1.7. Нагляд прокурора за додержанням вимог законів при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження відповідно до положень Розділу ІІ КПК України з урахуванням особливостей, встановлених у Розділі IV.

Системний аналіз норм КПК України, розміщених у зазначених розділах, свідчить, що прокурор є ключовою постаттю в процесі застосування заходів забезпечення у кримінальному провадженні. Тому від ефективної реалізації наданих йому повноважень залежить успіх усього кримінального провадження.

Прокурорський нагляд за додержанням законів під час застосування заходів забезпечення у кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва становить самостійний напрям наглядової діяльності. Про це наголошено у п. 8 наказу № 4гн, яким на керівників органів прокуратури та галузевих підрозділів апаратів прокуратур усіх рівнів покладено обов’язок здійснювати контроль за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження та збереження матеріалів у наглядових провадженнях.

Предметну сферу організації нагляду на цьому напрямі утворюють перелік, порядок обрання (зміни, скасування) та підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначені в главах XI–XVIII Розділу ІІ КПК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України система заходів забезпечення кримінального провадження складається з таких самостійних процесуальних дій та рішень:

– виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст.ст. 133–143 КПК України);

– накладення грошового стягнення (ст.ст. 144–147 КПК України);

– тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст.ст. 148–153 КПК України);

– відсторонення від посади (ст.ст. 154–158 КПК України);

– тимчасовий доступ до речей і документів (ст.ст. 159–166 КПК України);

– тимчасове вилучення майна (ст.ст. 167–169 КПК України);

– арешт майна (ст.ст. 170–175 КПК України);

– затримання особи (ст.ст. 187–191 і 207–213 КПК України);

– запобіжні заходи (ст.ст. 176–213 КПК України).

Для кожного із перелічених заходів забезпечення кримінального провадження законодавець виділив окремі норми, якими регулюються порядок та підстави для їх застосування, і лише в ст. 132 КПК України визначено загальні правила, які застосовуються до всіх заходів забезпечення кримінального провадження.

Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід

Згідно з вимогами ст.ст. 133–134 КПК України слідчий або працівник оперативного підрозділу (ст. 41 КПК України) прокурор, слідчий суддя (під час досудового розслідування), суд (під час судового провадження) мають право з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження (п. 25 ст. 3 КПК України) для допиту чи участі у процесуальній дії.

Виклик може бути здійснено за однією з таких умов:

– достатні підстави вважати, що певний учасник кримінального провадження може дати показання про обставини вчиненого правопорушення;

– його участь у процесуальній дії є обов’язковою чи її визнали такою слідчий або прокурор.

Процесуальний порядок здійснення виклику регулюється ст. 135 КПК України.

Способи здійснення виклику зазначені нижче (ч. 1 ст. 135 КПК України).

1. Виклик по телефону або телеграмою без складання повістки, але її зміст має бути роз’яснено особі, яка викликається, з дотриманням вимог ст. 137 КПК України. Після інформування особи, що викликається, складається рапорт про таке повідомлення.

2. Надіслання повістки про виклик особи поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком. За умови відправлення повістки електронною поштою працівник складає про це рапорт. Зокрема, направлення повістки поштовим зв’язком здійснюється відповідно до п. 7.9 Інструкції з діловодства в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 15 січня 2013 року № 3. Порядок надсилання повістки електронною поштою чи факсимільним зв’язком регулюється Законом України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг». При цьому така особа має попередньо повідомити слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, оскільки надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у разі підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

3. Безпосереднє вручення повістки особі, яка викликається, здійснюється особами, зазначеними в ч. 6 ст. 135 КПК України. За відсутності такої можливості повістка про виклик з метою її подальшої передачі особі, яка викликається, може бути вручена під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Важливо, щоб особи, яким вручається повістка, мали реальну можливість передати її адресату. При цьому їм має бути роз’яснено обов’язок вручити повістку адресату без зволікань. При безпосередньому врученні повістки викликаній особі або особі, яка може передати повістку адресату, вона має розписатися про вручення повістки. За відмови особи поставити свій підпис або отримати повістку особа, яка вручила повістку, має зробити відповідну відмітку або зробити відеозапис про це.

Способи виклику особливої категорії осіб кримінального провадження: особа, яка перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення; повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Однак повістка про виклик може бути вручена безпосередньо неповнолітньому у випадку коли це обумовлено обставинами кримінального провадження. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику; повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого – за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 135 КПК України особа має бути повідомлена, як правило, не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом, а в разі проживання такої особи за кордоном – не пізніше ніж за сім днів, одним із способів, передбачених у ч. 1 ст. 135 КПК України. Винятком із цього правила є, коли КПК України встановлено такі строки здійснення процесуальних дій, які не дають змоги здійснити виклик не пізніше ніж за три або сім днів, тоді особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття на виклик.

Доказами підтвердження отримання повістки або ознайомлення з її змістом є дані, вказані у ст. 136 КПК України, а також докази отримання листа-підтвердження про отримання електронного листа; складений слідчим, прокурором рапорт або протокол неприбуття на виклик особи.

Необхідно зазначити, що форма та зміст повістки, яка є важливим процесуальним документом, мають відповідати вимогам ст. 137 КПК України.

Поважними причинами неприбуття особи на виклик є перелік підстав, перелічених у ст. 138 КПК України. Цей перелік не є вичерпним.

Наслідком неприбуття свідка, підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного відповідача, які були у встановленому КПК України порядку викликані та не з’явилися без поважних причин або не повідомили про причини свого неприбуття, є застосування заходів юридичної відповідальності, які передбачені в ч. 1 ст. 139 КПК України, також за злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несуть відповідальність, встановлену законом (ст. 185-4 КУпАП), а за неприбуття підозрюваного, обвинуваченого на виклик у випадках, передбачених КПК України, щодо нього може бути здійснено заочне кримінальне провадження, яке регламентується Главою 41-1 КПК України.

Підстави та порядок застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як привід регламентовані ч.ч. 1, 2 ст. 139, ст.ст. 140–143 КПК України.

Правовою підставою для застосування приводу є рішення слідчого судді, суду. Підставами для застосування приводу до свідка, підозрюваного, обвинуваченого та подання клопотання слідчим за погодженням з прокурором або самостійно складеного прокурором є: докази отримання повістки або ознайомлення з її змістом викликаними учасниками у порядку, визначеному КПК України; документальне підтвердження неприбуття цими особами на виклик слідчого чи прокурора без поважних причин або неповідомлення зазначеними учасниками кримінального провадження про причини свого неприбуття.

Привід не може бути застосовано до свідків, які зазначені в ч. 3 ст. 140 КПК України, та до осіб, які не можуть бути допитані як свідки, перелік яких визначено в ч. 2 ст. 65 КПК України.

Зміст клопотання про здійснення приводу встановлений у ст. 141 КПК України. Окрім вимог, зазначених у ст. 141 КПК України, згідно з положеннями ч. 1 ст. 140, ст. 142, ч. 3 ст. 143 КПК України у клопотанні потрібно вказувати також день та час, в який підозрюваний або свідок підлягає примусовому супроводженню до слідчого, прокурора. При складанні клопотання необхідно враховувати і вимоги ст. 132 КПК України.

До клопотання про застосування приводу додаються: витяг з ЄРДР; копії матеріалів, якими сторона кримінального провадження, що подала відповідне клопотання, обґрунтовує свої доводи та можливість застосування до вказаної особи приводу.

Розгляд клопотання про привід та порядок прийняття рішення слідчим суддею здійснюється відповідно до ст. 142 КПК України.

Виконання ухвали про здійснення приводу доручається підрозділам, зазначеним у ч. 1 ст. 143 КПК України. Крім виняткових випадків, привід не може здійснюватись у нічний час (з 22-ї до 6-ї години за місцевим часом). Працівник органу, який виконує ухвалу, повинен встановити особу, яка піддається приводу, оголосити зміст ухвали та роз’яснити її обов’язки. У разі невиконання такою особою свого обов’язку вона попереджається про можливе застосування до неї заходів фізичного впливу, які дають можливість супроводити її до місця виклику. Застосування їх можливе тоді, коли в інший спосіб здійснити привід викликаного неможливо без перевищення міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і вони мають зводитись до мінімального впливу на таку особу. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу, має скласти письмові пояснення із зазначенням причини невиконання, які разом з ухвалою повернути до суду.

Підстави та порядок накладення грошового стягнення регламентовано у ст.ст. 144–146 КПК України. Сутність його полягає у покладенні на учасників кримінального провадження обов’язку сплати у встановленому законом розмірі грошової суми за невиконання ними у визначених законом випадках процесуальних обов’язків, що застосовуються під час досудового розслідування – ухвалою слідчого судді за клопотанням слідчого, прокурора чи за власною ініціативою – та під час судового провадження – ухвалою суду за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою.

Системний аналіз норм КПК України свідчить, що грошове стягнення під час досудового розслідування та судового розгляду накладається на зазначених осіб за таких обставин:

– неприбуття свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, цивільного обвинувача на виклик без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття (ч. 1 ст. 139 КПК України);

– невиконання підозрюваним (обвинуваченим) обов’язків, покладених на нього при застосуванні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання (ч. 2 ст. 179 КПК України);

– невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки (ст. 180 КПК України), на нього накладається грошове стягнення у розмірі, зазначеному в ч. 5 ст. 180 КПК України;

– порушення взятих на себе зобов’язань із нагляду за неповнолітнім підозрюваним із боку батьків, опікунів і піклувальників (ч. 5 ст. 493 КПК України);

– неприбуття обвинуваченого, до якого не застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, і який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, за викликом суду в судове засідання (ст. 323 КПК України);

– неприбуття в судове засідання за викликом потерпілого, цивільного відповідача, свідка, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Суд має право накласти на них грошове стягнення у порядку, передбаченому в ст.ст. 139, 144–147, 325, ч. 2 ст. 326, ч. 1 ст. 327 КПК України.

Слідчий суддя чи суд з власної ініціативи можуть застосовувати грошове стягнення, наприклад, під час надання дозволу про взяття під варту обвинуваченого, який не виконував умов особистої поруки, особистого зобов’язання чи іншого заходу забезпечення кримінального провадження, а також за порушення обвинуваченим порядку в залі судового засідання.

При цьому потрібно відмежовувати грошове стягнення як захід забезпечення кримінального провадження від штрафу, який застосовується за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового розслідування чи прокурора (ст. 185-4 КУпАП), а також за ухилення від явки або злісну неповагу до суду і передбачений ст. 185-3 КУпАП.

Утім, згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України та з урахуванням практики слідчі судді постановляють ухвали про повернення клопотань про накладення грошового стягнення у разі його невідповідності вимогам ст. 145 КПК України.

Зокрема, обґрунтування слідчим, прокурором клопотання про накладення грошового стягнення, яке має відповідати вимогам, зазначеним у ст. 145 КПК України, полягає в наведенні у ньому відомостей, які підтверджують невиконання особою обов’язку (що, по суті, свідчить про наявність фактичної підстави для застосування цього заходу), а також наданні копій відповідних матеріалів, які підтверджують доводи, зазначені у клопотанні. Наприклад, це можуть бути копії ухвал слідчого судді, копія повістки про виклик із повідомленням про вручення тощо.

Тому до клопотання слідчого, погодженого прокурором, або клопотання, складеного самостійно прокурором, про накладення грошового стягнення додається витяг з ЄРДР, у межах якого подаються клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи.

При погодженні такого клопотання прокурор має перевірити наявність у матеріалах кримінального провадження доказів, які вказують на те, що особа знала про необхідність виконання нею певного процесуального обов’язку й умисно без поважних причин його не виконала.

Клопотання, подане під час досудового розслідування, розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду та не пізніше наступного робочого дня після постановлення ухвали, копія її надсилається особі, на яку було накладено грошове стягнення (під час судового розгляду достатнім є усне клопотання, яке згідно зі ст. 108 КПК України вноситься до журналу судового засідання).

Особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня при розгляді цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення, яке подається слідчому судді, суду, який виніс оскаржувану ухвалу. Останні, визнавши доводи особи обґрунтованими, можуть самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення, а в іншому випадку – призначають судове засідання для розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення, про місце та час розгляду якого повідомляються прокурор, слідчий та особа яка подала клопотання, проте їх неприбуття не перешкоджає такому розгляду.

Ухвала слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає.

Підстави та порядок застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, а також порядок продовження строку такого обмеження визначені у ст.ст. 148–153 КПК України.

Підставами для застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом до підозрюваного (обвинуваченого) є:

• наявність достатніх підстав вважати, що це необхідно для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого;

• наявність достатніх підстав вважати, що це необхідно для припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного (а при продовженні строку його дії – обвинуваченого) щодо перешкоджання кримінальному провадженню;

• забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Перелік документів, які можуть бути тимчасово вилучені під час досудового розслідування чи судового розгляду та посвідчують користування таким спеціальним правом:

• право керування транспортними засобами;

• права полювання;

• право на здійснення підприємницької діяльності.

При застосуванні цього заходу забезпечення його необхідно відмежовувати від адміністративного стягнення (ст. 30 КУпАП – позбавлення спеціального права, а саме – керування транспортними засобами, права полювання).

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи в порядку, передбаченому в ст. 208 КПК України, про що під час затримання або негайно після їх вилучення зобов’язані скласти протокол у порядку, визначеному у ст. 104 КПК України.

Особа, яка здійснила затримання у передбаченому ст. 208 КПК України порядку, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним правом, якщо такі документи було вилучено при затриманні.

Факт передання тимчасово вилучених документів, які посвідчують користування спеціальним правом, засвідчується у протоколі. Після складення такого протоколу слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа зобов’язані забезпечити зберігання тимчасово вилучених документів або передати тимчасово вилучені документи на зберігання відповідно до порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 «Про передачі на зберігання тимчасово вилучених під час кримінального провадження документів, які посвідчують користування спеціальним правом»: Вилучені документи зберігаються разом із матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі слідчого, який здійснює таке провадження до постановлення слідчим суддею відповідної ухвали. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом не пізніше двох днів із моменту тимчасового вилучення. Пропуск зазначеного строку тягне за собою необхідність повернення особі тимчасово вилучених документів, про що необхідно скласти окремий протокол або розписку, яка долучається до матеріалів кримінального провадження.

При погодженні клопотання прокурор зобов’язаний ознайомитись з матеріалами, що дають підстави для звернення з таким клопотанням до слідчого судді, перевірити законність отриманих доказів. У такому клопотанні мають міститись реквізити, зазначені в ч. 2 ст. 150 КПК України. Якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, були тимчасово вилучені, необхідно зазначити їх у клопотанні слідчого, прокурора.

До клопотання додаються:

– копії матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання;

– документи, які підтверджують надання підозрюваному копії клопотання та матеріалів, що його обґрунтовують;

– витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в межах якого подається клопотання.

У випадку звернення з клопотаннями про тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні спеціальним правом в межах кримінального провадження, досудове розслідування в якому триває уже кілька місяців, у такому клопотанні необхідно зазначати підстави, які обумовили необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження наприкінці досудового розслідування чи під час судового розгляду з урахуванням ст. 132 КПК України.

Не можна обґрунтовувати клопотання слідчих, прокурорів лише тим, що особа підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого санкція статті КК України передбачає покарання, в тому числі у виді позбавлення права керування транспортними засобами та без зазначення підстав, з яких відповідно до вимог кримінального процесуального закону підозрюваного може бути тимчасово обмежено у користуванні спеціальним правом.

Тягар доказування у такому випадку необхідно розуміти як необхідність для слідчого, прокурора надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази того, що застосування цього заходу потрібне для припинення підстав для застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом та досягнення дієвості кримінального провадження.

Разом з тим прокурор при погодженні клопотання має враховувати також положення ч. 2 ст. 152 КПК України.

При цьому клопотання має бути розглянуто не пізніше трьох днів із дня надходження до суду за участю прокурора та/або слідчого, підозрюваного, його захисника.

Відповідно до вимог ст. 151 КПК України, якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, не були тимчасово вилучені, розгляд клопотання здійснюється лише за участю підозрюваного, його захисника.

Варто зазначити, що однорідні питання, які потрібно з’ясувати в межах одного кримінального провадження шляхом застосування одного або різних видів заходів забезпечення, пов’язаних між собою (необхідність з’ясування таких питань обґрунтовується однаковими обставинами), можуть ініціюватися слідчим (прокурором) в одному клопотанні та вирішуватися слідчим суддею в одній ухвалі. При цьому клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, яке посвідчується тимчасово вилученими документами, розглядаються окремо в порядку, передбаченому ст. 150 КПК України.

Зокрема, за відмови в задоволенні клопотання вилучені документи підлягають поверненню власнику не пізніше наступного робочого дня після отримання слідчим, прокурором відповідної ухвали слідчого судді. У разі задоволення клопотання – документи в цей же строк надсилаються разом із копією ухвали рекомендованим листом на зберігання центральному органу виконавчої влади, що здійснює контроль (нагляд) у відповідній сфері (п.п. 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України № 1104).

Тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців. Цей строк може бути продовжений тільки за клопотанням прокурора в межах строків досудового розслідування. Таке клопотання має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 150 КПК України та розглядатися в порядку, встановленому у ст. 151 КПК України.

У клопотанні прокурора, крім реквізитів, зазначених у ч. 2 ст. 150 КПК України, необхідно вказати дані ч. 2 ст. 153 КПК України, а також зазначити строк, на який планується продовжити клопотання.

Закінчення строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом за відсутності клопотання прокурора про його продовження або відмови слідчого судді, суду про продовження строку здійснення цього заходу забезпечення кримінального провадження тягне за собою його припинення та необхідність повернення тимчасово вилучених документів.

Підстави та порядок відсторонення від посади регламентовані в ст.ст. 154–158 КПК України.

Підставою для відсторонення від посади є: наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення; припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного, який, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування; вплив незаконними засобами на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправне перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Спеціальними умовами для відсторонення від посади є: наявність в особи процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого; перебування її на посаді та обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою.

Правовими підставами для відсторонення особи від посади є рішення:

• слідчого судді під час досудового розслідування;

• суду під час судового провадження;

• Президента України щодо осіб, які ним призначаються;

• Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо суддів.

При цьому приводом для прийняття рішення про відсторонення від посади є клопотання: 1) прокурора, слідчого за погодженням із прокурором – в загальному порядку; 2) прокурора про відсторонення від посади особи, що призначалася Президентом України; 3) Генерального прокурора України про відсторонення від посади судді.

Суб’єктами, до яких застосовується цей захід (ч. 1 ст. 154 КПК України), є: особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину (за винятком злочинів середньої тяжкості та кримінальних проступків); службова особа правоохоронного органу, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину незалежно від його тяжкості (за винятком кримінальних проступків).

Під службовими особами слід розуміти осіб, визначених у ст. 18 КК України, а також у п. 1 примітки до ст. 364 КК України. До правоохоронного органу належать органи, зазначені у ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». При цьому необхідно встановити, чи не здійснюють відповідні органи та установи правозастосовні або правоохоронні функції. Крім того, визначаючи поняття «службова особа правоохоронного органу», варто враховувати правову позицію Конституційного Суду України, сформульовану у Рішенні від 18 квітня 2012 року № 10-рп2012.

Порядок звернення слідчого, прокурора до слідчого судді під час досудового розслідування та форму і зміст відповідного клопотання передбачено у ст. 155 КПК України.

Прокурор при погодженні або складанні такого клопотання повинен установити наявність достатніх підстав для відсторонення особи від посади, тобто необхідність застосування до особи саме такого заходу забезпечення кримінального провадження. У клопотанні потрібно зазначити також згідно з ч. 2 ст. 154 КПК України строк відсторонення особи від посади, який не повинен перевищувати двох місяців.

При цьому прокурору при погодженні або складанні клопотання потрібно з’ясувати з огляду на взаємозалежні вимоги також і положення ст. 132, ч. 2 ст. 157 КПК України.

До клопотання додаються:

1. копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;

2. документи, які підтверджують надання підозрюваному, обвинуваченому копій клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання;

3. витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у межах якого подається клопотання.

Клопотання прокурора, слідчого за погодженням із прокурором про відсторонення особи від посади має бути розглянуто слідчим суддею, судом не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора, підозрюваного/обвинуваченого, його захисника.

Із клопотанням про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, має право звернутися лише прокурор, а із клопотанням про відсторонення від посади судді – до Вищої кваліфікаційної комісії суддів може звернутися Генеральний прокурор України.

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд приймає одне з таких рішень: повертає клопотання прокурору, якщо його подано без додержання вимог ст. 155 КПК України; відмовляє у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, якщо слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід є необхідним; постановляє ухвалу про відсторонення від посади. Однак усунення слідчим, прокурором допущених порушень вимог КПК України дає змогу повторно подати клопотання.

Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному/обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її постановлення.

Строк відсторонення від посади може бути продовжено у порядку, визначеному в ст. 158 КПК України, зокрема за рішенням слідчого судді, суду (в окремих випадках – Президента України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів) за умови, що: клопотання подано прокурором (якщо продовження строку відсторонення від посади судді – Генеральним прокурором України); клопотання подано не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попереднього рішення (ухвали слідчого судді, суду, рішення Президента України тощо); обставини, які були підставою для відсторонення від посади, продовжують існувати і сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було здійснено відсторонення від посади, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.

Важливе значення при вирішенні питання про продовження строку відсторонення від посади має обґрунтування у клопотанні прокурора обставин, зазначених у ч. 2 ст. 158 КПК України.

Відсторонення від посади може бути скасовано за наявності підстав, зазначених у ч. 3 ст. 158 КПК України, розгляд якого здійснюється за правилами розгляду клопотання про застосування цього заходу. Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про відсторонення від посади, на відміну від ухвали слідчого судді про відсторонення від посади або відмову у ньому (п. 11 ч. 1 ст. 309 КПК України), оскарженню не підлягає.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень КПК України відсторонення від посади, яке застосоване під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 309 КПК України ухвали слідчого судді про відсторонення від посади або відмову у ньому можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Тимчасовий доступ до речей і документів

Визначення «тимчасового доступу до речей і документів» наведено у ст. 159 КПК України. Поняття «річ» потрібно розуміти через визначення, зазначені в ст. 159 КПК та ст. 170 ЦК України. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який місить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин.

Речі та документи, до яких доступ заборонений (ст. 161 КПК України):

− листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги;

− об’єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється в порядку, визначеному законом. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать відомості та інформація, яка зазначена у ст. 162 КПК України.

Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 163 КПК України).

Застосування цього заходу здійснюється шляхом подання клопотання слідчого, погодженого з прокурором, або самостійно складеного прокурором до слідчого судді. Прокурор при погодженні або складанні такого клопотання має виконати вимоги, передбачені у ст.ст. 132, 160, 163 КПК України, з можливістю довести обґрунтованість клопотання при його безпосередньому розгляді.

Особливу увагу необхідно звертати на такі особливі підстави:

– окрім самого клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, потрібно надати матеріали та докази, які обґрунтовували б доцільність його задоволення;

– у клопотанні необхідно довести причетність особи до вчинення кримінального правопорушення та зазначити, що підозрюваній особі вручено повідомлення про підозру, яке відсутнє в матеріалах справи, доданих до клопотання; обов’язкова наявність відомостей про дату вручення клопотання разом із доданими документами підозрюваній особі;

– у клопотанні доцільно вказувати, яке значення може мати вказана інформація в разі її отримання від оператора мобільного зв’язку.

На важливості законності підстав для клопотання наголошено в наказі Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».

Також перед таким погодженням прокурор повинен ознайомитись з матеріалами, що дають підстави для тимчасового доступу до речей і документів, перевірити законність одержання доказів.

При поданні зазначеного клопотання до суду до нього необхідно додавати:

– будь-які докази щодо необхідності вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

– матеріали кримінального провадження, які підтверджують необхідність тимчасового доступу до документів і речей;

– витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в межах якого подається клопотання.

Прокурор має бути готовим вмотивовано обґрунтувати необхідність вилучення інформації, якою володіють транспортні телекомунікаційні мережі і яка становить охоронювану державою таємницю, те, в який спосіб буде використовуватись отримана інформація, а також те, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання; обґрунтовано довести, що вичерпані всі можливості для встановлення причетних до кримінальних правопорушень осіб в інший спосіб. У межах одного кримінального провадження такі клопотання вносяться щодо кожної особи окремо.

Утім, потрібно наголосити, що не можуть подаватись клопотання про доступ та вилучення речей, які можуть бути речовими доказами, оскільки це фактично зумовлює підміну слідчих дій заходами забезпечення кримінального провадження, що є неприпустимим.

Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів регламентовано в ст. 163 КПК України. Без виклику особи, у володінні якої знаходяться речі чи документи, про тимчасовий доступ до яких ставиться питання, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом, якщо стороною кримінального провадження, що звертається із клопотанням, буде доведено наявність підстав, передбачених у ч. 2 ст. 163 КПК України, для існування реальної загрози зміни або знищення цих речей чи документів.

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали, а також якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав, зазначених у ч. 5 ст. 163 КПК України.

Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов’язана пред’явити особі, яка вказана в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію. Факт пред’явлення ухвали слідчого судді, суду, вручення її копії засвідчується підписом володільця на оригіналі цього судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 165 КПК України особа, яка пред’являє ухвалу, складає опис речей і документів. Відповідно до ст. 170 КПК України паралельно можна провести фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів. На вимогу володільця особою, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених документів.

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (ст. 166 КПК України).

Не можна звертатись до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на отримання інформації, якою володіють оператори та провайдери телекомунікацій і яка становить охоронювану законом таємницю, оскільки зазначене питання регулюється Главою 21 КПК України.

Прокурорам при зверненні до слідчого судді необхідно враховувати кілька процесуальних дій, які подібні одна до одної. Зокрема, у ст. 159 та п. 7 ч. 1 ст. 162 КПК України передбачено такий захід забезпечення кримінального провадження, як тимчасовий доступ до документів, які знаходяться в операторів та провайдерів телекомунікацій і містять інформацію про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалість, зміст (вихідні чи вхідні з’єднання, SMS, MMS тощо), маршрути передавання, а у ст.ст. 263 та 268 КПК України передбачено такі негласні слідчі (розшукові) дії, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу.

Зазначені процесуальні дії необхідно відмежовувати за такими критеріями, як: суб’єкти надання дозволу на їх проведення та виконавці таких дій; їх місце у структурі КПК України; зміст отриманих відомостей та кінцева мета зазначених дій.

Ухвала про тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, що посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляється можливості здійснювати свою діяльність (ст.ст. 163, 309 КПК України), може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Порядок тимчасового вилучення майна регулюється ст.ст. 167–169 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у ч. 2 цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо.

Підставами для тимчасового вилучення майна є наявність достатніх даних вважати, що вони:

– підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

– призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

– є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;

– одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Із наведеного можна зробити висновок, що законодавець під словом «тощо» розуміє будь-яке майно, що перебуває у власності чи розпорядженні підозрюваного.

Тимчасово вилучити майно може не тільки уповноважена особа правоохоронного органу, а кожен, хто законно затримав особу відповідно до вимог ст.ст. 207, 208 КПК України. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно, факт якого засвідчується протоколом.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду, про що складається відповідний протокол. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не належать до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України). Відповідно до ч. 7 ст. 237 КПК України вилучені при огляді речі та документи, що не належать до предметів, які вилучені законом із обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Крім того, згідно з ч. 2. ст. 520 КПК України службові особи, передбачені ч. 1 ст. 519 цього Кодексу, уповноважені на застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 КПК України документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею.

Разом з тим у ч.ч. 1, 2, 6 ст. 100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, визначених у ст.ст. 160–166, 170–174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному в постанові Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», якою затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження. Порядок зберігання залежить від характеристики вилученого майна.

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких є зіставними з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а за її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони належать до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля.

У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із ст.ст. 171–174 КПК України. При цьому:

– гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю);

– гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються;

– майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним обігом та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

– майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а за необхідності – передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання.

Відповідно до ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

– за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним (не відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України);

– за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;

– у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК України;

– у разі скасування арешту.

Про можливість отримання володільцем вилученого у нього майна він повідомляється письмово. Копія повідомлення долучається до кримінального провадження.

Прокурор має пам’ятати, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні підлягає оскарженню бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК України.

Підстави та порядок застосування арешту майна (ст.ст. 170–175 КПК України)

Відповідно до ст. 170 КПК України мета арешту майна полягає у забезпеченні кримінального провадження шляхом: 1) збереження доказів і створення належних умов для можливості здійснення правосуддя; 2) забезпечення цивільного позову; 3) забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації.

За частиною 3 ст. 170 КПК України арешт майна може бути накладений на: нерухоме і рухоме майно; результати інтелектуальної, творчої діяльності; гроші у будь-якій валюті; цінні папери; корпоративні права.

Суб’єктами, на майно яких може бути накладено арешт, є: підозрюваний, обвинувачений; особи, які згідно із законом несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудних осіб, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України для арешту майна необхідно враховувати наступні критерії: по-перше, якщо такі речі належать суб’єктам, визначеним у ч. 1 ст. 170 КПК України, по-друге, підставою для арешту є забезпечення конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову, який має бути поданий до початку судового розгляду (ст. 128 КПК України), та якщо вони відповідають вимогам ч. 2 ст. 167 КПК України.

Під спеціальною конфіскацією майна потрібно розуміти визначення, передбачене в ст.ст. 99-1 та 99-2 КК України.

При погодженні клопотання про арешт майна необхідно особливо звертати увагу на правову природу об’єкта арешту, правові підстави володіння (знаходження) майна в особи, правовий статус майна та достатність підстав, які вказують на підозру особи, наявність критеріїв, передбачених у ч.ч. 1, 3 ст. 190 КПК України щодо виду майна, на яке може бути накладено арешт.

Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Заборона використання житлового приміщення згідно з ч. 2 ст. 233 КПК України, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

Фактичними підставами накладення арешту на майно є:

– сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди;

– кваліфікація діяння за статтею КК України, що передбачає покарання у виді конфіскації майна, спеціальної конфіскації;

– заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень;

– достатні підстави вважати, що речі, документи, гроші відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України.

Правовою підставою для арешту майна є ухвала слідчого судді, суду, якій передує клопотання слідчого, погодженого прокурором, або прокурора, а з метою забезпечення цивільного позову – цивільного позивача.

Зокрема, клопотання слідчого, прокурора про арешт майна має відповідати вимогам ст. 171 КПК України. Також у клопотанні необхідно зазначати дані та додавати до нього документи або копії документів, що підтверджують право власності на майно, яке належить арештовувати (наприклад, інформаційна довідка з Державного реєстру прав на нерухоме майно тощо). За неможливості надання таких документів на майно (майно вилучене з обігу, рухоме майно, що не підлягає реєстрації і документи щодо якого відсутні або яке ще не зареєстровано, але має бути зареєстровано), це має бути обґрунтовано та зазначено в клопотанні.

У клопотанні слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову зазначаються дані, вказані в ч. 3 ст. 171 КПК України.

На нерухомість, грошові кошти та інші цінності, набуті злочинним шляхом, арешт повинен накладатися у повному обсязі. Такий порядок стосується і випадків, коли арешт на майно накладається з метою забезпечення його конфіскації.

До клопотання додаються: 1) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження – у всіх без винятку випадках; 2) копії матеріалів, якими сторона кримінального провадження, що подала відповідне клопотання, обґрунтовує свої доводи (абз. 2 ч. 2 ст. 171 КПК України).

Прокурор при погодженні клопотання має враховувати положення ч. 2 ст. 173 КПК України, а також відповідність його критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України.

Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Розгляд клопотання про арешт майна регламентоване ст. 172 КПК України.

Оскільки обов’язок доказування обставин, зазначених у ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, вони повинні бути готовими подати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК України).

Крім того, у разі задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд приймають одне із рішень, зазначених у ч. 3 або ч.ч. 4, 5 ст. 173 КПК України.

Зокрема, слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 КПК України, повинен повернути його прокурору та встановити строк у 72 години для усунення недоліків, про що він постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а в разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків – після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.

Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше 72 годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

Необхідно наголосити на положенні спеціальної норми, передбаченої у ст. 174 КПК України. Скасування ухвали про накладення арешту розглядається слідчим суддею, судом (під час судового розгляду), який виніс ухвалу про накладення арешту. Слідчий суддя скасовує цей захід лише у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 174 КПК України.

Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про арешт майна, на відміну від ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому (п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України), оскарженню не підлягає.

Правовою підставою для скасування арешту майна є:

− ухвала слідчого судді, суду у випадку необґрунтованого накладення арешту або доведення відсутності потреби у подальшому його застосуванні;

− винесення прокурором постанови про закриття кримінального провадження – арешт майна скасовується, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації;

− ухвалення судового рішення, яким закінчується судовий розгляд.

При цьому потрібно приділити особливу увагу збереженню тимчасово вилученого майна або арештованого, про що наголошується у п.п. 9.1, 9.2 наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».

Повернення майна, звільненого з-під арешту, доцільно оформити протоколом повернення майна, який слід скласти у трьох примірниках.