§ 3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав

Недоторканність особистих немайнових прав людини на законо­давчому рівні забезпечується системою засобів їх охорони і захисту від протиправних посягань.

Охорона права - ширше, ніж захист, поняття, що включає всі юри­дичні правила з приводу певного блага. Поняттям охорони охоп­люється вся сукупність засобів, що забезпечують як розвиток цивіль­них правовідносин в їх непорушеному стані, так і відновлення порушених або оспорюваних прав. Захист прав здійснюється у тих випадках, коли право вже порушене, і полягає у системі заходів, спрямованих на припинення правопорушення та усунення його на­слідків.

Розглядаючи особисті немайнові права, на нашу думку, потрібно вести мову про охорону особистих прав, а не про захист, тобто про поняття більш об’ємне і широке, що включає, крім норм-заборон, ще й систему запобіжних заходів. Охорона особистих прав є родовим по­няттям, а захист - видовим способом охорони. Встановлюючи у пра­вових нормах масштаби і рамки поведінки з приводу конкретного блага, визначаючи права та обов’язки учасників правовідносин, їх ба­жану, з погляду суспільства, поведінку й наслідки небажаних (забо­ронених) вчинків, держава таким чином бере під охорону ці блага.

§ 4. Способи захисту особистих немайнових прав

Способи захисту, які застосовуються до порушників цивільних прав, можна поділити на:

способи фактичного характеру, що засто­совуються уповноваженою особою при самозахисті прав (необхідна оборона, заходи крайньої необхідності);

способи оперативного ха­рактеру, які хоча і є способами юридичного впливу, але застосовую­ться самою уповноваженою особою (відмова від прийняття простро­ченого виконання);

правоохоронні способи державно-примусового характеру, які застосовують державні або громадські органи, що розглядають спір. До них входять:

цивільно-правові санкції як спо­соби цивільно-правової відповідальності;

способи державно-приму­сового характеру як визнання права за тією чи іншою особою.

ЦК вказує на захист цивільних прав, припускаючи при цьому як майнові, так і особисті немайнові права. Зазначені у ньому способи захисту повністю застосовуються до майнових прав людини, але складніша справа із захистом особистих немайнових прав, які хоча й не виміряються в точних одиницях, але посягання на які може завда­ти, як правило, значно більшу шкоду людині, ніж применшення її майнового інтересу (ст. 16).

Оскільки порушені особисті права важко піддаються відновленню і захисту, то певне значення при охороні особистих прав повинно бу­ти відведено запобіганню правопорушення шляхом встановлення системи заходів, спрямованих на пропаганду правових знань і поси­лення відповідальності винних посадових осіб.

Що стосується сьогодення, то ЦК у ст. 16 визначив загальні спосо­би захисту цивільних прав.

Визнання права. Цей спосіб є саме способом охорони особистих прав, а не захисту, оскільки необхідність його використання виникає тоді, коли ще немає прямого порушення конкретного права особи, але існування у неї даного права заперечується іншою зацікавленою особою.

Відновлення становища, яке існувало до порушення права, при­пинення дій, що порушують право. Слушно зазначала 3. В. Ромовська, що передбачені у цих двох способах дії (відновлення і припи­нення) повинні розглядатися у більшості випадків як двоєдиний процес. Саме припинення протиправних дій ще не має можливості повністю захистити право, оскільки результати цих дій не усунуті. З іншого боку, відновлення становища, що раніше існувало, без при­пинення протиправних дій практично нездійснене..

Припинення дій, що порушують право - найбільш результатив­ний спосіб захисту таємниць особистого життя людини.

Примусове виконання обов’язку в натурі є одним із способів за­хисту суб’єктивних прав. Зазначений спосіб застосовується у тому випадку, коли на особу покладений певний обов’язок, але вона не ви­конала його, порушивши тим самим суб’єктивні права іншої особи. Зобов’язання вважається виконаним у натурі тільки за умови вико­нання взятого на себе зобов’язання.

Дана форма захисту застосовується лише при захисті майнових прав. Вона не може застосовуватися при захисті немайнових прав, ос­кільки можливість використання цього права обмежується лише ви­падками порушення права внаслідок невиконання уречевленого ци­вільно-правового зобов’язання

.

Компенсація моральної шкоди - один із способів захисту особис­тих прав людини. Зміст моральної шкоди як «страждання» означає, що дії, які викликали ці страждання, обов’язково повинні знайти відображення у свідомості потерпілого у формі негативних уявлень (фізичного страж­дання) і негативних представлень (моральних страждань). Іншими словами, моральна шкода - це моральні та фізичні страждання.

У кожному конкретному випадку негативні емоції, які переживає потерпілий, різні за силою, глибиною, тривалістю, зовнішніми проя­вами і наслідками. Поступово вони досягають такого кількісного і якісного стану, що тягнуть за собою зміни в різних сферах людської діяльності: втрату творчого натхнення, нервове захворювання, де­пресію, втрату або погіршення стосунків на роботі, вимушену зміну чи обмеження у виборі професії, втрату звичного кола спілкування, втрату або погіршення стосунків у сім’ї тощо. Зазначені втрати і є мо­ральною шкодою.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майно­вої шкоди є найбільш суворим заходом, що застосовується до право­порушника. Даний спосіб захисту застосовується до майнових прав, оскільки більшість зобов’язань майнового характеру забезпечуються неустойкою, а невиконання обов’язків, що випливають із зобов’язан­ня, тягне за собою виникнення у потерпілої сторони збитків.

ЦК передбачає судову форму захисту цивільних прав та інтересів також шляхом визнання правочину недійсним, зміни і припинення правовідношення, визнання незаконним рішення, дії чи без­діяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.