
- •Частина перша загальні положення навчального курсу «соціальні комунікації: соціо- і психолінгвістичний аналіз»
- •Частина друга основи теорії соціальних комунікацій
- •Частина третя праксиологія (прикладні дослідження) теорії соціальних комунікацій
- •Психолінгвістичні інструменти змі та модель контакту w. G. Stephan (1987).
- •Основні поняття навчальної дисципліни
- •Актуальність навчального курсу
- •Обґрунтування досліджень соціальних комунікацій із позицій соціо- і психолінгвістичного аналізу
- •Об'єкт і предмет навчального курсу
- •Методологія викладання курсу
- •Методи дослідження соціальних комунікацій
- •Зв'язок навчального курсу «Соціальні комунікації: соціо- і психолінгвістичний аналіз» з іншими спецкурсами
- •Специфіка викладання і вивчення навчального курсу
- •Труднощі, пов’язані з визначенням терміна «соціальні комунікації»
- •Діапазон семантики терміна
- •3. Значення терміна «соціальні комунікації»
- •Визначення терміна «соціальні комунікації»
- •2.5. Джерела вивчення соціальної комунікації з погляду соціолога
- •2.6. Основи теорії соціальної комунікації
- •2.7. Структура соціальних комунікацій
- •2.8. Види соціальної комунікації
- •2.9. Методологія досліджень соціальних комунікацій із позицій соціології
- •Список використаних і рекомендованих джерел
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •Теми рефератів
- •Соціологія і лінгвістика: інтердисципліна або методологічний підхід
- •3.3. Основні методи соціолінгвістики
- •3.4. Історія соціолінгвістичних ідей і концепцій
- •Соціальні комунікації і соціолінгвістика
- •Двомовність як проблема соціолінгвістичного аналізу: теоретичні підходи та їхня критика
- •Бібліографічний список
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •Психологія і лінгвістика: шляхи перетину
- •Сутність психолінгвістичних методів аналізу соціальних комунікацій
- •Методи у психолінгвістиці: проблема оригінальності, запозичення або помилкової міждисциплінарності
- •Список використаних джерел
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •Теми рефератів
- •5.2. Проблема дослідження
- •5.3. Методика дослідження
- •5.4. Інтерпретація отриманих даних
- •5.5. Висновки
- •Додатки
- •Соціокультурні маркери політичного дискурсу Україна
- •Аналіз соціальної взаємодії у внутрішньополітичній діяльності національних лідерів країн:
- •Повідомлення про події у соціальних взаєминах соціальних груп інших країн світу:
- •Аналіз політичної, економічної ситуації в Україні з боку різних іноземних експертів:
- •Аналіз політичної, економічної ситуації в Україні з боку іноземних змі:
- •Аналіз соціальної взаємодії у внутрішньополітичній діяльності національних лідерів країн:
- •Повідомлення про події в соціальних взаєминах соціальних груп інших країн світу:
- •Аналіз політичної, економічної ситуації в Польщі з боку іноземних експертів різного кшталту:
- •6. Аналіз політичної, економічної ситуації в Польщі з боку іноземних змі:
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •Теми рефератів і дослідницькі теми
- •Перелік тем для магістерських робіт із соціальних комунікацій
- •Розділ 6 регіональні мас-медіа і політична «забарвленість» журналістів
- •6.1. Проблема однобічної політичної орієнтації журналістів регіональних друкованих змі
- •6.2. Методика дослідження психолінгвістичних особливостей політичної «забарвленості» журналістів регіональних змі
- •6.3. Інтерпретація результатів, отриманих держаних за праксиметричним методом
- •6.4. Висновки щодо практичного дослідження політичної «забарвленості» журналістів регіональних друкованих змі
- •Список використаних і рекомендованих джерел
- •Періодичні видання, що були аналізовані в дослідженні
- •Додатки
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •7.1. Визначення семантики термінів, що вживаються в дослідженні
- •7.2. Дослідження процесів навіювання
- •7.3. Основи дослідження сугестії в мас-медіа
- •7.4. Проблема маніпуляції свідомістю споживачів інформації
- •7.5. Типи та види прийомів комунікатора
- •1) Тип дискурсивних прийомів:
- •2) Тип психофонетичних прийомів:
- •3) Тип психолексемних прийомів:
- •4) Тип психосинтагматиконних прийомів:
- •5) Тип психотактичних прийомів:
- •7.6. Основні параметри дослідження використання сугестивних прийомів у мас-медіа
- •7.7. Методика дослідження сугестивних прийомів у мас-медіа та інтерпретація отриманих даних
- •7.7. Висновки дослідження
- •Список використаних і рекомендованих джерел
- •Додатки
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •Стан досліджень психолінгвістичних маркерів самоідентифікації політиків за методом аналіза біографій
- •8.2. Методика пошуку психолінгвістичних особливостей маркування соціальної автоідентифікації політика в біографічному лейтмотивному інтерв’ю
- •8.3. Критерії пошуку психолінгвістичних маркерів
- •8.4. Структура й особливості аналізу
- •8.5. Кількість і якість фрагментів тексту глибинного біографічного інтерв'ю політика, у якому він зараховує себе до певної соціальної групи
- •8.6. Кількість фрагментів, у яких політик указує на особливість протікання і специфіку стадії власної соціалізації
- •8.7. Кількість фрагментів тексту, у яких політик фіксує систему власних цінностей
- •8.8. Кількість фрагментів тексту, у яких політик переказує чужу думку про власну діяльність (або посилається на нього)
- •8.9. Визначення типу темпераменту політика, який дає інтерв'ю
- •8.10. Визначення особливостей емоційно-вольової сфери
- •8.11. Визначення вікових особливостей
- •8.12. Визначення установок особи
- •8.13. Визначення ступеня впливу на рефлексію політика наслідків або перебігу його хвороб або комплексів
- •8.14. Кількість ужитих певних звуко- і буквосполучень і визначення їхніх характеристик за м'якостю-твердістю
- •8.15. Кількість і якість одиниць емоційно маркованої лексики
- •8.16. Кількість речень визначеної довжини і структури
- •Кількість фрагментів тексту, у яких політик розповідає про власне життя, не пов'язане з політикою
- •8.19. Кількість фрагментів, що дозволяють оцінити рівень свідомості політика
- •8.20. Висновки щодо пошуку психолінгвістичних особливостей маркування соціальної автоідентифікації політика в біографічному лейтмотивному інтерв’ю
- •Список використаних джерел
- •Додатки
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •9.13. Психолінгвітичні інструменти змі та модель контакту w. G. Stephan (1987).
- •9.1. Значення вживаних термінів
- •9.2. Істрорія вивчення проблеми
- •8.3. Модель Чарлза Осгуда у психолінгвістичному аналізі взаємозв’язку мас-медіа та громадянсього суспільства
- •9.4. Модель Ноема Хомського для психолінгвістичного аналізу взаємодії чинників «громадянське суспільство» та «мас-медіа»
- •8.5. Взаємозв’язок мови (текстів) журналістів і громадянського суспільства
- •8.6. Психолінгвістичні чинники мас-медійних текстів
- •8.7. Текст журналіста як третій учасник комунікативного акту
- •8.8. Структура журналістського тексту
- •8.9. Чоловічі і жіночі тексти журналістів
- •8.10. Вплив ситуативних чинників на подання журналістами текстів повідомлень
- •Психолінгвістика журналістських текстів і різні моделі комунікації
- •8.12. Синтетична модель т. Гобан-Класа (1978) і породження мовленнєвих продуктів журналістами
- •Мал. 2. Модель контакту w. G. Stephan (1987).
- •Висновки
- •Список використаних і рекомендованих джерел
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •Психолінгвітичні інструменти змі та модель контакту w. G. Stephan (1987).
- •10.1. Проблема дослідження зміни політичних орієнтирів
- •10.2. Розмежування понять «синдром» і «симптом»
- •10.3. Методика дослідження процесів експлікації синдрому зради в українській політиці
- •10.4. Хід дослідження висвітлення в змі політичних зрад
- •10.5. Мовленнєва експлікація мас-медійного профілю Олександра Коцюби
- •10.6. Мовленнєва експлікація синдрому зради політика Сергія Довганя
- •10.9. Засоби мовленнєвої експлікації політичної зради о. Лавриновича
- •10.10. Мовленнєва експлікація синдрому політичної зради Тараса Чорновола
- •10.11. Яскраві та точні мовленнєві маркери політичної зради Олександра Мороза
- •10.12. Типові частотні психолінгвістичні характеристики зради політиків України, відображені в електронних мас-медіа
- •Список використаних джерел
- •Додатки
- •Основні психолінгвістичні характеристики політичних зрадників незалежної України
- •1. Олександр Коцюба
- •3. Євгеній Марчук
- •Дадодаток б
- •Питання для самоперевірки засвоєних знань
- •Навчальні завдання
- •11.1. Теорія ноосферы в.І. Вернадського
- •Біосфера
- •Ноосфера
- •11.2. Апологетика і критика
- •11. 3. Аналогії і. Канта як джерело нооцентризму
- •11.4. Постулати нооцентризму
- •11.5. Застереження нооцентризму
- •Список використаних джерел
- •Знижки, що застосовуються при оцінці індз
- •Методи навчання
- •Методи оцінювання
- •Розподіл балів, що присвоюються студентам
- •Методичне забезпечення
- •Перелік питань для співбесіди (заліку)
- •Психолінгвітичні інструменти змі та модель контакту w. G. Stephan (1987).
- •Бібліографічний список До розділів 1-5.
- •До розділів 5-7.
- •До розділів 8-9.
- •Предметний показчик
- •Іменний показчик
- •Олександр холод соціальні комунікації:
10.9. Засоби мовленнєвої експлікації політичної зради о. Лавриновича
Достатньо одіозною фігурою в українському політикумі є Олександр Лавринович (2002 рік), якого за перехід із Руху до табору президента Л. Кучми називали політичним зрадником. Рейтинг О. Охрімчук виділяє такі характеристики політичної зради О. Лавриновича:
«Лавринович вважався одним із найперспективніших рухівських політиків. Його розглядали як вірогідного послідовника В’ячеслава Чорновола на посаді керівника Руху. У 2001 році на прохання журналістів Верховна Рада вибрала Лавриновича головою комісії із розслідування обставин зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. 2002 року він пройшов до Верховної Ради зі списку блоку “Наша Україна”. Відразу після виборів Лавринович зняв свою кандидатуру і перейшов до табору Леоніда Кучми, отримавши пост міністра юстиції. Розповідали про тісні зв'язки Лавриновича з тодішнім головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком.
Журналісти пізніше зввинуватили Лавриновича в тому, що він гальмував процес розслідування справи Гонгадзе» [10].
Для аналізу засобів мовленнєвої експлікації політичної зради О. Лавриновича ми звернулися до 9 сайтів Інтернет і виявили певний перелік таких маркерів. Зважаючи на ілюстровані приклади маркування політичної зради Олександра Лавриновича, ми можемо сформулювати основні мас-медійні психолінгвістичні характеристики його вчинку: внутрішній дисидент НРУ; не оцінює вчинок О. Мороза як «політичну зраду»; здатний шукати компроміси; здатний критикувати своїх однопартійців НРУ і його лідера В. Чорновола; «заклятий опозиціонер Лавринович став міністром юстиції при Кучмі»; «принциповий і розумний опозиціонер Лавринович»; здатний зрадити однопартійців за крісло міністра; екс-галичанин і екс-рухівець; при першому прем'єрствуванні Януковича Олександр Лавринович був «нижчий за траву»; «намагався прижитися в, здавалося б, чужій для нього команді і «не світитися», щоб не доводити до істерики своїх колишніх однопартійців»; зрада Лавриновича стосовно помаранчевих; Лавринович не може повернутися до Галичини внаслідок свого вчинку; здатний знову «випливати» вгору в політиці; лобіюється бізнесом; «тихоня» екс-міністр юстиції, здатний перетворитися на публічного політика; здатний захищати Закон про кабмін і стати навіть проти президента України; заступник голови Партії Регіонів України.
10.10. Мовленнєва експлікація синдрому політичної зради Тараса Чорновола
Гучним політичним вчинком став перехід з одного політичного табору до іншого (протилежного) Тараса Чорновола – сина відомого лідера Руху В’ячеслава Чорновола. 2004 року мас-медіа вчинок Тараса назвали політичною зрадою, суть якої виклала О. Охрімчук:
«Син відомого діяча націонал-демократичного руху України В’ячеслава Чорновола користувався значною підтримкою соратників покійного батька. На виборах 2002 року Тарас Чорновіл балотувався на парламентських виборах, набравши в мажоритарному окрузі в Львівській області 67 відсотків голосів. Входив до фракції Віктора Ющенка “Наша Україна”. Проте в квітні 2004 року залишив її, а наприкінці року увійшов до фракції “Регіони України”. Виборці Чорновола і соратники Ющенка сприйняли такий крок як зраду.
На президентських виборах підтримав ющенківського суперника Віктора Януковича. Після того, як Януковича залишили окремі політики, у розпал Помаранчевої революції, яка стала формою виразу протесту проти фальсифікації виборів на користь провладного кандидата, Чорновіл формально очолив його виборчий штаб (реально кампанією керували інші люди).
Ім'я Тараса Чорновола часто використовується для позначення зради» [10].
Перевіркою наявності маркування мовленнєвої експлікації політичної зради в нашому дослідженні стало звернення до 18 сайтів Інтернету, у текстах яких журналісти розміщували свої інформаційні матеріали. Підкреслені в цитатах місця – фрагменти текстів – ми вважаємо мовною експлікацією синдрому зради, зокрема, політичної зради Тараса Чорновола. Конкретні маркери мовленнєвої експлікації дають можливість виділити такі чіткі психолінгвістичні характеристики політика: регіонал; член політради Партії Регіонів України; активно боровся проти режиму президента Кучми («був одним із видатних діячів акції «Україна без Кучми»); здатний різко, діаметрально протилежно змінювати свої переконання заради політичної вигоди і, можливо, прибутку («перекувався»); не вважає себе таким, що «продовжує» справу свого батька – відомого правозахисника В’чеслава Чорновола; зараз перебуває в «синьо-білому» періоді свого життя; здатний критично ставиться до політики В. Ющенка; здатний прислужуватися режиму Кучми-Януковича-Медведчука; несе клеймо зрадника родичів, соратників, друзів, товаришів («зрада нашій загальній справі боротьби з кучмизмом, зрадою нашої дружби, зрадою пам'яті твого батька»); «політичний перевертень»; активний захисник політичного режиму, який раніше критикував; здібний до політичних кульбітів; людина, якій у порядному суспільстві ніхто не подасть руки; одіозна фігура забрудненого зрадою колеги по партії, фракції, рідних і близьких.