§ 9. Філії та представництва юридичної особи

Тенденція постійного розширення території, на якій кожна з юри­дичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, нада­вати послуги тощо) - закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законода­вець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва..

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташо­ваний поза її місцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій (окремий цех, інше виробництво) - ч. 1 ст. 95 ЦК.

Представництво є відокремленим підрозділом юридичної особи, розташованим поза її місцезнаходженням та який здійснює представ­ництво і захист інтересів останньої (ч. 2 ст. 95 ЦК).

Філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і, навіть, свої органи. Між тим ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед ін­ших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створи­ла.

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості останнім стати учасниками цивільних правовідно­син, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно-право­вого значення. Філії та представництва діють на підставі затвердже­ного юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяльності.

Керівник філії або представництва, призначений юридичною осо­бою, діє у межах виданої нею довіреності, завжди від імені та у інте­ресах останньої.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають держав­ній реєстрації, хоча дані про них включаються у Єдиний державний реєстр.

Що стосується представництв та філій іноземних компаній в Укра­їні, то вони підлягають акредитації на її території у порядку, встанов­леному законом.

§ 10. Припинення юридичної особи

Припинення юридичної особи можливо у двох формах - у фор­мі ліквідації або у формі правонаступництва (ст. 104 ЦК). Юридич­на особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного дер­жавного реєстру запису про її припинення.

Загальні засади припинення юридичної особи передбачаються статтями 104-112 ЦК. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, по-перше, зобов’язані негайно письмово повідомити про це орган державної реє­страції, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості, що юридична особа перебуває у процесі припинення, по-друге, призна­чають за погодженням з органом державної реєстрації комісію з при­пинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення такої особи.

З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, комісія виступає у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Комісія вживає усіх можливих заходів виявлення кредиторів, а та­кож письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про таке припинення.

Припинення юридичної особи у формі правонаступництва пе­редбачає виникнення на основі юридичної особи однієї або більше нових юридичних осіб. ЦК відмовився від терміна «реорганізація», замінивши по суті останній на його характеристику, оскільки правонаступництво - це спосіб передання всього свого майна, прав та обов’язків однією юридичною особою іншим юридичним особам - правонаступникам.

ЦК не дає поняття правонаступництва, а визначає тільки існуючі його форми

• злиття декількох юридичних осіб в одну юридичну осо­бу;

• поділ однієї юридичної особи на декілька самостійних юридич­них осіб;

• приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи;

• перетворення, тобто зміну організаційно-правової форми юридичної особи.

Таким чином, припинення у формі правонаступниц­тва передбачає добровільний і примусовий порядок припинення юридичної особи.

При злитті двох або більше юридичних осіб вони припиняють свою діяльність, а замість них створюється нова юридична особа, до якої переходять всі права та обов’язки останніх.

При поділі на базі однієї юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, утворюється дві або більше юридичних осіб. Все майно юридичної особи на підставі роздільного акта (балансу) поділяється на відповідні частки майна та відповідні права і обов’язки юридичної особи, що припиняє свою діяльність, і переходять до створених юри­дичних осіб.

При приєднанні однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи всі їх права і обов’язки переходять до останньої од­ночасно з припиненням діяльності всіх юридичних осіб та виникнен­ням нової юридичної особи.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-пра­вової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи перехо­дить усе майно, всі права та обов’язки попередньої юридичної особи.

Окремо слід зупинитися на такому способі як виділ. Відповідно до ст. 109 ЦК виділ - це перехід за розподільчим балансом частини май­на, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або декількох ство­рюваних нових юридичних осіб. Таким чином, при виділі юридична особа зберігає своє існування як вже нова юридична особа, і частина її майна теж оформлюється як нова юридична особа (юридичні осо­би).

Ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає перехід прав і обов’язків у порядку пра­вонаступництва до інших юридичних осіб, оскільки сама юри­дична особа, а звідси також її права та обов’язки ліквідуються.

Законодавець розрізняє добровільний і примусовий порядок лік­відації. Добровільний порядок - такий, коли юридична особа припи­няє свою діяльність за рішенням учасників або органу юридичної осо­би, уповноваженого на це установчим документом.

Примусова ліквідація юридичної особи провадиться на підста­ві рішень суду. Це можливо, зокрема, при визнанні недійсною дер­жавної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також у інших випадках, вста­новлених законом. З вимогою до суду про ліквідацію юридичної осо­би може звертатися орган державної реєстрації, а також учасник юри­дичної особи.

Для ліквідації юридичної особи органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію, створюється ліквідаційна комісія, встанов­люється порядок і строки ліквідації. Суд може покласти обов’язки щодо ліквідації юридичної особи на її учасників або орган, уповнова­жений установчими документами приймати рішення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія повідомляє про лік­відацію у пресі, за місцем знаходження юридичної особи, про поря­док і строки ліквідації, вживає необхідних заходів для стягнення де­біторської заборгованості юридичної особи, виявлення її кредиторів та претензій останніх, провадить інвентаризацію і оцінку майна, складає проміжний ліквідаційний баланс, який затверджується учас­никами юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її ліквідацію.

Припинення юридичної особи у формі ліквідації через проце­дуру банкрутства.

Відповідно до чинного законодавства банкрутство - це визнана господарським судом (далі - судом) неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані су­дом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквіда­ційної процедури.

Ліквідація через процедуру банкрутства - припинення діяль­ності юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, визнаної судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задо­волення судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Суб’єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена судом.

Відповідно до того, що цивільне законодавство регулює діяльність юридичних осіб приватного права, як боржника слід розглядати під­приємницькі товариства (господарські товариства будь-якого виду або виробничий кооператив), які неспроможні виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Неплатоспроможність - неспроможність вказаних юридичних осіб виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами..

Кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановле­ному порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зо­бов’язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків та зборів.

Кредитори поділяються на два види: конкурсні - такі, які виникли до порушення проваджен­ня у справі про банкрутство та поточні - ті кредитори, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Умови та порядок визнання юридичної особи (боржника) банкру­том, повного або часткового задоволення вимог кредиторів та засто­сування судових процедур банкрутства: розпорядження майном боржника; мирової угоди; санації; ліквідаційної процедури - встановлено Законом.

Між тим ліквідація внаслідок банкрутства - виняткова міра, яка, за правилом, не дає можливості кредиторам задовольнити свої вимоги у повному обсязі, виходячи з принципу, що при цьому діє - справед­ливість і рівномірність розподілу майна боржника між усіма кредито­рами. Відповідно до ст. 31 Закону існує шість черг задоволення вимог кредиторів. Причому вимоги кожної наступної черги задовольняють­ся в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкру­та після повного задоволення вимог попередньої черги. Кредитори ж конче зацікавлені у тому, щоб отримати борг у повному обсязі. А це можливо лише тоді, коли боржник функціонуватиме як учасник ци­вільного обороту. Звідси: ліквідація - не самоціль і їй обов’язково по­винні передувати певні запобіжні заходи, які складають цілу систе­му. Наприклад, Закон відносить до останніх досудову санацію, яка є системою реорганізаційних, організаційно-господарських, управ­лінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, право­вих заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які мо­же здійснювати будь-яка особа з метою запобігання банкрутству боржника до початку порушення провадження у справі про банкрут­ство.

Тільки тоді, коли запобіжні заходи не спрацьовують, кредитор або боржник мають право на звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

Справа про банкрутство порушується безпосередньо господар­ським судом за місцезнаходженням боржника, якщо безспірні вимо­ги кредитора (вимоги, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за яки­ми відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з ра­хунків боржника) до боржника сукупно складають не менше трьох­сот мінімальних розмірів заробітної плати, що не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх пога­шення строку.

Процедура розпорядження майном. У цій процедурі суд має пра­во за клопотанням сторін, учасників провадження у справі про бан­крутство (сторони, арбітражний керуючий тощо) чи за своєю ініціати­вою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, а саме: заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, зо­бов’язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збе­реження майна боржника; відсторонювати керівника боржника від посади та покласти вико­нання його обов’язків на розпорядника майна, якщо керівник бор­жника перешкоджає діям розпорядника, а також вчиняє дії, які пору­шують права та законні інтереси боржника, кредиторів тощо.

Як уже вказувалося, одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, тобто зупиняється виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли до дня порушення прова­дження у справі про банкрутство, включаючи і ті, які виникли після порушення справи, але віднесені до вимог конкурсних кредиторів; а також зупиняється дія будь-яких заходів, спрямованих на забезпечен­ня примусового виконання таких вимог: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, не нараховується неустой­ка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань тощо (чч. 4-5 ст. 12 За­кону). Між тим дія мораторію не поширюється на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю фізичної особи, на виплату ав­торської винагороди тощо (ч. 6 ст. 12 Закону).

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

У процедурі розпорядження майном майнові інтереси кредиторів забезпечує розпорядник майна боржника, який призначається судом з числа осіб, зареєстрованих як арбітражні керуючі (ст. З Зако­ну), за загальним правилом на строк не більше ніж на шість місяців.

Процедура санації боржника. Суд за клопотанням комітету кре­диторів (ст. 16 Закону) в строк, що не перевищує строку дії процеду­ри розпорядження майном, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, хоча за клопотанням комітету кредиторів цей строк може бути про­довжено ще до шести місяців або скорочено.

З дня винесення ухвали про санацію: керівник боржника відсторо­нюється від посади, управління боржником переходить до керуючого санацією, за винятком, коли санація провадиться керівником борж­ника (ст. 53 Закону); припиняються повноваження органів управлін­ня останнього; арешт на майно боржника та інші обмеження дій бор­жника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише у межах процедури санації.

Права та обов’язки керуючого санацією передбачені у чч. 5, 6, 10, 11, 13 ст. 17 Закону. Зокрема, він може: розпоряджатися майном боржника, укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-пра­вові, трудові та інші угоди, подавати заяви про визнання угод, укла­дених боржником, недійсними, відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банк­рутство, невиконаних повністю або частково, якщо виконання дого­вору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспро­можності боржника тощо; здійснювати заходи щодо стягнення де­біторської заборгованості перед боржником; зобов’язаний розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржни­ка тощо.

Продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу про­вадиться на відкритих торгах, якщо інше не встановлено планом са­нації, і передбачає відчуження всіх видів майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності, включаючи приміщення, споруди, обладнання, сировину, продукцію, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, інші права. Сума, одержана від продажу майна, включається до скла­ду майнових активів боржника.

Якщо боржник за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, задовольняє вимоги кредиторів у по­вному обсязі, провадження у справі про банкрутство підлягає припи­ненню судом за заявою керуючого санацією; якщо суми недостатньо - керуючий останньою пропонує кредиторам укласти мирову угоду. Якщо ж така угода не укладена - суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру (ст. 19 Закону).

Ліквідаційна процедура може бути відкрита тільки при наявності певних обставин, зазначених у Законі: з ініціативи комітету кредито­рів, коли останнім відхилено план санації керуючого санацією (ч. 5 ст. 18 Закону), за наслідками розгляду звіту керуючого санацією (ч. 5 ст. 21 Закону); та з ініціативи суду, якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію у суд не буде подано плану санації боржника (ч. 6 ст. 18); якщо зборами кредиторів не прийнято жодно­го рішення за наслідками розгляду звіту керуючого санацією або таке рішення не подано у суд (ч. 5 ст. 21 Закону); у разі відмови суду в за­твердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту у встановлений строк (ч. 12 ст. 21 Закону); якщо розрахунки з кредито­рами не проведені у строки, передбачені планом санації (ч. 13 ст. 21 Закону).

Ліквідатор виконує свої повноваження (ст. 25 Закону) до завер­шення ліквідаційної процедури у порядку, передбаченому законодав­ством.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття су­дом постанови підприємницька діяльність банкрута завершується за­кінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута і зобов’язання щодо сплати податків та зборів (обов’язко­вих платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахуван­ня неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санк­цій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо роз­порядження майном такого боржника; вимоги за зобов’язаннями, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’яв­лятися тільки у межах ліквідаційної процедури тощо.

У ліквідаційному процесі формується ліквідаційна маса банкру­та (ст. 26 Закону), проводяться інвентаризація та оцінка майна банк­рута (ст. 29 Закону). Після цього ліквідатор починає продаж вказано­го майна, який оформляється договорами купівлі-продажу, що укладаються між ліквідатором та покупцем (ст. ЗО Закону). Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволен­ня вимог кредиторів.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор по­дає до суду звіт та ліквідаційний баланс. Якщо за результатами такого балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реє­страцію юридичної особи-банкрута, для виключення її з Єдиного державного реєстру.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, який не має боргів, і може продов­жувати свою підприємницьку діяльність. Суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо у останньої залишилося майнових активів менше, ніж ви­магається для її функціонування згідно із законодавством (наприк­лад, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальні­стю тощо).

Декілька слів потрібно сказати і про мирову угоду, яка є домовле­ністю між боржником та кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Вона оформляється угодою сторін (ст. 35 Закону). Мирова уго­да може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, але тільки щодо вимог, забезпечених заставою, а також вимог другої та наступних черг кредиторів.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвер­дженню судом. Одностороння відмова від мирової угоди не допуска­ється.