§ 4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідаль­ності розуміються обставини, з якими закон або договір пов’язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопо­рушення.

Стаття 617 ЦК вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Так, особа, яка поруши­ла зобов’язання, звільняється від відповідальності за його порушен­ня, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Усталеним є твердження, що випадок - це антипод вини. Відсут­ність вини свідчить про випадковість порушення суб’єктивного ци­вільного права. Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія або її результат (наслідки), яких могло б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх не можливо було передбачити і запобігти через раптовість їх на­стання. Особа, яка порушила зобов’язання, звільняєть­ся від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання.

Значення випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв’язку між ни­ми, він стає підставою для звільнення від цивільно-правової відпо­відальності.

Непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти не­гативним наслідкам її прояву.

Непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не за­лежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання.

Надзвичайним визнається явище, яке перевищує все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайність явищ може проявлятися в різних аспектах. Як правило, такі явища мають велику потужність та руйнів­ну силу, а їх виникнення є екстраординарною, несподіваною подією.

Невідворотність дії непереборної сили або шкоди, що заподіюєть­ся нею, тісно пов’язана з її надзвичайним характером. Як правило, са­ме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків.

Передбачуваність настання певної події, як суб’єктивний елемент, не має юридичного значення для звільнення боржника від відпо­відальності. Наслідки дії непереборної сили неможливо відвернути будь-якими засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах, навіть у ситуації, коли про її виникнення відомо заздалегідь.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою.

Хоча непереборна сила й характеризується об’єктивною невідво­ротністю, але особа не повинна миритися з неминучістю настання шкоди внаслідок її дії. Вона не позбавляється обов’язку здійснювати опір негативному впливу непереборної сили усіма можливими засо­бами.

Випадок та непереборна сила не є однаковими за змістом кате­горіями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від до­говірної, так й недоговірної відповідальності.

Ще однією обставиною, яка звільняє від цивільної відповідальнос­ті, є форс-мажор.

Форс-мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричи­няє неможливість виконання договірних зобов’язань у обумовле­ний сторонами строк. Отже, на відміну від випадку та непереборної сили, форс-мажор є спеціальною підставою звільнення від відпо­відальності лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань.

Залежно від часу існування форс-мажорні обставини поділяються на тривалі і короткострокові. До перших відносяться, як правило, за­борона експорту певної сировини (продукції), війна, валютні обме­ження тощо. Короткостроковими, здебільшого, є стихійні лиха. При цьому неможливість виконання цивільних обов’язків може бути фізичною, економічною, юридичною або іншою.

Для визнання обставин форс-мажором, необхідна наявність пев­них умов. По-перше, виникнення їх після укладення договору. По-друге, неможливість виконання зобов’язання у період їх існуван­ня. По-третє, закріплення цих обставин у договорі. Сторони у догово­рі повинні узгоджувати форс-мажорні обставини шляхом прямого за­значення їх переліку. При цьому цей перелік вважається вичерпним й не підлягає розширювальному тлумаченню.