3. Значення терміна «соціальні комунікації»

Не заглядатимемо вглиб століть для того, щоб усвідомити значення вивчення соціальних комунікацій нині. У різний час по-різному ставилися до них як до соціальних явищ і процесів. Як повідомляє А. Соколов у «Філософському словнику», який вийшов у видавництві «Політвидав» 1986 року, комунікації – це «категорія ідеалістичної філософії, що позначає спілкування, за допомогою якого «Я» виявляє себе в іншому... Доктрина комунікації в цілому витончена форма кастових і корпоративних зв'язків. Об'єктивно вчення про комунікацію протиставляється марксистському розумінню колективу».

Платонов Костянтин Костянтинович – психолог Радянського Союзу, визначаючи комунікацію в 1977 році, пов'язував з нею здібність до спілкування, а комунікаційні здібності – як «здатність особи, що забезпечує ефективність спілкування з іншими особами» і як «психологічну сумісність у спільній діяльності».

Наприклад, Г. С. Васильєв, виокремлюючи три основні підструктури комунікаційних здібностей, пропонував убачати «одну, на них накладену, фундаментальну для всіх трьох, елементи якої – комуністична ідейність, колективізм, професійність, прагнення до спілкування, доброзичливість, скромність, вимогливість до себе, досвід суспільної діяльності, стенічність емоцій, активність, самовладання, кмітливість, організованість». Дозволимо собі не висловлювати критичні зауваження на адресу Г. С. Васильєва, посилаючись на наукову етику і розуміння соціальних процесів, що відбувалися в СРСР.

Слід врахувати і думку головного редактора Міжнародної енциклопедії з комунікації Е. Барнува, який оцінюючи значення теорії комунікації як нової дисципліни, називає її головним завданням виявлення всіх шляхів, «якими інформація, ідеї й установки поширюються серед індивідів, груп, націй і поколінь» (Соколов А.). Вступаючи в дискусію з Е. Барнувом, А. Соколов у новій науці «соціальні комунікації» пропонує не підсумовувати досягнення культурології, історії, соціології, соціальної психології, політології, а усвідомити об'єктивну необхідність створення метатеорії соціальних комунікацій.

Соколов А. називає метатеорією соціальної комунікації – міжнаукову узагальнювальну теорію, що формується «на основі («мета» – після) різних наук, що вивчають ті або інші межі (аспекти, проблеми) соціальних комунікацій». На думку дослідника, метатеорія повинна використовувати зміст приватних теорій для «створення узагальнюючих концепцій (типологій, періодизацій, закономірностей, принципів, тенденцій тощо)».

На думку А. Соколова, соціальні комунікації як метатеорія повинні шукати шляхи розв’язання десяти основних проблем, а саме:

1. поняття соціальної комунікації як міжнаукової категорії;

2. комунікаційна діяльність, її рівні, види, форми;

3. соціальна пам'ять і соціальна комунікація;

4. природні й штучні комунікаційні канали;

5. еволюція соціальних комунікацій; зміна комунікаційних культур;

6. семіотичний підхід до соціально-комунікаційних проблем: семіотика соціальної комунікації;

7. інформаційний підхід до соціальної комунікації: соціальна інформація;

8. комунікаційні потреби особи, соціальних груп, суспільства;

9. соціально-комунікаційні інститути і служби;

10) система соціально-комунікаційних наук.

Трохи інше бачення нової галузі знань пропонує В. Конецька. Автор уважає, що не тільки термін «соціальні комунікації» зайвий, але й уесь науковий напрям, галузь науки, пов'язаної з комунікаціями, не повинні йти вбік від соціології. Саме тому нову галузь В. Конецька пропонує вважати соціологією комунікації.

Дослідник повідомляє, що «соціальна комунікація, або соціокомунікація, є предметом соціології комунікації – спеціальної галузі соціології, що вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп щодо їхньої взаємодії – передачі й отримання смислової й оцінної інформації – і щодо дії на них ставлення асоціальних цінностей даного суспільства і соціуму в цілому. І далі: «Дисципліна вивчає рівні комунікації, види комунікаційних систем, їх одиниці, а також соціально значущі категорії і приватні функції соціальної комунікації». Слід зазначити, що В. Конецька не розрізняє граматичної категорії числа словосполучення «соціальні комунікації» і використовує термін тільки в однині, що, на наш погляд, істотно обмежує значення обговорюваного соціального явища. Визначаючи значення терміна, В. Конецька повідомляє: «Соціальна комунікація – це така комунікаційна діяльність людей, яка обумовлена цілою низкою соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікаційних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві».

Аспектами (або предметами) вивчення соціальної комунікації слід вважати, на думку В. Конецької, такі:

а) соціальні структури суспільства в плані їх комунікаційних характеристик;

б) комунікаційні системи, що реалізовують різні види соціальної комунікації;

в) канали, рівні й засоби комунікації, що забезпечують передачу й сприйняття інформації та соціально значущої оцінки.