§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців

Спадкоємець, який вступив в управління спадковим майном до по­яви інших спадкоємців, не має права розпоряджатися ним (продава­ти, міняти, закладати тощо) до спливу шести місяців з дня відкриття спадщини або до одержання ним свідоцтва про право на спадщину, якщо свідоцтво було отримано раніше.

До спливу шестимісячного строку або до отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець має право здійснювати за рахунок спадкового майна тільки витрати:

1) на покриття витрат на догляд за спадкодавцем під час його хвороби, а також на поховання ;

2) на до­гляд осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

3) на задоволення претензій щодо заробітної плати та претензій, які дорівнюються до та­ких;

4) щодо охорони та управління спадковим майном.

На вимоги щодо відшкодування витрат на догляд за спадкодавцем під час його хвороби, на його поховання, а також витрат щодо охорони та управ­ління спадковим майном поширюється загальний трирічний строк по­зовної давності, передбачений ст. 257 ЦК.

Тема 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності

§ 1. Поняття права інтелектуальної власності та його джерела

Творча діяльність - це розумова діяльність, що призводить до отримання якісно нового результату, який відрізняється своєю неповторністю та оригінальністю.

Прийнято виділяти сферу так званої художньої творчості, у про­цесі якої створюються художні образи. Ці образи можуть виникати за допомогою різноманітних виразних засобів: живопис, слово, музика, танець, фотографія або шляхом їх поєднання. Дану сферу творчості ще називають духовною творчістю, результати якої безпосередньо пов’язані з духовним життям людини, формують її духовний світ, її світобачення і світосприйняття, загальнолюдські цінності, ставлення до інших людей і навколишнього середовища. Результатом такого роду творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва.

Інша сфера - це технічна творчість, тобто діяльність, що спря­мована на пошук нових технічних або технологічних засобів ви­рішення завдань у будь-якій галузі господарювання. Її результатом можуть бути технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досяг­нення селекції.

Всі результати творчої діяльності отримали узагальнене позначення, яке підкреслює природу їх поход­ження - об’єкти інтелектуальної власності.

У сучасній цивілістичній науці існують декілька підходів до розу­міння суті понять «інтелектуальна власність» та «право інтелектуаль­ної власності». Перший - так званий пропрієтарний - базується на тому, що зміст права інтелекту­альної власності визначається так само, як він визначається для зви­чайного права власності. Суб’єктивне право інтелектуальної власно­сті є правом його суб’єкта на володіння, користування і розпоря­джання належним йому відповідно до закону результатом інтелекту­альної діяльності. Разом з тим прихильники цієї теорії визнають, що інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття влас­ності рядом особливостей, зокрема, нематеріальним об’єктом, обме­женістю строків дії, способами набуття, оформлення та захисту прав.

Теорія виключних прав. Інший підхід до розуміння поняття права інтелектуальної власно­сті спирається на неможливість ототожнення правового режиму ма­теріальних речей та нематеріальних об’єктів, якими є результати ху­дожньої та технічної творчості. Саме тому категорія власності може бути застосована тільки до матеріальних носіїв творчих результатів. Створювачу ж останніх належить не право власності, а особливі вик­лючні права на використання, що забезпечують йому можливість здійснення усіх дозволених законом дій з одночасною забороною цього будь-яким третім особам без дозволу володільця виключних прав.

ЦК визначає право інтелектуальної власності як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом (ч. 1 ст. 418).

У суб’єктивному значенні пра­во інтелектуальної власності являє собою суб’єктивне право (майнові або немайнові права) на інтелектуальний продукт, тобто певні право­мочності творця або іншої особи стосовно інтелектуального продук­ту. ЦК визначає, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, які поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 418).

В об’єктивному значенні право інтелектуальної власності - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Ця сукуп­ність правових норм становить підгалузь цивільного права і склада­ється з декількох правових інститутів: авторське право та суміжні права, право промислової власності (патентне право), інститут засо­бів індивідуалізації учасників цивільного обігу та їх продукції і по­слуг.

. Так, інститут авторського права та суміжних прав призначений для охорони результатів ху­дожньої творчості - творів науки, літератури та мистецтва (об’єктів авторського права), а також групи об’єктів, які з’являються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограм та відеограм, про­грам теле- та радіомовлення (об’єктів суміжних прав).

Право промислової власності регулює відносини щодо створен­ня, використання та оформлення прав на результати науково-техніч­ної творчості людини, до яких відносяться: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досяг­нення у рослинництві та тваринництві (нові сорти рослин та породи тварин), топографії інтегральних мікросхем. Вони охороняються пі­сля спеціального оформлення прав і одержання охоронного докумен­та патенту або свідоцтва. За назвою документа, що обумовлює охо­рону більшості об’єктів, - патент - цей інститут також називають па­тентним правом.

Інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, їх продукції та послуг містить норми, які охороняють такі об’єкти, як комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, географічне зазначення. Ці об’єкти поєднує те, що вони мають за мету індивіду­алізувати суб’єктів відповідних прав, позначити різницю між ними, дають змогу відрізнити товари та послуги одного суб’єкта від одно­рідних товарів та послуг іншого, а також рекламують як самого суб’єкта, так і якість та властивості його продукції (послуг).

Крім зазначених об’єктів, ЦК регулює відносини з права інтелек­туальної власності на наукове відкриття та комерційну таємницю.

Крім ЦК, питанням регулювання інтелектуальної власності при­свячені численні закони:

• «Про авторське право і суміжні права» ,

• «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» ,

• «Про охорону прав на промислові зразки»

• «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»

• «Про охорону прав на зазначення походження товарів»

• «Про охорону прав на сорти рослин»

• «Про племінну справу у тваринництві»

• «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»

• «Про розповсюдження примірників аудіо­візуальних творів та фонограм».

На основі та у розвиток положень законів України прийнято бага­то підзакониих нормативно-правових актів.

Право на об’єкти інтелектуальної власності врегульовуються та­кож договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключни­ми правами, та користувачем інтелектуального продукту (автор­ський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.).