Тема 14. Цивільно-правова відповідальність

§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності

Належна правомірна поведінка учасників цивільних правовідносин забезпечується засоба­ми заохочення та відповідальністю, що встановлюються договором або актами цивільного законодавства (ч. З ст. 14 ЦК). Отже, відпо­відальність є одним із засобів впливу на учасників цивільних право­відносин, який визначається межами дозволеної та необхідної їх поведінки. Таке місце цивільно-правової відповідальності обумов­люється, по-перше, предметом цивільного права та методом правово­го регулювання цивільних відносин. По-друге, наявністю інших засо­бів юрисдикційної форми захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК), а також можливістю здійснення неюрисдикційної форми захисту - самоза­хисту (ст. 19 ЦК).

У цивільному законодавстві відсутня норма-дефініція, яка б за­кріплювала легальне визначення поняття «цивільно-правова від­повідальність». Усі вис­ловлені думки можна умовно поділити на декілька груп. С. С. Алек­сеев вважає, що відповідальністю є неухильне, суворе, винятково ініціативне здійснення своїх обов’язків. Є підстави вважати, що такий підхід призводить до ігно­рування юридичної сутності цивільно-правової відповідальності та тягне ототожнення її з соціальною відповідальністю. У дійсності «по­зитивна відповідальність» є обов’язком належного виконання зобо­в’язання у цивільному праві.

Отже, цивільно-правова відповідальність як галузевий вид юри­дичної відповідальності має ретроспективний характер, оскільки ви­никає як наслідок цивільного правопорушення.

Ознаки цивільноо-правової відповідальності. Визначення поняття цивільно-правової відповідальності необхідно здійснювати через її характерні ознаки. Виходячи з того, що цивільно-правова відпо­відальність є різновидом юридичної відповідальності, їй притаманні загальні ознаки останньої, а саме: державний примус, суспільний осуд, негативні наслідки для правопорушника.

Оскільки цивільне право є правом приватним, державний вплив на цивільні відносини повинен бути зведений до необхідного мінімуму.. Відповідно, застосу­вання мір цивільно-правової відповідальності завжди забезпечене державним примусом, який полягає у реальному впливі на особу-правопорушника, і якій здійснюється уповноваженими на це дер­жавними органами, насамперед судом. Державний примус полягає також у можливості (забезпеченні) примусового застосування захо­дів впливу. Добровільне відшкодування збитків, сплата неустойки або компенсація моральної шкоди, завданої діями правопорушника, також розглядаються як цивільно-правова відповідальність, оскільки вона виникає не із судового рішення, а незалежно від нього за наявно­сті певних умов. До того ж, добровільне усунення наслідків правопо­рушення не виключає застосування державного примусу.

Цивільна відповідальність спрямована не на покарання правопо­рушника, а на відновлення (компенсацію) суб’єктивного цивільного права потерпілої особи. Осудження особи пов’язується, як правило, з її психічним ставленням до правопорушення. У цивільному праві мо­ральні якості відповідальної особи не мають юридичного значення. Отже, суспільний осуд протиправної поведінки учасника цивільних правовідносин виражається у констатації факту вчинення правопору­шення.

Результатом застосування цивільно-правової відповідальності за­вжди є покладання на правопорушника негативних наслідків. Саме їх несприятливість, невигідність стимулюють учасників до належної поведінки.

Специфіч­ними ознаками цивільної відповідальності є її майновий характер; додатковість обтяження; відповідальність юридично рівних суб’єктів один перед одним; компенсаційний (еквівалентний) ха­рактер.

Цивільно-правова відповідальність спрямована не безпосередньо на особистість правопорушника, а опосередковано, через його май­нову сферу. Майновий характер відповідальності обумовлений на­самперед предметом цивільного права, оскільки нормами останнього регулюються відносини, більшість з яких є майновими. Основною метою (функцією) відповідальності у цивільному праві є відновлення порушеного суб’єктивного права. Досягнення цієї мети можливо ли­ше при застосуванні таких мір відповідальності, які носять майновий (товарно-грошовий) характер..

Відповідальність проявляється у приєд­нанні до порушеного обов’язку додаткового обов’язку (у договірній відповідальності) або у встановленні нового обов’язку (у не договірній відповідальності). До того ж ці обов’язки не забезпечуються зустрічним наданням блага. Таким чином, правопорушник позбав­ляється майнового блага, не отримуючи замість нього еквівалента

Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить собою відповідальність одного учасника цивільних пра­вовідносин перед іншим, тобто правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кредитором). Такий характер відповідальності обумовлений рівноправним (юридично рівним) становищем суб’єк­тів цивільних правовідносин, а також взаємністю їх прав та обов’яз­ків.

За загальним правилом, обсяг цивільно-правової відповідальності відповідає розміру завданої шкоди. Принцип еквівалентності роз­мірів відповідальності та шкоди обумовлюється компенсаційним ха­рактером цивільно-правової відповідальності (ст. 623 ЦК).

Таким чином, цивільно-правову відповідальність можна роз­глядати як застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій).

Особливістю цивільно-правової відповідальності є ініціативний характер її застосування. Підставою її реалізації є виключно волеви­явлення учасників правовідносин, зокрема, добровільне здійснення правопорушником свого обов’язку або вимоги потерпілого щодо примусового застосування мір відповідальності.

Функції цивільно-правової відповідальності. Сутність та соці­альне призначення цивільно-правової відповідальності, як і будь-якого правового явища, розкриваються за допомогою її функцій, які становлять собою основні напрями впливу на поведінку учасників цивільних відносин.

По-перше, оскільки цивільно-правова відповідальність є інститутом цивільного права, в ній реалізуються загальні функції цивільного права, а саме: регулятивна, охоронна, превентивна та компенсаційна.

По-друге, цивільно-правова відповідальність є галузевим різнови­дом юридичної відповідальності. Відповідно, в інституті цивільної відповідальності реалізуються також і загальні функції юридичної відповідальності. Однак особливості їх прояву в даному випадку обу­мовлюються метою застосування цивільно-правової відповідальності.

Усталеною є точка зору, що мета цивільно-правової відповідаль­ності полягає у відновленні порушених суб’єктивних цивільних прав, а у разі неможливості такого відновлення - у компенсації (гро­шовій або майновій) негативних наслідків правопорушення. Специ­фічність цивільної відповідальності полягає саме у реалізації компенсаторно-відновлювальної функції. Вона, з одного боку, відобра­жає основну мету застосування мір цивільно-правової відповідально­сті, а з другого, - встановлює еквівалентність розміру заподіяної пра­вопорушенням шкоди та розміру відповідальності.

Цивільно-правовій відповідальності притаманна превентивна (попереджувальна) функція, оскільки закріплення у статтях 22 і 23 ЦК загальних форм відповідальності, які застосовуються до особи-порушника цивільного обов’язку, певним чином сприяє попереджен­ню правопорушень.

У інституті цивільно-правової відповідальності реалізується штрафна (каральна) функція, яка проявляється щодо особи право­порушника. У зв’язку з тим, що «покарання» за вчинення цивільного правопорушення покладається на майнову сферу правопорушника, для цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної, ця функція не є основною.

Реалізація виховної або стимулюючої функції залежить від умов настання цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, відновлення порушеного права або компенсація зав­даної шкоди є головним напрямом і функціональною особливістю цивільно-правової відповідальності. Усі інші функції є факультатив­ними.