§ 3. Спадкування за правом представлення

До числа спадкоємців за законом відносяться також спадкоємці, які закликаються до спадкування за правом представлення. Закликан­ня вказаних спадкоємців до спадкування має місце лише за наявності передбачених законом спеціальних умов і має певні особливості.

Насамперед спадкоємство за правом представлення відбувається лише тоді, коли спадкоємець, який був би закликаний до спадкуван­ня, якщо був би живий, вмирає раніше спадкодавця, тобто до відкрит­тя спадщини. За таких обставин до спадкування за законом після смерті спадкодавця закликаються особи, які заступають місце спад­коємця, який помер раніше спадкодавця.

Коло осіб, які закликаються до спадкування за правом представ­лення, обмежений. Це онуки та правнуки, прабаба та прадід, племін­ники, а також двоюрідні брати та сестри спадкодавця (ст. 1266 ЦК).

Онуки та правнуки, прабаба та прадід, племінники, двоюрідні се­стри та брати спадкодавця не спадкують на рівних з іншими спадко­ємцями за законом того ж спадкодавця. Вони спадкують лише ту час­тку у спадщині, яка належала б їх померлим рідним, якщо б вони були живі.

Відмова з боку спадкоємця від спадщини на користь зазначених осіб може мати місце лише за умови їх належності до спадкоємців за заповітом або за законом.

Якщо відсутні спадкоємці як за заповітом, так і за законом, або ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину, або відмовилися від її прийняття, або усунені взагалі від права на спадкування, таке майно переходить у власність територіальної громади (ст. 1277 ЦК).

За зая­вою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем від­криття спадщини після спливу одного року з часу її відкриття суд мо­же визнати спадщину відумерлою.

§ 4. Розподіл спадщини між спадкоємцями

Спадкова маса, як об’єкт універсального правонаступництва, неза­лежно від місця її знаходження, у момент відкриття спадщини юри­дично виступає як єдиний комплекс.

Розмір часток у спадщині кожного із спадкоємців за законом визна­ється рівним, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщи­ну між ними. Спадкоємці мають можливість домовитися між собою щодо зміни розміру частки когось із них стосовно рухомого майна. Якщо йдеться про нерухоме майно - закон вимагає укласти таку угоду в письмовій формі та нотаріально її посвідчити (ст. 1267 ЦК).

Якщо хтось із спадкоємців не прийме спадщину, його частка пере­ходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування, і ділиться між ними порівну.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Од­нак лише певні спадкоємці мають переважне право на виділ їм у нату­рі окремого спадкового майна.

По-перше, це стосується спадкування предметів звичайної обстановки та вжитку.

По-друге, необхідно визначити частку того з подружжя, хто пере­жив іншого, у спільно нажитому майні, оскільки на цю частку спад­щина взагалі не відкривається.

По-третє, спадкоємці, які були співвласниками майна із спадко­давцем, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на ви­діл їм в натурі їхньої частки майна у спадщині. Такий виділ не може порушувати інтересів інших спадкоємців.