Іі Характеристика мікроорганізмів — збудників інфекційних хвороб.

У розвитку інфекції та формах її прояву грають роль такі фактори як : властивості мікроорганізму, стан макроорганізму та умови навколишнього середовища.

Властивості мікроорганізму:

Патогенність – здатність викликати захворювання, яка є видовою, генетично обумовленою ознакою мікроорганізму.

За патогенністю виділяють:

• патогенні мікроорганізми – ті, що викликають хворобу у людини;

• умовно-патогенних мікроорганізмів, які здатні викликати захворювання лише при знижені опірності організму, коли захисні фактори недостатні для боротьби з ними. Умовно – патогенні мікроорганізми живуть на шкірі, слизових оболонках та в порожнинах організму людини. Деякі сапрофіти теж мають властивість патогенності, які не є паразитами, а лише виділяють у зовнішнє середовище токсини ( ботулізм).

• непатогенні мікроорганізми – не здатні викликати хвороби у людини.

Вірулентність – міра патогенності мікроорганізму для конкретного виду господаря. Ця ознака є індивідуальною для окремих штамів. Вірулентність обумовлюється властивостями мікроорганізмів до адгезії, колонізації, інвазії та пригніченню фагоцитозу.

Патогенність та вірулентність пов’язані із властивостями мікроорганізмів виділяти ферменти, токсини. А вірулентність також пов’язана з наявністю на поверхні різноманітних структур: капсул, певних білків та ліпідів, що перешкоджає фагоцитозу бактерії.

Вірулентність визначають на чутливих тваринах: білих мишах, морських свинках, кроликах шляхом введення їм патогенних культур мікроорганізмів. Визначають мінімальну смертельну дозу (Dlm).

Dlm – та кількість мікробів, яка здатна викликати загибель 95-100% інфікованих тварин.

Dl₅₀ – кількість мікробів, яка викликає загибель 50% чутливих тварин.

Вірулентність мікроорганізмів може значно коливатися. ЇЇ послаблення можна досягти шляхом дії високих температур, антисептиків, пасажами до нечутливих або малочутливих тварин, посівом на поживні середовища. Так отримують вакцини.

За вірулентністю виділяють:

• вірулентні мікроорганізми – обов’язково викликають захворювання при потраплянні в організм людини;

• слабо вірулентні мікроорганізми – викликають хворобу тільки в ослабленому макрооорганізмі;

• авірулентні мікроорганізми – не викликають захворювання у макроорганізмі, хоча генетично мають властивість патогенності.

Специфічність – здатність кожного виду патогенних мікробів у випадку проник-нення до організму та розмноження в ньому викликати характерну клінічну картину, інфекційну хворобу.

Органотропність – переважне ураження певних органів та тканин ( більше харак-терне для кишкових мікробів – холерний вібріон, збудники дизентерії, черевного тифу - уражають слизову кишечника; малярійний плазмодій – клітини печінки та еритроцити), що відображується на клінічній картині інфекційного захворювання.

Токсигенність – здатність мікроорганізму утворювати токсини (екзо- та ендотоксини) у процесі життєдіяльності що спричиняють розвиток інфекційної хвороби.

Екзотоксини – найбільш токсичні, являються продуктами метаболізму мікробів, які секретуються в навколишнє середовище. Їх білкове походження обумовлює малу стійкість до зовнішніх чинників. Кожен вид екзотоксину уражує певні органи або тканини. Наприклад, правцевий анатоксин – нервову тканину, дифтерійний токсин – м’язи серця тощо. Таким чином, дія екзотоксину визначає найчастіше клінічну картину захворювання. Екзотоксини руйнуються дією високих температур, кислот, лугів. Досить стійкий ботулінічний та токсин ентеротоксин стафілококів. Формалін послаблює дію токсину, але зберігає здатність виробляти антитіла, що використовують при вироб-ництві анатоксинів. Сильні екзотоксини виробляють грампозитивні мікроорганізми: збудники дифтерії, правця, ботулізму та газової гангрени.

Ендотоксини – ліпополісахаридопротеіновий комплекс, який міцно зв’язаний з клітиною мікроорганізма. Вони неспецифічні, тобто клінічна картина, що викликана токсинами різних мікроорганізмів, одноманітна: загальні явища інтоксикації – лихоманка, головний біль, слабкість тощо. Ендотоксини стійкі до температурних та інших зовнішніх чинників. Виділення ендотоксину назовні можливо лише при руйнуванні клітини мікроорганізму.

Інвазивність – проникнення та інфекційність ( розмноження) мікроорганізму обумовлюється здатністю виробляти ферменти та токсини.

Ферменти проникнення та агресії:

• гіалуронідаза – руйнує гіалуронову кислоту, яка є складовою сполучної тканини, що дозволяє поширюватися мікробам в організмі;

• фібринолізин – розчиняє кровяний згусток, що також дозволяє проникати до організму;

• коагулаза – згортає плазму крові утворюючи бар’єр, який перешкоджає фагоцитозу стафілококів;

• лецитівітілаза – руйнує оболонки клітин крові та різних органів, що призводе до швидкої загибелі тварини;

• лейкоцидін, гемолізин – руйнують лейкоцити та еритроцити відповідно.

• агресини – нейтралізують дію антитіл.

• Антифагіни перешкоджають фагопоглинанню мікробів фагоцитами.

Роль макроорганізму в інфекційному процесі. На виникнення інфекційного процесу впливають вік людини, стан його нервової, ендокринної систем, нормальна мікрофлора людини.

Сприйнятливість є видовою ознакою макроорганізму. Велике значення для виникнення інфекційного процесу має вхідні ворота – місце проникнення мікроба

( рот, верхні дихальні шляхи, шкіряні покриви, слизові оболонки).

Клінічна форма інфекційної хвороби залежить від вхідних воріт, крізь які потрапив збудник інфекції.