§ 7. Недійсність заповіту

Спори щодо дійсності чи недійсності заповіту виникають після смерті заповідача, коли його воля вже не може бути змінена. Ці спори можуть бути пов’язані з тим, що заповіт був складений особою з пев­ними порушеннями змісту, форми, вад суб’єктного складу, а також волі заповідача. І оскільки заповіт - це односторонній правочин, то за наявності вказаних підстав його можливо віднести або до нікчемних або до оспорюваних правочинів із відповідними наслідками.

Відповідно до ст. 1257 ЦК, заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Якщо за позовом заінтере­сованої особи судом буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, такий заповіт може бути судом визнаний недійсним. Недійсність заповіту у певній частині, тобто окремого розпорядження, не має наслідком недійсність іншої його частини або в цілому.

Момент недійсності заповіту визначається на підставі загальної норми визначення моменту недійсності правочину (ст. 236 ЦК).

Тема 23. Спадкування за законом

§ 1. Поняття спадкування за законом

Згідно із принципом свободи заповідання спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, не­прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини (ч. 2 ст. 1223 ЦК).

При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазна­чених у законі. Законом також передбачений і порядок переходу май­на померлої особи до цих осіб (ст. 1258 ЦК).

Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: по-перше, коло спадкоємців за законом виз­начене законом вичерпно, і, по-друге, визначена черговість закликан­ня спадкоємців за законом до спадкування.

§ 2. Коло спадкоємців за законом

Передба­чається п’ять черг спадкоємців за законом.

До першої черги спадкоємців віднесені такі особи:

діти, походження яких засвідчується у встановленому законом порядку (ст. 121 Сімейного кодексу України) (далі - СК). Умови та порядок встановлення походження дітей визначені у главі 12 СК.

За загальним правилом після смерті матері діти у всіх випадках ви­знаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти заклика­ються до спадкування тільки за наявності правового зв’язку між бать­ком і дитиною.

Діти, народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені у дійсному шлюбі. Спадкові права усиновлених та усиновлювачів прирівнюються до спадкових прав дітей та батьків.

Це означає, що, по-перше, усиновлені та усиновлювачі спадкують після смерті один одного;

по-друге, усиновлені та їх нащадки спадкують після родичів усиновлювача на таких же підставах, що і його нащадки;

по-третє, усиновлювачі і його родичі після смерті усиновленого та його нащадків спадкують на таких самих підставах, що і після нащадків усиновлювача (ст. 1260 ЦК).

У свою чергу, усиновлені та їх нащадки не спадкують після смерті своїх кровних родичів, а кровні родичі усиновленого не спадкують після смерті усиновленого та його нащадків.

Діти, усиновлені після смерті осіб, майно яких вони мали право спадкувати, не втрачають право ні на законну, ні на обов’язкову част­ку в спадщині, оскільки до відкриття її правовідносини із спадкодав­цем, який є їх батьком чи матір’ю, не були припинені.

Пасинки чи падчерки не закликаються до спадкування за законом після смерті вітчима або мачухи, за винятком випадків їх усиновлен­ня або наявності факту утримання.

Друге з подружжя як таке має право на спадкування, якщо перебу­вало у зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спад­щини. Жінка визнається спадкоємицею після смерті чоловіка, а чоло­вік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від факту їх про­живання разом або надання один одному матеріальної допомоги. Та­кож не має значення характер особистих стосунків між ними.

Якщо на момент відкриття спадщини шлюб у встановленому зако­ном порядку було розірвано, то колишня дружина права на спадку­вання майна колишнього чоловіка не має і навпаки. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким судом, за винятком випадків, передба­чених ч. 4 ст. 1224 ЦК.

Батьки померлого. З урахуванням наведеного вище, спадкоємця­ми також вважаються усиновителі померлого.

Онуки та правнуки померлого одержати спадщину матимуть мож­ливість лише за умови відсутності (смерті) на момент відкриття спад­щини їх матері чи батька (відповідно діда або баби), які мали право на спадщину, але померли до її відкриття. Такий перехід права на спад­кування називається спадкуванням за правом представлення ( більш докладніше буде розглядатися далі).

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

рідні брати та сестри спадкодавця закликаються до спадкування після його смерті незалежно від того, чи були вони повнородними або неповнородними. Достатньо, щоб вони були єдинокровними (такі, що мають спільного батька і різних матерів) або єдиноутробними (та­кі, що мають спільну матір і різних батьків). Брати та сестри більш віддалених ступенів спорідненості (починаючи із двоюрідних) до спадкування за законом не закликаються. Зведені брати та сестри по­мерлого також не вважаються спадкоємцями.

Дід та баба померлого як з боку матері, так і з боку батька помер­лого.

До третьої черги спадкоємців зараховуються рідні дядько та тітка спадкодавця.

До четвертої черги спадкоємців належать особи, які були членами сім’ї спадкодавця протягом щонайменше останніх п’яти років його життя. Тобто, їх коло формується за ознакою сімейних зв’язків.

Завершують перелік спадкоємців інші родичі спадкодавця до шос­того ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступе­ня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від померлого. Народження само­го спадкодавця не зараховується до цього числа (ч. 1 ст. 1265 ЦК).

Окреме місце серед спадкоємців за законом займають утриманці спадкодавця, які належать до п’ятої черги спадкоємців і являють со­бою осіб, які не були членами сім’ї спадкодавця, але не менш п’яти років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування (ч. 2 ст. 1265 ЦК).

Отже, для визнання особи утриманцем слід враховувати, що як­що йдеться про непрацездатну особу, то вона не може бути членом сім’ї спадкодавця, строк надання їй допомоги спадкодавцем має бути не менше п’яти років до смерті останнього, допомога повинна нада­ватися не епізодично, а систематично та бути для цієї особи єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Крім загального правила щодо почергового закликання до спадку­вання, передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування, яка може бути здійснена самими спадкоємцями або су­дом (ст. 1259 ЦК):

по-перше, черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадко­ємців, який укладається після відкриття спадщини;

по-друге, за позовом особи, яку не включено до складу спадкоєм­ців за законом, суд може визнати за нею право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, на­давала матеріальну допомогу та інші види допомоги спадкодавцеві, який через хворобу чи каліцтво опинився у безпорадному стані.