2.3. Криміналістична методика процесуального керівництва прокурором розслідуванням злочинів проти власності

У ст. 13 Конституції України проголошено рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою.

Відповідно до ст. 41 Основного Закону України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним. Правом власності згідно зі ст.ст. 316–317 ЦК України є право власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На підставі ст.ст. 324–327 ЦК України суб’єктами права власності є народ України, фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Однією з гарантій рівності захисту усіх форм власності є встановлення кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, незалежно від того, на яку форму власності було вчинено посягання.

Відповідальність за злочини проти власності закріплено у ст.ст. 185–198 Розділу VІ «Злочини проти власності» Особливої частини КК України.

Власність, що є родовим об’єктом вказаної категорії злочинів, характеризується як суспільні відносини в сфері розподілу матеріальних благ індивідуального або колективного споживання або для здійснення виробничої діяльності. При знищенні або пошкодженні майна додатковими факультативними об’єктами кримінальних правопорушень можуть бути громадський порядок і безпека, довкілля тощо.

У встановленому законом порядку, вступаючи у відносини власності одна сторона (власник) володіє, користується й розпоряджається майном на власний розсуд, а інша сторона (не власник, тобто всі інші особи) не перешкоджає їй у цьому, тому перехід майна від власника до іншої особи відбувається тільки з волі власника. Кожне кримінальне правопорушення, що вчиняється з метою незаконного набуття права власності становить суспільну небезпеку, оскільки порушує зазначені відносини.

Безпосередні об’єкти окремих видів кримінальних правопорушень проти власності (крадіжки, шахрайства, ненасильницьких грабежів тощо) збігаються з родовим об’єктом.

Деякі злочини, відповідальність за які передбачено у Розділі VІ КК України, одночасно посягають на кілька об’єктів. Це характерно передусім для тих злочинів проти власності, що поєднані із застосуванням (погрозою застосування) насильства: насильницький грабіж, розбій, вимагання. У насильницьких майнових злочинах основним об’єктом є власність, а додатковим – особистість потерпілого.

Крім того, ненасильницьким злочинам проти власності іноді притаманна наявність додаткового безпосереднього об’єкта. Так, у складі кримінальних правопорушень – крадіжки, грабежу, розбою, поєднаних із проникненням у житло, додатковим об’єктом є недоторканність житла, а у складі злочину навмисного знищення або пошкодження майна, вчиненого шляхом підпалу, вибуху або іншого загальнонебезпечного способу, – громадська безпека. Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, якщо особа мала намір заволодіти майном певного виду (якості, значення тощо), місцезнаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання, реалізація якого передбачає входження чи потрапляння в приміщення, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), то фізичне потрапляння до такого приміщення зі згаданою метою є незаконним, а поєднане із застосуванням насильства чи погроз його застосування задля заволодіння майном має кваліфікуватися як розбій, поєднаний із проникненням у приміщення.

Відносини власності є додатковим об’єктом (обов’язковим або факультативним) значної кількості кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено в інших розділах КК України. Отже, кримінально-правовий захист власності здійснюється й шляхом застосування цих норм.

Система кримінальних правопорушень проти власності визначена у КК України.

Корисливі злочини, пов’язані з неправомірним отриманням майнової

вигоди:

– крадіжка;

– грабіж;

– розбій;

– вимагання;

– шахрайство;

– привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем;

– інші корисливі злочини.

Злочини проти власності, не пов’язані з отриманням майнової вигоди:

– заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою;

– умисне знищення або пошкодження майна;

– погроза знищення майна;

– порушення обов’язків щодо охорони майна;

– необережне знищення або пошкодження майна.

Розкрадання має форми та види. Форма розкрадання визначається способом його здійснення. Так, крадіжка, шахрайство, розбій тощо – це форми розкрадання. Своєю чергою, будь-яку форму розкрадання поділяють на види залежно від наявності або відсутності кваліфікуючих ознак (проста крадіжка, кваліфікований вид крадіжки, особливо кваліфікований).

Серед форм розкрадання з ознаками вимагання можна назвати дві підгрупи:

– насильницькі форми (розбій, вимагання чи грабіж, поєднані із застосуванням або погрозою застосування насильства);

– ненасильницькі форми (крадіжка, привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, шахрайство, відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Об’єктивна сторона розкрадання характеризується наявністю причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням та шкідливими наслідками заподіяння матеріальної шкоди.

Ознака протиправності означає, що розкрадання здійснюється не тільки забороненим законом способом (об’єктивна протиправність), але й за відсутності у винного прав на майно (суб’єктивна протиправність). Отже, заволодіння майном, на яке суб’єкт має право, не є розкраданням, навіть якщо воно вчинене одним зі способів, вказаних у ст.ст. 185–191 КК України. Такі дії можуть бути кваліфіковані як самоправство згідно зі ст. 356 КК України.

Безоплатним вважається вилучення майна без еквівалентного відшкодування грішми, іншим майном, своєю працею тощо. Якщо в процесі заволодіння майном власникові надається відповідне відшкодування, такі дії не вважаються розкраданням, оскільки вони не заподіюють майнового збитку. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, якщо конкретні фактичні обставини справи, зокрема й подібні до описаних, дають підстави вважати, що службова особа під впливом корисливого мотиву намагалася отримати неправомірну вигоду внаслідок вчинення протиправних дій з чужим майном, для досягнення поставленої цілі зловживає своїм службовими повноваженнями і вчиняє видимі, ніби законно оформленні дії, після яких майно вибуває з чужої власності, але при цьому не безоплатно, а зі сплатою явно заниженої його вартості, то такі дії мають розцінюватися як зловживання службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів. З наведеного робимо висновок, що ці ж дії не можуть утворювати склад злочину проти чужої власності, ознаки якого передбачені у ст. 191 КК України, оскільки в них відсутня одна з головних рис викрадення (розкрадання) – безоплатність.

Із суб’єктивної сторони будь-яке розкрадання характеризується прямим умислом і корисливою метою. Винний усвідомлює, що в результаті його дій певне чуже майно переходить у його володіння, і бажає цього. До змісту вини належить і усвідомлення особою конкретної форми розкрадання, а також, у відповідних випадках, кваліфікуючих ознак розкрадання. Помилкове уявлення особи, яка вчиняє кримінальне правопорушення, про належність викраденого майна тому або іншому власникові не впливає на кваліфікацію розкрадання.

Інтелектуальна ознака прямого умислу означає усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру вчиненого нею діяння, а також містить такий елемент, як передбачення настання суспільно небезпечних наслідків свідомо вчиненого діяння, тобто заподіяння власникові майнової шкоди. Ознака прямого умислу при кваліфікації розкрадання має важливе значення. Вчиняючи будь-яке розкрадання, винний передбачає, що його дії неминуче призведуть до заподіяння майнової шкоди.

Вольова ознака прямого умислу при здійсненні розкрадання в будь-якій його формі передбачає наявність бажання винного одержати матеріальну вигоду для себе або іншої особи шляхом заподіяння майнової шкоди власникові.

До здійснення розкрадання, особливо в таких його формах, як крадіжка, грабіж чи розбій, людину можуть спонукати заздрість, помста, злість тощо. Але основним мотивом вчинення розкрадання є корисливість – прагнення шляхом злочинної діяльності набути для себе або за власним бажанням іншим особам незаконного матеріального доходу, майнової вигоди.

Під корисливим мотивом слід розуміти внутрішнє прагнення особи до незаконного збагачення, одержання майнової вигоди при усвідомленні відсутності яких-небудь законних правових підстав претендувати на її отримання. Роль мотиву злочину полягає не тільки у формуванні умислу, але й у формуванні злочинної мети: кожному мотиву відповідає певна мета. Так, корисливий мотив, що сформувався у свідомості злочинця, викликає й формування відповідної мети: обернути чуже майно на свою користь.

Суб’єктом розкрадання є фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Вік, після досягнення якого може наставати кримінальна відповідальність, не однаковий для різних форм розкрадання. Так, згідно зі ст. 22 КК України відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна настає з 14 років, а за шахрайство, розтрату та інші злочини проти власності – з 16 років. Установлення зниженого віку кримінальної відповідальності за більшість форм розкрадання зумовлене великою суспільною небезпекою цих діянь, що може бути усвідомлена навіть малолітнім, а також значним поширенням таких злочинів серед дітей.

Здійснення злочину з використанням службового становища є кваліфікуючою ознакою цього злочину. Посилення кримінальної відповідальності службових осіб за такі види розкрадання зумовлено завданнями запобігання і протидії корупції.

Криміналістична характеристика крадіжки (ст. 185 КК України)

Нині в Україні у кримінальному світі організовуються злочинні угруповання для здійснення крадіжок, грабежів і розбійних нападів. Так, аналіз матеріалів кримінальних проваджень, зареєстрованих за фактами квартирних крадіжок, засвідчив, що часто потерпілі сприяли вчиненню злочину або несвідомо провокували його. Тобто вони приводили малознайомих людей до себе додому – в 29% випадків, віддавали ключі від квартири стороннім – 11%, залишали ключі, переважно для дітей, у поштових скриньках або під килимком перед вхідними дверима (особливо в сільській місцевості) – близько 30% випадків, у шафі електролічильника або для телевізійного (телефонного) кабелю тощо.

Потерпілі часто, спілкуючись із сусідами, колегами по роботі або знайомими в багатолюдних місцях, хизувалися, що придбали дорогі речі або апаратуру.

Тому поширеними є квартирні крадіжки, що відбуваються: за наведенням знайомих потерпілого – 7% випадків, товаришів по службі – 12%, родичів або дітей – 4%, осіб, що обслуговують будинок (двірники, листоноші, комунальні працівники, прибиральники та ін) – 22%, співучасників – членів злочинного угруповання (навідників) – 53%.

Зазвичай злочинці готують особистий або такий, яким вони незаконно заволоділи, транспортний засіб для прибуття до місця крадіжки й подальшої втечі з місця події.

До крадіжок злочинці, як правило, ретельно готуються:

• попередньо вибирають об’єкт крадіжки, вивчають режим роботи громадян (при квартирній крадіжці) або співробітників організації (при крадіжці із приміщення організації), а також систему сигналізації або охорони. Найчастіше злочинці особисто приходять на місце майбутньої крадіжки, щоб вивчити обстановку. Вони з’ясовують візуально або через опитування громадян, які цінності й де перебувають, специфіку замків, наявність охорони або сигналізації;

– на основі отриманої інформації злочинці або фахівці на їхнє замовлення виготовляють необхідні знаряддя, що допомагають відмикати засоби охорони приміщення, підшукують інші знаряддя злочину;

– визначають шляхи підходу до місця майбутньої крадіжки, способи проникнення й відходу з місця події;

– створюють сприятливі умови для крадіжки;

– визначають спільників, їх кількість і роль кожного з них.

З боку жертви крадіжки зазвичай існують фактори, що провокують її здійснення:

– слабка захищеність квартир і будинків громадян;

– доступність майна для злодія – безперешкодний доступ до під’їзду будинку, незважаючи на сучасні замки й домофони;

– легке проникнення у квартири – типові замки, їх нескладна конструкція;

– поінформованість злочинців про дії власника майна: про час роботи, відпочинку на дачі або закордонної поїздки, про час прибуття тощо;

– кримінальна діяльність інших співмешканців квартири тощо.

На відміну від квартирних крадіїв, автомобільні злодії зазвичай працюють у групі. Так, злочинна розвідка після отримання «замовлення» здійснює підбір марки автомобіля, злочинні «майстри» виготовляють нові фіктивні документи й номери на авто, «гонщики» вивчають маршрут від місця угону (стоянка, будинок власника) до місця маскування викраденого транспортного засобу.

З урахуванням характеру проникнення на об’єкт розкрадання крадіжки можна розділити на три групи:

– із застосуванням технічних засобів (підібраних ключів, відмичок, лома, домкрата тощо);

– без застосування технічних засобів (через вибиті двері, балкон, вікно, кватирку);

– з використанням вільного доступу.

В одних випадках злочинці хаотично забирають усі наявні матеріальні цінності, в інших – здійснюють цілеспрямований відбір. Інколи вилучення викраденого майна здійснюється таємно – через горища, підвали, запасні (чорні) ходи, а іноді – відкрито, через під’їзд, коли викрадене майно маскується під одягом, складається у валізи, сумки, портфелі або під видом переїзду одного з мешканців будинку на іншу квартиру.

На основному етапі крадіжки злочинці використовують різні способи приховування своїх дій і їх наслідків – знищують відбитки пальців і сліди взуття, відновлюють попередню обстановку тощо.

Часто вони вживають заходи для знищення, маскування й фальсифікації слідів на місці події, наприклад, надівають рукавички й обувають взуття більшого розміру або жіноче, змінюють вигляд викраденого майна. Таким чином приховують сліди перебування в приміщенні, створюють неправильні напрямки відходу з місця події й виносу викраденого, а також здійснюють збут або інакше розпоряджаються викраденим майном.

Аналіз слідчої практики свідчить, що при значних обсягах викраденого майна злочинці, як правило, влаштовують проміжні схованки (бази) – підвали, горища будинків (50% випадків). Лише у 13% випадків злочинці продавали або дарували викрадені речі незнайомим або знайомим громадянам, а в інших випадках винні зберігали викрадене вдома в себе, у співмешканки, на дачі в знайомих тощо.

Діяльність прокурора, слідчого, судді й інших суб’єктів кримінального провадження під час досудового розслідування або судового провадження тільки тоді буде цілеспрямованою, коли вони мають чітке уявлення про механізм вчинення злочину проти власності.

Знання ними найтиповіших механізмів злочинів дає змогу вже на початковій стадії досудового розслідування й судового розгляду сформувати вірогідну модель механізму вчиненого злочину, визначити напрями дослідження наявних у справі доказів і місця пошуку відсутньої інформації про злочин та його учасників.

Важливість такого підходу полягає ще й у тому, що він дозволяє прослідкувати розвиток злочинної події в діях і наслідках (причому всіх його учасників) з моменту виникнення злочинного задуму до його реалізації, а також етапи формування механізму злочину.

Джерелом отримання прокурором відомостей про вчинений злочин проти власності зазвичай слугує письмове повідомлення слідчого про початок досудового розслідування, що здійснюється на підставі ч. 6. ст. 214 КПК України. Письмове повідомлення має містити підставу початку досудового розслідування та інші відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З цього моменту керівник відповідного органу прокуратури згідно з ч. 1 ст. 37 КПК України має невідкладно призначити прокурора, який виконуватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, з урахуванням складності кваліфікації кримінального правопорушення, суспільного резонансу, прогнозованих обсягів процесуальної роботи та зважаючи на професійну майстерність і досвід відповідних прокурорів. Слід враховувати, що кількість кримінальних проваджень про злочини проти власності переважає над іншими видами кримінальних проваджень, оскільки ці злочини домінують в загальній структурі злочинності упродовж тривалого періоду.

Прокурору як процесуальному керівнику в кримінальному провадженні при плануванні розслідування крадіжки насамперед слід встановити, чи її не інсценовано. На практиці мають місце випадки, коли до інсценування вдаються особи, які зловживають спиртними напоями, наркомани, аматори азартних ігор і деякі інші категорії громадян. Іноді крадіжки інсценують особи, які не бажають повертати передані їм на тимчасове зберігання речі або очікують поділу майна у зв’язку з майбутнім розлученням, опису майна за борговими зобов’язаннями та з інших причин. Інколи неправдиві заяви про крадіжки подають особи, що уклали угоди страхування майна. Тільки після повної перевірки версії про інсценування необхідно розробити заходи для встановлення злочинців.

Специфіка планованих заходів залежить від складності слідчої ситуації.

Важливе практичне значення має встановлення того, які обставини скоєння злочину охоплюються умислом кожного зі співучасників.

Умислом організатора, підбурювача та спільника має охоплюватися факт розкрадання чужого майна та всі його кваліфікуючі ознаки, наприклад, проникнення в житло, приміщення або інше сховище, адже відповідно до ч. 3 ст. 29 КК України обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

Інколи трапляються також випадки залучення неповнолітніх і навіть дітей до здійснення крадіжки із проникненням у житло, приміщення або інше сховище.

Сьогодні багато об’єктів з матеріальними цінностями й приватні помешкання громадян обладнано охоронною сигналізацією. При її спрацюванні злочинців часто затримують на місці злочину. Чимало також випадків, коли їх вдається затримати «по гарячих слідах» або при збуті (реалізації) викраденого. У таких випадках при плануванні розслідування слід передбачати заходи задля встановлення особи затриманих і причетності їх до вчиненого й інших подібних злочинів, особи зловмисників також перевіряються за електронними базами дактилоскопічних карт осіб, які були раніше судимі за аналогічні злочини. З цією метою плануються перевірки затриманих за всіма наявними базами даних державних реєстрів, а також обліків:

• по фамільного й дактилоскопічного;

• обліку осіб, оголошених у розшук;

• обліку осіб за способом вчинення кримінального правопорушення;

• за картотекою слідів пальців з нерозкритих злочинів, оскільки затримані могли залишити свої сліди на інших місцях подій злочину.

Для викриття затриманих призначають експертизи, якщо на місці події були виявлені сліди рук, взуття, злому (при вилученні в затриманих знарядь злому).

Якщо злочинцям удалося втекти з місця події, то для розслідування необхідно зібрати інформацію:

• про спосіб крадіжки;

• про особливі ознаки викраденого;

• про поінформованість злочинців щодо наявності в потерпілого викрадених цінностей;

• про режим роботи потерпілого, місце зберігання ключів тощо.

Зважаючи на зібрану інформацію, з’ясовується, чи до крадіжки попередньо готувалися чи ні. Залежно від цього висуваються пошукові версії.

Якщо сталася крадіжка заздалегідь визначених речей (колекцій, ювелірних виробів, що зберігаються в певному місці, художніх творів тощо) або якщо злочинці могли бути поінформовані про місце зберігання ключів, режим роботи потерпілого або перебування його у відпустці, на дачі, висувається версія про здійснення крадіжки особами, які були обізнані про ці та інші важливі обставини. Таких крадіжок, як свідчать дослідження, відбувається більше ніж 60%. При перевірці висунутих версій необхідно встановити сусідів, знайомих потерпілого, які мають спільні з ними інтереси (наприклад, колекціонерів), друзів його дітей та інших громадян, що могли стати джерелом отримання злочинцями інформації або самі брали участь у крадіжці. Їх встановлюють шляхом ретельного допиту потерпілого, членів його родини, інших осіб, яким можуть бути відомі обставини, що становлять інтерес для слідства.

Коли зібрані дані свідчать, що крадіжку вчинено без попередньої підготовки, то зазвичай висувається версія про те, що злочин вчинений випадковими особами, які опинилися в даному районі. Це найчастіше так звані злочинці-гастролери або наркомани, особи, які втекли з місць позбавлення волі.

До прийомів приховання злочину можна віднести: виїзд злочинця з населеного пункту, де було вчинено крадіжку; знищення знарядь і слідів злочину; приховання знарядь вчинення злочину; збут викраденого або його приховання; знищення викраденого майна при виникненні небезпеки викриття; давання неправдивих свідчень, відмова від давання свідчень; неправомірний вплив на очевидців, свідків, потерпілих.

При перевірці слідчих версій встановлюють кількість злочинців і їх зовнішній вигляд. Цю інформацію можна отримати в осіб, що відпочивають поруч із під’їздами будинків, або тих, що гуляють із дітьми, двірників, прибиральників під’їздів, а також шляхом дослідження виявлених слідів пальців рук, взуття, злому. При плануванні важливо також змоделювати можливі місця збуту викраденого, імовірні дії злочинців щодо збуту. Тому варто встановити спостереження за ринками, автовокзалами, залізничними вокзалами, ломбардами, магазинами творів мистецтва, а також місцями концентрації підозрілих осіб.

Під час розслідування злочинів проти власності процесуальний керівник має звертати увагу слідчого на можливість використання сучасних інформаційних технологій. Це насамперед стосується встановлення осіб, причетних до вчинення злочину. Зокрема, завдяки тимчасовому доступу до інформації операторів мобільного зв’язку існує можливість з’ясувати місце перебування станцій мобільного зв’язку в певний період часу та перелік абонентів, які перебували в зоні дії базової станції, найближче до місця вчинення злочину. Реалізації цього способу отримання доказової інформації обов’язково передує звернення прокурора чи слідчого за погодженням із прокурором до слідчого судді з відповідним клопотанням, вимоги до змісту якого визначені у ч. 2 ст. 160 КПК України.

Розробляючи заходи розслідування крадіжок на об’єктах державної власності, за певних обставин слід висувати версію про можливе їхнє інсценування й ретельно перевіряти матеріально відповідальних осіб.

Якщо підстав для висування версії про інсценування крадіжки немає, при плануванні першочергових слідчих дій основну увагу приділяють встановленню кола осіб, які знали про надходження до каси великої суми грошей або про місце збереження товарно-матеріальних цінностей, режим охорони об’єкта, графік роботи підприємства.

Прокурору – процесуальному керівнику в кримінальному провадженні мають бути надані відомості про працівників підприємства, яких негативно характеризували, звільнених за компрометуючих підстав (вони часто бувають навідними або активними учасниками злочину).

У плані розслідування необхідно передбачити слідчі дії з метою встановлення всіх обставин, що підлягають доказуванню. До них належать:

• час, місце, обставини здійснення крадіжки;

• предмет розкрадання і його ознаки;

• особа, яка вчинила крадіжку, і дані, що її характеризують (при здійсненні крадіжки групою осіб встановлюється роль кожної з них, наявність між ними змови, колишні судимості, неодноразовість здійснення крадіжок);

• спосіб проникнення в приміщення й застосовані при цьому технічні засоби;

• джерела використаної злочинцями інформації про об’єкти і предмети крадіжки;

• місце переховування викраденого, обставини його збуту, зберігання й іншого обігу.

Допит потерпілих і матеріально відповідальних осіб у кримінальних провадженнях про крадіжки належить до першочергових слідчих дій. Під час допиту з’ясовується, за яких обставин їм стало відомо про крадіжку, коли востаннє вони бачили зниклі речі або цінності й коли виявили їх зникнення, яка їхня вартість та особливі ознаки. Потрібно зважати, що вартість викраденого потерпілі й матеріально-відповідальні особи часто завищують, а в деяких випадках не можуть назвати особливих ознак викраденого. Тому процесуальний керівник повинен дати вказівку слідчому допитати про зазначені питання також членів родини потерпілого, товаришів по службі, запропонувати надати наявні елементи викрадених предметів (залишки матеріалів, з яких вони виготовлені), фотографії з ювелірними прикрасами тощо.

Під час допиту завжди слід цікавитися тим, кого допитуваний підозрює у вчиненні злочину, чи не бачили його товариші по службі, сусіди, інші особи напередодні крадіжки підозрілих осіб.

Стосовно крадіжок із квартир з’ясовується також, чи не проживає по сусідству підозріла особа, яка вживає алкоголь або наркотики, хто міг знати про наявність у потерпілого цінностей, чи не проявляв хто-небудь до них інтересу й хто зі сторонніх осіб останній раз побував у квартирі.

Якщо допитуваний називає конкретних осіб, які могли вчинити крадіжку, то з’ясовується, на чому заснована така підозра. У матеріально відповідальних осіб також з’ясовують: який режим роботи організації, хто мав і має доступ до складу чи сховища, який порядок охорони об’єкта, чи не має в цій організації підозрілих працівників, чи не звільнялися з роботи такі особи останнім часом.

При розслідуванні крадіжок до невідкладних слідчих дій належить також допит свідків. У провадженнях про крадіжки особистого майна – це члени родини (у них з’ясовують ознаки викраденого й інші обставини). Відомості про можливих злочинців можуть бути отримані при допиті сусідів, інших осіб, що перебували в районі злочину. При крадіжці з організації, установи, підприємства необхідно допитати працівників охорони для встановлення місця їх перебування в момент крадіжки, а також зібрати необхідні дані про обставини крадіжки й підозрілих осіб.

Якщо під час розшуку «по гарячих слідах» або в процесі оперативно-розшукових заходів за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення проти власності затримано осіб, то вони підлягають особистому обшуку, огляду, допиту, проводиться обшук за місцем їх проживання.

Під час особистого обшуку й огляду підозрюваного, огляду його одягу й обшуку за місцем проживання важливим завданням є виявлення викрадених речей, їхнього пакування, товарних ярликів, знарядь злому, планів приміщень, а також одягу й взуття підозрюваного, на яких можуть лишитися частки ґрунту, фарби, крейдяної побілки й інші мікрооб’єкти з місця події.

При проведенні обшуку завжди потрібно враховувати, що злочинець, готуючись до крадіжки, зазвичай заздалегідь продумує способи приховання викраденого. Тому потрібно обшукувати не тільки житлове, але й інші приміщення (горища, підвали, гаражі, присадибну ділянку, садовий будинок тощо), де може бути сховано викрадене.

Під час обшуку необхідно зважати, що в деяких випадках злочинці до моменту їх встановлення і затримання встигають скоїти не одну, а кілька крадіжок. Слід шукати й вилучати не тільки об’єкти, що стосуються конкретної крадіжки, але й ті, що можуть стосуватися інших злочинів. Обшук варто проводити з використанням пошукових приладів, що полегшує виявлення схованок.

Допит підозрюваного у кримінальних провадженнях про крадіжки зазвичай починається зі з’ясування, де перебував допитуваний у момент вчинення злочину. Якщо він не зізнається у вчиненому й висуває алібі, то під час допиту з’ясовують дрібні деталі алібі для їх перевірки. Для викриття підозрюваного (обвинувачуваного) використовуються виявлені на місці події сліди, вилучені при обшуку й огляді речові докази, показання свідків-очевидців та інших свідків, допитаних для перевірки алібі.

Важливе значення при розслідуванні крадіжок мають судові експертизи. Обов’язок доказування, покладений на прокурора згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України, вимагає від нього активної участі щодо визначення необхідності проведення експертиз, видів цих експертиз, кола питань для вирішення експертом, забезпечення експерта необхідними матеріалами і зразками для проведення дослідження.

Найпоширенішими експертизами у кримінальних провадженнях про злочини проти власності є такі: дактилоскопічні – з питань дослідження слідів рук; трасологічні – щодо дослідження слідів знарядь злому, замків, взуття, протекторів транспортних засобів; товарознавчі – з питань оцінки вартості майна; експертизи матеріалів, речовин та виробів – з питань дослідження мікрооб’єктів. Орієнтовний перелік запитань, що можуть бути поставлені для вирішення експерту, за різними видами експертиз наведено у науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Іноді у цій категорії злочинів призначається почеркознавча експертиза: якщо, наприклад, на місці події виявлено записки, що можуть бути написані підозрюваним, або в підозрюваного вилучено план квартири чи приміщення, звідки було вчинено крадіжку.

Задля вирішення спеціальних питань кваліфікації та призначення покарання за злочини проти власності, тлумачення певних термінів і понять, відмежування цих посягань від інших злочинів процесуальному керівнику слід, передусім, звертатися до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності».