§ 3. Відкриття спадщини

Час та місце відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Момент смерті фіксується на підставі медично-біологічних показників, які констату­ють факт смерті людини, що засвідчується у свідоцтві про смерть, яке видається державним органом РАЦСу.

До смерті громадянина за правовими наслідками дорівнюється оголошення особи померлою, а також встановлення судом факту смерті громадянина.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона вважається померлою (ч. З ст. 46 ЦК). Якщо громадянин оголо­шений померлим як безвісно відсутній, то днем його смерті визнаєть­ся день набуття законної сили відповідним рішенням суду або той день, який вказаний судом у рішенні.

Коли протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Це означає, що особи, які померли в один день, хоча і у різний час доби, вважаються такими, що померли одно­часно, і тому не закликаються до спадкування після смерті один од­ного. Такі особи називаються комморієнтами. Таким чином, при виз­наченні часу відкриття спадщини не враховується той розрив часу, який може мати місце між смертями, які настали одна після одної, але у один і той же день.

Якщо ж кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, по­мерли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, ка­тастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьо­му випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них (ч. З ст. 1220 ЦК).

Таким чином, визначення часу, з якого відкривається спадщина, має важливе юридичне значення. По-перше з моменту смерті почи­нається перебіг строку на прийняття спадщини (шість місяців — ст. 1270 ЦК); по-друге, на цей день визначається склад спадкового майна (ст. 1218 ЦК); по-третє, визначається коло спадкоємців (статті 1222, 1223 ЦК); по-четверте, починається перебіг строку на пред’явлення вимог кредиторів спадкодавця (ст. 1281 ЦК).

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадко­давця, що визначається на підставі ст. 29 ЦК. Тимчасове місце про­живання, як і місце смерті спадкодавця ( яке може у окремих випад­ках не збігатися з місцем його проживання), не визнається місцем відкриття спадщини. Таким місцем вважається певний населений пункт - село, місто, а не країна, область або район, де знаходиться певний населений пункт. Довідка про місце постійного проживання спадкодавця підтверджує місце відкриття спадщини.

Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Визначення місця відкриття спадщини має важливе практичне зна­чення, оскільки згідно з ним:

1) встановлюється коло осіб, які закли­каються до спадкування;

2) нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК);

3) спадкоємці подають заяву про прийняття спадщини або про відмо­ву від неї до нотаріальної контори, яка видає їм свідоцтво про право на спадщину (статті 1268, 1273, 1298 ЦК);

4) кредитори спадкодавця за місцем відкриття спадщини пред’являють вимоги до спадкоємців (ст. 1281 ЦК).

Кредитор має право звернутися із вимогами до спадкоємців борж­ника, які прийняли спадщину, протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги. Якщо ж кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право звернутися із вимо­гами до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом року від на­стання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив ви­моги до спадкоємців у встановлені законом строки, позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК).