Тема 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин

§ 1. Поняття цивільних правовідносин

Та­ким чином, цивільні правовідносини - це урегульовані правом су­спільні відносини. Причому, якщо норми цивільного права звернені до широкого кола осіб, то кожне правовідношення, навпаки, носить конкретний характер, тому що виникає між чітко визначеними су­б’єктами - його учасниками. В зв’язку з цим цивільні норми в кожно­му правовідношенні знаходять свою безпосередню реалізацію.

Однак цивільні правовідносини мають і низку особливостей, які в сукупності дають можливість відокремити їх від інших видів право­відносин.

По-перше, це особисті немайнові та майнові відносини, що регулюються нормами цивільного права.

По-друге, цивільні від­носини ґрунтуються на засадах рівності їх учасників і відсутно­сті елементів влади та підпорядкування однієї сторони другій, причому вбачається, що саме ця обставина є найбільш суттєвою осо­бливістю цивільних правовідносин.

По-третє, учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати суб’єктивні права на власний розсуд.

По-четверте, ци­вільні правовідносини можуть бути захищені специфічними ци­вільно-правовими засобами захисту, які в першу чергу мають май­новий і компенсаційний характер.

Отже, цивільні правовідносини - це особисті немайнові та май­нові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що вини­кають між автономними і рівноправними суб’єктами, які наділе­ні суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивіль­ними обов’язками.

§ 2. Елементи цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини можуть існувати тільки за наявності пев­них елементів, до яких відносять: учасників або суб’єктів; об’єкти; зміст правовідносин, який складають суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки їх учасників.

Учасниками цивільних правовідносин, перш за все, є фізичні та юридичні особи (ч.І ст. 2 ЦК), тобто суб’єкти приватного права. Крім того, цивільні правовідносини можуть виникати за участю суб’єктів публічного права, до яких належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо (ч. 2 ст. 2 ЦК). Ці учасники у цивільних правовідносинах діють на рівних правах із суб’єктами приватного права.

Поняття «фізична особа» включає декілька категорій суб’єктів. Це громадяни України, іноземці, особи без громадянства. До суб’єктів цивільних відносин належать також юридичні особи, які на відміну від природних учасників цивільних відносин - фізичних осіб є створеними шляхом об’єднання осіб та/або майна штучними ут­вореннями - організації, що наділяються цивільною правоздатністю і можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки (цивільна дієздатність), бути позивачем та відповіда­чем у суді. В ряді випадків учасником цивільних правовідносин виступає дер­жава Україна. Це можливо, зокрема, коли держава укладає міжнарод­ні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успад­ковує майно та ін. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції, вста­новленої законом. Суб’єктами цивільних правовідносин можуть також виступати АРК і територіальні громади сіл, селищ, міст та районів у містах, інші суб’єкти публічного права. Кожен з них, як правило, виступає у правовідносинах через уповноважені органи (органи приватизації АРК, управління кому­нального майна, виконавчі комітети місцевих рад тощо).

Об’єкти цивільних правовідносин. Як вже зазначалося, одним з необхідних елементів цивільних правовідносин є їх об’єкт. У цивіль­ному праві питання щодо об’єкта - одне з найскладніших. У різні ча­си науковцями висловлені полярні думки з даного приводу. Відповід­но до цього в науці під об’єктом цивільних правовідносин розуміють: предмети матеріального світу, будь-які блага, фактичні суспільні від­носини, поведінку людини і навіть саму людину.

Найбільш переконливою вбачається думка, що об’єктом право­відношення є те, з приводу чого виникає і здійснюється суспільний зв’язок між суб’єктами.

Стосовно цивільних правовідносин не важко помітити, що всі во­ни складаються з приводу певного майнового чи немайнового блага. Майновими об’єктами цивільних правовідносин є речі, гроші, цінні папери, а також майнові права. Об’єктами виступають також резуль­тати деяких видів діяльності людини - робіт та послуг.

Серед немайнових об'єктів цивільних правовідносин розрізня­ють:

а) результати інтелектуальної, творчої діяльності або об’єкти права інтелектуальної власності;

б) інформацію;

в) осо­бисті немайнові блага.

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Якщо фактичний зміст склада­ють вольові дії (взаємодія) їх учасників, то юридичний зміст - це суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів цивільного права. Безсум­нівно, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів.

Суб’єктивне цивільне право - міра дозволеної поведінки, що на­лежить учаснику цивільних правовідносин. Відповідно до цього особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд, але у меж­ах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, утри­муючись від дій, які могли б порушити права інших осіб. При цьому носій суб’єктивного цивільного права має забезпечену можливість не тільки на здійснення власних дій, а й на вимогу від зобов’язаної особи вчинення відповідних дій.

Суб’єктивний цивільний обов’язок- це міра належної поведінки забое ’.язаного учасника цивільного правовідношення, яка може по­лягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного ха­рактеру. Активними діями є виконання тієї чи іншої роботи, передача речі, надання послуг тощо. У цих випадках зобов’язана сторона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Суб’єктивні права та обов’язки, які належать учасникам правовідносин, є невіддільними одне від другого.

Суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок - це ті первинні складові, які становлять зміст цивільних правовідносин. Втім у біль­шості випадків структура даних правовідносин є складнішою і може одночасно містити не один, а декілька зв’язків, які будуються за прин­ципом «право - обов’язок». У такому разі кожна із сторін має низку суб’єктивних прав та обов’язків.

Цивільні правовідносини і передусім ті, які мають довгостроковий характер, можуть набувати динамічного характеру.