3.2.7. Промова прокурора у судових дебатах

Промова прокурора у судових дебатах є результатом і логічним завершенням його діяльності в суді. Прокурор, виступаючи від імені держави, підбиває підсумки досудового і судового слідства у справі, аналізує та дає оцінку зібраним і дослідженим у суді доказам, на підставі яких робить висновок про доведеність вини підсудного, висловлює пропозицію про вид та міру покарання.

Судові дебати – це складова частина судового процесу, а тому основною їх метою є сприяння суду в установленні істини у справі, постановлення законного і обґрунтованого судового рішення.

Нині за умов розвитку принципу змагальності, запровадження інституту присяжних, ораторське мистецтво набуває важливого значення.

Головне в промові – уміння чітко і логічно висловлювати думки. Але для цього потрібно знати суть справи, послідовно викладати факти, робити правильні висновки. Тобто, щоб красиво і переконливо виступити, донести свою думку до слухачів, треба досконало володіти матеріалами кримінального провадження, знати законодавство, судову практику.

Виголошення промови прокурором має засвідчити передусім професіоналізм і компетентність, логічне мислення, високу культуру моральних почуттів, глибоку внутрішню справедливість. Від прокурора як посадовця високого рангу, носія певного рівня державної влади люди завжди очікують зразкового виконання свого службового та конституційного обов’язку у суді.

Для цього необхідні знання не лише законодавства, а й основ риторики, прийомів і методів ораторського мистецтва, широкий кругозір та певний життєвий досвід. Виступаючи в суді, прокурор бере на себе обов’язок бути об’єктивним, справедливим, прагнути до істини, говорити емоційно і переконливо.

Найважливіші ознаки судової промови: точність, грамотність, простота, лаконічність.

У промові прокурор повинен висловлюватися простою, зрозумілою мовою, природно і легко. «Слухачів може захопити, – казав А. Коні, – лише промова, у якій найглибші думки передаються найпростішими словами».

Найважливіше для обвинувальної промови є її зрозумілість, тобто доступність. Це залежить не лише від того, які слова використовуватиме прокурор у своїй промові. За зрозумілістю і простотою промови криється проникнення в сутність справи, уміння виразними мовними засобами сформулювати висунуті обвинувачення, обґрунтувати докази.

Неважко уявити, якої думки будуть слухачі про промову, в якій переважатимуть складні спеціальні терміни та юридичні конструкції. Промова повинна містити звичайні для юристів вислови, інакше знівелюється переконливість аргументів. Відомий юрист, прекрасний оратор П. Сергеїч так висловився з цього приводу: «Говоріть не так, щоб Вас могли зрозуміти, а так, щоб Вас не могли не зрозуміти».

Обсяг промови може бути різним залежно від обсягу кримінального провадження, кількості обвинувачених та епізодів злочинів, аудиторії, кваліфікації прокурора тощо.

Багатство промови – це словниковий і фразеологічний запас слів людини, а також стилістична гнучкість при користуванні ними. Виразність промови залежить від ерудиції особи. Збідненість запасу слів змушує промовця читати заготовлений текст.

Зрештою, якою повинна бути судова промова, щоб переконати слухачів? Будь-яке красномовство починається з істини. Правда переконує, брехня завжди викликає несприйняття і протидію. Сила аргументів – в їх достовірності. Кожен з аргументів необхідно детально перевірити і виважити, зіставити з іншими доказами у справі. Культура аргументації полягає також у вмінні за допомогою фактів і логічних висновків заперечувати доводи опонента.

Особливо цінується в публічній промові її самобутність, вміння оратора говорити неординарно, без штампів і широковживаних афоризмів.

Підготовка прокурора для виступу в судових дебатах. Промова прокурора завжди повинна бути підготовлена у виді детального і логічного плану. Це дає змогу заздалегідь продумати свій виступ, його структуру і відповідно до вимог закону підтримати державне обвинувачення в суді.

Вимоги з цього приводу закріплено у Наказі № 4гн, де зазначено, що, готуючись до судових дебатів, прокурори повинні складати письмові промови або їх тези, у яких викладати міркування щодо обсягу обвинувачення, оцінки доказів, застосування кримінального закону, призначення покарання та вирішення інших питань, передбачених у ст. 368 КПК України.

На практиці одні прокурори пишуть виступи повністю, інші обмежуються письмовим планом (тезами) виступу, треті дуже активно працюють під час судового розгляду, роблячи нотатки, що дає їм змогу на достатньо високому рівні підтримувати державне обвинувачення.

Вибір варіанта підготовки промови залежить від багатьох чинників: практичного досвіду, особистої ерудиції прокурора, кількості обвинувачених у справі, складності й обсягу матеріалу справи.

Підготовка судової промови поділяється на кілька етапів:

• збирання доказових матеріалів;

• аналіз доказових матеріалів;

• систематизація матеріалів;

• письмова підготовка промови чи її тез.

Важливо досконало знати матеріали кримінального провадження, вільно ними володіти. Починати збирання матеріалів доказової бази, яка буде використана у промові, необхідно під час досудового розслідування і судового провадження, зробивши при цьому виписки, якими можна буде скористатися як під час судового розгляду (для постановки питань учасникам судового процесу), так і під час судових дебатів. Аналіз матеріалів справи, як правило, має попередній характер. А тому прокурор повинен:

• по-перше, відокремити достовірно встановлені факти від сумнівних. Усе «сумнівне» підлягає перевірці;

• по-друге, не задовольнятися готовими фактами, в яких немає внутрішнього зв’язку подій, а узагальнювати їх;

• по-третє, кожен факт чи обставину аналізувати з позиції протилежної сторони (захисника, обвинуваченого тощо).

Фіксування прокурором найсуттєвіших джерел доказів та згрупування їх за епізодами обвинувачення, показаннями обвинувачених, свідків, потерпілих, документальними і речовими доказами, висновками експертиз тощо без перебільшення є основою усієї підготовчої діяльності до промови.

Готуючись до промови, прокурор повинен з’ясувати для себе три питання:

• що сталося і чому?

• що потрібно довести суддям?

• чим можна вплинути на їхнє рішення?

Це основні запитання, на які має бути однозначна відповідь у промові прокурора у будь-якому кримінальному провадженні.

Зміст і структура промови. Прокурор, враховуючи конкретні матеріали кримінального провадження, обравши індивідуальний підхід до висвітлення фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення і доказів вини обвинуваченого, визначає зміст та структуру промови в судових дебатах.

На думку окремих науковців і практичних працівників, зміст промови має містити 5 частин:

– суспільно-правову оцінку злочину (вступ), а також фактичні обставини справи (фабулу обвинувачення);

– думку прокурора про застосування кримінального закону, тобто позицію щодо кваліфікації злочину;

– викладення доказової бази, тобто аналіз і оцінку доказів, що підтверджують вину підсудного у вчиненні злочину;

– пропозиції прокурора щодо міри (виду і розміру) покарання, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обтяжуючі та пом’якшуючі обставини;

– думку прокурора щодо цивільного позову і процесуальних витрат у кримінальному провадженні, речових доказів, причин та умов, що сприяли вчиненню кримінального правопорушення.

Зміст промови прокурора має відповідати вимогам ст. 368 КПК України, яка відображає перелік питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, зокрема:

– чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;

– чи має це діяння склад кримінального правопорушення і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

– чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

– чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;

– чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме;

– яка міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати;

– чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;

– чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;

– чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого в ч. 2 ст. 94 КК України;

– чи необхідно у випадках, передбачених у ст. 96 КК України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування;

– чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;

– що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами;

– на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;

– як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Коли особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в п.п. 1–6 ч. 1 ст. 368 КПК України, окремо по кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачених.

Прокурор має підтримувати державне обвинувачення тільки за умови, якщо в результаті судового розгляду переконається, що докази зібрано у передбаченому законом порядку, і вони підтверджують висунуту обвинуваченому підозру. Інакше він повинен відмовитись від обвинувачення, як цього вимагає ч. 1 ст. 340 КПК України.

Ось чому перед промовою прокурор має чітко уявляти, що саме він буде доводити у справі та бути глибоко переконаним в істинності того, що збирається доводити.

Виступ прокурора з промовою в суді. Репліка прокурора. Початком обвинувальної промови є вступ. Його значення полягає в тому, що це засіб встановлення контакту з аудиторією. Вдалий початок промови створює атмосферу відвертості, сприяє кращому сприйняттю того, про що надалі йтиметься, підготовці до розуміння наступних її частин. Вступ має бути органічно пов’язаним зі змістом промови.

Вступ визначається загальною тривалістю промови, особливістю справи, її складністю та актуальністю.

Заслуговують на увагу настанови П. Сергеїча, котрий радив: «...не поспішайте розпочинати промову... Помовчавши, почніть з кількох незначних слів, щоб взяти нормальний тон, а потім, уникаючи загальних вступів, ідіть прямо до справи. Якщо вступ необхідний, то постарайтесь, щоб він був якнайкоротшим і простішим».

У вступній частині прокурор дає оцінку суспільної небезпеки вчиненого злочину та розкриває морально-етичне значення досліджуваних фактів.

Який би вступ не обрав оратор, важливо пам’ятати:

• у ньому повинен віддзеркалюватися той конфлікт із законом, якому присвячено судову промову;

• він повинен бути пов’язаний з основною частиною та слугувати точкою відліку для викладення фактичних обставин справи;

• він не повинен бути довгим;

• стилістично він повинен гармоніювати з основною частиною.

Вступ має бути стислим, але значущим за змістом. Він має привернути увагу слухачів до справи, установити контакт з аудиторією, створити сприятливі умови для сприйняття основних положень і висновків прокурора.

Наступна частина промови – це викладення фактичних обставин справи. У цій частині промови обвинувач вказує: де, коли, ким, яким чином, за допомогою чого і з якою метою скоєно злочин, його наслідки.

Викладаючи фабулу справи, прокурор відновлює у пам’яті суду події скоєння злочину. Ця частина промови має бути також стислою, змістовною і зрозумілою. За стилем виклад обставин справи може бути як офіційно-діловим, так і газетно-публіцистичним чи розмовно-побутовим.

В ораторському мистецтві використовуються такі стилі мови:

• розмовно-побутовий (розмовний);

• офіційно-діловий;

• газетно-публіцистичний;

• літературно-художній;

• науковий.

У прокурорській практиці найчастіше використовують офіційно-діловий і газетно-публіцистичний.

Якщо у вступній частині чи викладенні фабули справи можуть використовуватися різні стилі, а у вступній – нерідко застосовується і літературно-художній, то при наведенні доказів, їх аналізі й оцінці зазвичай застосовують офіційно-діловий.

Прокурор має право посилатися тільки на факти та обставини, встановлені у судовому засіданні і подавати їх саме такими, не припускаючись іншого трактування чи будь-яких припущень.

За своєю структурою фабула справи може бути викладена в хронологічний чи систематичний способи.

Перший спосіб викладення фактичних обставин справи (хронологічний) полягає в тому, що вчинення злочинів викладається у хронологічному порядку, тобто, як вони вчинялися у часі. Щодо систематичного – то в тому порядку, як вони досліджувалися під час судового розгляду або систематизовані у промові прокурора.

Не може переважати будь-який з них. Обираючи стиль, і спосіб викладу фабули, все залежить від особливостей справи.

Фабула справи у промові прокурора має бути викладена стисло і зрозуміло, а зміст повинен передавати всі умови та обставини вчинення злочину, дотримуючись вимог закону (ст. 291 КПК України), як і в обвинувальному акті. Разом з тим не слід обтяжувати цю частину промови зайвою інформацією, акцентувати увагу на несуттєвих деталях. Необхідно уникати використання у промові технічних, медичних, інших спеціальних термінів. Якщо при оцінці й аналізі доказів у деяких категоріях кримінальних проваджень є потреба в застосуванні спеціальних термінів, то при викладенні фактичних обставин справи без особливої потреби їх використовувати не варто.

Після викладення фактичних обставин справи прокурор переходить до доказової бази, тобто до аналізу й оцінки доказів. Доведення вини обвинуваченого – це чи не основне завдання прокурора у судовому процесі. Тому в обвинувальній промові найбільш важливе значення має аналіз і оцінка досліджених у суді доказів.

Прокурор не може лише викладом фабули справи і загальними міркуваннями про винуватість особи переконати суд у обґрунтованості висунутої підозри. Тільки ретельний аналіз доказів, їх систематизація та правильна оцінка допоможуть визначити ступінь вини та межі відповідальності. Готуючи цю частину промови, обвинувач має забезпечити її правильність і переконливість, ознаками якої є: визначеність, несуперечливість, обґрунтованість.

Вимога визначеності, тобто зрозумілості і точності доказів, ґрунтується на одному з найважливіших законів формальної логіки – законі тотожності, порушення якого призводить до нестійкості думки, руйнування власних висновків.

Несуперечливість випливає із закону суперечностей і закону виключення третього. Суперечності у судженні можуть бути наслідком недостатнього знання справи, плутанини в оцінках обставин. Суворе дотримання зазначених законів забезпечує послідовність і принциповість доводів в обвинувальній промові. Закон виключення третього є основою важливого методу доказування – від «протилежного».

Ознака обґрунтованості вбачається із закону достатнього обґрунтування. Це означає, що будь-який висновок прокурора про вину обвинуваченого ґрунтується на підставі дійсних фактів чи подій, на конкретних доказах, а не припущеннях.

Аналіз доказів – це не переказ матеріалів справи, а тлумачення, оцінка фактичних даних окремо та в сукупності. Вони утворюють єдине ціле лише тоді, коли прокурор логічно їх проаналізує. Деякі обвинувачі аналіз доказів замінюють їх переліком. Прокурор не може сприймати факти правдивими без їх доведення і безпідставно заперечувати інші. Він має дати пояснення фактам, які суперечать версії, яку він обстоює, свідчать на користь підсудного. При цьому основну увагу необхідно зосередити на аналізі якісності та правдивості доказів.

Посилаючись на докази, обвинувач переконує суд, що вони одержані зі встановлених законом джерел і відповідають дійсності. Всі докази проти обвинуваченого необхідно перевірити в суді, проаналізувати в промові прокурора.

Це стосується і показань обвинуваченого як одного з джерел доказів і одночасно засобу його захисту від пред’явленого обвинувачення. Коли обвинувачений заперечує свою вину, прокурор оцінює його показання, співставляючи їх з іншими доказами, щоб заперечити неправдиву версію обвинуваченого, довести безпідставність таких тверджень. Потребують окремої оцінки і свідчення обвинуваченого, який зізнається у скоєнні злочину. Обвинувач також має перевірити відповідність останніх іншим достовірно встановленим фактам і зробити відповідний висновок.

Виваженого підходу вимагають показання свідків. Прокурор зобов’язаний встановити, які стосунки між свідком і обвинуваченим, чи не зацікавлений той у результатах розгляду справи. Це зміцнює довіру до показань, які дає свідок.

Стосовно такого виду доказів, як висновок експертизи, то прокурор має не тільки послатися на нього, а й проаналізувати, чи відповідає він іншим доказам у справі незалежно від того, вважає він його правильним чи помилковим. У поєднанні й співставленні з іншими доказами аналіз висновку експерта підвищує його наукову об’єктивність. Аналізується і весь інший доказовий матеріал у справі.

Промова прокурора в частині аналізу доказів зводиться до переконання суду в істинності його висновків. У цій частині промови прокурор повинен: оцінити докази, зібрані у справі, як окремо, так і в сукупності, визначити, які докази і чому заслуговують на увагу, а які – ні; дійти логічного висновку про те, що саме встановлено у справі, зазначивши, якими доказами підтверджуються встановлені обставини.

Після оцінки та аналізу доказів прокурор у промові переходить до юридичної оцінки вчиненого злочину, тобто до його кваліфікації.

Залежно від конкретних особливостей кримінального провадження ця частина судової промови прокурора може бути більшою чи меншою за обсягом, але щоразу під час виголошення промови прокурор на підставі дослідження доказів повинен відповісти на запитання, чи підтверджують вони склад злочину і який саме. Цінність цієї частини промови полягає в тому, що кваліфікація вчиненого злочину є підставою для настання низки правових наслідків.

Помилка у кваліфікації може потягти за собою незаконне засудження чи виправдання, неправильне призначення виду та розміру покарання, необґрунтоване настання інших правових наслідків. У зв’язку з цим прокурор зобов’язаний обґрунтувати кваліфікацію дій обвинуваченого за кожною статтею чи частиною статті, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо обвинувачених кілька, прокурор повинен зробити це окремо щодо кожного із них. Коли має місце спірна кваліфікація, доцільно навести теоретичні висновки, те чи інше тлумачення закону, а також дані судової практики.

Окремою складовою промови прокурора у судових дебатах є питання призначення покарання, яке має бути логічним і обґрунтованим висновком зазначеного вище.

Зважаючи на те, що кримінальний закон (ст. 65 КК України) передбачає загальні засади призначення покарання, які полягають в тому, що покарання має призначатися відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах санкцій статті (частини статті), враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, прокурор зобов’язаний дотримуватися у своїй промові зазначених вимог.

Говорячи про тяжкість злочину, необхідно звернути увагу на те, до якої категорії злочинів він належить, якої тяжкості (згідно з класифікацією, передбаченої в ст. 12 КК України), ступінь його вчинення (замах, готування, закінчений, незакінчений), вчинений умисно чи з необережності, а також наслідки його вчинення.

Необхідним елементом цієї частини промови є характеристика особи обвинуваченого.

Характеризуючи особу, яка вчинила злочин, прокурор має бути незаангажованим, не робити висновку: «особа винна у вчиненні злочину, тобто злочинець, а отже – характеризується негативно».

Дані про особу мають ґрунтуватися на підставі характеристик з місця проживання і місця роботи, свідчень, даних у судовому засіданні свідками та іншими учасниками процесу, які знали підсудного до вчинення злочину, тощо. Проаналізувавши зазначені та інші джерела інформації про особу винного, прокурор повинен зробити об’єктивний висновок про те, як загалом характеризують підсудного.

Щодо врахування пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, то прокурор має керуватися вимогами ст.ст. 66 і 67 КПК України. При цьому важливо знати, що посилаючись на обставини, які пом’якшують покарання, прокурор може пропонувати суду врахувати як ті, що передбачені в ст. 66 КПК України, так і інші, які, на його думку, є пом’якшуючими. Щодо обтяжуючих, то необхідно враховувати лише обставини, що передбачені у ст. 67 КПК України. Їх перелік є вичерпним.

Лише після того, як прокурор дав оцінку тяжкості злочину, особі обвинуваченого, обтяжуючим та пом’якшуючим покарання обставинам, він повинен запропонувати суду призначити покарання, керуючись розділом ХІ КК України («Призначення покарання»).

Пропонуючи міру покарання, необхідно висловити свою позицію щодо виду та розміру основного і додаткового покарання за кожен злочин окремо, а за наявності сукупності злочинів чи вироків – за такою сукупністю.

Досить часто постає питання щодо форми, в якій прокурор висловлює суду пропозицію стосовно міри покарання.

Прокурори висловлюють власну думку у формі прохання, пропозиції, а інколи – вимог.

Не існує єдиної думки з цього. Вважаємо, за певних обставин, особливо, коли розглядається кримінальне провадження про тяжкий або резонансний злочин, прокурор у своїй промові може не просити, а пропонувати, можливо, й вимагати міру покарання.

Якщо у кримінальній справі є цивільний позов про відшкодування матеріальних і моральних збитків, інші процесуальні витрати – прокурор зобов’язаний у промові вирішувати і ці питання.

За необхідності висловити власну позицію щодо долі речових доказів, а також щодо реагування суду на причини й умови вчинення злочину.

Закінчення промови повинно бути стислим і лаконічним, співзвучним із основною думкою, висловленою без фальшивого пафосу. Щоб закріпити і посилити враження від промови, заключна частина має бути стислою, емоційною, змістовною.

Як вступ промови, так і її завершення повинні бути лаконічним і чітким відображенням фактичних обставин справи, наповнені глибоким змістом і зрозумілими для учасників судового розгляду.

Факультативною формою участі прокурора у судових дебатах є репліка прокурора. Репліка прокурора – це повторний виступ, передбачений у ч. 7 ст. 364 КПК у судових дебатах щодо певних обставин промов інших учасників розгляду справи (захисника, підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників). Прокурора на репліку можуть спонукати тільки екстраординарні обставини, які він не міг і не повинен був передбачити.

Репліку прокурор може використовувати у випадках, коли:

– захисник перекрутив факти, обставини справи чи обвинувальну промову прокурора; дав завідомо неправдиве тлумачення закону; допустив неетичні висловлювання або образу на адресу органу розслідування, державного обвинувача; перекрутив характеристики потерпілих, принизив їх честь та гідність;

– виникла неочікувана для прокурора суперечка щодо застосування кримінального закону;

– державний обвинувач у своїй промові недостатньо висвітлив питання, які мають значення при постановленні вироку, або допустив помилку чи обмовився;

– з’явились нові міркування після промови захисника;

– державний обвинувач під впливом промови захисника змінив свою думку щодо кваліфікації злочину, дійшов висновку про необхідність вилучення з обвинувачення окремих епізодів;

– виникли заперечення щодо промов інших учасників судових дебатів.

Репліка прокурора, як правило, має полемічний характер. Це своєрідне реагування прокурора на промову захисту. В репліках відбувається змагання процесуальних супротивників, в якому кожен відстоює власні погляди.

Спростовуючи докази захисника, прокурору доцільно:

• не залишати без уваги його переконливі доводи, але не повторювати міркувань, раніше висловлених в обвинувальній промові;

• відповідати фактами на слова;

• не заперечувати безсумнівних доказів і правильних міркувань захисту.

Неприпустимо використовувати репліку для сумнівних доводів з другорядних, непринципових положень.

На відміну від обвинувальної промови репліка не має структури, її побудова визначається змістом заперечення на промову, виголошену захисником; необхідністю скорегувати і доповнити деякі положення промови прокурора після виступу захисника. Прокурор стримано, коректно звертається до суддів та інших учасників процесу і роз’яснює причини, що спонукали його виголосити репліку. Після цього він стисло перелічує питання, з якими не згоден у промові захисника, заперечує йому, викладає суть своїх зауважень. Репліку можна використати лише один раз.

Отже, судова промова є важливою частиною судового провадження, під час якого учасники процесу на підставі даних судового розгляду визначають, чи мало місце злочинне діяння, чи доказано вину обвинуваченого у скоєнні злочину, дають юридичну оцінку діянню, яке ставиться йому в провину, висловлюють свою позицію щодо міри покарання та вирішення інших питань під час постановлення вироку.

Судові дебати – це ще й сильний засіб виконання виховної функції правосуддя. Вони дають можливість присутнім у судовій залі виносити корисні уроки із кримінального провадження.

Уміння прокурора красиво і переконливо виступати в суді – це шлях до успіху, до поваги і авторитету.