§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи

Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керу­вати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи - це їі здатність сво­їми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійсню­вати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність тісно пов’язана з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов’язки, можливість набуття яких входить до змісту правоздатності.

Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною во­лею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати со­бі повний звіт у своїх діях і керувати ними.

Дієздатність виникає у повному обсязі з моменту досягнення осо­бою повноліття - 18 років (ст. 34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу фізич­ної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повно­ліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі ви­знання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна діє­здатність зберігається.

Разом з цим ЦК передбачає випадки і порядок надання повної ци­вільної дієздатності неповнолітній особі. Зокрема, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадця­ти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній осо­бі, котра записана матір’ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і котра бажає займатися підприємницькою діяльністю. У разі припинення трудового догово­ру, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 35 ЦК).

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років. Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на ре­зультати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються зако­ном.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо відповідає таким ознакам: задовольняє побутові потреби особи; відповідає її фізично­му, духовному чи соціальному розвитку; стосується предмета, який має невисоку вартість. Поняття дрібного побутового правочину є оціночним і у разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, повинен кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним ознакам.

Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивіль­но-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною осо­бою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої осо­би, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотир­надцяти до вісімнадцяти років. Обсяг неповної цивільної дієздат­ності розкривається перш за все у переліку дій, які можуть бути вчи­нені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім вчинення дрібних побутових правочинів вона може: самостійно розпоряджати­ся своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юридич­них осіб), якщо це не заборонено законом або установчими докумен­тами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку).

Закон встановлює, що неповнолітні, які не набули повної цивіль­ної дієздатності згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а не речами, придбаними на ці кошти, бо на останні поширюється дія ч. 2 ст. 32 ЦК.

Інші дії, здійснюються неповнолітніми за згодою батьків (уси- новлювачів) або піклувальників. Така згода має за мету компенсува­ти недостатній життєвий досвід неповнолітнього, запобігти зловжи­ванням з боку третіх осіб.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). За правилом, згода дається в усній формі. Між тим на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повин­на бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлюва­чів) чи піклувальника (ч. 2 ст. 32 ЦК). У разі заперечення того з бать­ків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлюва­чів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК).

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. В тако­му ж порядку неповнолітня особа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збит­ків за таким договором, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

До обмеження дієздатності фізичної особи можуть призвести дві обставини: якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними; якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотични­ми засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (чч. 1, 2 ст. 36 ЦК). Під зловживанням названими речовинами вважається їх систематичне, а не одноразове вживання.

Обмеження дієздатності здійснюється в судовому порядку і мож­ливо лише щодо повнолітніх осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Правові наслідки обмеження у дієздатності. Над обмеженою у дієздатності фізичною особою встановлюється піклування, і вона са­мостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших, що виходять за межі дрібних побутових, можливо лише за згодою піклу­вальника. Відмова останнього дати згоду на вчинення таких правочи­нів може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмеже­на, до органів опіки та піклування або до суду.

Що ж стосується заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів вказа­ної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюється піклу­вальником. Між тим останній може письмово дозволити цій особі са­мостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Зазначена особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, зав­дану нею іншій особі.

Визнання фізичної особи недієздатною. Фізична особа може бу­ти визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для обме­ження у дієздатності, про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правове значення для цього має харак­тер психічного розладу. Саме, виходячи з вказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення її психіч­ного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК).

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи не­дієздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання закон­ної сили рішенням суду про це.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; вона позбав­ляється права на вчинення будь-якого правочину; правочини від іме­ні недієздатної фізичної особи та у її інтересах вчиняє її опікун, який одночасно несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.