10. Загальні засади організації бухгалтерського обліку доходів

Основними нормативними документами, які визначають методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та фінансові результати діяльності, а також порядок їх розкриття у фінансовій звітності є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» та П(с)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Дохід є збільшенням економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводить до зростання власного капіталу .

Доходи включаються до складу об’єктів облікового процесу за принципами нарахування та відповідності.

Принцип нарахування передбачає відображення в обліку доходів і витрат на момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Принцип відповідності передбачає визначення фінансового результату шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами цього ж періоду, понесеними для отримання цих доходів.

При визначенні моменту визнання доходу необхідно враховувати економічний зміст господарської операції, внаслідок якої отримується дохід. У бухгалтерському обліку визнані доходи класифікуються за такими групами:

- дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

- інші операційні доходи;

- фінансові доходи;

- інші доходи;

- надзвичайні доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) включає фінансовий результат від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), одержання якого є метою створення даного підприємства, а для установ і організацій, які не знаходяться на господарському розрахунку і одержують доходи від господарської та іншої комерційної діяльності, — суму перевищення доходів над витратами, здійсненими для отримання таких доходів.

Операційна діяльність — це основна статутна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів

Основним внутрішнім нормативним документом, який визначає порядок організації і конкретну методологію відображення в обліку та звітності доходів і фінансових результатів є наказ про облікову політику підприємства. У наказі в обов’язковому порядку має бути розділ про облік доходів і результатів діяльності, в якому зазначають­ся основні принципи їх організації на підприємстві.

11. Загальні засади організації бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості

Створення великих обсягів дебіторської заборгованості знижує платоспроможність підприємства. Для проведення розрахунків за зобов'язаннями підприємству доводиться перетворювати високоліквідні активи па грошові кошти, у протилежному випадку йому за­грожує банкрутство.

Основними завданнями організації обліку дебіторської заборго­ваності є:

·        вибір оптимальних для підприємства критеріїв класифікації де­біторської заборгованості;

·        вибір методу визначення резерву сумнівних боргів;

·        розробка графіка документообігу для документів, що підтверд­жують виникнення дебіторської заборгованості, та доведення цієї інформації до виконавців;

·        достовірне відображення дебіторської заборгованості у реєстрах і звітності.

Основною передумовою достовірного відображення дебіторської заборгованості в обліку є правильна її класифікація.

Залежно від виду дебіторської заборгованості її оцінюють по-різному.

Довготермінову дебіторську заборгованість оцінюють за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, яких очікують для пога­шення цієї заборгованості. Порядок дисконтування необхідно своє­часно довести до облікових працівників, до обов'язків яких вхо­дить облік розрахунків з дебіторами.

Крім того, при оцінці товарної дебіторської заборгованості чинним законодавством передбачені певні особливості. Відповідно до принципу обачності, в момент визначення доходу від реалізації підприємство має визначити можливі втрати від неповернення час­тини боргів покупцями. Тобто, за сумнівною заборгованістю з ме­тою відображення реальної картини фінансового стану підприємст­ва створюють резерв сумнівних бортів, таким чином слід організу­вати відображення поточної дебіторської заборгованості за продук­цію, товари, роботи, послуги в підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю.

Величину сумнівних боргів можна визначати:

·        виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

·        на підставі класифікації дебіторської заборгованості за періодами її виникнення з урахуванням досвіду минулих років щодо платоспроможності дебіторів.

Різниця у способах полягає лише в тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку, і як визначають коефі­цієнт сумнівності.

Перший спосіб - метод умовною визначення резерву сумнівних боргів. При визначенні величини резерву сумнівних боргів, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, підприємство на дату складання фінансової звітності повинно вивчити платоспромож­ність за кожним дебітором і вивести за ними індивідуальний коефі­цієнт сумнівності, за яким потім визначають суму резерву за даною заборгованістю. Сума резервів за кожним дебітором становитиме загальну суму резерву сумнівних боргів у підприємстві.

При застосуванні даного способу визначення коефіцієнта сум­нівності досить суб'єктивне, оскільки платоспроможність будь-якого дебітора можна визначити тільки приблизно. При цьому ступінь точності результату залежить від наявності достовірної інфор­мації про дебіторів і від кваліфікації експерта.

За допомогою другого способу резерв розраховують па підставі класифікації поточної дебіторської заборгованості за термінами не­сплати й аналізу фактичного непогашений за попередні звітні пері­оди.

Дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, по­слуги класифікують, групуючи дебіторську заборгованість за термі­нами її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи.

Таким чином, чим більше дебітор прострочив оплату за продук­цію, тим більше \ підприємства сумнівів щодо оплати цих сум. Ко­ефіцієнт сумнівності, як правило, зростає із збільшенням термінів непогашений дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт сумнівності встановлює підприємство, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продук­цію за попередні звітні періоди.

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з активів здійснюють з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. При недостатності суми нара­хованого резерву сумнівних боргів безнадійну дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списують з активів на інші операційні виграти.

Організовуючи облік і контроль за дебіторською заборгованіс­тю, необхідно передбачити:

·        підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку за до­помогою відстрочення платежів;

·        сприяння зростанню обсягу продажів шляхом надання комер­ційного кредиту;

·        розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

·        падання рекомендацій щодо зменшення кількості фактично або потенційно неплатоспроможних покупців.

Організація та методика обліку розрахунків з покупцями і замовниками на підприємствах регламентується Наказом про облікову політику.