§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може зверну­тися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або ін­тересу.

Значення строків позовної давності полягає в стабілізації і впоряд­куванні цивільно-правових відносин, зміцненні договірної дисцип­ліни, полегшенні роботи юрисдикційних органів. Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права. Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно довго утримувати боржника під загрозою застосу­вання заходів державно-примусового впливу, не вдаючись при цьому до реалізації свого інтересу. Встановлення строку позовної давності має і суттєве процесуальне значення, оскільки із спливом тривалого часу ускладнюється (навіть унеможливлюється) збирання доказів, необхідних для розгляду справи судом.

Строки позовної давності можуть бути двох видів: загальні (ст. 257 ЦК) та спеціальні (ст. 258 ЦК).

Загальний строк позовної давності встановлено в три роки.

Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодав­ством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відно­син, може бути як скорочена, так і більш тривала порівняно з за­гальною позовною давністю.

Скорочена позовна давність в один рік застосовується до вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• про спростування недостовірної інформації, опублікованої у засобах масової інформації;

• про переведення на співвласника прав та обов’яз­ків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної власності (ст. 362 ЦК);

• у зв’язку з недоліками продано­го товару (ст. 681 ЦК);

• про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

• у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

• про ос­карження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках: про визнання недійсним правочину, вчиненого під впли­вом насильства або обману, - п’ять років; про застосування наслідків нікчемного правочину - десять років.

Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини за винятком тих, що зазначені у ст. 268 ЦК. Згідно з остан­ньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім ви­падків, встановлених законом; вимоги вкладника до банку (фінансо­вої) установи про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; вимоги власни­ків або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права.

Зазначений перелік не є вичерпним, законом можуть бути встанов­лені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.