§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи як об’єкти цивільного права

Особистими немайновими благами фізичної особи є невід’ємні від особи нематеріальні цінності, права на які визначають міру її мож­ливої поведінки в особистій життєдіяльності, а також у соціально­му та суспільному бутті, можливість існування і здійснення котрих забезпечується шляхом встановлення у цивільному законодавстві їх невичерпного переліку та комплексу засобів для забезпечення захис­ту останніх на випадок порушення або невизнання.

Стаття 201 ЦК особистими немайновими благами, які охороняю­ться цивільним законодавством, визнає здоров’я, життя; честь, гід­ність і ділову репутацію; ім’я (найменування); авторство; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші блага. Це, зокрема, недоторканність житла; таємниця листування; телефон­них розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; недоторканність особистого і сімейного життя; вільний вибір роду занять; свобода пе­ресування; вільний вибір місця проживання; свобода інформації; сво­бода об’єднань; безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо. Вказа­ний перелік особистих немайнових благ не є вичерпним.

Особисті немайнові права надають носіям останніх право вимага­ти від усіх інших осіб утримуватися від посягання на них. Осо­бисті немайнові права є абсолютними.

У порівнянні з іншими абсолютними правами права на особисті немайнові блага мають специфіку.

По-перше, вони є особистими, то­му що їх виникнення, реалізація та припинення безпосередньо пов’я­зані з відповідною особою.

По-друге, виникнення та правова охорона останніх не залежать від волі їх носіїв.

По-третє, вони є невідчужуваними і не підлягають передачі іншим суб’єктам.

По-четверте, їм при­таманний немайновий характер, тому що вони не мають економічно­го змісту та безпосереднього правового зв’язку з майновими відно­синами.

По-п’яте, особисті немайнові блага передбачені цивільним правом, але у більшості випадків не підлягають детальній правовій регламентації.

По-шосте, особисті немайнові блага не підлягають віндикації як об’єкти інших абсолютних прав.

І Особисті немайнові блага фізичної особи класифікуються залежно від їх призначення у цивільному обороті:

природне існування людини - право на життя, охорону здоров’я, усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю, медичну допо­могу і медичне страхування, на інформацію про стан свого здоров’я, на таємницю про стан здоров’я, безпечне для життя та здоров’я до­вкілля тощо (глава 21 ЦК);

соціальне буття фізичної особи - право на ім’я, на його зміну, на використання імені, на повагу до гідності та честі, на недоторкан­ність ділової репутації тощо (глава 22 ЦК);

автономію особистості - право на свободу та особисту недотор­канність, недоторканність особистого і сімейного життя, адвокатську таємницю, таємницю нотаріальних дій, банківську таємницю, лікар­ську таємницю, таємницю усиновлення, комерційну таємницю, таєм­ницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції, недоторканність житла, вибір місця проживання, вільне пересування, особисті папери, власне зображення та його викорис­тання тощо;

спрямовані на охорону результатів інтелектуальної та іншої діяль­ності - право на свободу літературної, художньої, наукової і техніч­ної творчості.

Право на життя є природним, невід’ємним правом кожної людини. Виходячи з цього гуманістичного принципу, в Україні, як і у більшо­сті країн Європи, скасована смертна кара. Закон, зокрема ч. 4 ст. 281 ЦК, забороняє також задоволення прохання фізичної особи про при­пинення її життя (евтаназію).

Кожна фізична особа має право на охорону здоров’я. Воно в Укра­їні забезпечується низкою організаційних та профілактичних заходів і здійснюється державними та альтернативними (наприклад, приватни­ми) закладами охорони здоров’я.

Право на медичну допомогу забез­печується можливістю фізичної особи, яка досягла чотирнадцяти ро­ків, вільно вибирати лікаря та метод лікування відповідно до його рекомендацій. З правом на охорону здоров’я тісно пов’язане право на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285 ЦК) і на таємницю про стан здоров’я (ст. 286 ЦК). Чинне законодавство визначає право фізичної особи не тільки на медичну допомогу, а й на медичне страху­вання. Цілий комплекс прав має особа, яка перебуває на стаціонарно­му лікуванні у закладі охорони здоров’я (ст. 287 ЦК).

Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля забезпечується низкою природоохоронних заходів, які визначаються екологічним за­конодавством України. В ім’я нинішнього та майбутніх поколінь всі фізичні, а також юридичні особи повинні утримуватись від дій або бездіяльності, які призводять до погіршення екологічної ситуації у нашій країні.

Право на ім’я забезпечує індивідуалізацію особистості як у су­спільстві, так і у цивільному обороті. Зміст права на ім’я включає повноваження особи називати себе закріпленим за нею в ре­єстрації актів цивільного стану ім’ям в усіх сферах соціального жит­тя; право змінити ім’я, по батькові або прізвище (ст. 295 ЦК), а також визначити ім’я своїх дітей. Порядок надання імені дитині визначаєть­ся положеннями Сімейного кодексу України.

Стаття 297 ЦК визначає право на повагу до гідності та честі фізич­ної особи. Гідність і честь - етичні категорії. Поняття гідності вжи­вається для визначення самооцінки особи щодо належних їй мораль­них якостей та її особистих рис як людини.

Честь виражає оцінку (визнання) моральних якостей особистості суспільством, іншими людьми, громадську значущість конкретної людини.

Відомості, які порочать людину, розуміють у трьох аспектах: з точки зору їх існування (вираження), викладу (виконання) та поши­рення (доведення до інших осіб).

Стаття 299 ЦК визначає право фізичної особи на недоторканність ділової репутації. Останньою є позитивна оцінка особи як кваліфі­кованого, а також добросовісного у виконанні своїх зобов’язань під­приємця або фахівця-професіонала з боку інших осіб, з якими він має ділові, професійні відносини.

Стаття 275 ЦК визначає можливість захисту особистого немайнового права особи. Способи захисту особистих немайнових прав у від­повідності з вказаною статтею викладені у статтях 16,17 ЦК. Можли­вість поновлення порушеного особистого немайнового права визна­чає ст. 276 ЦК. Поновленням особистого немайнового права є віднов­лення становища, яке існувало до його порушення. Стаття 277 ЦК встановлює порядок та особливості спростування неправдивої інфор­мації.

Крім спростування відомостей, що принижують честь, гідність і ділову репутацію особи, остання має право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також врахування майнових і не­майнових інтересів, які при цьому можуть бути порушені. Таким ін­тересами, зокрема, можуть бути:

І) довіра до особи його контрагентів (як наявних, так і потенцій­них); 2) добра репутація; 3) втрата клієнтури фізичної особи-підприємця; 4) родинні стосунки; 5) претензія на певне суспільне становище і визнання.