Тема 17. Набуття та припинення права власності

§ 1. Поняття і види підстав набуття права власності

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняю­ться на підставі визначених юридичних фактів.

Підстави набуття права власності іменуються титулами влас­ності, і являють собою юридичні факти, на підставі яких виникає пра­во власності у конкретних осіб.

Статтею 328 ЦК встановлюються наступні принципові засади на­буття права власності.

По-перше, перелік підстав його виникнення є відкритим (невичерпним). Це означає, що право власності може набуватися у будь-який спосіб, що не суперечить закону.

По-друге, має місце презумпція законності набуття права влас­ності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття пра­ва власності встановлена рішенням суду.

Можна визначити наступні різновиди підстав набуття права власності.

По-перше, підстави, передбачені ЦК (або іншими актами цивіль­ного законодавства)..

По-друге, до підстав набуття права власності, які звичайно вважа­ються такими, хоча й не передбачені ЦК, відносяться: відділення пло­дів; прирощення рухомих речей до нерухомих; змішання.

По-третє, способами набуття права власності є способи припинен­ня цього права у іншої особи, наприклад, реквізиція та конфіскація.

Існують класифікації способів набуття права власності на первісні й похідні та загальні й спеціальні. До первісних належать способи, за допомогою яких право власності на річ виникає вперше чи незалежно від права попереднього власника на цю річ, чи незалежно від його волі. Похідні способи мають місце тоді, коли право власності одного суб’єкта встановлюється на підставі права попереднього власника.

Залежно від того, чи відносяться способи набуття права власності до всіх власників, існує їх класифікація на загальні (загальноцивільні) та спеціальні.

§ 2. Первісні та похідні, загальні та спеціальні підстави набуття права власності

Первісні підстави набуття права власності передбачають заволодіння майном, також набуття права на речі, від яких власник відмо­вився; на загальнодоступні дари природи; на знахідку; скарб; бездог­лядну домашню тварину; безхазяйну річ. До первісних підстав відно­ситься й набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це право; набуття права власності за набувальною давністю; в результаті створення майна (виготовлення речей) або виробництва; переробки речей; відділення плодів; націо­налізації; реквізиції; конфіскації.

Універсальною первісною підставою набуття права власності можна назвати заволодіння, оскільки право власності на річ набувається у будь-якому разі, якщо володіння особи не оспорено іншою особою, якою доводиться її право на річ. Для виникнення права влас­ності факт заволодіння особою певною річчю може бути достатнім сам по собі (безумовне заволодіння) - наприклад, внаслідок привлас­нення загальнодоступних дарів природи або набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. У інших випадках необ­хідне додержання певних умов (умовне заволодіння), визначених за­коном, наприклад, при знайденні речі, відшуканні скарбу, виявленні безхазяйної речі тощо.

Заволодіння може здійснюватись через привласнення загальнодо­ступних дарів природи (ст. 333 ЦК), рухомих речей, від яких власник відмовився (ст. 336 ЦК), майна за набувальною давністю (ст. 344 ЦК) тощо. Схожими способами, коли певні речі потрапляють у фактичне володіння особи з можливістю їх подальшого привласнення, є набут­тя права власності на знахідку (статті 337, 338 ЦК), на бездоглядну домашню тварину (статті 340-342 ЦК), на скарб (ст. 343 ЦК). У цих випадках для володіння особи характерним є те, що майно потрапило до неї випадково, не на підставі договору і тому вона знає про те, що не має права власності на річ, яку отримала у володіння.

Право власності може набуватись шляхом привласнення загально­доступних дарів природи. Йдеться саме про загальнодоступні дари природи, право на привласнення яких мають, за загальним правилом, всі (або тільки певні) суб’єкти. Наприклад, лов риби або збирання рос­лин може відбуватись відповідно до закону, місцевого звичаю або за­гального дозволу власника земельної ділянки

Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмо­вився, здійснюється згідно із ст. 336 ЦК. Відповідно до вказаної нор­ми особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Вихо­дячи з цих положень, у такий спосіб право власності можна набути тільки на рухому річ. Стан, в якому знайдено цю річ, повинен доводи­ти той факт, що від неї відмовилися, в чому не повинно бути сумніву.

Набуття прана власності на знахідку у особи, яка знайшла чужу річ, може мити місце за певних умов. Це, зокрема, здійснення негай­ного сповіщення про знахідку особи, яка її загубила, або власника ре­чі, і повернення знайденої речі цій особі або особі, яка представляє володільця приміщення чи транспортного засобу, якщо річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі. В останньому випадку осо­ба, якій передана знахідка, набуває прав та обов’язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо власник речі або особа, якій слід пере­дати річ, невідомі, необхідно заявити про знахідку міліції або від­повідному органу місцевого самоврядування. Для можливості набут­тя у подальшому права власності на загублену річ враховуються пев­ні правила, а особа, яка її знайшла, повинна додержуватись певних вимог. Ними є, зокрема: відкрите утримування речі; сплив шести­місячного строку з моменту заявления про знахідку; невстановлення власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення загуб­леної речі; власник або інша особа, яка має право вимагати повернен­ня загубленої речі, не заявили про своє право на річ особі, яка знай­шла загублену річ, або органові міліції чи відповідному органові місцевого самоврядування.

Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК) здійснюється за наступних умов: затримання особою домашньої бездоглядної тварини; негайне повідомлення про це власника і повернення йому тварини. При невідомості власника - в триденний строк заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів для розшуку власника; сплив шестимісячного строку (для робочої або великої рогатої худоби) або двох місяців (для інших тварин).

Право власності на бездоглядну домашню тварину можуть набути наступні суб’єкти:

• особа, яка її затримала (за умови додержання вищенаведених вимог);

• особа, у якої вона була на утриманні та у ко­ристуванні й якій було тварину передано особою, яка затримала без­доглядну тварину;

• територіальна громада, на території якої за­тримано тварину, в разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права влас­ності на неї.

Набуття права власності на скарб передбачено ст. 343 ЦК. Від­повідно до положень цієї статті скарбом є закопані у землі чи прихова­ні іншим способом гроші, цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право. Набути право власності на скарб може:

• особа, яка виявила скарб,

• вона та власник майна, у якому скарб був прихований, як співвласники (за умов наявності згоди на розшук скарбу чи користування відповідним майном);

• власник майна, в яко­му був прихований скарб, - при відсутності його згоди на використан­ня цього майна іншою особою для розкопок чи пошуку цінностей;

• держава - на речі, що є пам’ятками історії та культури, та у разі, якщо скарб виявлено особами під час виконання ними своїх трудових (дого­вірних) обов’язків (наприклад, археологами).

При виявленні скарбу, який складають речі, що є пам’ятками істо­рії та культури, особа має право на одержання від держави винагоро­ди у розмірі до 20 відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліцію або органи місцевого само­врядування про скарб і передала його відповідному державному ор­ганові або органові місцевого самоврядування.

Набуття права власності за надувальною давністю здійсню­ється згідно зі ст. 344 ЦК. Підстави заволодіння річчю при цьому ЦК не визначаються. Отже, річ може потрапити до володільця як на під­ставі договору, так і без такого (на відміну від ст. 330, якою передба­чається можливість набуття добросовісним набувачем права власно­сті на майно, що потрапило до нього за договором). Тобто це може бути будь-яке заволодіння - захоплення речі, залишення речі, строк користування якої за договором закінчився (а тому у володільця вже немає договірних підстав володіння) та ін.

Умовами набуття права власності у цьому випадку є добросовіс­ність заволодіння; відкритість і безперервність володіння; сплив виз­наченого законом строку, а також рішення суду (для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери). Строк набуття права власності за набувальною давністю становить:

при бездоговірному заволодінні десять років (для нерухомого май­на) і п’ять (для рухомого) безперервного володіння. При вирахуванні цього строку передбачається можливість приєднання до свого воло­діння строку володіння особи, правонаступником якої є володілець;

при володінні річчю на підставі договору - п’ятнадцять років (для нерухомого майна) і п’ять (для рухомого).

Початком вирахування строку при бездоговірному заволодінні є момент заволодіння, при договірному - сплив строку позовної дав­ності.

Визначаючи підстави набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), законодавство враховує наявність речі, власник якої невідомий або його немає взагалі. Ця підстава схожа з попередніми способами набуття права власності, зокрема, на річ, від якої власник відмовився, знахідку та скарб. Для набуття права власності на безхазяйну річ вона повинна бути взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона перебуває (ч. 2 ст. 335 ЦК). Право власності на безхазяйну нерухому річ може виникнути за умо­ви спливу одного року з дня взяття її на облік, звернення органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної гро­мади, до суду з заявою і винесення судом рішення про це. Суб’єктом набуття права власності на безхазяйну річ є відповідна територіальна громада, на території якої її виявлено

Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, є окремою підставою набуття права власності. Ця підстава є логічним наслідком припинен­ня невизначеного становища добросовісного набувача речі, коли він і не є її власником (бо придбав її у особи, яка власником речі не була, чи з іншими порушеннями прав власника речі), і вправі не повертати річ її власнику, за винятком випадків, передбачених ст. 388 ЦК. Зо­крема, у випадках, коли майно було загублене власником або особою, якій він передав його у володіння; викрадене у власника або у його володільця; вибуло з їхнього володіння іншим шляхом всупереч їх волі. Отже, за винятком зазначених вище підстав для задоволення ви­мог власника витребувати свою річ від добросовісного набувача, останній має право залишити цю річ собі. Але якщо до пред’явлення йому вимог про витребування він не знав і не міг знати, що річ він не набув у власність, і поводився з нею як власник, то після цього він на­певно знає про те, що він не є її власником. Тому таке його становище слід припинити, не порушивши загального правила про перенесення прав власника від одного власника на іншого. У цьому випадку засто­совується ст. 330 ЦК, яка стає підставою для виникнення у добро­совісного набувача права власності на річ. Отже, у добросовісного набувача право власності на річ виникає не з договору, який він уклав і який був підставою для передачі йому речі, а із закону.

Набуття права власності на новостворене майно (ст. 331 ЦК). Створення речей (шляхом індивідуального виготовлення або у ви­робництві) є одним із найважливіших первісних способів набуття права власності.

Суб’єктом права власності на виготовлену річ є особа, яка вигото­вила нову річ (зокрема, за умов, якщо вона є власником матеріалів); інші особи, визначені договором (наприклад, підряду) або законом. За загальним правилом, при визначенні права власності на ви­готовлену річ перевага надається її виготовлювачу. Норма абз. 1 ч. 1 ст. 331 ЦК щодо його прав є диспозитивною, а стосовно виготовлю­вачів, які є власниками матеріалу - імперативною (абз. 2 ч. 1 ст. 331 ЦК). Крім цього, права інших осіб на новостворену річ (насамперед маються на увазі власники матеріалу) можуть передбачатись як дого­вором, так і законом.

Окремі правила виникнення права власності встановлюються для самочинного будівництва (ст. 376 ЦК). Умовами набуття права власності на об’єкт самочинного будівництва є позитивне вирішення питань про право власності на земельну ділянку, на якій він побудо­ваний або отримання згоди власника земельної ділянки (за відсутнос­ті першої умови), а також винесення судом рішення про визначення права власності.

Суб’єктами права власності на об’єкт самочинного будівництва можуть бути: особа, яка здійснила самочинне будівницт­во, якщо вона має чи набула право на земельну ділянку; або власник земельної ділянки; держава чи територіальна громада, якщо самочин­не будівництво здійснено на земельній ділянці, що є державною або комунальною власністю.

Набуття права власності на перероблені речі (ст. 332 ЦК). Схо­жою зі створенням речі є її переробка як використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Суб’єктом права власності на перероблену річ може бути власник матеріалу або особа, яка переробила цю річ за умов узгодження своїх дій по переробці ре­чі. За загальним правилом, осо­бою, яка стає власником переробленої речі, є власник матеріалу, за умов, якщо його вартість перевищує вартість переробки (інше може передбачатися договором або законом). Окремо врегульовується ви­падок, коли вартість переробки і створеної нової речі істотно переви­щує вартість матеріалу, - право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила таку переробку.

Набуття права власності на плоди і доходи (ч. 2 ст. 189 ЦК). Згідно з вказаною нормою, право на плоди та доходи належить влас­никові речі, якщо інше не передбачено договором або законом. Відділення плодів, як правило, є наслідком права користування влас­ністю - збирання врожаю, приплід тварин та ін. Плоди та доходи, що приносяться річчю в процесі її використання, за загальним правилом, належать власнику речі, виходячи з того, що право на плоди, які при­носяться річчю, слідує за правом власності на річ. Разом з тим воно може належати і користувачу речі, за умови, що річ надана йому влас­ником на законних підставах (наприклад, за договором) з визначен­ням власником права такої особи па отримання плодів та доходів від її використання.

Похідні підстави набуття права власності - це такі, за яких на­буття права власності даною особою ґрунтується на праві поперед­нього власника.

При переході права власності має місце правонаступництво, бо права на придбану похідним способом річ по суті такі, якими вони були у попереднього власника, та ніяк не більше того.

Похідне набуття права власності випливає з:

а) договорів (купівлі-продажу, міни, дарування тощо);

б) односторонніх правочинів (за­повіт), в) із закону;

г) із актів органів державної влади, органів влади ЛРК та органів місцевого самоврядування (передача державних підприємств з державної до комунальної власності) тощо.

Правонаступництво при цьому обумовлюється положеннями, що випливають з:

а) правочинів, у т.ч. договорів;

б) злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення юридичних осіб, процедури яких мають окремі особливості порівняно із загальним розумінням правочинів;

в) спадкоємства.

Як правило, перехід права власності похідними способами здій­снюється за волею власника, але є й винятки:

припинення права влас­ності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

викуп безгосподарно утримуваних пам’яток історії та культури;

викуп зе­мельної ділянки з метою суспільної необхідності;

викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

звернення стягнення на майно за зо­бов’язаннями власника (ч. 1 ст. 348 ЦК). У цих випадках власник при­мусово позбавляється своїх прав.

Певну специфіку мають і похідні підстави набуття права власності публічними особами. Насамперед це стосується переходу права влас­ності від держави до комунальної власності, що опосередковується не звичайним договором, а за допомогою певного механізму, перед­баченого Законом «Про передачу об’єктів права державної і кому­нальної власності». У ньому навіть використовується термін «переда­ча», який зазвичай вживається лише при розгляді процесу переходу права власності. Передача об’єктів із державної в комунальну влас­ність здійснюється за рішенням:

а) КМУ — стосовно підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), які належать державі в майні господарських товариств;

б) органів, уповноважених управляти дер­жавним майном, самоврядних організацій за згодою Міністерства фінансів України і ФДМУ - стосовно індивідуально визначеного дер­жавного майна (крім нерухомого).

Загальні та спеціальні способи набуття права власності.

На­буття майна у власність будь-якою особою можливе загальними спо­собами. Спеціальні способи застосовуються лише для набуття права власності окремими суб’єктами.

Держава Україна може набувати право власності на підставах, не характерних для його виникнення у фізичних або юридичних осіб. До таких спеціальних підстав виникнення права державної власності відносяться:

націоналізація, конфіскація (ст. 354 ЦК),

реквізиція (ст. 353 ЦК);

передача майна, яке за законом не може належати окре­мій особі (ст. 348 ЦК), якщо ця особа не здійснить відчуження цього майна у встановлені строки;

викуп пам’яток історії та культури, що утримуються безгосподарно (ст. 352 ЦК);

скарб, що містить пам’ятки історії та культури (ст. 343 ЦК).

Спеціальним способом набуття виключно права комунальної власності є можливість набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК).

До спеціальних способів виникнення державної і комунальної власності належать:

викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК);

викуп нерухомого майна у зв’язку з вику­пом земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК);

стягнен­ня податків та інших зборів.