9.13. Психолінгвітичні інструменти змі та модель контакту w. G. Stephan (1987).

9.1. Значення вживаних термінів

Ставлю мету: довести можливість аналізу діади «мас-медіа – громадянське суспільство» з позицій психолінгвістики й теорії масової комунікації.

Масовою комунікацією називаю, спираючись на В. Ф. Іванова, “процес поширення соціальної інформації (або інформації позанегенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках)" [4]. Засобами масової комунікації називають пресу, радіо, телебачення, телефон, телеграф і "спілкування людей як членів "маси", що здійснюється за допомогою технічних засобів" [9, с. 470–471].

Взаємозв'язок між чинниками «мас-медіа» та «громадянське суспільство» здійснюється за допомогою психолінгвістичного інструментарію засобів масової інформації (далі – ЗМІ). У значення терміна «психолінгвістичний інструментарій ЗМІ» вношу такий сенс: ті процеси й операції мовних дій, які використовуються редакторами й авторами публіцистичних матеріалів під час трансляції журналістської інформації, направленої на свідомість реципієнтів.

Процеси комунікації визначають [10] як такі, що перекодовують вербальну сферу в невербальну і, навпаки, невербальну - у вербальну сферу. Автор повідомляє про історичну обумовленість того, що при комунікації відбувається примушення іншого до виконання тієї чи іншої дії. Звідси роблю висновок: засоби масової комунікації повинні відповідати призначенню примушування. Найчастіше таке примушування відбувається завдяки вербалізації, яка, у свою чергу, користується мовними й мовленнєвими засобами. Підтримка засвоєння вербальних засобів відбувається за допомогою невербальних засобів. Отже, органічний конгломерат функцій вербальних і невербальних засобів служить примушуванню об'єкта з боку суб'єкта.

9.2. Істрорія вивчення проблеми

Об'єктом примушування сприйняття інформації в плані аналізу зв'язку ЗМІ з системою психолінгвістики і теорії масової комунікації виступають споживачі, суб'єктом – ініціатори подавання інформації, тобто ЗМІ. Між споживачами інформації і тими, хто відправляє її, існують певні відмінності. Специфіку таких відмінностей достатньо важко, з наукового боку, об'єктивно і повно відобразити й описати. Тому у світі існує велика кількість точок зору на предмет нашого аналізу. Так, В. В. Різун [12, с. 21] надає у своїй праці інформацію про “майже 200” й описує 27 моделей комунікації. У свою чергу, Г. Г. Почепцов [10] розглядає 45 моделей комунікації. Інші автори представляють свої класифікації й описи (див.: Гриценко О. М. [1]; Законова А. [3]; Іванов В. Ф. [4, с. 78–97; 5, с. 71–75; 6, с. 129–139]; Різун В. В. [12, с. 15–30; 13 ]; Різун В. В., Феллер М. Д., Мамалига А. І. [11]; Стрекаль Т. [15, с. 119–128]; Шкондін М. В. [17, с. 33–38] та ін.). Велика кількість думок щодо моделей масової комунікації додає нам упевненість у необхідності аналізу специфіки віддзеркалення у психолінгвістичних моделях і в моделях масової комунікації основних принципів вербальних шляхів іміджування політиків. Отже, далі я розглядаю декілька психолінгвістичних моделей породження та сприйняття споживачами мовного іміджу політика і декілька моделей засобів масової комунікації, які відповідають нашому дослідницькому запиту. Іншими словами, аналізуються моделі, які, на наш погляд, ефективно відображають зв'язок психолінгвістичного інструментарію ЗМІ із системою психолінгвістики і теорії масової комунікації.