§ 3. Англо-американська цивільно-правова система

Загальна характеристика. У становленні системи загального права вчені виділяють наступні етапи. Етап, обчислюваний від нормандського завоювання Англії (1066 р.) до встановлення в останній династії Тюдорів (1485 p.): він характеризується витисненням місцевих, регіональних звичаїв за­гальним правом (common law), що зародилося внаслідок діяльності Вестмінстерських королівських судів. Етап розквіту загального пра­ва і виникнення права справедливості (law of equity) як наслідок вико­нання лорд-канцлером деяких судових функцій. Етап бурхливого розвитку законодавства (statute law) і зростання значення законів (statutes) у системі джерел загального права, що триває і дотепер (по­чаток XIX ст.).

Які ж загальні особливості англо-американської правової системи виділяють її серед інших і, у першу чергу, чим вона відрізняється від континентальної правової системи. Це - казуїстичність та архаїч­ність, яка пояснюється тим, що основним джерелом права є судовий прецедент; відсутній поділ права на приватне і публічне, замість кот­рого (але не аналогічно якому) все ж таки існує визначена диферен­ціація на загальне право та право справедливості; пріоритет процеду­ри і процесуального права перед матеріальним правом; залежність закону від прецедентного права; незначна кодифікація галузей права.

Значна трансформація англійського загального права здійснена в США. З огляду на даний факт і те, що серед країн, які входять у сім’ю загального права, США виконують одну з провідних ролей, саме то­му зазначену правову систему називають також англо-америка- нською. Специфіка американського цивільного права обумовлена комплексом факторів: континентальним розташуванням (у силу яко­го значно відрізняється регулювання відносин власності, об’єктом котрих є земля); відсутність давніх феодальних традицій; формуван­ня права в умовах розвитку капіталістичних відносин; відмінності у формах правління і державного устрою (США - федеративна респуб­ліка, у якій одночасно існує цивільне законодавство окремих штатів і федеральні закони). Однак не слід перебільшувати значення відмін­ностей, що існують між американською й англійською правовими системами, які, незважаючи на вказані відмінності, утворюють єдину англо-американську правову сім’ю.

Система джерел права. Англійські і північноамериканські судді у своїх рішеннях не тільки тлумачать і застосовують, а й ство­рюють нові норми права. Саме тому, що центральне місце в системі джерел загального права займає судове рішення, яке має силу преце­денту, його називають «правом судової практики» (case law).

Одним з джерел права є закон (statute, Act of Parliament), але він, відповідно до класичної теорії, що панує в сім’ї загального права, ви­конує другорядну роль, обмежуючись лише внесенням поправок і до­повнень до права, створеного судовою практикою. Представники доктрини загального права стверджують, що у законі варто шукати не принципи права, а тільки рішення, що уточнюють і доповнюють принципи, породжені судовою практикою.

Звичай (custom) є третім джерелом загального права, але його зна­чення як такого поступово зменшується. В англійському праві обо­в’язковими є лише стародавні звичаї, що існували до 1189 р. Наведе­не правило не поширюється на торговельні звичаї (trade custom), що мають силу ділових звичаїв. Разом з тим, будучи включеними у текст закону чи судового рішення, звичаї набувають статусу норми закону або норми обов’язкового прецеденту.

Структура цивільного права. Викладені вище відмінності кла­сичних правових систем знаходять відображення й у структурі ци­вільного права, і в існуванні унікальних цивільно-правових інститу­тів (наприклад - trust), і в різному змісті, що вкладається у адекватні правові поняття. Система загального права не знає ні групування пра­ва за галузями, подібного тому, котре здійснюється у праві континен­тальної Європи, ні взагалі такої галузі як цивільне право. Однак вар­то звернути увагу на деякі специфічні ознаки інститутів, що з позицій романо-германської правової сім’ї можна віднести до цивільно-пра­вових.

Норми, які регламентують правовий статус фізичних осіб, у Англії містяться в судових прецедентах, у законах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, в законах про правову допомогу неповнолітнім, у цивільно-процесуальному законодавстві; а у США - у законодавстві штатів. Правоздатність і дієздатність у цивільному праві англо-амери­канської правової системи визначаються єдиним поняттям правоздат­ності (legal capacity). Разом з тим останнім часом судова практика і доктрина розрізняють пасивну правоздатність (passive capacity), ана­логічну за змістом «континентальній» правоздатності, і активну пра­воздатність (active capacity), яка є здатністю до здійснення юридично­го акту (capacity for performance of legal act), що відповідає поняттю дієздатності.

Англо-американське право не оперує терміном «юридична особа». Однак поряд з фізичними особами як суб’єкти права розглядаються і штучно створені ними організації. За змістом правовій категорії юри­дичної особи в системі загального права відповідають категорії: кор­порація (corporation) і товариство (partnership), що одночасно є дво­ма основними типами юридичної особи англо-американського права. У свою чергу, в Англії корпорації поділяються на: а) ті, що представ­ляють собою сукупність осіб (corporate aggregate); б) одноособові корпорації (corporation sole), які складаються з однієї фізичної особи; в) публічні корпорації, що є однією з правових форм участі держави в майнових відносинах; г) квазікорпорації - спілки осіб, визнані суб’єк­тами права лише у певних сферах суспільних відносин, що відповіда­ють основним цілям їх діяльності (наприклад, профспілки). Товарис­тва систематизуються залежно від характеру відповідальності партне­рів за боргами товариства.

Найважливішим інститутом англо-американського права є довірча власність (fiduciary ownership, trust), породжена правом справедли­вості. Суть зазначеного інституту зводиться до наступного: заснов­ник трасту, що є первісним власником (settlor of the trust), передає де­яке майно одному або декільком особам — довірчим власникам (trustees) для здійснення управління таким винятково відповідно до цілей, визначених засновником, а саме в інтересах одного чи декіль­кох осіб - вигодоодержувачів, бенефіціантів (beneficiary). Вигодоодержувачем може бути як засновник трасту, так і будь-яка названа ним інша особа. В силу заснування трасту відбувається поділ («роз­щеплення») права власності між декількома особами-власниками: повноваження з управління, експлуатації майна належать довірчому власнику, а права на використання вигод та доходу і на повернення майна - вигодоодержувачу. Гнучкість і універсальність названого ін­ституту дозволяє використовувати його для досягнення різних прак­тичних цілей: охорони майна і представництва інтересів недієздат­них осіб, ліквідації спадщини, для створення та діяльності організа­цій, подібних до установ континентальної Європи, тощо. Саме тому інститут довірчої власності активно запозичується країнами, що на­лежать до інших правових систем.

Договір (contract) розглядається як зроблена, за­мість надання, зустрічні обіцянка, виконання якої забезпечено санк­цією. Саме подібним розумінням договору пояснюється той факт, що оферта жодним чином те зв’язує оферента, а про виникнення яких- небудь прав і обов’язків не може йтися до одержання акцепту. Дого­вірне право неналежно жііддано систематизації, класифікація догово­рів взагалі відсутня. Не відомий англо-американському праву також принцип реального виконання договору, замість якого панує прави­ло, що надає боржнику можливість у будь-який час відмовитися від реального виконання до говору, за умови компенсації у повному обся­зі збитків кредитора.

Вказана вище своєрідність англо-американської цивільно-правової системи відбилася і на деліктному праві (law of torts). У сфері позадо­говірної відповідальності надзвичайно великий вплив судової практи­ки, основним джерелом деліктного права продовжує бути судовий прецедент. Саме судовою практикою вироблені такі види деліктів, як: «порушення чужого права володіння» (чи - вторгнення) - (trespass)', шкідливість (nuissance)', наклеп (slander)', недбалість (negligence) та інші. Деякі з них (trespass, nuissance) одночасно є назвою позову, за допомогою якого можна відновити порушене право. Подібне сталося тому, що матеріально-правові норми деліктного права були розробле­ні слідом за процесуальними засобами захисту порушених прав - по­зовами. «Порушення чужого права володіння» (trespass) є одним з най­давніших різновидів деліктів, породжених загальним правом. Ним охоплюються випадки умисних насильницьких і «норовливих» дій, що заподіюють шкоду майну чи особистості позивача.

Спадкове право. Спадкування у системі загального права має свої особливості. Це стосується, перш за все, спадкування за заповітом, яке передбачає лише одну форму заповіту - письмову, підписану спадкодавцем і посвідчену в присутності не менше двох свідків.

Використання інституту довірчої власності у спадкових відноси­нах робить зайвим існування у англо-американській правовій системі такої конструкції як легат. Всі права і обов’язки спадкодавця (спадко­ва маса), незалежно від того, як відбувається спадкування - за зако­ном чи заповітом, переходять у довірчу власність (trust) третьої осо­би, котра повинна, виконуючи волю спадкодавця та діючи в інтересах спадкоємців, розрахуватися з усіма кредиторами спадкодавця і пере­дати спадкоємцям спадкову масу, вже звільнену від боргів.