14.Особливості побудови формули кваліфікації.

Складання формули кваліфікації – це здійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов – і Загальної частин КК, які передбачають вчинене діяння через використання скорочених, умовних позначень. 

Формула кваліфікації – це сукупність буквених і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми , що підлягають застосуванню. І якщо цифри у формулі кваліфікації злочинів можуть бути різними, то перелік букв є обмеженим: з 33 букв української абетки застосовуються тільки “п” (що означає “пункт”), “ч” (що означає “частина”), “ст” (що означає “стаття”), а також абревіатура “КК” (що означає “Кримінальний кодекс”). 

Значення формули кваліфікації – стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідальність, що скорочує обсяг процесуальних документів.

Формула кваліфікації має містити:

1) обов’язкове посилання на статтю . Особливої частини КК, що містить юридичний склад злочину, який відповідає встановленим фактичним обставинам.

2) обов’язкове посилання на конкретні частини відповідних статей Загальної частини .

а) готування до злочину. Наприклад: визнати Б. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 190 КК;

б) замах на злочин.

в) співучасть у злочині .

3) обов’язкове окреме посилання на статті (частини, пункти частин статей) Особливої частини КК, якщо в межах кваліфікації злочинів встанов­лена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним  складам злочинів і принаймні два з них інкримінуються особі (зокрема, при сукупності злочинів).

4) поєднання другого та третього випадків.

5) правильне розташування розділових знаків і наведення відомостей у формі, яка б усувала непорозуміння чи двозначність

На підставі викладених положень щодо формули кваліфікації злочинів можна дійти таких важливих висновків:

1. Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосо­вуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організа­тор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник). Навпаки, ч. 2 ст. 14, ч. 1 ст. 15 (якщо тільки мова не йде про вчинення замаху на злочин через бездіяльність), частини 1, 2, 6 і 7 ст. 27 КК не можуть бути застосовані при кваліфіка­ції злочинів.

Те, що саме наведені вище норми мають бути застосовані у форму­лі кваліфікації злочинів, визначено в ст. 16 і ч. 2 ст. 29 КК.

15.Стадії та етапи кваліфікації злочинів.

Стадії - це певні ступені в розвитку кваліфікації злочинів. Усі стадії кваліфікації злочинів є рівноцінними, серед них не виділяють стадій головних і другорядних, первинних та вторинних. Кваліфікація має пройти всі стадії, оскільки відсутність хоча б однієї з них свідчить, що процес кваліфікації не відбувся взагалі чи був не завершеним. Стадії ж поділяються на етапи.

Етапи - це окремі моменти, частини, складові процесу кваліфікації злочинів. Етапи кваліфікації мають виділятися в межах окремих її стадій. Між окремими стадіями й етапами кваліфікації злочинів існує діалектичний зв'язок.

етапи кваліфікації злочинів - виокремлюють три етапи:

1)  перший етап (рівень загального) - встановлюються загальні ознаки злочину й таким чином дається відповідь на запитання, чи є діяння злочином;

2)  другий етап (рівень особливого) - встановлюються родові ознаки посягання, тобто визначається, яким розділом Особливої частини кримінального закону охоплюється вчинене;

3)  третій етап (рівень часткового) - визначає конкретну кримінально-правову норму, що передбачає відповідальність за скоєне посягання .

кваліфікація злочинів складається з таких стадій і відповідних їм етапів:

Стадія І. Вибір кримінально-правової норми (норм), що передбачає вчинене діяння. При цьому робиться попередній висновок про те, що посягання є саме злочином, а не адміністративним проступком, цивільним деліктом або іншим правопорушенням, висуваються версії щодо того, яка з кримінально-правових норм може бути застосована в цьому конкретному випадку, а також констатується, що скоєне не підпадає під ознаки інших кримінально-правових норм (проводиться розмежування злочинів).

Ця стадія має чотири етапи:

1) етап упорядкування зібраних фактичних даних;

2) етап висунення версій кваліфікації;

3) етап розмежування діянь;

4) етап виявлення правової норми (норм), яка підлягає застосуванню.

Стадія II. Встановлення відповідності між юридично значущими фактичними ознаками діяння й ознаками, передбаченими законом. Для цього з усієї інформації про злочин виділяють ту, що, по-перше, зібрана законним процесуальним шляхом, бо лише така інформація має доказове значення, а, по-друге, що характеризує юридично значущі ознаки, з якими закон пов'язує наявність певного злочину.

Ця стадія поділяється на шість етапів:

1) етап доведення наявності ознак складу злочину;

2) етап визначення стадії вчинення злочину;

3) етап оцінки діяння, скоєного спільно кількома особами (суб'єктами);

4) етап оцінки діяння, передбаченого кількома нормами;

5) етап оцінки суспільної небезпечності діяння;

6) етап визначення наявності обставин, які усувають злочинність діяння.

Стадія III. Юридичне закріплення висновку стосовно того, що інкримінуванню підлягає конкретна норма (норми) - юридичне закріплення результатів кваліфікації. Кримінально-правова оцінка (кваліфікація злочину) може привести до таких результатів (висновків):

• наявний злочин; • сталося діяння, вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні особи, що вчинила злочин, чи за інших обставин, які виключають злочинність вчиненого; • наявна добровільна відмова від вчинення злочину; • маємо справу з діянням, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки; • скоєне не має ознак будь-якого злочину, передбаченого кримінальним законом.

Ця стадія передбачає два етапи:

1) етап формулювання результатів кваліфікації;

2) етап мотивування кваліфікації.