§ 3. Момент набуття права власності. Правовстановлюючі документи.

Важливим при набутті права власності є момент, з якого особа вважається власником. За загаль­ним правилом, момент набуття права власності за договором пов’язу­ється з переданням майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 334 ЦК).

Переданням майна є його вручення однією особою іншій з на­міром перенести право власності. Тобто підставою для цих дій є їх узгодженість, а тому наявність правочину. Самі дії є результатами ре­алізації правочину.

Передачі потребують як рухомі, так і нерухомі речі.

Зайвою є передача коли:

• набувач вже володіє річчю;

• річ, яку відчужує власник, перебуває у іншої особи, і тому фак­тично власник поступається правом на позов.

Способами передачі є:

а) вручення речі як фізичний акт, яким здійснюється перенесення володіння самими речами;

б) надходження речі у розпорядження набувача іншим способом - яким без фізичної доторканості до речей надається їх набувачеві можливість вважати їх своїми - вручення складського свідоцтва, коносамента;

в) здавання речей на пошту, організації зв’язку перевізникові для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання достав­ки (ст. 334 ЦК).

Виникнення права власності пов’язується не тільки з переданням майна, а й з іншими фактами. Так, право власності на майно за дого­вором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору, не посвідченого но­таріально (ч. З ст. 334 ЦК). Якщо договір про відчуження майна під­лягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з мо­менту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК).

Момент виникнення права власності традиційно розглядається стосовно похідних способів набуття цього права, але він є вагомим і при первісних способах. Право власності виникає:

• за набувальною давністю, зі спливом встановленого строку, або з моменту державної реєстрації нерухомого майна (абз. З ч. 1 ст. 344 ЦК); ‘

• при створенні нової речі - у момент її створення, оскільки власника у неї не було, бо не було самого об’єкта права власності до його створення;

• на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо) - з моменту завершення будівництва (створення майна) (ч. 2 ст. 331 ЦК); з моменту його прийняття до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуа­тації; з моменту державної реєстрації, якщо право власності на не­рухоме майно, відповідно до закону, підлягає такій реєстрації;

• на самочинне будівництво - з моменту набрання законної сили рішенням суду (ст. 376 ЦК).

Набуття права власності пов’язане з його державною реєстрацією. Це стосується передусім прав на нерухоме майно.

Ці документи мають суттєве значення, оскільки при невідповід­ності їх вимогам, встановленим зазначеним Законом або іншими нор­мативно-правовими актами, в державній реєстрації права власності може бути відмовлено.

Наслідком державної реєстрації права власності на нерухомість є видача свідоцтва. Всі дії по державній реєстрації здійснюються орга­нами державної реєстрації, передбаченими розділом II вказаного За­кону.