§ 4. Строк чинності авторського права

В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності осо­бистих немайнових та майнових прав є різними.

Щодо особистих немайнових прав, ст. 425 ЦК встановлює, що ці пра­ва є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Обов’я­зок їх дотримання необмежено у часі лежить на будь-якій особі.

Майнові права інтелектуальної власності відповідно до ст. 425 ЦК є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Законодавством (ст. 446 ЦК, ст.28 Закону) визначено, що майнові права автора твору, за загальним правилом, діють протя­гом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.

Із названого правила щодо строку чинності майнових прав автора є певні винятки, передбачені ст. 28 Закону. Якщо особа автора невідо­ма з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псев­донімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років пі­сля його оприлюднення.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, впер­ше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протя­гом 70 років від дати його правомірного опублікування.

У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії автор­ського права визначається окремо для кожної опублікованої (опри­людненої) частини твору.

Крім безпосередніх творців творів та їх правонаступників, майнові правомочності щодо твору можуть належати особі, яка після закін­чення строку охорони неоприлюдненого твору вперше його опри­люднює. За своїм характером ці правомочності не є авторськими, але ч. 8 ст. 28 Закону встановлено, що дана особа користується захистом, який є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюд­нений.

Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. 30 Закону, можуть вільно, без виплати винагороди використовуватися будь-якою особою, але з обов’язковим дотриманням особистих не­майнових прав автора.

§ 5. Суміжні права

Суміжні права в об’єктивному розумінні є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом з норма­ми авторського права складають єдиний інститут права інтелектуаль­ної власності - інститут авторського права та суміжних прав.

У суб’єктивному розумінні суміжні права являють собою особис­ті немайнові та майнові права виключного характеру, надані законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мов­лення.

Об’єкти та суб’єкти суміжних прав. Об’єкти суміжних прав за­кріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об’єктів авто­рського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.

До перших належать виконання будь-яких творів - літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фо­льклорних та інших.

Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, ком­пакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у фор­мі запису, що входить до аудіовізуального твору.

Відеограмою визна­ється відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.

Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Суб’єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб’єкти - це особи, що безпосередньо своїми зусиллями зробили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб’єктами ст. 450 ЦК визначає виконав­ця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення.

Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль.

Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео­запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми - це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис вико­нання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація ефірного чи кабельного мовлення, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних програм, як власного виробництва, так і виробництва ін­ших організацій.

Похідними суб’єктами суміжних прав є особи - правонаступники первинних суб’єктів, які набули правомочності щодо об’єктів суміж­них прав на підставі договору або в порядку спадкоємства.

Суб’єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юри­дичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території Украї­ни, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають од­накові з особами України права, передбачені цим законом.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скорис­татися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:

якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були опри­люднені на території України;

якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були опри­люднені, знаходяться в об’єктивній формі на території України;

якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були опри­люднені в іншій країні та протягом ЗО днів після цього оприлюднені в Україні.

Особисті немайнові та майнові суміжні права. Немайнові суміжні права надані всім суб’єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними.

Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мов­лення належить немайнове право на ім’я, тобто на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об’єкта. Виконавцеві також надано право на ім’я, але воно має більш широкий зміст і включає можли­вість вимагати згадування його імені у зв’язку з кожним його висту­пом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця поширюється на мож­ливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця.

Поряд з цим, викона­вець має право на недоторканність свого виконання від дій, які мо­жуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-пер­ше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вима­гати забезпечення належної якості запису його виконання.

У зв’язку з необхідністю захистити творчу індивідуальність вико­навця йому надане право на визнання його творцем (ч. 1 ст. 423 ЦК, ч.І ст. 38 Закону). Право особи вимагати суспільного визнання того факту, що саме вона є виконавцем, забезпечує можливість захистити себе у випадках, коли запис виконання привласнюється іншою осо­бою та видається за своє власне виконання.

Зміст будь-якого майнового права щодо об’єктів суміжних прав складається з наступних правомочностей: використання об’єкта, можливість дозволяти використання іншим особам, право перешкод­жати неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке

Виконавцеві належать наступні види майнових прав.

Право на фіксацію виконання під час його здійснення. Це право поширюється на випадки запису виконання у вигляді фонограми чи відеограми, що дає можливість сприймати виконання, відтворювати його та переда­вати за допомогою технічних засобів.

Право доведення виконання до відома публіки. Доведення вико­нання до відома публіки відбувається у двох формах: доведення його під час самого здійснення виконання, а також доведення виконання, яке зафіксоване у фонограмі або відеограмі.

Право на пряме чи опосередковане відтворення запису виконан­ня будь-яким способом та у будь-якій формі. Відтворенням визнаєть­ся виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фо­нограми, що містять запис виконання у будь-якій матеріальній формі, включаючи електронну, оптичну та іншу, яку може зчитувати комп’ютер.

Право на розповсюдження записів виконання. Розповсюджен­ням виконання законодавство визнає перший продаж його записів, інше перше їх відчуження (міна, дарування, поставка) або передачу у користування (майновий найм, комерційний прокат) навіть, якщо во­но здійснюється після першого розповсюдження виконань.

Виробникам фонограм і виробникам відеограм надані майнові суміжні права наступних видів.

Право на пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми. Термін відтворення має такий самий зміст, що і відтво­рення виконання, тобто виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, включаю­чи електронну, оптичну та іншу форму, яку може зчитувати комп’ю­тер.

Право на розповсюдження фонограм і відеограм. Дії щодо роз­повсюдження фонограм і відеограм визначаються законодавством наступним чином:

• перший продаж або інше перше відчуження фонограми, відео­грами та їх примірників;

• майновий найм, комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників;

• доведення до відома публіки фонограм та відеограм за допомо­гою засобів зв’язку, які дозволяють отримувати доступ до них з місця та у час за вибором будь-якої особи.

Право на будь-яку видозміну фонограм та відеограм. Видозмі­ною запису може бути будь-яке перетворення запису, яке призведе до появи нової, звукової або відеоформи, що відрізняється від оригіна­лу.

Право на імпорт фонограм, відеограм в Україну з метою їх по­ширення серед публіки. Ввезення на митну територію України фоно­грам, відеограм та їх примірників може бути здійснено тільки за зго­дою їх виробника, але за умови, що метою такого ввезення є їх поширення серед публіки.

До виключних майнових прав організацій мовлення належить право на фіксацію своїх програм на матеріальному носії. Це право надає правову можливість дозволяти чи забороняти фіксацію будь-якої частини програми на будь-якому носії, який дозволяє сприймати програму (передачу) незалежно від ефірного сповіщення, а також від­творювати її шляхом виготовлення примірників матеріальних носіїв.

Право організацій мовлення на відтворення програми (передачі) має аналогічний зміст, що і право на відтворення фонограм та відео­грам.

Право на публічне сповіщення програм (передач). Публічне спо­віщення являє собою дії щодо передачі програм на віддаль через ефір та їх передачу за допомогою проводів або кабелю.

Право представляти програму (передачу) мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату. Це право поширюється на ви­падки представлення публіці програми (передачі) мовлення у клубах, ресторанах, на показах мод, будь-яких видовищних заходах (виста­вах, розважальних програмах, святах новорічної ялинки, балах), на спортивних змаганнях та у інших місцях, куди можна потрапити за вхідну плату.

Одночасно з будь-яким майновим правом суб’єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продук­ту. Розмір і порядок її виплати узгоджується сторонами за їх власним вибором у договорі про розпорядження майновими правами.

Винятки та обмеження майнових суміжних прав. Правомірне використання об’єктів суміжних прав без згоди правовласників та без виплати їм винагороди, тобто винятки у виключних правах, допус­каються тільки у випадках, встановлених законом. Ці винятки анало­гічні виняткам та обмеженням майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів і можуть мати місце у разі:

• використання коротких уривків з фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою у обсязі, виправданому цією метою;

• доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освіт­лення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою;

• відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для вико­ристання в адміністративному та судовому провадженні у обсязі, що виправдовується цією метою;

• публічного виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похоронів.

Обмеження майнових суміжних прав допускаються законом та­кож тільки у визначених випадках і означають звуження виключного права до можливості одержувати винагороду за певне використання об’єкта, але без права забороняти таке. Обмеження встановлені щодо використання фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також програм мовлення з учбовою або науково-дослідницькою ме­тою у обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справед­ливої винагороди суб’єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників.

Як обмеження майнового права допускається без згоди виконав­ців, виробників фонограми і відеограми, але за умови виплати їм ви­нагороди, відтворення у домашніх умовах в особистих цілях фоног­рам, відеограм, зафіксованих у них виконань, та їх примірників.

Ще одне обмеження щодо використання фонограм та відеограм, опублікованих з комерційною метою, встановлено ст. 43 Закону. Воно поширюється на випадки публічного виконання та публічного спо­віщення таких комерційних фонограм та відеограм, які дозволяються без згоди суб’єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди за­лежно від тривалості кожного використання та розміру одержаних від цього доходів.

Важливими принципами застосування винятків та обмежень май­нових прав є обов’язкове додержання особистих немайнових прав суб’єктів суміжних прав, а також недопущення завдання шкоди нор­мальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мов­лення.

Строк охорони суміжних прав. Згідно з ст. 425 ЦК особисті не­майнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, як­що інше не передбачено законом. Майнові суміжні права діють про­тягом строку, встановленого ст. 456 ЦК та ст.44 Закону. Охорона суміжних прав триває протягом 50 років. Початок перебігу цього строку відліковується по-різному залежно від об’єкта охорони.

Так, права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису вико­нання.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протя­гом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком опублікування фонограми чи відеограми, а за його відсутності - з 1 січня наступного року після року їх вироблення.

Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення.

У межах п’ятдесятирічного строку майнові права, включаючи право на винагороду за використання об’єктів, можуть переходити до спадкоємців у разі смерті фізичної особи-правовласника або до пра­вонаступників суб’єктів суміжних прав.

Після спливу строку охорони майнових суміжних прав їх об’єкти можуть використовуватися вільно, без будь-якого погодження із правовласником, але з обов’язковим додержанням особистих немайно­вих прав.