кримінальному провадженні тісно пов’язані між собою.

Завдання випливають із повноважень прокурора, передбачених КПК України.

У свою чергу, повноваження – це єдиний засіб для виконання поставлених перед прокурором завдань.

Завдання прокурора у кримінальному провадженні можливо поділити на:

• загальні (наскрізні), тобто завдання, які стоять перед прокурором протягом досудового та судового провадження. Вони викладені у ст. 2 КПК України;

• спеціальні завдання, які виконуються прокурором на кожному етапі кримінального провадження.

Необхідно зазначити, що загальні завдання, як і спеціальні, підлягають обов’язковому виконанню прокурором під час судового провадження. При цьому здійснення прокурором заходів з виконання завдань на конкретній стадії кримінального провадження сприяють більш якісному і швидкому виконанню наскрізних завдань прокурора.

Пунктом 16 галузевого наказу Генерального прокурора України визначено, що у підготовчому судовому засіданні думка прокурора щодо можливості затвердження угоди, закриття провадження, направлення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності, призначення судового розгляду кримінального провадження повинна бути об’єктивною, ґрунтуватися на матеріалах провадження та нормах закону. Відповідно до ч. 3 ст. 36 КПК України участь прокурора в суді є обов’язковою, крім випадків, передбачених КПК України.

Тобто прокурор у кримінальному провадженні повинен своєчасно прибути в підготовче судове засідання для здійснення своїх процесуальних функцій.

Якщо підготовче судове засідання відбувається у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього, усі процесуальні дії повинні здійснюватися в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього й відповідає його віковим та психологічним особливостям.

При прийнятті процесуальних рішень необхідно вислуховувати аргументи неповнолітнього та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на нього (ч. 2 ст. 484 КПК України).

Так само повинно вирішуватися питання щодо участі прокурора у підготовчому судовому засіданні, в якому розглядаються угоди між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості або про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим).

При вирішенні судом питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду, прокурор повинен своєчасно і ґрунтовно заявляти клопотання, зокрема про здійснення судових викликів осіб до суду для допиту та витребування речей чи документів, долучення документів і матеріалів, що мають значення для кримінального провадження. За наявності підстав прокурор клопоче перед судом про обрання, зміну чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого, висловлює думку щодо клопотань інших учасників судового провадження тощо. Це сприятиме вирішенню завдань забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду кримінального провадження.

У підготовчому судовому засіданні завдання прокурора полягають у:

• переконанні суду у відповідності вимогам закону прийнятих під час досудового розслідування процесуальних рішень (зокрема, про укладення угод про визнання винуватості та про примирення, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, звільнення особи від кримінальної відповідальності тощо);

• обґрунтуванні позиції з приводу можливості призначення судового розгляду або з приводу звільнення особи від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених п.п. 4–8 ч.ч. 1 або 2 ст. 284 КПК України;

• заявленні у разі потреби обґрунтованих клопотань про виклик до суду для допиту певних осіб; про витребування необхідних речей і документів;

• доведенні правильності своєї позиції щодо обрання, зміни чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі й запобіжного заходу;

• спростуванні необґрунтованих доводів сторони захисту чи інших учасників судового провадження із зазначених питань;

• заявленні цивільного позову відповідно до вимог ст. 128 КПК України у випадку, якщо позов не був заявлений під час досудового розслідування.

При розгляді кримінального провадження судом присяжних завдання прокурора обумовлені особливостями судового провадження. Кримінальне провадження у суді присяжних регламентовано ст.ст. 383–391 КПК України.

Зокрема, суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.

Потрібно зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 384 КПК України прокурор зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. Письмове роз’яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.

У п. 18 галузевого наказу Генерального прокурора України зазначено, що під час судового розгляду кримінального провадження прокурор зобов’язаний брати активну участь у з’ясуванні обставин кримінального правопорушення та перевірці їх доказами, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх з точки зору належності, допустимості, достовірності.

За необхідності клопотати про виклик до суду свідків, експертів, спеціалістів, дослідження додаткових доказів, застосування заходів забезпечення кримінального провадження або проведення слідчих (розшукових) дій.

Під час допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків, прокурору необхідно з’ясовувати обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України), зокрема:

• подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

• винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

• вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

• обставини, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження;

• обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

За наявності підстав прокурор зобов’язаний подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також заперечувати проти необґрунтованих клопотань сторони захисту та потерпілого з цього питання.

Під час з’ясування обставин кримінального правопорушення та перевірки їх доказами завдання прокурора також полягають у:

• доведенні винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення шляхом подання відповідних доказів, які є належними та допустимими; забезпеченні своєчасного прибуття до суду свідків обвинувачення;

• володінні та використанні методики і тактики проведення прямого та перехресного допиту у суді;

• спростуванні доказів сторони захисту шляхом використання усіх передбачених законом засобів;

• постійному моніторингу та прогнозуванні дій сторони захисту, а також можливих клопотань інших учасників процесу; своєчасній та обґрунтованій зміні обвинувачення, висуненні додаткового обвинувачення за наявності для цього підстав;

• за наявності підстав для укладання угоди про визнання винуватості з урахуванням всіх обставин, передбачених законом; висловленні своєї думки щодо можливості затвердження судом угоди про примирення, якщо угода ініційована в суді.

Згідно зі ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Таке рішення приймається судом винятково з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод.

Якщо під час судового розгляду встановлено нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, прокурор наділений правом змінити обвинувачення.

Метою зміни обвинувачення є:

– зміна правової кваліфікації;

– зміна обсягу обвинувачення;

– зміна правової кваліфікації та обсягу обвинувачення разом.

Можливі випадки, коли зміна обвинувачення обумовлена зміною правової кваліфікації та обсягу обвинувачення одночасно.

У разі отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

Відмова від підтримання державного обвинувачення можлива у разі, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується.

В такому випадку прокурор повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження.

Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.

У зв’язку з цим головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді, і у разі його згоди потерпілий користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду

При цьому необхідно пам’ятати, що виконання дій, зазначених у ст.ст. 338, 339, 340 КПК України, здійснюється прокурором лише після погодження відповідних процесуальних документів з керівником органу прокуратури, в якому він працює (ст. 341 КПК України).

Виступ у судових дебатах є професійним обов’язком прокурора. Судові дебати є складовою змагального кримінального процесу, метою якого є встановлення істини у справі, постановлення законного та обґрунтованого рішення.

Готуючись до судових дебатів, прокурори повинні складати письмові промови або їх тези, у яких викладаються міркування щодо обсягу доведеного обвинувачення, оцінки доказів, застосування кримінального закону, призначення покарання та вирішення інших питань, передбачених ст. 368 КПК України. При визначенні позиції щодо покарання прокурор зобов’язаний суворо додержуватися вимог кримінального закону про його відповідність і справедливість з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпеки кримінального правопорушення, особи винного, обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, а також особи і поведінки потерпілого.

Виступаючи в судових дебатах, прокурор зобов’язаний у всіх передбачених законом випадках ставити перед судом питання про призначення додаткового покарання, застосування спеціальної конфіскації, відшкодування завданих правопорушеннями збитків та моральної шкоди.

На цьому, зокрема, наголошується в п. 22 галузевого наказу Генерального прокурора України.

Під час проголошення промови у судових дебатах прокурор зобов’язаний:

• оцінити усі з’ясовані обставини кримінального провадження на предмет їх достатності для винесення обвинувального вироку;

• скласти переконливу промову, яка ґрунтується на досліджених у судовому засіданні обставинах кримінального провадження;

• зробити аналіз доказової бази, яка була предметом дослідження у суді та вирішення питання щодо послідовності надання суду доказів у своїй промові;

• у разі проголошення промови групою державних обвинувачів здійснити належний розподіл її частин, у кожній з яких виступатиме окремий прокурор;

• запропонувати суду об’єктивну і обґрунтовану міру покарання, яка, на думку прокурора, має бути призначена обвинуваченому;

• за необхідності використати право репліки, застосувавши її для спростування тверджень сторони захисту;

• у разі виступу у суді присяжних врахувати усі особливості такого судового провадження і використовувати відповідні прийоми переконання;

• дотримуватися правил прокурорської етики у суді.

Відповідно до ст. 370 КПК України кожне судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Обґрунтованим закон визначає рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

У статті 409 КПК України визначено підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. За наявності підстав для апеляційного оскарження вироку чи ухвали суду першої інстанції внесення апеляційної скарги у встановлений законом строк є професійним обов’язком прокурора.

Зокрема, в п. 25 наказу № 4гн звертається увага прокурорів на необхідність забезпечення оскарження незаконних судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, за нововиявленими обставинами та до Верховного Суду України, повноту та якість поданих документів реагування.

Якщо апеляційну скаргу відхилено, прокурор має право звернутися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.

Відповідно до ст. 424 КПК України у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень судом першої інстанції.

Порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України визначено у Главі 33 КПК України.

Прокурору потрібно мати на увазі, що заяву про перегляд судового рішення у кримінальній справі Верховним Судом України крім інших осіб, визначених у ст. 425 КПК України, має право подати прокурор, який брав участь в суді першої інстанції, в апеляційному та касаційному розгляді справи.

Незалежно від участі в судовому розгляді правом подання апеляційної, касаційної скарг, звернення до Верховного Суду України наділені:

• Генеральний прокурор України;

• перший заступник та заступники Генерального прокурора України;

• прокурори областей, міст Києва і Севастополя;

• їх перші заступники та заступники.

Водночас зазначене право стосується лише випадків, передбачених у п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК України, тобто неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

Заява про перегляд судового рішення у кримінальній справі Верховним Судом України подається до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який вирішує питання про допуск справи до провадження або відмови у такому допуску.

Відповідно до ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.

Заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, мають право подати учасники судового провадження.

При цьому прокурору потрібно враховувати, що згідно зі ст. 461 КПК України перегляд за нововиявленими обставинами виправдувального вироку допускається лише протягом передбачених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається в письмовій формі до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.

Повноваження прокурора у кримінальному провадженні викладені у КПК України.

Необхідно зазначити, що в КПК України повноваження прокурора виступають як поняття, до якого структурно входять повноваження прокурора у кримінальному провадженні і повноваження керівника органу прокуратури.

Загальний перелік повноважень прокурора міститься у ст. 36 КПК України, однак їх обсяг не вичерпується лише цією нормою.

Посилання на наявність у прокурора відповідних повноважень як сторони обвинувачення у судовому провадженні містяться також у ст.ст. 331–333, 336, 337–341, 344, 347, 349–364, 380, 381–382, 383, 384, 387, 393, 394, 402–404, 405, 406, 425, 431, 434, 435, 446, 453, 460, 466, 468–470, 472–476, 477, 481, 484, 497, 498, 500, 512, 516 КПК України.

Фактично повноваження керівника прокуратури району (міста) у судовому провадженні полягають у праві:

– заміни прокурора, котрий підтримує державне обвинувачення в суді на іншого прокурора у випадках, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України;

– особистого підтримання державного обвинувачення в суді у разі, якщо керівник прокуратури визнає це за необхідне;

– погодження або відмови у погодженні угод про визнання винуватості у судовому провадженні (пп. 19.1 галузевого наказу Генерального прокурора України);

– погодження або відмови у погодженні процесуальних документів, пов’язаних із зміною обвинувачення, висуненням додаткового обвинувачення та відмовою від підтримання державного обвинувачення в суді.

Керівники органів прокуратури вищого рівня, окрім того, наділені правом подання апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами.

Окрім того, закон надає їм право доповнювати, змінювати або відмовлятися від апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, внесених ними або прокурорами нижчого рівня.

У зв’язку з цим пп. 23.4 галузевого наказу Генерального прокурора України передбачено обов’язок прокурора – керівника прокуратури району (міста) щодо письмового звернення до керівників прокуратур вищого рівня, уповноважених на подання апеляційної скарги, з вмотивованою пропозицією про її подання у випадку неузгодженості позиції прокурора у провадженні та керівника прокуратури щодо необхідності оскарження судового рішення.

Враховуючи результати діяльності прокурора у кримінальному провадженні, необхідно зазначити про те, якими є критерії її оцінки. Адже судове провадження є завершальною стадією кримінального процесу, де приймається рішення про винність особи у вчиненні кримінального правопорушення. Таке рішення безпосередньо пов’язано з реалізацією прокурором процесуальних повноважень у кримінальному провадженні і свідчить про якість цієї діяльності.

У наказі № 4гн зазначено, що основними критеріями оцінювання ефективності здійснення прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні є:

– своєчасне вжиття заходів щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; поновлення порушених прав та інтересів; притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності; забезпечення повного відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди;

– виявлення причин вчинення кримінальних правопорушень і умов, що сприяли цьому, вжиття заходів до їх усунення;

– додержання законності при реєстрації, вирішенні заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення або ті, що готуються;

– забезпечення достовірності обліку показників щодо стану злочинності та досудового розслідування; забезпечення додержання вимог закону щодо швидкого, всебічного, повного, неупередженого розслідування і судового розгляду кримінального правопорушення; своєчасне скасування незаконних рішень у кримінальних провадженнях;

– обсяг, складність, категорія кримінального провадження, реальний внесок у дослідження його обставин; активність і професійна майстерність при доведенні перед судом обвинувачення; об’єктивність та повнота вжитих заходів до прийняття судом законного рішення, реагування на незаконні рішення; якість поданих апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами.

Таким чином, чітке розуміння завдань і повноважень прокурора у кримінальному провадженні у цілому і на кожній його стадії сприятиме досягненню завдань, які ставить кримінальне процесуальне законодавство перед кожним учасником процесу.