§ 2. Загальні положення права інтелектуальної власності

Загальні норми насамперед визначають коло об’єктів права інте­лектуальної власності. Стаття 420 ЦК до них відносить: літературні та художні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази да­них); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) орга­нізацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; ко­мерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для това­рів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу виключних прав. Виключне пра­во - це виключна можливість здійснювати щодо об’єкта за­кріплені законом правомочності на власний розсуд.

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об’єктом поділяються на дві групи - особисті немайнові та май­нові.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять: право на визнання людини створювачем об’єкта інтелектуальної влас­ності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному зав­дати шкоди його честі чи репутації, а також інші немайнові права, встановлені законом. Стаття 423 ЦК закріплює невичерпний перелік особистих немайнових прав, а тому спеціальне законодавство може містити зазначення інших немайнових прав, що обумовлені особли­востями певного об’єкта інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права належать і можуть бути здійснені тіль­ки особою, що створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчужуваними, тобто не можуть передаватися іншим особам. Невідчуженість цих прав виключає можливість відмови від них або їх при­мусового припинення. Згідно зі ст. 425 ЦК, вони є чинними безстро­ково, і обов’язок їх дотримання лежить на будь-якій особі незалежно від спливу строку існування майнових прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути різнома­нітними залежно від особливостей самого інтелектуального продук­ту та способів його використання. Останні є одним з класифікаційних критеріїв поділу майнових прав на види.

Однак незалежно від того, яким є конкретний зміст того чи іншого майнового права на певний об’єкт, його сутність визначається складовими елементами, переліченими у ст. 424 ЦК.

По-перше, це можливість використання об’єкта права інтелектуальної власності, тобто право на власні активні дії щодо використання об’єкта на власний розсуд.

По-друге, це можливість дозволяти його викорис­тання іншим особам, тобто розпоряджатися правом на використан­ня і, як наслідок, одержувати відповідний доход.

По-третє, це мож­ливість перешкоджати його неправомірному використанню, що може бути реалізована у формі прямої заборони, адресованої або кон­кретній особі, або публічно оголошеному необмеженому колу осіб з метою попередити можливі порушення з їх боку.

Майнові права відчужувані, вони можуть передаватися іншим особам за договором як у повному обсязі, так і у частині правомоч­ностей щодо одного чи декількох способів використання. Крім того, ч. З ст. 424 ЦК передбачає, що майнові права інтелектуальної власно­сті можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільно-правових відносинах.

При здійсненні інтелектуальних прав діє важливий принцип спів­відношення майнових та немайнових прав, закріплений у ч. З ст. 423 ЦК: особисті немайнові права інтелектуальної власності не зале­жать від майнових прав інтелектуальної власності.

Правова система охорони об’єктів інтелектуальної власності побудована на принципі поєднання інтересів створювача інтелекту­ального продукту та інтересів суспільства. Цей принцип у загально­му вигляді був втілений у норму 4.2 ст.424 ЦК, якою передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав та здійс­нення законних інтересів суб’єктів цих прав. Винятки означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інте­лектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві на­зиваються правомірним використанням об’єкта права інтелектуальної власності без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, за­значених законом.

Для здійснення інтелектуальних прав істотне значення має визна­чення моменту їх виникнення. Правова охорона інтелектуального продукту базується на двох основних правилах щодо виникнення ви­ключних прав на нього. Перше - це правило фактичного створення об’єкта інтелектуальної власності, з яким і збігається момент виник­нення виключних прав. Це правило діє стосовно творів науки, літера­тури та мистецтва, оскільки ці об’єкти охороняються незалежно від їх художньої або наукової цінності, призначення або форми виразу. Дру­ге правило про дотримання формальності як умови виникнення виключних прав. Процедура формальності складається з подання заявки і відповідних документів до реєструючого органу (як правило, Дер­жавного департаменту інтелектуальної власності), проведення екс­пертизи на предмет відповідності заявленого об’єкта умовам охороноздатності та за умови позитивного висновку завершується видачею охоронного документа і реєстрацією відомостей про це у спеціально­му реєстрі.

Загальні положення про право інтелектуальної власності містять також основні підходи до визначення кола осіб, які можуть бути суб'єктами виключних прав. Згідно зі ст. 421 ЦК, ними є творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону чи договору.

За підставами набуття інтелектуальних прав всіх суб’єктів можна поділити на дві групи: первинні та похідні. До первинних належить створювач, чиї творчі зусилля були втілені у певний результат у вигляді об’єкта інтелектуальної власності. Якщо у творчому процесі із створення інтелектуального продукту брали участь спільно кілька осіб, у них всіх виникають виключні права, не­залежно від ступеня їх творчої участі.

Не можуть спільно набути вик­лючні права особи, які не брали творчої участі у створенні інтелекту­ального продукту, а здійснювали матеріальну, технічну або органі­заційну допомогу.

Первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту за замовленням (ст. 430 ЦК) або у зв’язку з виконанням створювачем обов’язків, що покладені на нього трудовим договором (ст. 429 ЦК). Виникнення спільних майнових прав інтелектуальної власності у працівника, який створив об’єкт, та юридичної або фізич­ної особи, де або у якої він працює, а також спільних майнових прав у творця та замовника об’єкта є загальним правилом, закріпленим відповідно у ч. 2 ст. 429 та ч. 2 ст. 430 ЦК.

Похідними суб’єктами права інтелектуальної власності є ті осо­би, які самостійно не створювали інтелектуальний продукт, а набули виключні майнові права на нього в порядку правонаступництва, яке може відбутися на підставі договору із їх первісним суб’єктом або на підставі спадкоємства, або в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення юридичної особи - суб’єкта прав інтелекту­альної власності.

Глава 35 ЦК містить загальні принципи використання об’єкта інте­лектуальної власності іншими особами. Регулювання цих питань ба­зується на тому, що набути право на використання інтелектуального продукту можливо не тільки в результаті безпосереднього його ство­рення, а й шляхом укладення договору з особою, яка має виключне право дозволяти таке використання. Цей особливий тип договорів отримав назву договори про розпоряджан­ня майновими правами інтелектуальної власності. Особливість цих договорів полягає у тому, що їх предметом є певний об’єкт інтелектуальної власності, тобто нематеріальне благо, а правовою ме­тою - перехід виключних майнових прав від правовласника до третьої особи.

Порядок та умови розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності можуть відрізнятися залежно від специфіки вико­ристання певного об’єкта, але способи такого розпоряджання зводять­ся до двох. Перший - це передача майнового права (відступлення, відчуження), передбачена ст. 427 ЦК. Для неї характерна остаточна і безповоротна передача майнових прав іншій особі. Другий спосіб роз­поряджання майновими правами, встановлений ст. 426 ЦК, - видача дозволу (ліцензії) на використання об’єкта інтелектуальної влас­ності. Головна його відмінність від договору про передачу прав поля­гає у тому, що за ліцензійним договором носій виключних майнових прав не відчужує їх назавжди, а лише надає дозвіл використовувати об’єкт інтелектуальної власності у певних межах та протягом певного строку.

У ст. 432 ЦК викладені загальні положення про захист права інте­лектуальної власності. Під захистом інтелектуальних прав слід ро­зуміти сукупність встановлених законом мір, що спрямовані на відновлення або визнання виключних прав на інтелектуальний продукт при їх порушенні або оспорюванні. Об’єктом захисту є суб’єктивні права інтелектуальної власності немайнового та майно­вого характеру. Суб’єктами права на захист визнаються не тільки створювач інтелектуального продукту, а і його правонаступники - особи, які одержали відповідні права на нього за договором, у поряд­ку спадкоємства або в результаті злиття, приєднання, поділу та пере­творення юридичної особи.

Особа має право звернутися до суду за захистом свого права інте­лектуальної власності, застосувавши способи, передбачені ст. 16 ЦК.

Для застосування будь-якої міри захисту, включаючи міру відпо­відальності, необхідно встановити факт порушення права інтелекту­альної власності, тобто наявність протиправної поведінки. У загальному вигляді його можна визначити наступним чином: порушення майнових інтелектуальних прав має місце у випадку вчинення без дозволу уповноваженої особи будь-яких дій стосовно її прав, які згідно із законом потребують дозволу та виплати вина­городи за використання відповідних об’єктів.

Порушення немайнового інтелектуального права залежно від виду інтелектуального продукту може полягати у: привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об’єкта без зазначення імені автора, якщо таке зазначення практично можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніму; пере­крученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису виконання.