§ 2. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановлено­му законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідними способами, передбаченими законом. Під способом захисту суб’єктивного права розуміється визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і од­ночасного правового впливу на порушника з метою відновлення по­рушеної майнової і немайнової сфери. Положеннями актів цивільно­го законодавства (ст. 16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку особи в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнан­ня незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування.

Перелік способів захисту в ст. 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може за­хистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановле­ний договором або законом.

За визначеним критерієм усі способи за­хисту цивільних прав можна поділити на три групи.

Перша група містить способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) право, що захищається, або припинити (змінити) обов’язок. Даний результат настає при застосуванні таких способів захисту як визнання права; примусове виконання обов’язку особи в натурі; зміна правовідношення або його припинення. Зазна­чені способи захисту використовуються суб’єктами в основному на першому попередньому етапі з метою створення сприятливих умов для застосування інших способів захисту.

Розглянемо детальніше конкретні способи захисту, що складають першу групу. Одним із способів, визначених положеннями ст. 16 ЦК, є визнання суб’єктивного права. Даний спосіб застосовується у ви­падку, коли наявність у особи конкретного суб’єктивного права під­дається сумніву, суб’єктивне право оспорюється, заперечується або ж мається реальна погроза таких дій, наприклад, за позовами про ви­знання права авторства на твори науки, літератури і мистецтва, за по­зовами про визнання права власності та ін..

Примусове виконання обов’язку особи в натурі характеризується тим, що порушник за вимогою потерпілого повинний реально вико­нати дії, які складають предмет його зобов’язання

Такі способи захисту цивільних прав як зміна і припинення право­відношення найчастіше реалізуються у судовому порядку, оскільки пов’язані з примусовою зміною або припиненням правовідношення.

До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До них належать: припинення дії, яка порушує пра­во; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Мета застосування цих способів захисту полягає у тому, щоб спонукати порушника припинити дії, які пору­шують належне особі суб’єктивне цивільне право, або їх попередити.

Такий спосіб як припинення дії, що порушує право, може застосо­вуватися поряд з іншими способами захисту, наприклад, відшкоду­ванням збитків, або може мати самостійне значення. В останньому випадку інтерес володільця суб’єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення його права в майбутньому або усунути за­грозу його порушення. Так, автор твору, який незаконно використо­вується (готується до випуску в світ без його відома спотворюється, переробляється та ін.) третіми особами, може вимагати припинення цих дій, не висуваючи ніяких інших, наприклад, майнових претензій.

Третя група поєднує способи захисту цивільних прав, застосуван­ня яких має за мету відновити порушене право і ( або) компенсувати втрати, понесені у зв’язку з його порушенням. Такий результат може бути досягнуто шляхом відновлення становища, що існувало до по­рушення права; визнання правочину недійсним; відшкодування збит­ків; компенсації моральної шкоди.

Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спо­сіб захисту, застосовується в тих випадках, коли порушене суб’єктив­не право внаслідок цього не припиняє свого існування і може бути ре­ально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, наприк­лад, повернення власнику його майна з чужого незаконного володін­ня (ст. 387 ЦК), виселення особи, що самоправно зайняла жиле при­міщення (ст. 116 ЖК) та інші.

Визнання правочину недійсним являє собою окремий випадок від­новлення становища, що існувало до порушення права як способу за­хисту, оскільки збігається з ним за правовою сутністю.

Відшкодування збитків, заподіяних порушенням права, є най­більш універсальним з названих способів захисту цивільних прав і може використовуватися як самостійно, так і поряд з іншими спосо­бами захисту як у сфері договірних, так і позадоговірних відносин. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі зни­щенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реаль­ні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичай­них обставин, якби її право не було порушене, (упущена вигода) (ст. 22 ЦК).

Стосовно ж упущеної вигоди необхідно зазначити, що йдеться про неотримані доходи кредитора, які він одержав би при виконаному або належним чином виконаному зобов’язанні боржником. Частина З ст. 22 ЦК дає орієнтир для визначення розміру упущеної вигоди, яка не може бути менше, ніж доходи, отримані особою, яка допустила по­рушення права.

Стаття 16 ЦК називає поряд із відшкодуванням збитків інші спосо­би залагодження матеріальної шкоди. Під ними насамперед мається на увазі стягнення неустойки у вигляді штрафу та пені. Згідно зі ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Якщо за порушення зобов’язання встановлено не­устойку, то вона стягується у повному розмірі незалежно від відшко­дування збитків. Договором може бути передбачено обов’язок від­шкодування збитків лише в тій частині, у якій вони не покриті не­устойкою.

Такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної шкоди полягає в покладанні на порушника обов’язку по відшкоду­ванню потерпілому моральної шкоди у виді грошової суми або іншо­го майна.

Моральна шкода полягає :

1. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4. у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 23 ЦК не обмежує право на компенсацію моральної шкоди будь-якими випадками, зокрема, встановленими законом. Фізичні і юридичні особи мають право на її відшкодування в усіх випадках за­подіяння їм такої шкоди внаслідок порушення їх прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди і, як правило, одноразово. Розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страж­дань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини правопорушника, у випадках коли вона є підставою відшкодування.