§ 5. Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення.

Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гур­тожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Трапля­ються випадки, коли фізична особа не має постійного місця прожи­вання. У цьому разі треба виходити з того, де вона найчастіше перебу­ває. Не слід вважати переміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасово у іншу місцевість для навчання, у відрядження тощо.

Місце проживання визначається межами певного населеного пунк­ту, а також вказівкою на певні вулицю, номер будинку, квартири. У ч. 2 ст. 29 ЦК зазначається, що фізич­на особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, причому вона може мати декілька місць проживання.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнад­цяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місце знаходження навчально­го закладу або закладу охорони здоров’я тощо, у якому вона прожи­ває, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дити­ною та батьками (усиновлювачами, опікуном чи організацією, котра виконує щодо неї функції опікуна). У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров’я, у якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, як­що протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Цей строк починається з дня, коли були одержані останні відомості про відсутнього. У разі немож­ливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком її безвісної відсутності вважається пер­ше число місяця, що йде за тим, у якому одержані такі відомості, а у разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року (ст. 43 ЦК).

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встанов­люється ЦПК. У заяві про таке визнання обов’язково повинна бути вказана мета, з якою заявнику необхідно визнати особу безвісно від­сутньою (наприклад, для захисту інтересів особи, котру за законом безвісно відсутня особа повинна була утримувати). Не можна визна­ти безвісно відсутньою особу, яка з будь-яких причин приховує своє місце перебування, тому що цивільні правовідносини передбачають їх нормальний розвиток.

При визнанні фізичної особи безвісно відсутньою над її майном встановлюється опіка. Опіка встановлюється нотаріусом за останнім місцем проживання фізичної особи на підставі рішення суду після опису належного їй майна. За заявою заінтересованої особи або орга­ну опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебуван­ня якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухва­лення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвіс­но відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно від­сутньою, з’явилася або були одержані відомості про місце її перебу­вання, суд за місцем перебування останньої або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за її заявою або заявою іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Оголошення фізичної особи померлою. Вважається, що підста­вою оголошення фізичної особи померлою є презумпція її смерті.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в міс­ці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебуван­ня протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК). Це може бути, наприклад, землетрус у місці проживання фізич­ної особи, загибель повітряного судна, членом екіпажу або пасажи­ром якого була особа, тощо.

Для того, щоб винести рішення про оголошення громадянина по­мерлим, суд повинен бути впевнений у імовірності смерті особи. Особливі умови передбачені для оголошення померлими фізичних осіб, які пропали безвісти у зв’язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені судом померлими після спливу двох років від дня за­кінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього стро­ку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання про це за­конної сили рішенням суду. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю останній або дають підстави при­пустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з во­єнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК).

За правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті фізичної особи, а саме на майно такої особи відкривається спадщина (ч. 1 ст. 1220 ЦК).

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем пе­ребування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошен­ня її померлою, за заявою останньої або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ч. 1 ст. 48 ЦК).

Виходячи з того, що оголошення фізичної особи померлою є юри­дичною презумпцією, закон (на випадок появи фізичної особи) за­кріплює норми, які забезпечать часткове повернення її до того майно­вого стану, що мав місце до вступу рішення суду в законну силу.

По-перше, спадкоємцям фізичної особи, яка оголошена в судово­му порядку померлою, забороняється відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з .відкриттям спадщини. Заборону відчуження накладає нотаріус, який видав спад­коємцеві свідоцтво про право на спадщину.

По-друге, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з’я­виться, то незалежно від часу її появи вона має право вимагати при наявності певних умов: повернення свого майна, відшкодування його вартості, повернення суми, одержаної від реалізації цього майна. Але це право не поширюється на майно, придбане за набувальною давністю, а також на гроші та цінні папери на пред’явника.

Від оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти встанов­лення судом факту смерті фізичної особи (п. 7 ч. 1 ст. 273 ЦПК), коли є докази смерті фізичної особи у певний час і за певних обставин, але органи реєстрації актів цивільного стану відмовляють заявнику в ре­єстрації смерті.