МНУМ

1. Методика робот з фонетики. Звукобуквенний аналіз на уроках укр.. Мови

Практичне засвоєння учнями фонетичної і графічної систем української літературної мови, усвідомлення ними існуючих взаємозв’язків між звуками і буквами становить лінгвістичну основу методики навчання грамоти.

Сучасна методика навчання грамоти ґрунтується на тому, що первинні уявлення про фонетичні і графічні одиниці учні одержують з опорою на їх істотні ознаки: звуки ми чуємо, вимовляємо, їх можна розрізняти на слух, за способом вимовляння, за відчуттями, які одержуємо від роботи мовленнєвих органів, а букви пишемо, «друкуємо», знаходимо в касі розрізної азбуки, зіставляємо між собою за формою, розміром, наявними в них графічними елементами.

Звуки бувають голосні — наголошені і ненаголошені — і приголосні - тверді

і м’які, дзвінкі і глухі, а букви — великі й малі, друковані і рукописні, каліграфічні. Тому неправомірними є словосполучення «голосні букви», «приголосні букви», «тверді, м’які букви», які ще подекуди вживаються вчителями й учнями початкових класів.

Здійснюючи процес навчання грамоти, учителі повинні брати до уваги такі

особливості української фонетики і графіки:

1. В українській мові є 6 голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і], які на письмі

можуть позначатися 10 буквами: а, я, о, у, ю, е, є, и, і, ї.

2. Приголосні звуки діляться на тверді і м’які. У початкових класах до м’яких

приголосних звуків зараховують не тільки [д' ], [з' ], [й], [л' ], [н' ], [р' ], [с' ], [т' ],[ц' ],[дз' ], а й усі інші приголосні звуки, які знаходяться в позиції перед голосним [і],наприклад, у словах півень, жінка, шість, білочка, кінь тощо.

М’якість приголосних звуків в українській мові позначається буквами ь,

я, ю, є, і. У кінці слів м’якість приголосних звуків завжди позначається знаком м’якшення.

4. За дзвінкістю/глухістю більшість приголосних звуків української мови

утворюють пари: [б] — [п], [б' ] — [п' ], [г] — [х], [г' ] — [х' ], [ґ] — [к' ], [ґ' ] — [к' ],[д] — [т] [д' ] — [т' ], [ж] — [ш], [ж' ] — [ш' ], [з] — [с], [з' ] — [с' ] , [дж] — [ч],[дж' ] — [ч' ], [дз] — [ц], [дз' ] — [ц′]. Частина приголосних звуків є дзвінкими непарними (сонорні), до них належать: [в], [в' ], [й], [л], [л' ], [м], [м' ], [н], [н' ], [р],[р' ].

5. Буква щ (ща) в українській мові позначає не окремий звук, а сполучення

звуків [шч].

6. Важливо навчити дітей вимовляти слова по складах. Учитель має взяти

до уваги, що до складу може входити один, два, три і більше звуків. Основним звуком у кожному складі є голосний, саме він утворює склад, тому голосні звуки і називають складотворчими. Найпростішими складами є ті, що утворені з одного голосного або зі сполучення (злиття) приголосного з голосним, наприклад: о-ко, ри-ба, дже-ре-ло. Поділ таких слів на склади не становить для дітей якихось труднощів.

Під час поділу слів на склади зі збігом приголосних звуків слід керуватися

основною особливістю українського складоподілу — тяжінням до відкритого

складу.

Закриті склади в українській мові утворюються сонорними звуками, які стоять після голосних (сон-це, лій-ка, вер-ба).

Звуковий і звукобуквений аналізи є найбільш ефективними прийомами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правиль­них співвідношень між звуками і буквами.

Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків — діти сприймають на слух вимовлене вчителем слово, самі вимовляють його (ар­тикулювання допомагає чітко розчленувати звуки, встановити їх послідовність), називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких слово складається, визначають, які з них голосні, а які приголосні, аналізують приголосні за твердістю /м'я­кістю, глухістю/ дзвінкістю.

Звукобуквений аналіз слід також проводити з словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями само­стійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються вста­новленням складової і звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються. Проводячи такий аналіз, слід домагатися, щоб діти не змішували назви зву­ків і букв (звук [с], буква «ес»), не вимовляли м'які приго­лосні, як тверді (в слові лісперший звук [л] — м'який. Тре­ба: в слові ліс перший звук м'який — [л']).

Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний ана­ліз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Я

Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінь правильно (без пропус­ків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узви­чаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці. Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звукобук­веного аналізу слова така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (при потребі — дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща); у слові яблуня звуки [йа] передає буква я, м'якість звука [н'] перед [а]позначається буквами н, я.

Повний звукобуквений аналіз доцільно використову­вати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

Програма не вимагає письмового виконання повного звукобуквеного аналізу. На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова.