Ііі Лабораторна діагностика мікоплазмової інфекції

Назва "мікоплазми" походить від грецького слова тукоs, що означає м'який. Ці мікроорганізми мають м'яку оболонку. Хвороби мають загальну назву мікоплазмоз.

З організму людини найчастіше виділяють мікоплазми, що входять до складу двох родів: Мусорlаsmа і Ureaplasma, серед яких є патогенні і сапрофітні види. Найбільш поширеним захворюванням с мікоплазмова пневмонія, або респіраторний мікоплазмоз. Доведено, що вади розвитку плода, мертвонародження, рання дитяча смертність часто пов'язані з внутрішньоутробним зараженням плода мікоплазмовою інфекцією.

Мікоплазми ускладнюють перебіг багатьох вірусних інфекцій, особливо грипу та парагрипу. При змішаній мікоплазмово-грипозній інфекції летальність може досягати 10 % .

Мікоплазми - це найдрібніші (0,1—0,45 мкм у діаметрі) просто організовані прокаріоти, що здатні до автономного розмноження. Багато видів мікоплазм проникають через бактеріальні фільтри (фільтрувальні форми бактерій).

Особливістю структури клітини мікоплазми є відсутність клітинної стінки. Оболонка клітини утворена тришаровою мембраною, Яка складається з ліпідів і білків. Мікоплазми дуже поліморфні, вони можуть мати кулясту чи овоїдну форму, нерухливі.

Мікоплазми здатні розмножуватися на безклітинних поживних середовищах, але для їх росту необхідні холестерин, жирні кислоти, нативний білок, нуклеїнові кислоти.

Для культивування мікоплазм використовують також курячий ембріон.

Через відсутність клітинної стінки мікоплазми нестійкі до механічних, фізичних і хімічних факторів.

Факторами патогенності є адгезини, екзотоксини (нейротоксин у М. рnеumоnіае), ендотоксини, ферменти агресії, перехреснореагуючі антигени; мікоплазми здатні також до гемадсорбції, гемаглютинації, гемолізу, цитотоксичної дії.

Родина мікоплазм нараховує понад 100 видів. У складі нормалі, ної мікрофлори людини перебуває 13 видів мікоплазм, що населяють слизові оболонки очей, дихальних шляхів, травного тракту, сечостатевих органів. Захворювання реєструється повсюдно. Джерелом інфекції є хворі люди, носії й особи, що перехворіли на безсимптомну форму мікоплазмозу.

В патології людини найбільшу роль відіграють M. рneumonia, M. hominis , Ureaplasma urealyticum.

M. рneumonia спричинює до 20% усіх пневмоній. Найбільш чутливими є діти та підлітки. Механізм передачі – повітряно-крапельний. Інкубаціцйний період триває 7-14 днів. Розвиваються фарингіт, бронхіт, пневмонія, творюються інфільтрати. Хвороба зазвичай має доброякісний перебіг. Інколи відбувається дисемінація збудника по організму, що призводить до розвитку артритів, менінгоенцефалітів, шкірних висипів, гемолітичної анемії.

M. hominis паразитує на слизових оболонках нижніх відділів сечостатевих органів, рідко – на слизовій оболонці зіва та глотки. Основний механізм пердачі – контактний (статевий шлях). У чоловіків збудник перважно спричинює уретрити та простатити, у жінок – уретрити, цервіцити, запалення органів малого тазу: сальпінгіт, ендометрит, аднексит. Часто виникає безсимптомне носійство.Запалення органів малого тазу мікоплазмової етіології призводить до розвитку безплідності. Також M. hominis відносится до TORCH – інфекцій, що небезпечно для вагітних жінок. Вона спричинює недоношеність, передчасні пологи, внутрішньоутробне зараження плода, формування вад розвитку плоду, розвиток післяпологового сепсису.

Ureaplasma urealyticum у 25-80% випадків виявляється у хворих та клінічно здорових осіб, які мають безладні статеві стосунки. Основне джерело – хворі люди, шлях передачі – статевий. У чоловків збудник спричинює уретрити, простатити та є причиною розвитку безплідності.

У жінок має в основному стертий перебіг, але будь-яка вторинна інфекція грибкової, протозойної чи бактеріальної етіології провокує прояв запальних процесів уреаплазмової природи: цистити, сальпінгіти, вагініти.

У разі внутрішньоутробного зараження уражуються органи дихання, зору, нирки, печінка, ЦНС, що може спричинити загибель плоду.

Лабораторна діагностика має вирішальне значення у розпізнаванні інфекції мікоплазмової етіології. Основними методами є бак теріологічний і серологічний.

Найчастіше проводиться неспецифічна профілактика. Розробляються вакцини для профілактики захворювань, які спричинюють мікоплазми (інактивовані, хімічні, а також живі атенуйовані).

Лікування здійснюється антибіотиками: еритроміцин, тетрациклін.