Тема 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн

§ 1. Основні цивільно-правові системи світу

Поняття цивільно-правової системи. Таким чином, в еволюції цивільного права, як загальнолюдської цінності, намітилися і тривають дві тенденції: з одного боку, позитив­ні цивільно-правові норми і правила уніфікувалися, а відповідні на­ціональні правові системи сформували специфічний тип (сім’ю) пра­вових систем; з другого - відбувалася диференціація, що породжувала виникнення найрізноманітніших типів правових систем світу.

Під типом (сім’єю) правової системи прийнято розуміти сукуп­ність національних правових систем держав, що мають загальні риси та які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, що домінують у формі джерел та принципів права, систем права і си­стем законодавства, організації правових установ, насамперед, судо­вої системи, подібності правових категорій і понять. Беручи до уваги, що тип правової системи і тип цивільно-правової системи співвідно­сяться як загальна і окрема категорії, тип цивільно-правової системи можна визначити як сукупність національних правових систем дер­жав, що мають загальні риси, які полягають у єдності закономірнос­тей і тенденцій розвитку здійснюваного у них правового регулювання суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права.

Серед правників не склалося єдиної думки з питання про групи «сімей права» і про ознаки, за якими вони відокремлюються. Між тим узагальнено можна виділити певні критерії, що дозволяють виявити подібність і розбіжності основних цивільно-правових систем сучасно­сті і які представляють константні елементи будь-якої цивільно-пра­вової системи'.

1) історію їх виникнення та розвитку правових систем; джерела права - їх система, значення і співвідношення між собою;

2. структура цивільного права.

Враховуючи зазначені критерії , можна запропонувати наступну класифікацію цивільно-правових систем світу:

1. романо-германський тип правової сім’ї, який охоплює багато країн континентальної Європи та їх колишні колонії;

2. сім’я загального права (англо-американський тип правової сім’ї), що панує в Англії, Уельсі, Ірландії, США і 36 державах-членах Британської Співдружності (у деяких з них лише частково);

3. релігійні і традиційні правові системи, які включають:

а) релігійну правову сім’ю - ісламське право, індуське право, іуде­йське право (теократичні мусульманські держави, частково Індія й Із­раїль);

б) далекосхідну правову сім’ю - Китай, Японія;

в) африканську правову сім’ю - значна частина країн континен­тальної Африки і Мадагаскар.

Місце цивільного права України серед цивільно-правових си­стем сучасності. В силу загальновідомих історичних процесів на тери­торії України тривалий час була відсутня суверенна національна держа­ва. Однак як і у періоди існування української державності (Київська Русь, Гетьманщина XVII-XVIII ст., УНР, Гетьманат початку XX ст.), так і у часи перебування України в складі інших держав на формування української правової системи впливали традиції романо-германської правової сім’ї, на підгрунті якої вона й розвивалася. Такий висновок можна зробити в результаті дослідження правових джерел, що у різні епохи регулювали в Україні відносини, які нині належать до цивільних (договори Київської Русі з Візантійською імперією, в яких містяться норми візантійського права, що є прямим успадкуванням права Древ­нього Риму; Руська Правда; Церковні статути князів Володимира і Яро­слава; Литовські статути; перший кодекс українського права 1743 р. «І Ірава, по которым судится малороссийский народ.. .»^J, законодавство Російської імперії).

За часів Радянського Союзу правова система Української РСР була складовою правової системи СРСР, яку відносили до «сім’ї соціаліс­тичного права».

З розпадом Союзу РСР, отримавши незалежність, Україна одержа­ла можливість, яку, втім, вона не впустила, створення власної право­вої системи. Аналіз змін, які відбулися за останнє десятиліття, дозво­ляє зробити наступний висновок: розвиток українського цивільного права здійснюється в напрямі посилення його спільності з рома- но-германською правовою сім’єю. Як передумови зазначеного про­цесу можна розглядати як генетичне споріднення вітчизняної право­вої системи з континентальним правом, так і політичні орієнтири, обрані нашою державою, що виявляються у вжитті заходів, спрямо­ваних на європейську інтеграцію. Варто лише від­мітити, що новий ЦК готувався з урахуванням гармонізації приват­ного права в Європі, містить низку положень, які свідчать про це. Вказане стосується положення про свободу договору, про приватну власність юридичних осіб, про загальну правоздатність юридичних осіб, про можливість створення товариств однієї особи тощо.

Загальний напрям розвитку цивільно-правових систем. Основ­ною тенденцією розвитку домінуючих цивільно-правових систем су­часності є їх спрямованість до уніфікації, що в більшій мірі стосується торгового і зо­бов’язального права, права компаній, і у меншій - сімейного та спад­кового права. Посилення доцентрових загальноєвропейських тенден­цій під егідою Європейського союзу сприяє ще більшому зближенню класичних цивільно-правових систем, що особливо яскраво помітно на прикладі процесу гармонізації національних систем цивільного за­конодавства, який відбувається у Європі. Формується «наднаціональ­не», складно структуроване європейське право, що містить значну кількість правових актів, норми яких покликані регулювати цивільні відносини. Здійснюється уніфікація цивільного законодавства й у рамках міждержавного співробітництва шляхом прийняття міжнарод­них договорів та створення міжнародних організацій, мета яких поля­гає у посиленні міжнародно-правової взаємодії в різних галузях люд­ської діяльності.