Тема 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність

§ 1. Поняття і обчислення строків

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний мо­мент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юри­дичне значення. Термін визначається календарною датою або вказів­кою на подію, яка має неминуче настати.

Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну строку властива тривалість; по-друге, строки міс­тять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тобто, будь-який строк повинен бути довшим ніж термін.

Невипадково, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’я­зано його початок (ст. 253 ЦК).

Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв’язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (на­стання) чи закінчення.

Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання по­дії, з якою пов’язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповід­ний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями — у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями - у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним ро­бочий день.

Як вже було зазначено, за загаль­ним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в орга­нізації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчуєть­ся в той час, коли в організації припиняються за встановленими пра­вилами відповідні операції. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв’язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

§ 2. Види цивільно-правових строків

У цивільному праві існує багато різновидів строків. З метою їх ви­вчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків.

Строки поділяються на види за такими ознаками.

За джерелом їх встановлення - на законні, судові та строки, за­кріплені правочином.

Законні строки прямо передбачені законом, наприклад, строки набувальної давності (ст. 344 ЦК).

Судові строки - це строки, що визначаються судом, господар­ським або третейським судом. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових ви­падках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу.

Строки можуть бути також закріплені правочинами. Наприклад, згідно зі ст. 247 ЦК у довіреності визначається строк її дії.

За характером визначення - на визначені і невизначені.

Визначеними є строки, які підлягають точному обчисленню шля­хом вказівки на їх початок і закінчення, точну тривалість, посилання на будь-який момент або подію. Наприклад, до визначених належать строки позовної давності.

Невизначеними називаються строки, які встановлюються шляхом вказівки на будь-які приблизні критерії. Закон передбачає у таких ви­падках здійснити яку-небудь дію «своєчасно», «негайно», «без зво­лікання». Під невизначеністю строку мається на увазі ситуація, коли закон або правочин взагалі не встановлює строк, або коли він визна­чений моментом витребування. За таким зобов’язанням кредитор має право вимагати виконання, а боржник - здійснити виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негай­ного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов’я­зання.

За можливістю бути зміненими за рішенням сторін - на імпера­тивні та диспозитивні.

Імперативні строки не підлягають зміні за згодою сторін. Напри­клад, строк збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем та членами його сім’ї становить шість місяців (ст. 71 ЖК). Імперативними є більшість строків встановлених спадковим, корпо­ративним та сімейним правом.

Диспозитивні строки можуть бути змінені за згодою сторін, на­приклад, строк поставки продукції, строк передачі речі.

За призначенням строки поділяються на строки виникнення ци­вільних прав (правостворюючі), строки здійснення цивільних прав, виконання обов’язків, захисту цивільних прав.

Правостворюючими є строки, з настанням (закінченням) яких по­в’язане набуття нових цивільних прав. Так, згідно зі ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має особа, якій виповнилось 18 років.

Строки здійснення цивільних прав - це строки, протягом яких суб’єкт може реалізувати належне йому суб’єктивне право. Вони по­діляються на: строки існування цивільних прав та преклюзивні (присічнї).

До строків існування цивільних прав, зокрема, належать строки дії авторського права.

Преклюзивні (присічні) - строки для реалізації суб’єктивних прав та правомочностей, що входять до їх складу (наприклад, споживач протягом 14 днів, не ра­хуючи дня купівлі, має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням (ст. 20 Закону «Про захист прав споживачів»).

За наслідками закінчення преклюзивні строки класифікуються на:

строки невиконання обов’язків, що призводять до припинення суб’єктивного права;

строки невиконання обов’язків, що стають перешкодою для виникнення суб’єктивного права,;

строки нездійснення права, що тягнуть за собою припинення цього права,;

строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім поновлюється;

гарантійні строки - строки, в які продавець, виготовлювач (ви­конавець чи інша особа, яка надає послуги) гарантує, забезпечує при­датність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а отримувач (користувач) має право вимагати безкош­товного усунення виявлених ним недоліків.

Строки виконання обов’язків - це строки, протягом яких борж­ник зобов’язаний передати річ, виплатити грошову суму і т. ін.

Строки захисту цивільних прав - це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися в компетентні державні органи з вимогою про примусове здійснення і захист свого права. До таких стро­ків належать претензійні строки та строки позовної давності.

Претензійні строки - строки для заявления претензій. Це строки, протягом яких уповноважена особа має право (але не зобов’язана) звер­нутися до відповідальної особи з вимогою про поновлення порушеного права. Зокрема, відповідно до ст. 5 ГПК спори, що виникають з догово­ру перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, засно­ваному на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Відпо­відні суб’єкти, чиї права та охоронювані законом інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією, яка підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Претензійні строки вхо­дять до складу загальних строків позовної давності.