Блокатори протонової помпи

До цієї групи препаратів відносять омепразол (омізак, лозек), лансопразол, пантопразол, рабепразол.

Значний прогрес у фармакотерапії виразкової хвороби був досягнутий з відкриттям протонової помпи. Виявилося, що незалежно від способу стимуляції (ацетилхолін, гістамін, гастрин та ін.) існує єдиний шлях секреції соляної кислоти, який реалізується на рівні зовнішньої мембрани парієтальних клітин за допомогою енергозалежного обміну іонів калію на іони водню. У мембрані функціонує специфічна Н⁺,К⁺-АТФаза, яка забезпечує продукцію соляної кислоти і надходження у кров іонів калію.

Спираючись на ці дані, були створені препарати, які вибірково блокують роботу Н⁺,К⁺-АТФази. Причому самі препарати не активні, тобто є проліками. У кислому середовищі в ділянці парієтальних клітин відбувається їх перетворення на активні метаболіти - сульфенаміди, які реагують із сульфгідрильними групами Н⁺,К⁺-АТФази. Інгібітори протонової помпи виражено пригнічують базальну, нічну і стимульовану секрецію кислоти, у тому числі й у випадках, резистентних до М-холіноблокаторів і Н₂-гістамінолітиків. Необхідно відзначити, що препарати даної групи порушують роботу Н⁺,К⁺-АТФази і у Helicobacter pylori, виявляючи бактеріостатичний ефект.

При призначенні препаратів зазначеної групи у крові підвищується концентрація гастрину, тому при їх раптовій відміні може бути синдром “рикошету”. У зв`язку з цим відміну препаратів проводять під прикриттям антацидів.

Препарати вводять внутрішньовенно або призначають усередину перед сніданком. Вони погано всмоктуються у кислому середовищі, тому приймати їх необхідно з гідрокарбонатом натрію. Кишковорозчинні гранули захищені від кислого вмісту шлунка желатиновими капсулами, тому їх не можна розжовувати. Біодоступність препаратів - 35-50%. Препарати зазнають біотрансформації у печінці. Максимальний ефект розвивається через 1-2 години. Ступінь зв`язування з білками крові - 95%. Будучи слабкими основами, препарати швидко поглинаються і накопичуються у кислому середовищі парієтальних клітин, де і виявляють свою дію. Ефект зберігається впродовж 24 годин (іноді 3-4 дні). Така тривала дія пояснюється незворотним блокуванням протонової помпи, у зв`язку з чим для відновлення секреції фермент повинен бути синтезований заново. Призначають препарати 1 раз на добу. Екскретуються метаболіти в основному через нирки (80%).

Інгібітори протонової помпи призначаються за тими самими показаннями, що і блокатори Н₂-гістамінових рецепторів.

Під час приймання препаратів зазначеної групи можуть спостерігатися головний біль, сонливість, запаморочення, діарея або запори, болі у животі. Ці явища можуть виникати після першого приймання препаратів і, як правило, зникають через 1-2 дні. При внутрішньовенному введенні описані випадки порушень зору та слуху. Тривале застосування блокаторів протонової помпи супроводжується ризиком розвитку гіперплазії слизової оболонки з утворенням мікровузликів (карциноїдів) у підслизовому шарі.