3.2.9. Особливості участі прокурора в суді присяжних

Інститут суду присяжних є першоджерелом інформації про правосуддя для суспільства. Суд присяжних формує повагу до закону та довіру до суду, і таким чином підвищується престиж діяльності судових органів, суспільство з повагою ставиться до судових рішень.

Крім того, така форма судочинства характеризується ефективною реалізацією принципу змагальності сторін.

Змагальність у кримінальному судочинстві передбачає обов’язок прокурора довести вину обвинуваченого, спростувати аргументи, що приводяться на його захист.

Це вимагає від прокурора високого професіоналізму, особистої відповідальності. Його активність і процесуальна майстерність у наданні і дослідженні доказів, в умінні переконувати в правоті своєї позиції стає важливим чинником у забезпеченні невідворотності покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Велике значення має вміння прокурора публічно виступати, переконувати фактами.

Загальні положення здійснення провадження в суді присяжних

В Україні суд присяжних діє лише в місцевому загальному суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжним є громадянин, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Під час розгляду і вирішення справ присяжні користуються повноваженнями судді.

За приписами ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Прокурорам необхідно пам’ятати, що кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.

Підвищені вимоги до складу суду передбачені при здійсненні кримінального провадження стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу» та осіб, посади яких належать до першої категорії посад державних службовців.

Згідно з ч. 9 ст. 31 КПК України стосовно зазначених осіб кримінальне провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого здійснюється судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, та трьох присяжних.

Кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил КПК України з певними особливостями.

Присяжні під час провадження виступають як судді і всі питання, пов’язані із судовим розглядом, професійні судді та присяжні вирішують спільно, а саме: ставлять запитання учасникам процесу, беруть участь у дослідженні доказів, голосуванні, прийнятті рішень.

Винятком із цього правила є питання, пов’язані з продовженням тримання під вартою до закінчення двомісячного терміну з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Рішення з цих питань приймаються виключно головуючим – суддею (ч. 3 ст. 383 КПК України).

За приписами ч. 1 ст. 384 КПК України прокурор, суд зобов’язані роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Роз’яснення прокурора складається в письмовій формі та додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду.

Отже, роз’яснення права на суд присяжних має оголошуватися прокурором обвинуваченому під розпис вже після складання обвинувального акта і одночасно з іншими додатками, визначеними в ч. 4 ст. 291 КПК України, та самим обвинувальним актом направлятися до суду.

Оскільки в кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів (у тому числі за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі) участь захисника є обов’язковою (ч. 1 ст. 52 КПК України), відповідне роз’яснення прокурора про суд присяжних має оголошуватися обвинуваченому в присутності його захисника та затверджуватися підписом останнього.

Невиконання зазначених вимог прокурором може бути підставою для повернення судом першої інстанції обвинувального акта.

Необхідно зауважити, що відсутність у ст. 291 КПК України положення про долучення до обвинувального акта письмового роз’яснення обвинуваченому про право на суд присяжних не є підставою для невиконання прокурором його процесуальних функцій із забезпечення підозрюваному (обвинуваченому) його прав, до яких належить і право на суд присяжних.

Прокурору необхідно врахувати, що обвинувачений також має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних під час підготовчого судового засідання (ч. 2 ст. 384 КПК України).

Формування списків присяжних. Вимоги до присяжного. Згідно зі ст. 58-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам цього Закону і дали згоду бути присяжними.

У разі неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради.

З метою забезпечення формування якісного складу присяжних у суді прокурори мають приділяти увагу складу кандидатів у присяжні ще на першому етапі – під час відбору кандидатів і складання списків, які формуються один раз на два роки і переглядаються за необхідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.

Вимоги до присяжного передбачено в ч. 1 ст. 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

До списків присяжних не включаються громадяни:

– визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

– які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного;

– які мають не зняту чи не погашену судимість;

– народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;

– громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;

– особи, які не володіють державної мовою.

Оскільки список присяжних формується на підставі єдиного Державного реєстру виборців, що ведеться з метою державного обліку громадян України, які мають право голосу відповідно до ст. 70 Конституції України, то необхідності перевіряти особу на предмет її недієздатності немає.

Народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси не можуть бути включені до списку присяжних, оскільки присяжними мають бути люди, які професійно не займаються юриспруденцією.

Щодо державних службовців, то їхня участь у судовому розгляді як присяжних може перешкодити виконанню ними їхніх владно-розпорядчих обов’язків і створити труднощі в роботі відповідних державних органів. Саме тому до числа осіб, яким у зв’язку з професією заборонено бути присяжним, необхідно віднести і посадових осіб місцевого самоврядування. Їхні права та обов’язки багато в чому перекликаються з повноваженнями державних службовців, окремі пільги та гарантії державних службовців поширюються й на посадових осіб місцевого самоврядування (Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Заборона на участь у суді присяжних не поширюється на тих осіб, які припинили свою професійну діяльність, що унеможливлювала їх участь у здійсненні правосуддя народом. Навіть якщо такі особи працювали суддями чи прокурорами, зазначений Закон не встановлює обмежень для включення їх до списку присяжних за умови, що на момент формування списку особи припинили свою професійну діяльність.

Формування суду присяжних відбувається вже після призначення судового розгляду по суті висунутого обвинувачення (ст. 385 КПК України).

Виклик присяжних до суду. Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду із числа осіб, які внесені до списку присяжних.

У виклику обов’язково зазначаються: день, час і місце проведення судового засідання, права та обов’язки присяжного, перелік вимог до присяжних, підстави для увільнення їх від виконання обов’язків, припис про явку та попередження про те, що неявка особи в суд без поважних причин буде розглядатися як прояв неповаги до суду, обов’язок присяжного (чи іншої особи, яка одержала виклик для передачі його присяжному) невідкладно повідомити суд про причини неможливості явки.

Необхідно зауважити, що отримання виклику присяжним менше ніж за п’ять днів до судового засідання і неприбуття у зв’язку з цим до суду не розглядається як неповага до суду, відповідальність за яку передбачено в ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Виклик особи як присяжного до суду є підставою для звільнення її роботодавцем від роботи на час виконання нею обов’язків зі здійснення правосуддя. Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду, за яку передбачено покарання у виді штрафу (ст. 185-3 КУпАП).

Якщо в особи є підстави для увільнення її від участі в судовому розгляді як присяжного, визначені в ст. 60 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вона має подати письмову заяву з викладенням усіх обставин, що дають право на звільнення, голові відповідного суду. Голова суду має право звільнити таких осіб від участі в кримінальному провадженні як присяжних до початку судового провадження.

Такими обставинами визнаються:

– перебування особи у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також наявність дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім’ї похилого віку;

– перебування особи на посаді керівника та заступника керівника органів місцевого самоврядування;

– релігійні переконання особи, які унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя;

– інші обставини, якщо суд визнає їх суттєвими.

Права та обов’язки присяжного. Права та обов’язки присяжного передбачено в ст. 386 КПК України.

Відповідно до законодавства України присяжний є активним учасником у дослідженні всіх доказів у судовому засіданні. Так, присяжний бере участь шляхом голосування у вирішенні питань всім складом суду (наприклад, щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися).

Водночас права, визначені у ч. 1 ст. 386 КПК України, не поширюються на запасних присяжних. Зазначені права можуть бути реалізовані запасним присяжним лише після його включення до складу основних присяжних, про що виноситься відповідна ухвала суду.

Певна інформація про присяжного вже є в суду, оскільки вона збирається під час відбору його для здійснення правосуддя. Однак і вже відома інформація, і невідома (наприклад, про стосунки з особами, які беруть участь у процесі) може бути з’ясована також під час судового провадження. Такі відомості збираються для перевірки можливої участі присяжного під час судового розгляду. Якщо такі обставини буде з’ясовано, такій особі має бути заявлений відвід (ст. 75 КПК України). Головуючий може вимагати від присяжного подання іншої необхідної інформації про себе.

Незважаючи на те, що присяжний виступає як суддя під час судового розгляду, він повинен дотримуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого.

З урахуванням принципу незмінності складу суду та безпосередності дослідження доказів присяжний зобов’язаний не відлучатися із зали судового засідання під час судового розгляду.

Для недопущення втручання у роботу присяжного і виключення впливу на його свідомість та зміну думки щодо провадження, яке розглядається, без дозволу головуючого присяжному забороняється спілкування з особами, які не входять до складу суду, щодо суті провадження, процесуальних дій, що здійснюються під час нього.

Також присяжному забороняється розголошувати будь-які відомості, що безпосередньо стосуються суті кримінального провадження і стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Участь прокурора у відборі присяжних. Відповідно до ч. 1 ст. 387 КПК України відбір присяжних здійснюється після відкриття судового засідання.

Головуючий повідомляє присяжним, яке провадження підлягає розгляду, роз’яснює їм права та обов’язки, а також умови їх участі в судовому розгляді. При цьому кожен із присяжних має право заявити про неможливість його участі в судовому розгляді, вказавши на причину цього, та заявити собі самовідвід.

Для з’ясування обставин, що можуть перешкодити участі присяжного в судовому розгляді, прокурор, потерпілий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити присяжним відповідні запитання (ч. 3 ст. 387 КПК України). Запитання мають бути сформульовані в простих і зрозумілих людям різного інтелектуального рівня виразах. Необхідно передбачити таку форму звернення до присяжних, щоб кожен з них сприймав запитання як таке, що ставиться йому особисто.

Також питання мають передбачати єдину однозначну відповідь – ствердну або заперечну. Не можна ставити запитання складні, заплутані й такі, на які можуть бути неоднозначні відповіді.

Крім того, запитання не повинні формувати упереджене ставлення присяжних до обвинуваченого, а також передчасно розкривати обставини провадження.

У будь-якому випадку доцільно ставити лише такі запитання, відповіді на які дозволяють усунути тих кандидатів, що не відповідають вимогам закону, а також є потенційно необ’єктивними.

Особливо важлива різнорідність складу присяжних. У соціально-психологічній літературі наголошується, що групи з неоднорідним складом, із значними індивідуально-психологічними відмінностями учасників набагато кращі, ніж однорідні.

Різнорідний склад групи сприяє активізації колективного мислення. Маючи різний досвід, погляди, здібності, сприйняття присяжні з різних боків підходять до вирішення завдань. У результаті збільшується кількість ідей, варіантів рішення і, як наслідок, зростає ймовірність ефективного виконання поставленого завдання.

Прикладом однорідного складу присяжних може бути суд присяжних, сформований у березні 2013 року в Зарічному районному суді м. Суми, до складу якого увійшли лише жінки таких професій: бібліотекар, 2 вихователі дитячого садка, соціальний педагог, музичний керівник.

Формуванню якісного складу присяжних у суді сприятиме реалізація прокурором своїх повноважень, таких як право заявити відвід кожному з присяжних відповідно до ст. 75 КПК України, у випадках, якщо він:

– є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

– брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

– особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження;

– за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості, наприклад, попередня обізнаність присяжного з обставинами злочину, публічне висловлення ним своєї думки щодо перспектив судового розгляду, особисте знайомство з обвинуваченим тощо;

– визначений для розгляду справи з порушенням встановленого у ч. 3 ст. 35 КПК України порядку автоматизованої системи документообігу суду.

Так, під час підготовчого судового засідання, яке відбулося у Личаківському районному суді м. Львова, обвинувачений заявив клопотання про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. У перше судове засідання було запрошено 7 кандидатів у присяжні, яких було визначено автоматизованою системою документообігу суду.

Процедура відбору присяжних відбулася відповідно до вимог ст. 387 КПК України. При цьому прокурор взяв активну участь у ній шляхом постановки відповідних запитань. За наслідками опитування кандидатів у присяжні прокурор заявив відвід двом з кандидатів, оскільки один з них працює в правоохоронних органах, інший – колишній працівник органів прокуратури Львівської області. І хоча другий кандидат припинив свою професійну діяльність в органах прокуратури, судом обґрунтовано враховано той факт, що в минулому прокурор у провадженні перебував у його підпорядкуванні, що могло негативно позначитися на об’єктивності присяжного.

Необхідно зазначити, що у разі заявлення відводу присяжному з підстав, передбачених у п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, прокурор має обґрунтувати, чому присяжний, члени його сім’ї чи близькі родичі заінтересовані в результатах кримінального провадження. Такими обставинами можуть бути надання зазначеною особою консультацій чи інших послуг як напередодні, так і в процесі провадження, якщо до прийняття рішення вона усно або письмово висловлювала свою думку про винуватість або невинуватість обвинуваченого, перебуває у дружніх або неприязних стосунках з будь-ким із учасників провадження, або перебуває у службовій, матеріальній чи іншій залежності від них.

Крім того, у ч. 2 ст. 75 КПК України заборонено здійснення судового провадження судом, у складі якого є особи, які є родичами між собою.

Принцип недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні, передбачений у ст. 76 КПК України, застосовується також й при відборі присяжних (ч. 4 ст. 387 КПК України). Він полягає в тому, що присяжний у конкретному кримінальному провадженні має право приймати судове рішення лише один раз. Присяжний, який брав участь у кримінальному провадженні і приймав рішення, вже має власну думку, а тому його повторна участь може призвести до необ’єктивного рішення.

Необхідно пам’ятати, що немотивовані відводи чинним кримінальним процесуальним законодавством не допускаються.

Усі питання, пов’язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і їх відводом, вирішуються ухвалою суду у складі двох професійних суддів, що постановляється після проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли вихід до нарадчої кімнати буде визнано судом необхідним (ч. 5 ст. 387 КПК України). При цьому присяжний вважається звільненим або відведеним навіть якщо за це проголосував тільки один із двох суддів.

Суд присяжних формують після того, як зроблено всі звільнення та відводи кандидатів у присяжні. Якщо після цього присяжних залишається п’ять (троє основних та двоє запасних) або більше, то за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (тобто шляхом випадкового відбору) з їх числа обирають трьох основних присяжних.

Якщо присяжних залишилося менше необхідної для участі в судовому розгляді кількості (тобто менше п’яти), секретар судового засідання за вказівкою головуючого викликає присяжних додатково (ч. 7 ст. 387 КПК України).

Оскільки процедура виклику присяжних додатково нормами КПК України не визначена, необхідно керуватися ч. 1 ст. 385 КПК України, а саме: викликати присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу з числа осіб, внесених до списку присяжних.

Після визначення основних присяжних обираються й двоє запасних за аналогічною процедурою.

Запасні присяжні під час судового засідання постійно перебувають на відведених їм місцях і до ухвалення вироку можуть бути включені до складу основних присяжних у разі неможливості кого-небудь з основних присяжних продовжувати участь у судовому розгляді.

За відсутності запасного присяжного здійснюється відбір нового присяжного в загальному порядку, після чого судове провадження розпочинається спочатку.

Таким чином, участь у формуванні суду присяжних є важливим моментом у діяльності прокурора, який бере участь у розгляді кримінального провадження. Основна мета відбору – визначити (підібрати) для кожного конкретного провадження неупереджених осіб.

Приведення присяжних до присяги. Однією з умов виконання особою функцій присяжного є складення присяги, оскільки особа приступає до виконання функцій судді, представника держави.

Текст присяги чітко визначений у ст. 388 КПК України. Він зачитується кожним присяжним (як основним, так і запасним) індивідуально після їх відбору та перед початком судового розгляду. Приведення до присяги запасних присяжних означає, що на них покладаються обов’язки основних присяжних, вони також ніби стають учасниками судового розгляду, незважаючи на те, що, можливо, їх і не буде залучено до складу суду.

Недопустимість незаконного впливу на присяжного. Відповідно до ст. 389 КПК України прокурору, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримінального провадження протягом усього судового розгляду забороняється спілкуватися з присяжними інакше, ніж у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Присяжний під час судового розгляду, виступаючи як суддя, має об’єктивно та неупереджено виконувати свої обов’язки, при вирішенні питань керуватися законом, своїм внутрішнім переконанням і совістю, як личить вільному громадянину і справедливій людині (відповідно до визначеного в ст. 388 КПК України змісту присяги). Тому на нього забороняється будь-який вплив з боку сторін або інших учасників судового розгляду.

Для захисту прав і законних інтересів присяжних можуть застосовуватися такі заходи:

– їх особиста охорона, охорона їх житла та майна;

– видача їм зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

– встановлення телефону за місцем їх проживання;

– використання технічних засобів контролю і прослуховування їх телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

– їх тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

– забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту;

– переведення їх на іншу роботу, заміна документів тощо (ст. 5 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки присяжних та їх близьких родичів за потреби приймається головою суду.

Присяжним за час виконання ними обов’язків у суді виплачується винагорода, враховуючи розмір їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не меншого, ніж посадовий оклад судді відповідного суду. Їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Ці виплати здійснюються судом за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України.

Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді, а також з мотивів виконання обов’язків присяжного визнається грубим порушенням законодавства про працю і тягне за собою передбачену законом відповідальність винних осіб (ст. 172 КК України).

Порядок наради і голосування в суді присяжних. Завершальною стадією розгляду кримінального провадження судом присяжних є нарада суду присяжних та голосування. Нарадою суду присяжних керує головуючий. Зміст цієї наради полягає в тому, що головуючий послідовно ставить присяжним запитання, передбачені у ст. 368 КПК України. При цьому по кожному із цих питань проводиться окреме голосування. Головуючий голосує останнім та веде підрахунок голосів.

Відповідно до ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:

• чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;

• чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;

• чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

• чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;

• чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме;

• яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати;

• чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;

• чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;

• чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого у ч. 2 ст. 94 КПК України;

• чи необхідно у випадках, передбачених у ст. 96 КК України, застосовувати до обвинуваченого примусове лікування;

• чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;

• що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами;

• на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;

• як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

При цьому, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів або кількох кримінальних проступків, суд присяжних має вирішити питання, зазначені у п.п. 1–8 ч. 1 ст. 368 КПК України, окремо за кожним кримінальним правопорушенням. Якщо обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання, передбачені у ст. 368 КПК України, окремо щодо кожного з обвинувачених.

Закон забороняє утримання від голосування. Винятками із цього правила є випадки, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У такому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за таке рішення, яке є найбільш сприятливим для обвинуваченого.

Закон надає право кожному із складу суду присяжних на висловлення окремої думки. Окрема думка – це незгода одного зі складу суду присяжних з рішенням або його частиною, яке приймається більшістю цього суду. Ця незгода може бути висловлена щодо рішення в цілому (наприклад, щодо винуватості обвинуваченого) або якоїсь його частини (наприклад, щодо якогось окремого питання, яке вирішує суд при ухваленні вироку).

Окрема думка не оголошується в судовому засіданні, а лише приєднується до матеріалів провадження. Вона є відкритою для ознайомлення, тому будь-хто зі сторін, учасників процесу може з нею ознайомитися. Право на ознайомлення з окремою думкою виникає з того моменту, коли можна ознайомитися із судовим рішенням.

Участь прокурора в судовому розгляді. Особливості процесу доказування в суді присяжних.

Діяльність прокурора в суді полягає в підтриманні державного обвинувачення – доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п.п. 3, 13 ч. 1 ст. 3 КПК України). Зазначене цілком стосується й суду присяжних.

Отже, зміст доказування для прокурора на стадії судового розгляду становить: 1) представлення доказів обвинувачення, зібраних на стадії досудового розслідування; 2) доведення переконливості представлених ним доказів та спростування позиції захисту; 3) реалізація права на заявлення клопотань про залучення до провадження нових доказів; 4) збирання додаткових доказів за дорученням суду; 5) обґрунтування своєї позиції в судових дебатах.

Однак у суді можуть і не досліджуватися всі обставини провадження та зібрані під час досудового розслідування докази, які їх підтверджують. Діючи на засадах змагальності, сторони на власний розсуд вирішують питання щодо визнання доказу (доказів) без необхідності доведення перед судом їх переконливості.

Так, на стадії судового розгляду суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Якщо певна обставина визнається сторонами беззаперечною – доводити її не потрібно (крім допиту обвинуваченого, який здійснюється обов’язково). При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку (ч.ч. 3, 4 ст. 349 КПК України).

Проте у разі недослідження в суді доказів виникає питання про доцільність розгляду провадження судом присяжних.

Після виконання дій, передбачених у ст. 348 КПК України (роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення), головуючий з’ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження (ч. 1 ст. 349 КПК України).

Як свідчить практика, прокурори не завжди активно беруть участь у визначенні судом порядку дослідження доказів, що може мати негативні наслідки саме в суді присяжних.

Тому для прокурора важливо запропонувати такий порядок дослідження доказів, який сприятиме формуванню у суду присяжних правильного внутрішнього переконання з питань вчиненого кримінального правопорушення та винності обвинуваченого в його вчиненні.

Не менш важливе значення має вміння прокурора спрогнозувати нештатні ситуації в суді присяжних і завчасно визначити шляхи їх вирішення.

Наприклад, відмова обвинуваченого від своїх показань, даних у ході досудового розслідування, і висунення ним на свій захист версії, яка не була предметом перевірки на стадії досудового розслідування, поширене явище під час судового розгляду. Підставою для прогнозування подібних ситуацій можуть бути неодноразова зміна обвинуваченим своїх показань, певні клопотання і скарги захисту, процесуальні порушення, що тягнуть за собою визнання доказів недопустимими, слабка доказова база обвинувачення, особливо, коли вона ґрунтується на непрямих доказах.

Тому найкраще запропонувати суду спочатку дослідити докази події кримінального правопорушення, наприклад, показання осіб, які виявили труп, протоколи оглядів місця події та трупа, показання потерпілих з числа родичів загиблого, які заявили про зникнення останнього, тощо.

Потім досліджуються інші обставини, які утворюють об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення (спосіб його здійснення, кваліфікуючі обставини тощо), після цього – дані про форму вини і мотиви кримінального правопорушення.

Зрозуміло, що ця схема не має жорсткого характеру і може бути змінена залежно від ситуації в конкретному провадженні.

Якщо говорити про послідовність допитів обвинувачених у кримінальних провадженнях, вчинених групою осіб, то з позиції обвинувачення доцільно першими допитувати тих, хто визнає себе винним і надає «розгорнуті» показання. Це надасть змогу отримати більш повну інформацію про обставини злочину.

Прокурору необхідно продумати пропозиції про порядок допиту учасників судового провадження так, щоб у присяжних вибудовувався логічний ланцюжок доказів.

У провадженнях про вбивства, у яких є, наприклад, лише непрямі докази вини обвинуваченого, доцільно допитати спочатку свідків, які повідомили про неприязні стосунки між обвинуваченим і вбитим потерпілим, про погрози обвинуваченого, потім тих, хто бачив обвинуваченого і потерпілого незадовго до його смерті, далі досліджувати висновки експертів про те, що вбивство вчинено з використанням ножа, виявленого в обвинуваченого, що на цьому ножі є сліди крові, які збігаються з групою крові потерпілого, тощо.

Якщо висновки експертиз є складними для сприйняття, за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи суд має право викликати експерта для допиту для роз’яснення висновку (ч. 1 ст. 356 КПК України).

Допит експерта спрямований на роз’яснення термінології, окремих формулювань, уточнення компетенції експерта, з’ясування використаних методик і теоретичних розробок, достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок.

Допит експертів у суді присяжних має особливе значення, оскільки присяжні з більшою довірою ставляться до свідчень фахівців, ніж до роз’яснень прокурора або інших учасників судового провадження.

Перед допитом експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, прокурору доцільно роз’яснити йому необхідність викладу висновків експертизи простою, зрозумілою мовою, без спеціальних термінів.

Першим експерта допитує сторона, за дорученням або за зверненням якої проводилася ця експертиза. Після цього експерту ставлять запитання учасники судового провадження, головуючий та судді (присяжні).

Експерту можуть бути постановлені запитання щодо: 1) наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань; 2) використання методик та теоретичних розробок; 3) достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; 4) наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; 5) можливої застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; 6) інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з’ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосується одного і того самого предмета чи питання, які досліджувалися.

Кожна сторона кримінального провадження для доведення чи спростування висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.

Якщо показання експерта стосуються експертиз, проведених іншими особами, без участі цього експерта, вони є недопустимими доказами у кримінальному провадженні.

Також недопустимими доказами необхідно визнавати такі показання, надані особами, які не можуть бути судовими експертами: особами, визнаними в установленому законом порядку недієздатними, а також тими, які мають незняту або непогашену судимість, або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення або дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта (ст. 11 Закону України «Про судову експертизу»), а також ті, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження, потерпілого (ч. 2 ст. 69 КПК України) чи підлягають відводу (ст. 79 КПК України).

Важливе значення має використання прокурором у своїй роботі засобів наочного переконання. До них належать схеми, графіки, фотографії. Зазначене стосується й демонстрації речових доказів. Наприклад, прокурор може запропонувати кожному присяжному взяти в руки знаряддя злочину після того, як у судовому засіданні будуть досліджені докази, оголошені висновки експертів. Це має сильний психологічний ефект, і, як свідчить практика, присяжні інакше починають ставитися до позиції обвинуваченого.

Основним прибічником прокурора в суді є потерпілий. Його присутність необхідна протягом усього часу, коли в залі перебувають присяжні.

Цьому є пояснення. Якщо потерпілий прийшов лише для того, щоб його один раз допитали, після чого більше не з’являється, довіра присяжних до його показань може бути втрачена. Їм це здаватиметься байдужістю. Тим більше, що, як правило, родичі обвинуваченого, які робитимуть вигляд, що занепокоєні його долею, особливо батьки та чоловік або жінка, присутні в залі суду від початку і до кінця судочинства.

Прокурору необхідно також спостерігати за реакцією присяжних, оскільки прояв емоцій, вислови, інші дії присяжних можуть свідчити про їх необ’єктивність, а це є порушенням Присяги, даної ними відповідно до ст. 388 КПК України.

За таких ситуацій (навіть якщо прокурором не було заявлено клопотання згідно зі ст. 390 КПК України про усунення присяжного) необхідно запропонувати суду дати додаткові роз’яснення про обов’язки присяжних і нагадати їм, що під час судового розгляду вони мають бути неупереджені, не проявляти своїх емоцій.

При цьому важливо пам’ятати, що у відносинах з іншими учасниками судочинства прокурор повинен дотримуватися ділового стилю спілкування, виявляти принциповість і витримку, під час судового розгляду має демонструвати коректність, неупередженість та повагу до учасників судового процесу.

Водночас прокурор не має права залишати поза увагою поведінку інших учасників процесу, включаючи головуючого у судовому засіданні, яка суперечить закону, порушує права і свободи громадян, та повинен реагувати на ці прояви у порядку, передбаченому законодавством (ст. 24 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури).

Недопустимість доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Нормативно-правові акти, що регламентують діяльність прокурора у кримінальному провадженні, зобов’язують прокурорів під час судового розгляду брати активну участь у з’ясуванні обставин кримінального правопорушення та перевірці їх доказами, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх з точки зору належності, допустимості, достовірності.

Обов’язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає (ч. 2 ст. 92 КПК України). Питання допустимості доказів вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Щоб бути готовим до можливих клопотань сторони захисту про визнання доказів недопустимими, прокурору потрібно досконало знати норми законодавства, що визначають підстави для визнання доказів недопустимими, та матеріали кримінального провадження.

Згідно із загальним правилом недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК України).

Вичерпного переліку випадків істотного порушення прав та свобод людини чинним законодавством не передбачено, це поняття є оціночним. Саме тому ч. 2 ст. 87 КПК України містить перелік деяких випадків, які обов’язково повинні визнаватися судом такими істотними порушеннями. До цього переліку належать:

1. Здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Так, отримання ухвали слідчого судді потребують такі процесуальні дії, наслідком проведення яких може бути отримання доказів:

• проникнення до житла чи іншого володіння особи (окрім випадків, коли особа, яка ними володіє, надала добровільну згоду на це, а також невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням житла людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, за умови подальшого звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням), обшук, огляд житла чи іншого володіння особи (ст.ст. 233, 234, 237 КПК України);

• проведення слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи, окрім випадків такого проведення за добровільною згодою особи, яка ними володіє (ч. 5 ст. 240 КПК України);

• примусове відбирання біологічних зразків у особи (ч. 3 ст. 245 КПК України);

• проведення низки негласних слідчих (розшукових) дій: тих, що втручаються у приватне спілкування (аудіо-, відеоконтроль особи, арешт, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем) – ст. 258 КПК України; обстеження шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи відповідно до ч. 1 ст. 267 КПК України – ч. 4 ст. 267 КПК України; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу – ч. 2 ст. 268 КПК України; аудіо-, відеоконтроль місця – ч. 2 ст. 270 КПК України; негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, – ч. 2 ст. 274 КПК України.

У виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами I, II, VI, VII (ст.ст. 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України, негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, визначених КПК України, за рішенням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді (ч. 1 ст. 250 КПК України). Тому за умови дотримання зазначених вимог докази, отримані внаслідок проведення таких дій, є допустимими;

• використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій, отриманих в іншому кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 257 КПК України);

• тимчасовий доступ до речей і документів (ч. 2 ст. 159 КПК України).

2. Отримання доказів унаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження.

На міжнародному рівні заборона катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання передбачена Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання тощо. Повага до людської гідності визнана загальною засадою кримінального провадження (ст. 7 КПК України). У статті 11 КПК України заборонено піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу в принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання передбачає, що будь-яку заяву, зроблену, як установлено, внаслідок катування, не використовують як доказ у будь-якому судовому розгляді щодо особи, яка зазнала такого катування (ст. 15 Конвенції).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував на тому, що навіть за найтяжчих обставин, таких, як боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, встановлено абсолютну заборону катуванню і нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводження (рішення «Селмуні проти Франції», «Асьонов та інші проти Болгарії», «Берктай проти Туреччини»).

У Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання термін «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. У цей термін не включається біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

Водночас зазначені поняття є загальними категоріями, суб’єктивна оцінка яких різними особами може відрізнятися, а тому при оцінці належності тих чи інших дій до категорій «катування», «жорстокого, нелюдського поводження» або «такого, що принижує гідність особи, поводження» встановлюється у кожному конкретному випадку залежно від обставин кримінального провадження. Доцільно при цьому звертатися і до практики Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Асьонов та інші проти Болгарії» суд вказав, що жорстоке поводження має досягти мінімального рівня тяжкості для того, щоб підпадати під статтю 3 Конвенції. Оцінка цього мінімального рівня є відносною, вона залежить від обставин справи, таких як тривалість такого поводження, його фізичних та психічних наслідків, а також у деяких випадках від статі, віку і стану здоров’я потерпілого. У справі «Селмуні проти Франції» дії, що були такими, щоб викликати у заявника відчуття страху, болю і неповноцінності і були здатні образити та принизити його гідність, і, можливо, зламати його фізичний і моральний опір, суд розтлумачив як нелюдське чи таке, що принижує гідність, ставлення.

3. Порушення права особи на захист.

Забезпечення права на захист є однією із загальних засад кримінального провадження. Право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист полягає в наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України (ч. 1 ст. 20 КПК України).

Необхідно враховувати, що підозрюваний, обвинувачений має такий комплекс прав у кримінальному провадженні:

• знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

• бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, визначені КПК України, а також отримати їх роз’яснення;

• на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту – мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження;

• на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК України та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату;

• не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або в будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;

• давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися від них;

• вимагати перевірки обґрунтованості затримання;

• у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями ст. 213 КПК України;

• збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;

• брати участь у проведенні процесуальних дій;

• під час проведення процесуальних дій ставити запитання, робити зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; застосовувати з додержанням вимог КПК України технічні засоби при проведенні процесуальних дій, у яких він бере участь;

• заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо; заявляти відводи; ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування згідно зі ст. 221 КПК України, та вимагати відкриття матеріалів відповідно до ст. 290 КПК України;

• одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;

• оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді;

• вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;

• застосовувати рідну мову, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та за необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

Обвинувачений також має право: брати участь під час судового розгляду в допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; збирати і подавати суду докази; висловлювати в судовому засіданні власну думку щодо клопотань інших учасників судового провадження; виступати в судових дебатах; ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження; оскаржувати в установленому КПК України порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення (ст. 42 КПК України).

При вирішенні питання, чи є порушення одного чи кількох з наведених прав порушенням права особи на захист, необхідно оцінювати, чи спричинило певні наслідки таке порушення саме при отриманні та фіксації доказів, істотність таких наслідків і можливість їх усунення.

4. Отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.

За загальним правилом особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63 Конституції України). Тому жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

При цьому необхідно враховувати, що давати показання – це право підозрюваного, обвинуваченого, а також потерпілого, але обов’язок свідка та експерта. Тому, наприклад, допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження (ч. 1 ст. 351 КПК України), перед допитом свідка головуючий з’ясовує, чи отримав свідок пам’ятку про права та обов’язки свідка, чи розуміє їх, і за необхідності роз’яснює, а також з’ясовує, чи не відмовляється він з підстав, визначених у Кодексі, від давання показань, і попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання (ч. 1 ст. 352 КПК України).

5. Порушення права на перехресний допит.

Реалізація права на перехресний допит є запорукою засади змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Оскільки суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав (ч. 6 ст. 22 КПК України), саме така вимога стосується і правил проведення перехресного допиту. Крім того, як вбачається з ч.ч. 6, 7 ст. 352 КПК України, перехресному допиту свідка передує прямий допит, відповідно до якого свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту – захисник, а якщо обвинувачений взяв захист на себе – обвинувачений. Перехресний допит полягає у наданні протилежній стороні кримінального провадження можливості здійснити допит свідка іншої сторони. Важливим положенням закону є те, що під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.

6. Отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Кожна особа має право нічого не говорити з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права (ч.ч. 1, 2 ст. 18 КПК України). Саме ці вимоги закону є підставою для того, що показання свідка, надалі визнаного підозрюваним, обвинуваченим, визнаються недопустимими доказами. Підставою для цього також є те, що свідок і підозрюваний (обвинувачений) мають різний процесуальний статус, а отже – різні права та обов’язки у кримінальному провадженні.

При визначенні питання допустимості доказів необхідно враховувати, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів (ст. 90 КПК України). Це означає, що констатовані відповідними судовими рішеннями факти порушення прав людини визнаються істинними, доведеними, незаперечними і такими, що не потребують додаткової перевірки, перегляду чи нового доведення.