3.3. Повноваження прокурора у провадженні з перегляду судових рішень

Участь прокурора у апеляційному провадженні. Апеляційне оскарження судових рішень у випадках, передбачених законом, гарантовано у ст. 129 Конституції України і є невід’ємною складовою права особи на судовий захист.

Апеляційне провадження – це самостійна стадія кримінального процесу, у якій суд вищого рівня на підставі апеляційної скарги перевіряє законність, обґрунтованість і вмотивованість судових рішень місцевого суду, що не набрали законної сили.

Апеляційні суди виконують покладену на них державно-правову функцію контролю за належним правосуддям місцевих судів. Саме апеляційні суди мають забезпечувати недопущення виконання незаконного, необґрунтованого та невмотивованого рішення місцевого суду.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог, передбачених у КПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом за об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України (з точки зору належності, достатності, допустимості, достовірності).

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Єдність законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення становить його правосудність. Цей взаємозв’язок і взаємообумовленість вимог законності та обґрунтованості судового рішення є визначальним при реалізації прокурором своїх повноважень щодо апеляційного оскарження.

Метою апеляційного оскарження є забезпечення правосудності рішення суду першої інстанції, а в окремих випадках повторного розгляду кримінального провадження в повному обсязі чи частково, якщо з’ясування обставин судом першої інстанції проведено неповно чи однобічно.

Необхідною умовою апеляційного провадження є наявність предмета оскарження (судове рішення, що оскаржується) і суб’єкта оскарження (особа, яка має право подати апеляційну скаргу).

Предмети апеляційного оскарження визначені у ст. 392 КПК України, якою передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.

Суб’єкти апеляційного оскарження – це всі учасники кримінального провадження, захист інтересів яких пов’язаний із рішеннями, що приймаються в суді першої інстанції. Їх перелік у ст. 393 КПК України є вичерпним. Зазначені суб’єкти (особи) мають право оскаржити будь-яке рішення суду, що не відповідає вимогам закону.

Перегляд вироків і ухвал місцевого суду, що не набрали законної сили, є важливою стадією кримінального провадження, завдання якої зводиться до забезпечення законності судочинства, охорони конституційних прав громадян. Такий перегляд здійснюється передбаченими законом апеляційними судами.

Судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, підстави для їх скасування або зміни. У ст. 392 КПК України встановлено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:

– вироки;

– ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;

– інші ухвали у випадках, передбачених КПК України.

Також можуть бути оскаржені до апеляційного суду ухвали слідчого судді, у випадках, означених КПК України.

За стадіями кримінального провадження можна виділити такі види судових рішень:

а) рішення суду, постановлені в процесі досудового розслідування (ухвали слідчого судді);

б) судові рішення, постановлені під час судового провадження;

в) судові рішення, постановлені за результатами судового провадження;

г) судові рішення, постановлені в порядку виконання судового рішення.

Підстави для скасування або зміни судових рішень передбачені у ст. 409 КПК України, де, зокрема, зазначено таке.

Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:

– неповнота судового розгляду;

– невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

– істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

– неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише через істотне порушення прав обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції не має права скасувати ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру лише через істотне порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.

Суть кожної з перелічених підстав визначено в окремих нормах КПК України, зокрема, у ст.ст. 410–414.

Стосовно особливостей апеляційного оскарження судових рішень, ухвалених за наслідками спрощеного судового провадження, передбачених у ст. 394 КПК України, то умовно їх можна поділити на такі види.

1. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

2. Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.ст. 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорення встановлених досудовим розслідуванням обставин.

3. Вироки, ухвалені на підставі угод (Глава 35 КПК України), можуть бути оскаржені з урахуванням виду угод.

Зокрема, згідно із ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції може бути ухвалений на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.

Підстави для апеляційного оскарження таких вироків законом передбачені майже однакові, але є й відмінності.

Обидва види вироків можуть бути оскаржені обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав:

– призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;

– ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання;

– нероз’яснення йому наслідків укладення угоди.

Водночас потерпілим, його представником, законним представником в апеляційному порядку може бути оскаржено лише вирок, ухвалений на підставі угоди про примирення. Такий вирок зазначеними особами може бути оскаржений виключно з підстав:

– призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;

– ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання;

– нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;

– невиконання судом вимог, встановлених у ч. 6 ст. 474 КПК України.

Обвинуваченим, його захисником, законним представником обидва види вироків за угодами можуть бути оскаржені в разі невиконання судом вимог закону. Для вироків, ухвалених на підставі угоди про примирення, це вимоги, передбачені ч.ч. 5, 6, 7 ст. 474 КПК України

Прокурор має право оскаржити в апеляційному порядку обидва види вироків, ухвалених на підставі угод лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з вимогами закону угода не може бути укладена.

Крім того, вирок на підставі угоди про визнання винуватості прокурор може оскаржити у зв’язку з призначенням судом покарання менш суворого, ніж узгоджено сторонами угоди.

Незрозуміла логіка законодавця, який не передбачив права прокурора на оскарження пом’якшеного вироку, ухваленого на підставі угоди про примирення, а потерпілого – пом’якшеного вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, якщо такі пом’якшені покарання суперечать угоді між сторонами.

Порядок і строки апеляційного оскарження, структура та зміст апеляційної скарги. Порядок апеляційного оскарження – це встановлений законом механізм подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке не набрало чинності. Апеляційна скарга подається:

– на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, – через суд, який ухвалив судове рішення;

– на ухвали слідчого судді – безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Закон передбачає три види строків апеляційного оскарження судових рішень: 30 днів, 7 днів, 5 днів.

Апеляційна скарга може бути подана:

– на вирок або ухвалу про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру – протягом 30 днів з дня їх проголошення;

– на інші ухвали суду першої інстанції – протягом 7 днів з дня її оголошення;

– на ухвалу слідчого судді – протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, а також якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому в ст. 382 КПК України, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду. У цей строк суд зобов’язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.

У разі подання апеляційної скарги з пропуском встановленого строку прокурор може подати до суду апеляційної інстанції заяву про його поновлення, в якій зазначити причини його пропуску та доводи на їх обґрунтування.

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, якою поновлює пропущений строк, якщо визнає, що він пропущений з поважних причин.

Якщо зазначені у клопотанні причини не визнаються поважними, суд відмовляє у поновленні строку на апеляційне оскарження і апеляційну скаргу повертає апелянту разом з ухвалою суду, яка відповідно до ч. 6 ст. 399 КПК України може бути оскаржена в касаційному порядку.

Часто мають місце випадки, коли після ознайомлення з апеляційними скаргами інших учасників судового розгляду чи з інших причин необхідно внести зміни або доповнення до апеляційної скарги. Така можливість законом передбачена.

До початку розгляду справи в апеляційному суді особа, яка подала апеляційну скаргу, може внести до неї доповнення чи зміни. Тоді суд апеляційної інстанції всім іншим особам, які беруть участь у апеляційному розгляді, надає час, необхідний для вивчення зміненої або доповненої апеляційної скарги й подання на неї заперечень.

Законом заборонено внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого або виправданого (щодо збільшення обсягу обвинувачення, призначення більш суворого виду або міри покарання, збільшення суми цивільного позову тощо), за межами строків на апеляційне оскарження.

Прокурор може відмовитися від апеляційної скарги до закінчення апеляційного розгляду, тобто до виходу суддів у нарадчу кімнату для ухвалення рішення.

Вимоги до апеляційної скарги визначені в ст. 396 КПК України.

Апеляційна скарга подається в письмовій формі. У ній зазначаються:

– найменування суду апеляційної інстанції;

– процесуальне становище особи (посада), ПІБ, місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;

– назва документа (апеляційна скарга);

– судове рішення, яке оскаржується, і назву суду, який його ухвалив;

– вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення, з посиланням на норми закону щодо підстав для його зміни чи скасування;

– клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів у разі такої необхідності;

– позиція прокурора щодо судового рішення (зміни чи скасування);

– перелік матеріалів, які додаються;

– підпис прокурора (особи), який подає апеляційну скаргу.

При складанні апеляційної скарги напрацьовано певну її структуру, що містить 4 основні частини: вступну, описово-мотивувальну, резолютивну, додаткову.

У вступній частині апеляційної скарги зазначається:

• назва суду апеляційної інстанції;

• суб’єкт апеляційного оскарження (особа, яка подає апеляційну скаргу, її статус відповідно до ст. 393 КПК України), ПІБ, поштова адреса особи (установи), номер телефону та адреса електронної пошти, якщо такі є;

• назва документа прокурорського реагування («Апеляційна скарга») та назва судового рішення, що оскаржується.

Описово-мотивувальна частина апеляційної скарги містить:

• анкетні дані засудженого (виправданого) та зміст судового рішення;

• фактичні обставини справи, тобто зміст обвинувачення (за необхідності);

• думку прокурора про незаконність, необґрунтованість, невмотивованість судового рішення;

• доводи на обґрунтування апеляційних вимог із зазначенням доказів та обставин, що це обумовлюють;

• підстави для зміни чи скасування судового рішення (ст.ст. 409–414 КПК України);

• висновок щодо зміни чи скасування судового рішення (яким чином виправити порушення закону, які норми закону необхідно застосувати);

• норми кримінального процесуального закону, які регламентують повноваження апелянта, строки і порядок оскарження судового рішення та інші положення щодо апеляційного оскарження (ст.ст. 392–396 КПК України).

У резолютивній частині апеляційної скарги прокурор зобов’язаний запропонувати ухвалити одне із рішень, передбачених у ст. 407 КПК України:

• змінити вирок чи ухвалу;

• скасувати вирок чи ухвалу і направити справу на новий судовий розгляд;

• скасувати вирок чи ухвалу й закрити кримінальне провадження;

• скасувати вирок повністю чи частково і ухвалити новий вирок;

• скасувати ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру повністю чи частково та постановити свою ухвалу.

В апеляційній скарзі на вирок суду, ухвалений на підставі угоди, прокурор може запропонувати скасувати вирок і направити кримінальне провадження:

– до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угоду було укладено під час судового провадження;

– до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угоду було укладено під час досудового розслідування;

– змінити вирок.

За результатами апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

– залишити ухвалу без змін;

– скасувати ухвалу й постановити нову ухвалу.

Якщо в апеляційній скарзі йдеться про скасування вироку чи ухвали і постановлення свого вироку чи ухвали, то в такому разі прокурор має зазначити, за якими нормами Кримінального кодексу України необхідно кваліфікувати ті чи інші дії та яку міру покарання або вид примусового заходу призначити.

Якщо в апеляційній скарзі йдеться про зміну вироку, то обов’язково потрібно зазначити, зокрема: як кваліфікувати дії; яким чином пом’якшити покарання; скасувати чи пом’якшити додаткове покарання; виключити кваліфікуючу ознаку; зменшити суми, що підлягають стягненню, або збільшити їх; якщо таке збільшення не вплине на обсяг обвинувачення (кваліфікацію злочину); застосувати закон про амністію.

У додатковій частині апеляційної скарги зазначається, які документи долучаються до апеляційної скарги, в тому числі:

• копії апеляційної скарги (відповідно до кількості учасників судового розгляду);

• довідки, характеристики, фотографії, схеми, інші документи.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає.

Завдання і повноваження прокурора в апеляційному провадженні. Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний своєчасно вживати передбачених законом заходів для усунення порушень закону. Оскільки провадження справ у апеляційній інстанції може виникнути тільки за наявності апеляційної скарги, а оскарження в касаційному порядку можливе тільки після апеляційного перегляду, подання прокурором апеляційної скарги має вирішальне значення, адже засуджений чи його захисник, інші суб’єкти апеляційного оскарження (ст. 393 КПК України) не завжди зацікавлені в оскарженні вироку або ухвали суду.

Без апеляційної скарги прокурора або потерпілого чи його законного представника на безпідставне виправдання особи, пом’якшення призначеного покарання, безпідставне закриття провадження чи необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин апеляційна інстанція не може переглянути незаконне судове рішення.

У деяких випадках сторона захисту не зацікавлена у скасуванні судового рішення, тому роль прокурора за таких умов особливо важлива.

У п. 6 ч. 1 ст. 393 КПК України визначено коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, в тому числі – прокурор ().

Якщо ж керуватися визначенням основних термінів КПК України (ст. 3), то прокурор – це Генеральний прокурор України, його перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори обласного рівня та прирівняні до них, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень.

Тобто всі зазначені особи є суб’єктами апеляційного оскарження.

Однак ч. 4 ст. 36 КПК України, ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» право внесення апеляційної скарги на судові рішення у кримінальних справах надано службовим особам органів прокуратури, які брали участь у судовому розгляді як прокурори, а також прокурорам вищого рівня – Генеральному прокурору України та його заступникам, прокурорам обласного рівня та їх заступникам.

У зв’язку з таким неоднозначним розумінням терміна «прокурор», передбаченого п. 6 ст. 393 КПК України, цю норму, на нашу думку, необхідно викласти у такій редакції: «прокурор, який брав участь у судовому кримінальному провадженні, Генеральний прокурор України та його заступники, прокурори обласного рівня та прирівняні до них прокурори, їх заступники».

При підготовці апеляційної скарги прокурор має зважати на те, що апеляційний суд перевіряє правильність рішення суду першої інстанції тільки щодо оскарженої частини рішення, і навпаки, не зобов’язаний перевіряти ті висновки суду, які не були оскаржені, хоч і зобов’язаний прийняти рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційна скарга, якщо не погіршується становище обвинуваченого чи особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

При внесенні апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції прокурору необхідно приділяти особливу увагу виконанню вимог ст. 420 КПК України щодо можливості скасування вироку і ухвалення апеляційним судом нового вироку.

Виконання вимог зазначеної норми сприяє економії часу і грошових ресурсів при розгляді кримінальних справ, адже в такому разі вони не направляються на новий судовий розгляд у повному обсязі.

Зважаючи на те, що апеляційний суд не має права ухвалити свій вирок, якщо в апеляційній скарзі прокурора, потерпілого чи його представника не ставилось питання про скасування вироку і ухвалення нового вироку, то подання саме такої апеляційної скарги є важливим і відповідальним завданням прокурора.

Прокурор також може ставити в апеляційній скарзі питання про скасування ухвали місцевого суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановлення апеляційним судом своєї ухвали.

Прокурор в апеляційній скарзі повинен посилатись тільки на ті докази, які підтверджують апеляційні вимоги, виділяти головне і уникати зайвої інформації.

Не можна посилатися на ті докази (обставини), що не були предметом судового розгляду.

Діяльність прокурора на стадії апеляційного провадження регламентовано у Наказі № 4гн.

Відповідно до зазначеного наказу прокурор зобов’язаний протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, ознайомитись із ними та матеріалами судового розгляду, апеляційними скаргами інших учасників провадження, подавати письмові заперечення на них, своєчасно вносити документи прокурорського реагування на кожне незаконне, необґрунтоване або невмотивоване судове рішення.

Для недопущення втрати можливості апеляційного оскарження вироків та ухвал суду в п. 23 вказаного наказу зобов’язано державних обвинувачів не пізніше наступного дня після прийняття судового рішення надавати керівнику прокуратури довідку про результати судового розгляду для узгодження питання щодо необхідності оскарження судового рішення.

У довідці зазначати відомості про позицію прокурора щодо повернення судом обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, можливості укладення угоди, закриття провадження, звільнення особи від кримінальної відповідальності, зміну, висунення додаткового обвинувачення або відмову від обвинувачення, позицію у судових дебатах, а також дані про постановлену судом ухвалу або ухвалений вирок з висновком про законність судового рішення та про наявність підстав для його оскарження.

Довідку з висновком керівника прокуратури про законність судового рішення та з його копією поштою і електронним зв’язком у триденний строк після прийняття необхідно направляти до підрозділів прокуратур вищого рівня, які здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінальному провадженні.

Копії апеляційних скарг поштою та електронним зв’язком не пізніше наступного дня після їх подання необхідно надсилати до підрозділу, який забезпечує участь в апеляційному провадженні.

Об’єктивність та повнота вжитих заходів до прийняття судом законного рішення, реагування на незаконні рішення, якість поданих апеляційних скарг відповідно до п. 39 наказу № 4гн є одними з основних критеріїв оцінювання ефективності здійснення прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні.

Розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою. Суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до апеляційного суду.

Апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам ст. 396 КПК України (вимоги до апеляційної скарги) і, якщо нема перешкод, постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання таких вимог, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, у якій зазначаються недосконалості скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.

Якщо недоліки апеляційної скарги усунено у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційна скарга відповідно до вимог ч. 3 ст. 399 КПК України повертається, якщо:

– особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;

– апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати;

– апеляційна скарга не підлягає розгляду у цьому суді апеляційної інстанції;

– апеляційну скаргу подано після закінчення строку апеляційного оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 КПК України.

Копія ухвали про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті провадження негайно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом із апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржено в касаційному порядку.

Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції у межах строку на апеляційне оскарження.

Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються учасникам судового провадження.

Після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Однак він має право вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення.

За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду у суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Закон передбачає проведення письмового апеляційного провадження. Це можливо у тому випадку, коли всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їхньої відсутності.

За наслідками письмового провадження копія ухвали апеляційного суду у 3-денний строк після підписання обов’язково надсилається учасникам судового провадження.

Судові рішення апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Ухвали слідчого судді, а також ухвали апеляційного суду щодо них у касаційному порядку не оскаржуються.

Таким чином, апеляційне провадження є окремою стадією кримінального судочинства, завданням якого є перевірка законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень нижчестоящих судів, поновлення прав, свобод і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Діяльність цієї судової інстанції врегульовано Конституцією України, кримінальним процесуальним законодавством, іншими законами та нормативними актами.

Участь прокурора у касаційному провадженні.

Поняття та сутність інституту касаційного провадження. Касаційне оскарження як різновид провадження у кримінальному судочинстві спрямоване на забезпечення законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, які набрали, і не набрали законної сили.

Судові рішення усіх судових інстанцій повинні бути законними, обґрунтованими і вмотивованими (ст. 370 КПК України).

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі досліджених судом доказів, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України (належності, допустимості, достовірності та достатності).

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні мотиви і підстави його ухвалення.

Касація – це процедура оскарження до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішень суду першої чи апеляційної інстанцій з метою недопущення виконання незаконного судового рішення.

Порівнюючи апеляційний перегляд справи із касаційним, французький процесуаліст Гелі дійшов висновку, що апеляційний перегляд є «судом у справі», а касаційний перегляд – це «суд над судом». Тобто, якщо апеляційне провадження полягає в тому, що переглядається рішення суду першої інстанції, яке не вступило в законну силу, при цьому апеляційний суд у разі однобічності або неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження може проводити судовий розгляд і ухвалити свій вирок (ухвалу), то у касаційного суду завдання дещо інші. Суд касаційної інстанції вирішує лише питання права, перевіряє додержання судами першої і апеляційної інстанцій правил судочинства.

Касаційне провадження є окремою стадією кримінального процесу, яка відрізняється від апеляційного за своєю структурою, особливістю об’єктів, суб’єктів, приводів та підстав, порядку та строків оскарження.

Юридичну основу касаційного оскарження становить право учасників процесу на внесення касаційної скарги та обов’язок суду касаційної інстанції за наявності для того підстав вжити заходів до витребовування справи та розгляду її по суті.

Формою касаційного оскарження є офіційне письмове звернення (касаційна скарга) учасників судового розгляду до суду касаційної інстанції, яким оскаржуються судові рішення, постановлені (ухвалені) місцевими або апеляційними судами.

Касаційне провадження в кримінальному процесі – це врегульована законом діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по розгляду касаційних скарг на судові рішення, постановлені (ухвалені) місцевими та апеляційними судами, які набрали та не набрали законної сили.

Касаційні скарги на судові рішення розглядає судова палата з розгляду кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Основним завданням суду касаційної інстанції є перевірка законності та обґрунтованості рішень судів першої і апеляційної інстанцій, забезпечення охорони прав та законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві і є засобом процесуального впливу на діяльність нижчестоящих судів.

Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Підстави для їх скасування або зміни. Судові рішення, які можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, тобто об’єкти касаційного оскарження, що зазначені в ст. 424 КПК України.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені:

– вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції;

– ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених КПК України;

– вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок з підстав, визначених у КПК України.

Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.

Таким чином є три види судових рішень, на які прокурор може подати касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Характерною ознакою для всіх видів судових рішень є те, що рішення судів першої інстанції можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції лише тоді, коли вони були оскаржені і переглянуті апеляційним судом. Якщо ж вони не оскаржувалися до суду апеляційної інстанції – вони не можуть бути предметом касаційного провадження.

Щодо оскарження ухвал, передбачених у ч. 2 ст. 424 КПК України, то необхідно зазначити, що предметами апеляційного і касаційного оскарження можуть бути лише ухвали, які постановлені судом за результатами судового провадження, безпосередньо після закінчення судового розгляду. Така ухвала постановляється в нарадчій кімнаті.

Інші ухвали, які суд постановляє в процесі судового розгляду, як в апеляційному, так і в касаційному порядку не оскаржуються. Заперечення проти мотивів та підстав для їх ухвалення можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, яке згідно зі ст. 424 КПК України є предметом оскарження.

Встановлено також особливий порядок оскарження вироків судів першої інстанції на підставі угод, а також судових рішень апеляційних судів щодо них. Вони можуть бути оскаржені лише з підстав, передбачених у ч. 3 ст. 424 КПК України, зокрема:

– засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою – сьомою статті 474 цього Кодексу, у тому числі нероз’яснення засудженому наслідків укладення угоди;

– потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу; нероз’яснення потерпілому наслідків укладення угоди;

– прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Підстави для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку зазначені у ст. 438 КПК України. Це зокрема:

– істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

– неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;

– невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених підстав необхідно керуватися ст.ст. 412–414 КПК України.

Суд касаційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок, ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, ухвалу про закриття кримінального провадження лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Судові рішення, постановлені судами першої та апеляційної інстанції на підставі угод можуть переглядатися в касаційному порядку з підстав, передбачених у ч. 3 ст. 424 КПК України.

Порядок і строки касаційного оскарження. Зміст та структура касаційної скарги. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, – в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані з суду, який виконує судове рішення, окрім суду касаційної інстанції.

До початку розгляду касаційної скарги, особа яка її подала, може вносити зміни і доповнення, а також відмовитися від касаційної скарги до кінця касаційного провадження, тобто до виходу суддів до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по суті справи.

Однак внесення змін до касаційної скарги, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого дозволяється тільки у межах строку на касаційне оскарження.

На касаційну скаргу інші особи, визначені у ст. 425 КПК України, мають право подати заперечення. Заперечення подаються до суду касаційної інстанції у строк, визначений цим судом.

Касаційна скарга має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 427 КПК України. В судовій практиці виробилася її структура, яка повністю відповідає всім вимогам закону. Вона складається з 4 частин:

– вступної;

– описово-мотивувальної;

– резолютивної;

– додаткової.

Вступна частина передбачає:

• назву суду касаційної інстанції;

• суб’єкта касаційного оскарження (особа, якій надано таке право відповідно до ст. 425 КПК України), поштову адресу, номер телефону і адресу електронної пошти, якщо такі є;

• назву документа (касаційна скарга) і судового рішення, яке оскаржується.

У описово-мотивувальній частині зазначаються:

• судове рішення, що оскаржується та його зміст;

• анкетні дані засудженого;

• в чому полягає незаконність, необґрунтованість, невмотивованість судового рішення;

• обґрунтування та мотиви вимог особи, яка подає скаргу;

• підстави для скасування або зміни судового рішення;

• вимоги особи до суду касаційної інстанції, яка оскаржує судове рішення;

• норми кримінального процесуального закону, які регламентують порядок та строки оскарження судового рішення, вимоги до касаційної скарги (ст.ст. 424–427 КПК України).

У резолютивній частині формулюються вимоги щодо судового рішення, тобто пропонується прийняти одне із рішень, на які уповноважений суд касаційної інстанції згідно зі ст. 436 КПК України, зокрема:

– скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанцій;

– скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

– змінити судове рішення.

Якщо в касаційній скарзі йдеться про зміну судового рішення, то обов’язково необхідно зазначати, як кваліфікувати дії, яким чином пом’якшити покарання, скасувати чи пом’якшити додаткове покарання, виключити кваліфікуючу ознаку, зменшити суми, що підлягають стягненню, або збільшити їх, якщо таке збільшення не вплине на обсяг обвинувачення (кваліфікацію злочину), застосувати закон про амністію тощо.

У додатковій частині зазначається, які документи долучаються до касаційної скарги, зокрема:

• копія касаційної скарги (по кількості учасників судового провадження); копія судового рішення, яке оскаржується;

• довідки, характеристики, схеми, фотографії, інші документи.

Ці вимоги закону не поширюються на засудженого, якого тримають під вартою.

Якщо особа не хоче брати участь у касаційному розгляді, вона зазначає це в касаційній скарзі.

Зазначена вимога у процесуальному законі щодо апеляційного і касаційного оскарження з’явилася у зв’язку з можливістю ухвалювати судові рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про його здійснення за їх відсутності.

Касаційну скаргу підписує особа, яка її подає. Якщо касаційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК України.

Додержання зазначених вимог при складанні касаційної скарги – це не проста формальність, адже від її якості залежить результат перегляду кримінальної справи судом касаційної інстанції.

Суб’єкти касаційного оскарження. Завдання та повноваження прокурора. Суб’єкти касаційного оскарження – це учасники судового провадження, права та інтереси яких пов’язані із рішеннями, що приймаються місцевими і апеляційними судами. Тобто це особи, наділені правом на оскарження в касаційному порядку судового рішення, яке пов’язане з їхніми інтересами.

Суб’єкти касаційного оскарження визначені у ст. 425 КПК України, де зазначено, що касаційну скаргу мають право подати:

– засуджений, його законний представник чи захисник – у частині, що стосується інтересів засудженого;

– виправданий, його законний представник чи захисник – у частині мотивів і підстав для виправдання;

– підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

– законний представник, захисник неповнолітнього чи неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, – в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

– законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

– прокурор;

– потерпілий або його законний представник чи представник – у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

– цивільний позивач, його представник або законний представник – у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

– цивільний відповідач або його представник – у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Відповідно до цієї норми закону суб’єктом касаційного оскарження судових рішень є прокурор.

Якщо керуватися визначенням терміна «прокурор» (п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України), то це всі оперативні працівники органів прокуратури України, крім слідчих. Проте це не означає, що всі вони є суб’єктами касаційного оскарження і мають право оскаржити будь-яке судове рішення.

Це питання розглянуто у ст. 36 КПК України і ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» (зі змінами від 13 квітня 2012 року). Відповідно до зазначених законів право на касаційне оскарження надано службовим особам органів прокуратури, які брали участь у судовому розгляді як прокурори, а також прокурорам вищого рівня – Генеральному прокурору України, прокурорам областей і прирівняним до них прокурорам, їх заступникам.

Таким чином, суб’єктом касаційного оскарження є: «прокурор, який брав участь у судовому провадженні, Генеральний прокурор України та його заступники, прокурори областей і прирівняні до них прокурори та їх заступники».

Завдання і повноваження прокурора визначені у Законі України «Про прокуратуру», КПК України, Наказі № 4гн.

У статті 35 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що «прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили».

Одним із важливих завдань прокурора є реалізація повноважень, наданих йому чинним законодавством щодо оскарження незаконних, необґрунтованих і невмотивованих судових рішень у кримінальних справах у касаційному порядку.

Кримінальні справи в касаційному порядку розглядаються за участю прокурора. Це, як правило, прокурори галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України, що зумовлено, по-перше, високими вимогами щодо фахового рівня працівників, яким доводиться вивчати складні, багатоепізодні та багатотомні кримінальні провадження, висловлювати власну думку щодо обґрунтованості або необґрунтованості касаційних скарг і робити висновок про законність оскаржених судових рішень. По-друге, участь зазначеної категорії прокурорських працівників обумовлена місцем розташування суду касаційної інстанції.

Однак це не позбавляє права на участь у розгляді справи за касаційною скаргою прокурора, який її вніс (прокурорських працівників обласного, а можливо, і районного рівня). Це буває тоді, коли позиція прокурора галузевого відділу Генеральної прокуратури України, якому за розподілом обов’язків доручено вивчити кримінальну справу та зробити висновок про законність або незаконність судових рішень і доводів касаційної скарги не збігається з позицією прокурора, який вніс касаційну скаргу або коли справа складна і багатотомна, а прокурор, який бере участь у касаційній інстанції, обмежений у часі і не має такої можливості. Досить часто прокурор, який підтримував державне обвинувачення, краще знає матеріали справи і має вагоміші аргументи щодо доводів касаційної скарги.

Галузевим наказом Генерального прокурора України № 4-2012 прямо передбачено при розгляді справ у апеляційній та касаційній інстанціях «за необхідності залучати до участі у такому розгляді прокурора, який подав апеляційну чи касаційну скаргу».

Таким чином, основне завдання прокурора на стадії касаційного провадження полягає в тому, щоб, користуючись наданими законом повноваженнями, своєчасно реагувати на неправосудні рішення, подавати на них якісні касаційні скарги, вживати заходів до їх задоволення судом касаційної інстанції з тим, щоб не допустити до виконання незаконних, необґрунтованих і невмотивованих судових рішень.

Для забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень особам, які наділені таким правом, надається можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги. Реалізацію таких прав особи покладено на суд першої інстанції.

Під матеріалами кримінального провадження необхідно розуміти матеріали, що були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, а також постановлені ними судові рішення, в тому числі журнали судового засідання, технічні носії інформації, на яких зафіксовано судове провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.

У разі подання письмового клопотання особою, яка має право оскаржити судове рішення до суду касаційної інстанції щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги, головою суду чи головуючим має бути надана можливість на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в приміщенні місцевого загального суду та в присутності працівника апарату суду в порядку, визначеному положеннями розділу 23 Інструкції з діловодства у місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68.

Суб’єкти касаційного оскарження мають право подати до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу в письмовій формі впродовж строку, який встановлюється судом касаційної інстанції. Разом з тим подання заперечень прокурорами вищого рівня законом не передбачено.

Закон (ст.ст. 432, 403 КПК України) надає право особі, яка подала касаційну скаргу, вносити до неї зміни чи доповнення до початку касаційного розгляду, а також до закінчення касаційного розгляду – відмовитись від неї. Статтею 36 КПК України таке саме право надано Генеральному прокурору України, прокурорам обласного рівня та їх заступникам.

Розгляд кримінальної справи судом касаційної інстанції. Після надходження касаційної скарги суд касаційної інстанції впродовж п’яти днів відкриває провадження, про що постановляється ухвала.

Однак відкриття касаційного провадження можливе лише за умови, що немає підстав для перешкоджання відкриттю провадження, зокрема:

– немає підстав для залишення касаційної скарги без руху;

– немає підстав для повернення касаційної скарги;

– немає підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо не дотримано вимог до неї, передбачених у ст. 427 КПК України. У такому разі суд виносить ухвалу, в якій зазначаються недосконалості касаційної скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення. Він не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.

Копія ухвали про залишення касаційної скарги без руху негайно надсилається особі, яка подала касаційну скаргу.

Якщо особа усунула недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду касаційної інстанції. Протягом п’яти днів після усунення недосконалостей касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує питання про відкриття касаційного провадження.

Законом передбачено три випадки, коли суд може касаційну скаргу повернути, зокрема, якщо:

– особа не усунула недосконалості касаційної скарги, яку залишено без руху, у визначений судом строк;

– її подала особа, яка не має права подавати касаційну скаргу;

– вона подана після закінчення строку касаційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд касаційної інстанції за заявою такої особи не знайшов підстав для його поновлення.

Копія ухвали про повернення касаційної скарги негайно надсилається особі, яка подала касаційну скаргу, разом з касаційною скаргою та всіма долученими до неї матеріалами.

Суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо:

– касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку. У такому випадку суд відмовляє у відкритті касаційного провадження без перевірки відповідності касаційної скарги вимогам ст. 427 цього Кодексу;

– з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Разом з тим суд не має права відмовити у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої у п. 2, якщо оскаржується судове рішення, яким суд апеляційної інстанції погіршив становище підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого.

Таким чином, після надходження касаційної скарги суду касаційної інстанції надається 5 днів для перевірки, чи немає перешкод для відкриття касаційного провадження. Якщо ж підстав для повернення скарги, залишення її без руху або відмови у відкритті провадження немає, суд не пізніше п’яти днів відкриває касаційне провадження.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції має право вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити такі рішення:

– залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення;

– скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

– скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

– змінити судове рішення.

В цьому полягають повноваження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які у порівнянні з повноваженнями суду апеляційної інстанції є дещо вужчими. Якщо апеляційний суд може погіршити становище засудженого (скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок), то суд касаційної інстанції не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання.

Таким чином, касаційне провадження є окремою стадією кримінального судочинства, завданням якого є перевірка законності і обґрунтованості судових рішень нижчестоящих судів, поновлення прав, свобод і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Діяльність цієї судової інстанції врегульовано Конституцією України, кримінальним процесуальним законодавством, іншими законами та нормативними актами.

Повноваження прокурора з перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Згідно з Конституцією України судочинство в державі здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 125 Основного Закону України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Згідно зі ст. 38 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» Верховному Суду України надані повноваження:

• з перегляду справ з підстав для неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

• з перегляду справ у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

Відповідно до чинного КПК України в Главі 33 передбачено підстави, порядок та процедура перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Згідно зі ст. 445 КПК України підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є:

– неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень;

– встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Стосовно першої підстави, то необхідно звернути увагу на таке:

а) йдеться лише про неоднакове застосування закону тільки касаційним судом (Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ або Верховним Судом України, який до набрання чинності КПК України 2012 року виконував функцію суду касаційної інстанції). Заява про перегляд судового рішення подається лише після його перегляду в касаційному порядку;

б) при перевірці судових рішень, розглянутих в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховним Судом України не можуть бути розглянуті наступні питання:

• обґрунтованість призначеного покарання;

• звільнення від покарання;

• звільнення від кримінальної відповідальності.

в) водночас законодавець передбачає можливість перегляду за вказаною підставою для виправдувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження або інших судових рішень, якщо це може погіршити становище засудженого, але в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня постановлення судового рішення (ч. 3 ст. 447 КПК України);

г) введення такого порядку перегляду суперечливих судових рішень, постановлених касаційною інстанцією, одержання відповіді на питання, яке з них є правильним, наступне посилання на нього в судових рішеннях, дає можливість говорити про введення окремих елементів прецедентного права;

д) до Верховного Суду України не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, прийнятого за наслідками касаційного провадження (ч. 4 ст. 446 КПК України);

є) відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду кримінального провадження в інтересах його реабілітації.

Перша підстава для перегляду судових рішень Верховним Судом України передбачає неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм лише кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Стосовно суперечливого застосування норм кримінального процесуального закону, то порушення його вимог не є підставою для такого порядку. Фактично скасувати чи змінити судове рішення після касаційного перегляду у випадку, якщо воно прийняте із суттєвими порушеннями процесуального порядку вирішення, навіть в бік пом’якшення долі засудженого, не передбачений взагалі.

У чинному законодавстві немає визначення терміна «неоднакове застосування норм закону про кримінальну відповідальність» ні в цілому, ні в частині. Тлумачення цього терміна покладається на суди, які вирішують ці питання: на Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ на стадії надання допуску заяви до розгляду Верховним Судом України та на Верховний Суд України на стадії вирішення цієї заяви по суті. Адже встановлення факту наявності зазначеної підстави має важливе процесуальне значення, оскільки є не лише передумовою ухвалення законного рішення, а й складовою його процедури.

На думку автора, загальними, сукупними елементами комплексного поняття «неоднакове застосування норм матеріального (кримінального) закону» судом касаційної інстанції є:

• складова діяльність уповноваженого суб’єкта – застосування правових норм, що здійснюється від імені держави і є обов’язковим для всіх, кому адресовано конкретний акт правозастосування;

• ексклюзивний суб’єкт – суд касаційної інстанції;

• предмет застосування – виключно одні і ті самі норми матеріального (кримінального) закону. Не буде неоднаковим застосування норм кримінального права, якщо суд касаційної інстанції застосував різні норми матеріального права, різні нормативно-правові акти, що виключає можливість усунути розбіжності в їх застосуванні, різні міжнародні угоди, або одну й ту саму норму, але в одному випадку – в редакції до внесення змін, а в іншому – після внесення змін;

• чинність акта правозастосування – наявність законної сили рішення касаційної інстанції (не змінювалося і не скасовувалося);

• сфера застосування – схожі суспільно небезпечні діяння, крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та кримінальної відповідальності;

• процесуальні наслідки застосування судом касаційної інстанції норм матеріального закону – ухвалення різних за змістом судових рішень.

Порушуючи в заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції питання щодо скасування цього рішення, заявник повинен чітко визначати підстави для його скасування.

Типовою помилкою, якої припускається заявник при зверненні до Верховного Суду України, є неврахування ними того, що така підстава для перегляду судових рішень, як неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, КПК України не передбачена.

У заяві необхідно не лише вказати на конкретні, різні за змістом судові рішення, а й зазначити, у чому саме полягає різне застосування норм, які саме норми матеріального права суд застосував неоднаково, а також довести подібність правовідносин.

Згідно з чинним законодавством Верховний Суд України не наділений повноваженнями суду касаційної інстанції і переглядає рішення суду загальної юрисдикції винятково з підстав, визначених у ст. 445 КПК України. Зокрема, він не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, досліджувати достовірність чи недостовірність доказів у справі, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, перевіряти правильність застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права.

Не можуть слугувати підтвердженням неоднакового застосування норм кримінального права судові акти Верховного Суду України, постановлені ним не як судом касаційної інстанції, а в порядку перегляду судових рішень у зв’язку з винятковим провадженням, що діяв до 22 жовтня 2010 року.

Не є судовими рішеннями і тому не належать до тих джерел, якими може підтверджуватися факт неоднакового застосування норм матеріального права, інформаційні листи, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Згідно з визначенням, наданим Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема:

• у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб’єктивних прав і обов’язків учасників відповідних правовідносин;

• у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними, з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за особами, тобто різне незастосування закону, який підлягає застосуванню;

• у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема в застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках, різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; у різному застуванні правил аналогії права чи закону у схожих правовідносинах.

Подібність суспільно небезпечних діянь є складовою досліджуваної підстави для перегляду судового рішення Верховним Судом України. Обставини кожного конкретного провадження мають визначальний вплив на думку щодо подібності суспільно небезпечних діянь, яка у різних рішеннях суду касаційної інстанції перевіряється Верховним Судом України.

На предмет подібності, зокрема, можуть оцінюватися:

• сутнісні, якісні ознаки суспільно небезпечного діяння, їх об’єктивна та суб’єктивна сторони;

• не менше двох різних, але схожих між собою суспільно небезпечних діянь, які мають спільні ознаки (схожі за суб’єктивним складом, об’єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо).

Обставини у справах, рішення в яких порівнюється, мають бути не тільки подібними, а й однаковими за своєю суттю.

Так, співставивши фактичні обставини у справах в одному із судових рішень, Верховний Суд України зазначив, що «хоча ці обставини за зовнішнім проявом до певної міри чимось схожі між собою, й попри те, що до них була застосована одна й та ж норма кримінального закону, проте вони різні (неоднакові) за своїм змістом, дійсним перебігом подій та, що головне, за їх наслідками. Ця несхожість не викликала різного застосування чи тлумачення кримінального закону, а звідси не зумовлює необхідність втручання в оспорене судове рішення, а саме: визнавати його незаконним, наводити обґрунтування його помилковості та ухвалювати нове судове рішення».

За першою підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України прокурор має право ініціювати такий перегляд і підтримувати свою заяву у Верховному Суді України. Якщо заява надійшла від інших учасників судового провадження, то прокурор, який продовжує свою обвинувальну діяльність на будь-якій стадії перегляду судового рішення стосовно висунутого ним обвинувачення, обов’язково бере участь у розгляді такої заяви, де висловлює власну думку щодо її вирішення.

Друга підстава для перегляду судових рішень Верховним Судом України, а саме: встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, передбачена у ст. 445 КПК України.

Особливості перегляду за цією підставою для судових рішень Верховним

Судом України такі:

• не допускається за цією підставою переглядати судові рішення в кримінальних справах з метою застосування Закону про більш тяжкий злочин, збільшення обсягу обвинувачення чи намагання з інших підстав погіршити становище засудженого;

• не можуть бути також переглянуті виправдувальні вироки, ухвали чи постанови про закриття кримінального провадження.

За означеною підставою прокурор позбавлений ініціативи внесення заяви про перегляд судового рішення. Отож, вважається, що його присутність при розгляді такої заяви обов’язкова, а повноваження обмежуються висловленням думки щодо вирішення цієї заяви.

Право на звернення про перегляд судового рішення Верховним Судом України у зв’язку з неоднаковим застосуванням кримінального закону з першої підстави надається ст. 446 КПК України особам, які мають право подати касаційну скаргу (ст. 425 КПК України), а саме:

• засудженому, його законному представнику і захиснику – у частині, що стосується інтересів засудженого;

• виправданому, його законному представнику і захиснику – у частині мотивів і підстав для виправдання;

• підозрюваному, обвинуваченому, його законному представнику чи захиснику;

• законному представнику, захиснику неповнолітнього чи самому неповнолітньому, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, – в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

• законному представнику та захиснику особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

• прокурору;

• потерпілому або його законному представнику чи представнику – у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

• цивільному позивачу або його представнику або законному представнику – у частині, що стосується вирішення позову;

• цивільному відповідачу або його представнику – у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Оскільки прокурор є суб’єктом звернення із заявою до Верховного Суду України у встановлених законом випадках, то доцільно визначити, хто саме зі службових осіб органів прокуратури України наділений таким правом:

– прокурор, який брав участь у судовому розгляді кримінального провадження у першій інстанції;

– прокурор, який брав участь у перегляді судового рішення в апеляційній інстанції;

– прокурор, який брав участь у перегляді судового рішення в касаційній інстанції;

– незалежно від участі у судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня:

• Генеральний прокурор України, його заступники;

• прокурори областей та прирівняні до них прокурори та їх заступники (ч. 4 ст. 36 КПК України).

Строк подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України за першою підставою КПК України встановлено у три місяці з дня ухвалення судового рішення. До рішень, з ухваленням яких законодавець пов’язує початок перебігу зазначених строків, необхідно віднести:

• рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд;

• рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження неоднакового застосування у рішенні касаційного суду норм кримінального закону, якщо воно ухвалено пізніше (ч. 1 ст. 447 КПК України).

У разі пропущення зазначеного строку з причин, визначених судом поважними, за клопотанням особи, яка подала заяву, суд може поновити цей строк (ч. 5 ст. 447 КПК України).

Право на звернення з другої підстави має лише особа, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною і котра подає заяву про перегляд судового рішення. Цей термін становить три місяці від дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною установою, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. У разі пропущення строку з поважної причини суд, за клопотанням особи, яка подала заяву, може поновити цей строк (ч. 5 ст. 447 КПК України).

Стаття 448 чинного КПК України передбачає вимоги до заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України:

1. Заява подається у письмовій формі.

2. Структура заяви повинна відповідати таким вимогам:

– найменування суду, до якого подається заява;

– особа, яка подає заяву, а також її поштова адреса, номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти;

– конкретні, різні за змістом судові рішення касаційної інстанції, де неоднаково застосований закон про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, якщо заява подана з підстави, передбаченої у п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК України;

– обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв’язку з ухваленням рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана з підстави, передбаченої у п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК України;

– вимоги особи, яка подає заяву;

– за необхідності – клопотання (про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо її немає у розпорядженні заявника);

– перелік матеріалів, які додаються.

3. Підпис заявника та надання документа, що підтверджує повноваження особи.

Заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України зазначені вище особи подають до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який насамперед перевіряє відповідність заяви процесуальному закону. З цією метою подана особою заява:

– реєструється в день надходження;

– не пізніше наступного дня заява передається судді-доповідачу, який визначається автоматизованою системою документообігу;

– суддя-доповідач упродовж трьох днів перевіряє відповідність заяви вимогам КПК України. Якщо заяву подано без додержання вимог ст.ст. 448–449 цього Кодексу, повідомляє заявника про недосконалості, встановлює строк їх усунення, при додержанні якого заява вважатиметься поданою в день первинного її подання;

– суддя-доповідач повертає заявнику його заяву у разі: а) неусунення недоліків; б) подання її особою або від імені особи, якій законом не надано такого права чи повноважень; в) якщо з аналогічних підстав цим судом була винесена ухвала про відмову у допуску справи до провадження за результатами її розгляду. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню у разі належного оформлення заяви або з інших підстав, які не були предметом розгляду.

Відповідно до ст. 451 КПК України Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ надається допуск справи до провадження або відмовляється у наданні допуску у такий спосіб:

• питання щодо можливості допуску розглядається колегією у складі п’яти суддів (без участі тих, які брали участь у прийнятті рішення, яке оскаржується);

• рішення приймається без виклику зацікавлених осіб упродовж п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви;

• у нарадчій кімнаті суддями виноситься вмотивована ухвала про допуск або відмову у допуску з додержанням вимог ст.ст. 367, 375 КПК України;

• ухвала про допуск, заява з доданими документами протягом п’яти днів після постановлення ухвали, спрямовуються до Верховного Суду України;

• копія ухвали про допуск з копіями заяви надсилається всім учасникам судового провадження, в якому прийнято оспорюване рішення, а у разі відмови у допуску – особі, яка надала заяву.

Чинний КПК України у ч. 4 ст. 451 вніс ще одну новітню особливість перегляду судових рішень за другою підставою (п. 2 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу): якщо під час вирішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ про допуск заяви до розгляду Верховним Судом України буде встановлено, що порушення Україною міжнародних зобов’язань є наслідком недотримання норм процесуального законодавства, він постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та вирішує питання про необхідність витребування справи. Розгляд такої справи здійснюється колегією у складі п’яти суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за правилами, встановленими для перегляду проваджень у касаційному порядку.

Чинним КПК України у ст. 452 передбачено порядок підготовки та розгляду заяви Верховним Судом України:

– ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу;

– суддя-доповідач протягом трьох днів постановлює ухвалу про відкриття провадження, надсилає її копії учасникам судового провадження;

– суддя-доповідач протягом п’ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку до перегляду судового рішення Верховним Судом України. Зокрема, підготовча процедура включає в себе:

• винесення ухвали про витребування матеріалів справи та її направлення до відповідного суду;

• визначення порядку розгляду справи (у відкритому чи закритому судовому засіданні у випадках, визначених КПК України);

• вирішення питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду (якщо це питання не вирішувалося Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ під час перевірки відповідності заяви закону та надання допуску);

• за необхідності складання доручення відповідним фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді України з підготовки наукового висновку щодо норми Закону про кримінальну відповідальність, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції щодо подібних суспільно небезпечних діянь;

• за потреби визначення органу влади, представники яких можуть надати в суді пояснення, корисні для вирішення справи, та надання розпорядження про їх виклик до суду;

• вчинення інших дій, необхідних для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права;

• підготовка суддею-доповідачем доповіді, винесення ухвали про закінчення підготовки та призначення справи до розгляду Верховним Судом України.

Справа про перегляд судового рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК України (щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм кримінального закону) розглядається на засіданні Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України при наявності кворуму не менше двох третин суддів від складу цієї палати.

Справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої у п. 2 ч. 1 ст. 455 КПК України (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань) розглядається на спільному засіданні всіх судових палат Верховного Суду України, при кворумі не менше двох третин кількості всіх суддів Верховного Суду України, визначеного законом.

У КПК України передбачено і порядок такого розгляду, який:

• починається з відкриття судового засідання, роз’яснення прав та обов’язків його учасникам, оголошення складу суду, роз’яснення права їх відводу;

• розглядається клопотання учасників судового провадження;

• суддя-доповідач доповідає у необхідному обсязі зміст вимог, викладених у заяві, та результати проведених ним підготовчих дій;

• заявник у разі прибуття у судове засідання має право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо таких заяв декілька, першою дає пояснення сторона обвинувачення.

• після закінчення заслуховування пояснень зазначених осіб суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення;

• під час наради суддів з додержанням таємниці наради суддів, передбаченої у ст. 367 КПК України, ухвалюється судове рішення з додержанням вимог, передбачених у ст. 375 КПК України.

Неприбуття учасників судового провадження, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи для участі у судовому провадженні, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Строк розгляду заяви Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня надходження справи до суду.

Ухвала Верховного Суду України щодо перегляду судового рішення у кримінальній справі приймається більшістю голосів.

У разі встановлення наявності однієї з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 445 КПК України, Верховний Суд України має право прийняти наступні рішення:

• скасувати повністю чи частково або змінити судове рішення;

• ухвалити нове судове рішення;

• направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Якщо буде підтверджено наявність підстави, передбаченої в п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК України, Верховний Суд України має право: а) скасувати судове рішення повністю чи частково; б) ухвалити нове судове рішення повністю чи частково; в) направити справу на новий судовий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Якщо обставини, на які посилається особа – суб’єкт звернення із заявою про перегляд судового рішення, не підтвердилися, Верховний Суд України уповноважений:

– винести вмотивовану ухвалу про непідтвердження обставин, викладених у заяві;

– обґрунтувати правильність застосування кримінального закону в разі відмови в задоволенні заяви за п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК;

– зазначити в резолютивній частині ухвали, як саме застосовується норма кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

Ухвали виготовляються та направляються учасникам провадження не пізніше п’яти діб із дня розгляду справи.

Метою законодавчого регламентування такого виду перегляду судових рішень Верховного Суду України є однакове застосування норм кримінального права всіма судами на території України. Фактично це – елемент прецедентного права, який давно існує в країнах англосаксонської правової системи. У зв’язку з цим у ст. 458 КПК України зазначено, що висновки Верховного Суду України, викладені в його ухвалах, в яких скасовується певне рішення касаційної інстанції або оскаржене рішення визнається законним, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують в своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.

Повноваження прокурора у провадженні за нововиявленими обставинами. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами – це усталений вид перегляду, який існував завжди і залишався за будь-яких судових реформ.

Особливості такого провадження.

1. Воно здійснюється стосовно судових рішень, які вступили в законну силу, виконуються або виконані. Смерть засудженого не є перешкодою для такого перегляду.

2. Специфічність підстав та порядку перегляду, а саме відсутність таких підстав для перегляду в апеляційній, касаційній інстанціях та Верховним Судом України.

3. Цей порядок потребує наявності нововиявлених фактів і обставин, встановлених:

– вироком суду, який вступив в законну силу щодо вчинення певними особами, визначеними у п. 1 (частково) та п. 2 ч. 2 ст. 459 КПК України злочинних дій щодо створення доказів, що вплинули на правильність і законність ухваленого вироку чи іншого судового рішення;

– матеріалами досудового розслідування у випадку неможливості ухвалення вироку, які подаються прокурором у судовому засіданні за нововиявленими обставинами для дослідження доказів вчинення певними особами, визначеними у ст. 459 КПК України, суспільно небезпечних діянь, що вплинули на правильність і законність ухваленого вироку. Це можуть бути також інші (крім вироку) судові рішення, що набрали законної сили, що подаються до суду, якими закрите провадження: у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності, смерті винної особи.

– приєднаних учасниками судового провадження до заяви суду матеріалів, які підтверджують наявність фактів і обставин, виявлених після вступу вироку в законну силу і визнаних судом після їх дослідження нововиявленими обставинами у випадках, передбачених у п.п. 1 (в частині діянь, що не мають ознак суспільно небезпечного діяння) та ч.ч. 3, 4, 5 ст. 459 КПК України.

4. Попередній перегляд в апеляційному чи/та касаційному порядку не перешкоджає розгляду цього рішення за нововиявленими обставинами нижчестоящими судами.

5. Проведення слідчих дій для встановлення нових фактів чи/та обставин здійснюється без скасування спірного вироку, який виконувався і продовжує виконуватися під час розгляду нових фактів і обставин. Але суд має право зупиняти його виконання до закінчення перегляду.

6. Відновлення провадження за нововиявленими обставинами можливе для подальшого вирішення питання як в бік погіршення становища засудженого (в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності), так і в бік покращання його становища.

Якщо спірний вирок було ухвалено в першій інстанції апеляційним судом, то зазначений перегляд має здійснюватися цим самим судом за правилами розгляду у першій інстанції. Якщо цим же судом вирок ухвалено в порядку перегляду в апеляційному порядку судового рішення місцевого суду – перегляд здійснюється за правилами апеляційного розгляду.

Відповідно до п. 16 Перехідних положень чинного КПК України (Розділ XI) клопотання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, подані прокурору до дня набрання чинності КПК України, розглядаються ним і подаються до суду в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. В такому порядку воно буде розглянуте судом, навіть якщо заява прокурора про перегляд судового рішення за цим клопотанням буде подана після введення в дію чинного КПК України. Так само розглядаються заяви інших учасників судового провадження щодо такого перегляду, подані до суду до дня набрання чинності цим Кодексом.

Нововиявлені обставини – це достовірно встановлені шляхом досудового розслідування та судового розгляду (або лише судового розгляду) суттєво важливі для справи нові факти чи їх обставини, які існували в момент вирішення кримінального провадження (справи), але не були відомі суду і саме це суттєво вплинуло на правильність ухваленого судом рішення.

Отже, характерними ознаками нововиявлених обставин є наступні:

1. Нові факти і обставини, а не додаткові матеріали, які не були представлені в суді внаслідок неякісного розслідування кримінального провадження.

2. Нові факти і обставини повинні бути достовірно і безсумнівно встановлені іншим вироком або рішенням суду, які вступили в законну силу, а також дослідженими в судовому засіданні матеріалами досудового розслідування або безпосередньо у судовому розгляді документів і матеріалів, доданих до заяви іншими учасниками процесу.

3. Це повинні бути нові факти чи їх обставини не просто будь-які, а тільки такі, важливість яких вплинула на правильність постановлення судом рішення.

4. Для ініціювання питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами нові факти і обставини повинні були існувати в той момент, коли виносилося судове рішення. Наприклад, розглядається кримінальне провадження щодо обвинувачення особи за ч. 1 ст. 121 КК України, але ще до видалення суду в нарадчу кімнату потерпілий помер від нанесених йому тілесних ушкоджень, про що суд не було проінформовано. В такому випадку після вступу вироку в законну силу можна вирішувати питання про його перегляд за нововиявленими обставинами для кваліфікації дії винної особи (ч. 2 ст. 121 КК України).

По-іншому вирішується таке питання, якщо потерпілий помирає після набрання вироком законної сили, стосовно особи, яка причинила йому тілесні ушкодження. В такому разі для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами підстав немає.

5. Нові факти і обставини встановлені після ухвалення вироку, який вступив в законну силу.

6. Нові факти і обставини не були відомі суду до моменту оголошення судового рішення.

7. Невідомість суду про існування цих фактів і обставин, що не залежала від нього.

Отже, просто будь-які нові факти і обставини можуть і не бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо вони мали місце після ухвалення вироку. Саме цим відрізняються нові факти і обставини від нововиявлених фактів і обставин.

У статті 459 КПК України передбачено п’ять груп підстав, за якими вирішується питання про поновлення провадження за нововиявленими обставинами:

• штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

• зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження;

• скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

• визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;

• інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Аналіз цих підстав дає можливість дійти висновку, що їх можна поділити на дві категорії залежно від належності до якої визначається порядок розгляду цих фактів для визнання їх нововиявленими обставинами:

• вчинення певними особами діянь злочинного характеру, які вплинули на правильність судового рішення (передбачені частково першою та повністю другою групами підстав);

• наявність обставин, які не супроводжувалися діями злочинного характеру, – це збіг обставин, з яких вони були невідомими під час винесення судового рішення, але «самі по собі або разом із раніше встановленими обставинами справи доводять неправильність засудження або виправдання підсудного» (частково перша та повністю третя, четверта, п’ята групи підстав).

Кожна з цих умов передбачає свій, властивий тільки їй, порядок перегляду судових рішень.

Розглянемо більш детально кожну групу підстав:

Перша група підстав: штучне створення доказів або підроблення доказів – завідомо їх неправильність, щоб ввести в оману суд (наприклад, внесенням службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей або інше підроблення документів, за яке передбачено кримінальну відповідальність згідно зі ст. 366 КК України; цілеспрямоване підроблення документів іншими неслужбовими особами, що передбачено в ст. 358 КК України, за винятком вчинених слідчим, прокурором, слідчим суддею під час провадження кримінального провадження. Умовою таких дій є злочинний характер діяння та суттєвість інформації в документах, що становила предмет доказування, завдяки якій суд прийшов до помилкового переконання про винуватість чи невинуватість засудженої або виправданої особи.

Неправильність перекладу, висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, можуть полягати у:

• наданні завідомо неправильної інформації, яка тягне за собою кримінальну відповідальність за ст.ст. 383, 384 КК України (злочинність діяння);

• добросовісній помилці, хибній думці або як способу захисту підозрюваної чи обвинуваченої особи, що не передбачає кримінальної відповідальності (відсутність складу злочину).

Що стосується завідомо неправдивих показань підозрюваного, обвинуваченого, які були причиною винесення неправильного судового рішення, то вони не є злочинними як у разі помилкового уявлення, так і в разі завідомої неправильності, за винятком завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину особою, що тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України.

Отже, перший пункт ч. 2 ст. 459 КПК України, як і подібна норма в попередньому Кодексі, виписаний некоректно. Частково в ньому закладено причину ухвалення незаконного вироку суду як результату діянь певних осіб, що мають ознаки кримінального правопорушення (завідомо неправдивий переклад, завідомо неправдиві висновок і пояснення експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого), що потребує досудового розслідування і судового розгляду, ухвалення судового рішення, набрання чинності якого може підтвердити нововиявлені обставини або дослідження зібраних на досудовому розслідуванні та представлених прокурором матеріалів, якщо не можна ухвалити вирок для вирішення питання щодо існування нововиявлених обставин в судовому засіданні з цього приводу.

Інша частина підстав належить до інших обставин, які не були відомі суду під час ухвалення вироку, не потребують досудового розслідування, а перевіряються безпосередньо в судовому засіданні за клопотанням учасників судового провадження (помилковий переклад, помилкові висновки і пояснення експерта, помилкові показання свідків, потерпілих, а також неправдиві показання обвинуваченого, на яких ґрунтувався вирок).

Друга група підстав – зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, що спричинило саме істотну шкоду як одну з ознак злочину проти правосуддя, а не будь-яку іншу. Тобто ці зловживання можуть бути підставою для перегляду справи за умови, якщо вони визнані злочинними обвинувальним вироком, іншим судовим рішенням, що набрало законної сили, чи матеріалами розслідування. Суб’єктами злочинного зловживання можуть бути не тільки прокурор у кримінальному провадженні, а й інші особи, зазначені в п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України. Під зловживанням слідчого, прокурора (в контексті перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами) потрібно розуміти спотворення доказів, притягнення ними до кримінальної відповідальності завідомо невинуватих осіб, примушення давати показання, завідомо незаконне затримання, привід або арешт, порушення права на захист тощо, якщо ці дії призвели до самообмовлення, надання неправдивих показань, свідчень, висновків, перекладів тощо, які призвели до ухвалення неправосудного вироку.

Під зловживанням слідчого судді, суду необхідно розуміти вчинення ними умисних дій, які містять склад злочину, передбачений у ст.ст. 374, 375 КК України, і спричинили винесення завідомо неправосудного вироку або ухвали.

У випадку, якщо винесення незаконного вироку (ухвали) пояснюється неправильною оцінкою доказів, неправильним застосуванням закону чи іншими порушеннями, не пов’язаними зі зловживаннями слідчого судді, суду, слідчого, прокурора, такі обставини не можуть слугувати підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Не є такою підставою і встановлення нових епізодів злочинних дій засудженого, якщо кримінальне провадження щодо них можна розслідувати і розглядати окремо.

Передбачені вище обставини, зазначені у п.п. 1 (частково) та 2 ч. 2 ст. 459 КПК України, що супроводжуються злочинними діями певних (вказаних вище) осіб, є підставами для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами лише тоді, коли вони встановлені вироком, що набрав законної сили. Тобто ці обставини як певні дії осіб підпадають під ознаки кримінального правопорушення і за фактами штучного створення або підроблення доказів, завідомої неправильності перекладу, показань свідка, потерпілого, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок, а також зловживань слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду, які були причетні до розслідування чи судового розгляду цього провадження, було проведено досудове розслідування, прокурором висунуте обвинувачення, а суд ухвалив обвинувальний вирок, який вступив в законну силу.

Єдиним винятком із цього правила є неможливість ухвалення вироку у зв’язку із:

• смертю винної особи;

• закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності;

• закриттям кримінального провадження у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності та за інших підстав;

• психічним захворюванням винної особи (за наявності ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, що вступили в законну силу).

У такому випадку факт наявності обставин, зазначених у п.п. 1 (щодо діянь, які мають ознаки злочинності) та 2 ч. 2 ст. 459 КПК України, стверджується в матеріалах розслідування, на підставі яких закрито провадження на досудовому розслідуванні чи в суді.

Якщо немає ознак злочину в діях третіх осіб: за наявності добросовісної помилки перекладача, добросовісних показань свідка, потерпілого, висновку та показань експерта, будь-якої неправильності показань підозрюваного чи обвинуваченого, якщо така неправильність призвела до ухвалення незаконного вироку суду, то підставою для перегляду є заява учасників судового провадження, за якою суд призначає поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами.

Третя підстава – скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути.

Ця підстава ґрунтується на конституційному положенні (ст. 124 Конституції України) про запровадження кримінальної процесуальної преюдиції: судові рішення є обов’язковими для виконання на всій території усіма без винятку органами державної влади, установами, посадовими особами.

Пріоритет цього конституційного припису передбачений і в ст. 90 чинного КПК України: рішення національного суду, яке набрало чинності, чи міжнародного суду, обов’язковість виконання якого підтверджена Верховною Радою України, «має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів».

Преюдиція похідна від презумпції істинності судового рішення, яке вступило в законну силу, і означає обов’язковість такого рішення суду для іншого. Даний інститут застосовується щодо доведених фактів і доказів, які їх обґрунтовують, фактів, що мають кримінально-правові наслідки, і входять до предмета доказування.

Преюдиції використовують на практиці в тих випадках, коли дії особи або фактичні обставини, які мають значення для кримінального провадження, що виникло пізніше, були встановлені і вирішені раніше іншим судом і тому вносяться до процедури доказування і повторно не досліджуються.

Однак скасування первісного судового рішення, яке стало підставою для обґрунтування наступного, передбачає необхідність переглянути рішення, яке було ухвалено після нього і використало висновки первісного.

Єдине, що обмежує можливість існування такої підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами: за кримінально-процесуальною теорією суті нововиявлених обставин: скасування первісного судового рішення повинно бути до ухвалення наступного судового рішення. Але суд, скориставшись висновками іншого суду, не знав і не міг знати про його скасування.

Інакше цю підставу перегляду не можна віднести до нововиявлених обставин.

Четвертою групою є – визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом.

Як і попередня, ця підстава перегляду судових рішень внесена у ст. 459 КПК України вперше з прийняттям чинного КПК України і викликає суперечності.

Частиною 4 ст. 459 КПК України слушно визначено, що у разі прийняття нових законів, інших нормативних правових актів, якими скасовані закони та нормативні акти, що діяли на час здійснення провадження, перегляд судових рішень за нововиявленими обставина не допускається, оскільки вступає в дію ч. 3 ст. 5 КК України щодо приведення у відповідність до нового закону всіх судових рішень.

Визнання Конституційним Судом України неконституційності норми кримінального закону забезпечує її повне чи часткове незастосування в подальшому. Але зворотної сили закон не має, оскільки підставою для застосування ч. 3 ст. 5 КК України є лише набрання чинності закону, а не рішення Конституційного Суду України (див. рішення Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1рп-2011).

В такому разі може бути лише єдине вирішення цієї проблеми: після прийняття рішення Конституційним Судом України про неконституційність певної норми до Верховної Ради України необхідно внести законопроект про скасування чи зміну такої норми закону чи іншого нормативно-правового акта.

В чинній редакції п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України певною мірою може розцінюватися як підстава для нововиявленої обставини лише в разі прийняття такого рішення Конституційним Судом України до ухвалення судового рішення, яке переглядається, про що суду було невідомо.

Іншими обставинами, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути (п. 5 ч. 2 ст. 459 КПК України), можуть бути:

• з’ясувалося, що особа жива, яка вважалася мертвою;

• виявлення факту неосудності засудженого в момент вчинення ним суспільно небезпечного діяння;

• дані про невинуватість засудженого в цілому чи в певній частині кримінальних правопорушень або про винуватість у більш тяжкому кримінальному правопорушенні за умови, якщо його неможливо окремо розглядати на досудовому розслідуванні;

• встановлення більшого розміру викраденого майна;

• викриття обману, якщо засуджений видав себе за іншу особу;

• достовірні дані про вчинення злочину іншою особою;

• інші обставини, які були невідомі суду під час винесення судового рішення.

Отже, в даному випадку спотворення обставин виникло не у зв’язку із завідомим вчиненням певними особами діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення. Причиною їх може бути збіг обставин, які зробили їх невідомими для учасників кримінального провадження, неадекватне з якихось причин сприйняття свідками чи учасниками розслідуваних подій тощо.

Досудове розслідування для встановлення цих фактів і обставин (у КПК України 1960 року його проводив прокурор за своєю постановою) чинним КПК України не передбачено. В таких випадках учасники судового провадження подають заяву про перегляд до суду «з обґрунтуванням та посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин та зміст вимог особи, яка подає заяву» (п. 5 ч. 2 ст. 462 КПК України).

Отже, провадження за нововиявленими обставинами здійснюється:

– за заявою учасника судового провадження, до якої додано вирок суду, який набрав законної сили, стосовно штучного створення, підроблення доказів, зловживання службовим становищем особою чи іншого завідомого спотворення доказів у кримінальному провадженні, рішення щодо якого буде переглядатися;

– за заявою учасника судового провадження, до якого долучаються ухвала (постанова) суду чи прокурора про закриття кримінального провадження або матеріалів досудового розслідування у випадку, якщо не можна ухвалити вирок стосовно діянь осіб, передбачених п.п. 1 (частково) і 2 ч. 2 ст. 459 КПК України;

– за заявою учасника судового провадження, до якого можуть бути додані документи або копії документів, які мають значення для кримінального провадження і не були відомі під час ухвалення судового рішення.

Право звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має прокурор, уповноважений на підставі ст. 37 КПК України на здійснення функцій прокурора у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 4 ст. 36 КПК України право на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають також службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори, областей і прирівняні до них прокурори та їх заступники.

Як сторона у судовому провадженні прокурор має однакові права з іншими учасниками процесу щодо подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Порівняно з іншими учасниками судового провадження прокурор, здійснюючи повноваження процесуального керівника досудового розслідування, має більші можливості для обґрунтування такої заяви з доданням копій вироку, ухвали, постанов чи ухвал про закриття кримінального провадження, матеріалів досудового розслідування. Безумовно прокурор, який має такі можливості, зобов’язаний ініціювати процес перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до Наказу № 4гн прокурори повинні забезпечити оскарження незаконних судових рішень у всіх стадіях перегляду судових рішень, в тому числі за нововиявленими обставинами;

Згідно зі ст. 460 КПК України право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (крім прокурора) мають і інші учасники судового провадження. Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 3 КПК України учасниками судового провадження є:

• сторони кримінального провадження;

• потерпілий, його представник, законний представник;

• цивільний позивач, його представник і законний представник;

• цивільний відповідач, його представник;

• інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.

Інші особи, які мають право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосуються прав, свобод чи інтересів особи судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, за ч. 2 ст. 24 є будь-яка незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому засіданні. Наприклад, у п. 8 ст. 284 КПК України визначено необхідність кримінального провадження, в тому числі щодо померлого підозрюваного, обвинуваченого для його реабілітації за заявою його близьких родичів.

Для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, подається заява:

• упродовж трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини;

• перегляд з цих підстав виправдувального вироку допускається лише протягом передбачених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, які передбачені в ст.ст. 49 та 106 КК України;

• за наявності обставин, які підтверджують вчинення особою більш тяжкого кримінального правопорушення ніж те, за яке вона була засуджена, судове рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення;

• за наявності обставин, які підтверджують вчинення особою більш тяжкого кримінального правопорушення ніж те, за яке вона була засуджена, судове рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення;

• за наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами строками не обмежено (461 КПК України).

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається безпосередньо до суду тієї інстанції, який перший допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин. Якщо суддею вчинено злочин, внаслідок якого ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, заява подається до суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Заява повинна бути у письмовій формі, реквізити якої зазначені в ст. 462 КПК України.

Особа, яка подає заяву, має право додати до неї документи або копії документів, що мають значення для кримінального провадження і не були відомі на час ухвалення судового рішення.

Порядок розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до суду, регламентований наступним чином:

• заява передається в порядку черговості судді суду. У розгляді такої заяви не може брати участь суддя, який в будь-якій інстанції вже брав участь в ухваленні судового рішення або в його перегляді в загальному порядку.

• не пізніше наступного дня після надходження заяви до суду суддя перевіряє належність в ній всіх реквізитів, передбачених у ст. 462 КПК України і вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Якщо зміст письмової заяви не відповідає вимогам закону, за ухвалою судді вона негайно повертається заявнику разом з ухвалою та всіма доданими до неї матеріалами.

Так само чинить суд тоді, коли:

• заяву подала особа, яка не має право на таке подання;

• вона подана з порушенням строку, передбаченого в ч.ч. 1–3 ст. 461 КПК України;

• після відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами суддя надсилає учасникам судового провадження копії ухвали про відкриття провадження, заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє зазначених осіб.

Законом передбачено право заявника відмовитися від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами до початку судового розгляду (ст. 465 КПК України). Суд може прийняти таку відмову і в такому разі ухвалою закриває кримінальне провадження за нововиявленими обставинами. Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд рішення суду, не має права повторно звертатися до суду з такою самою заявою з таких самих підстав. Аналіз редакції цієї норми свідчить про те, що повторна заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, де вказані нові підстави перегляду, може бути прийнята і розглянута судом.

Порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами регламентовано лише в ст. 466 КПК України, відповідно до якої суд має право:

– зупинити виконання судового рішення до закінчення перегляду своєю ухвалою;

– не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.

Одночасно суд повинен розглянути цю заяву протягом двох місяців з дня її надходження до суду.

У розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами обов’язково повинні брати участь: заявник, прокурор, засуджений, потерпілий та його представник. Обов’язкова присутність заявника у судовому провадженні викликана тим, що він повинен подати докази (аргументи), завдяки яким можна зробити висновок про наявність нововиявлених обставин.

Участь прокурора у судовому розгляді (перегляді судових рішень) – це конституційна засада правосуддя, яка передбачає обов’язкову його участь у кримінальних провадженнях на всіх його стадіях, оскільки саме прокурором висунуте обвинувачення, саме він підтримував державне обвинувачення, перегляд судового рішення, за яким буде здійснюватися судом.

Стосовно потерпілого (його представників і законних представників), засудженого (його захисника, представника чи законного представника), то судове рішення, щодо якого ставиться питання про скасування чи зміну, повинно бути пов’язаним з їхніми правами і свободами.

Відповідно до ст. 43 КПК України виправданий, засуджений має права обвинуваченого, регламентовані у ст. 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту, на відповідній стадії судового провадження.

Порядок безпосереднього судового розгляду заяви про нововиявлені обставини в цьому Кодексі виписано фрагментарно, а саме: «... згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд» (ч. 1 ст. 466 КПК України).

З огляду на загальні засади процесуального порядку розгляду кримінальних проваджень та враховуючи особливості судового розгляду таких заяв, вважається, що:

• обов’язок доказування наявності нових фактів та обставин, виявлених після набрання чинності ухваленого судового рішення у кримінальному провадженні, покладається на заявника;

• необхідність проведення слідчих (розшукових дій) і негласних слідчих (розшукових) дій за цими фактами і обставинами потребує доповнення до норм Глави 34 цього Кодексу щодо можливості вирішення судом клопотання учасників судового розгляду про надання доручення прокурору чи відповідному органу досудового розслідування щодо їх проведення;

• в такому самому порядку необхідно вирішувати питання тоді, коли під час судового розгляду зазначеної заяви буде встановлено причетність певних службових і неслужбових осіб до спотворення доказів для перевірки цієї версії шляхом досудового розслідування.

Прокурор у судовому розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має статус державного обвинувача. Його повноваження (за загальними правилами, передбаченими засадами кримінального провадження) можна визначити наступним чином:

• прокурор бере активну участь у судовому дослідженні представлених заявником доказів і аргументів щодо нововиявлених обставин і фактів;

• якщо він є заявником:

• подає докази, що свідчать про існування нових фактів і обставин;

• бере участь у дослідженні контраргументів, представлених іншими учасниками провадження;

• вносить пропозицію про відмову в задоволенні заяви (залишення її без задоволення), скасування вироку і ухваленні нового, зміни вироку; закриття провадження;

• на правах державного обвинувача в суді першої інстанції має право змінити обвинувачення, відмовитися від нього, звертатися до суду з клопотанням про висунення додаткового обвинувачення згідно зі ст.ст. 338–341 КПК України, виступає з промовою;

• при розгляді зазначеної заяви в порядку апеляційного чи касаційного провадження бере участь у дослідженні представлених доказів або в обговоренні їх, користуючись повноваженнями прокурора в апеляційному чи касаційному провадженнях, висловлює свою позицію стосовно результатів обговорення доводів заяви;

• має право на оскарження нового судового рішення, ухваленого в результаті розгляду заяви в порядку, передбаченому КПК України, для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.

За результатами кримінального провадження за нововиявленими обставинами суд має право:

• скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок;

• скасувати вирок чи ухвалу та постановити свою ухвалу (наприклад, щодо закриття кримінального провадження, зміни вироку);

• залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

При ухваленні нового судового рішення суд керується повноваженнями суду відповідної інстанції.

З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.