10.9. Засоби мовленнєвої експлікації політичної зради о. Лавриновича

Достатньо одіозною фігурою в українському політикумі є Олександр Лавринович (2002 рік), якого за перехід із Руху до табору президента Л. Кучми називали політичним зрадником. Рейтинг О. Охрімчук виділяє такі характеристики політичної зради О. Лавриновича:

«Лавринович вважався одним із найперспективніших рухівських політиків. Його розглядали як вірогідного послідовника В’ячеслава Чорновола на посаді керівника Руху. У 2001 році на прохання журналістів Верховна Рада вибрала Лавриновича головою комісії із розслідування обставин зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. 2002 року він пройшов до Верховної Ради зі списку блоку “Наша Україна”. Відразу після виборів Лавринович зняв свою кандидатуру і перейшов до табору Леоніда Кучми, отримавши пост міністра юстиції. Розповідали про тісні зв'язки Лавриновича з тодішнім головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком.

Журналісти пізніше зввинуватили Лавриновича в тому, що він гальмував процес розслідування справи Гонгадзе» [10].

Для аналізу засобів мовленнєвої експлікації політичної зради О. Лавриновича ми звернулися до 9 сайтів Інтернет і виявили певний перелік таких маркерів. Зважаючи на ілюстровані приклади маркування політичної зради Олександра Лавриновича, ми можемо сформулювати основні мас-медійні психолінгвістичні характеристики його вчинку: внутрішній дисидент НРУ; не оцінює вчинок О. Мороза як «політичну зраду»; здатний шукати компроміси; здатний критикувати своїх однопартійців НРУ і його лідера В. Чорновола; «заклятий опозиціонер Лавринович став міністром юстиції при Кучмі»; «принциповий і розумний опозиціонер Лавринович»; здатний зрадити однопартійців за крісло міністра; екс-галичанин і екс-рухівець; при першому прем'єрствуванні Януковича Олександр Лавринович був «нижчий за траву»; «намагався прижитися в, здавалося б, чужій для нього команді і «не світитися», щоб не доводити до істерики своїх колишніх однопартійців»; зрада Лавриновича стосовно помаранчевих; Лавринович не може повернутися до Галичини внаслідок свого вчинку; здатний знову «випливати» вгору в політиці; лобіюється бізнесом; «тихоня» екс-міністр юстиції, здатний перетворитися на публічного політика; здатний захищати Закон про кабмін і стати навіть проти президента України; заступник голови Партії Регіонів України.

10.10. Мовленнєва експлікація синдрому політичної зради Тараса Чорновола

Гучним політичним вчинком став перехід з одного політичного табору до іншого (протилежного) Тараса Чорновола – сина відомого лідера Руху В’ячеслава Чорновола. 2004 року мас-медіа вчинок Тараса назвали політичною зрадою, суть якої виклала О. Охрімчук:

«Син відомого діяча націонал-демократичного руху України В’ячеслава Чорновола користувався значною підтримкою соратників покійного батька. На виборах 2002 року Тарас Чорновіл балотувався на парламентських виборах, набравши в мажоритарному окрузі в Львівській області 67 відсотків голосів. Входив до фракції Віктора Ющенка “Наша Україна”. Проте в квітні 2004 року залишив її, а наприкінці року увійшов до фракції “Регіони України”. Виборці Чорновола і соратники Ющенка сприйняли такий крок як зраду.

На президентських виборах підтримав ющенківського суперника Віктора Януковича. Після того, як Януковича залишили окремі політики, у розпал Помаранчевої революції, яка стала формою виразу протесту проти фальсифікації виборів на користь провладного кандидата, Чорновіл формально очолив його виборчий штаб (реально кампанією керували інші люди).

Ім'я Тараса Чорновола часто використовується для позначення зради» [10].

Перевіркою наявності маркування мовленнєвої експлікації політичної зради в нашому дослідженні стало звернення до 18 сайтів Інтернету, у текстах яких журналісти розміщували свої інформаційні матеріали. Підкреслені в цитатах місця – фрагменти текстів – ми вважаємо мовною експлікацією синдрому зради, зокрема, політичної зради Тараса Чорновола. Конкретні маркери мовленнєвої експлікації дають можливість виділити такі чіткі психолінгвістичні характеристики політика: регіонал; член політради Партії Регіонів України; активно боровся проти режиму президента Кучми («був одним із видатних діячів акції «Україна без Кучми»); здатний різко, діаметрально протилежно змінювати свої переконання заради політичної вигоди і, можливо, прибутку («перекувався»); не вважає себе таким, що «продовжує» справу свого батька – відомого правозахисника В’чеслава Чорновола; зараз перебуває в «синьо-білому» періоді свого життя; здатний критично ставиться до політики В. Ющенка; здатний прислужуватися режиму Кучми-Януковича-Медведчука; несе клеймо зрадника родичів, соратників, друзів, товаришів («зрада нашій загальній справі боротьби з кучмизмом, зрадою нашої дружби, зрадою пам'яті твого батька»); «політичний перевертень»; активний захисник політичного режиму, який раніше критикував; здібний до політичних кульбітів; людина, якій у порядному суспільстві ніхто не подасть руки; одіозна фігура забрудненого зрадою колеги по партії, фракції, рідних і близьких.