10.2. Розмежування понять «синдром» і «симптом»

Межею понять «симптом» і «синдром» є, з одного боку, нестійкість хворобливих ознак, з другого боку, навпаки, стійкість таких. Звертаючи увагу на специфічність перетину двох аналізованих понять «симптом» і «синдром», ми в робочому порядку уточнюємо таке: у розділі вважаємо сукупний термін «симптом-синдром зради» як позначення двостороннього характеру процесу зради політичним ідеям і переконанням українських політиків періоду незалежності України (1991−2008): з одного боку, явище зради можна вважати нестійким, оскільки воно фіксується в політикумі України хвилеподібно, а з другого боку − явище політичної зради (як синонім поняття «зрада в політиці») повторюється регулярно, тобто знаходить ознаки перманентності й глобальності для країни, і саме тому має повне право характеризуватися як синдром (у значенні постійних симптомів хворобливого стану).

10.3. Методика дослідження процесів експлікації синдрому зради в українській політиці

Зважаючи на відзначене, вважаємо об'єктом свого дослідження процеси експлікації синдрому зради в українській політиці. Предметом дослідження обираємо мовну експлікацію обговорюваного явища.

Аналізуючи наукову й публіцистичну літературу, а також електронний ресурс Інтернету, що стосується нашої проблеми, ми висунули гіпотезу, яку сформулювалия так: мас-медійна експлікація синдрому зради в політикумі незалежної України (1991−2008) має конкретні мовленнєві маркери.

У дослідженні була визначена мета: довести висунуту гіпотезу.

Для реалізації мети ми звернулися до таких методів: гіпотетико-дедуктивний, опитування у формі анкетування, кількісно-якісний метод і метод контент-аналізу.

Методика дослідження допускала такі процедури:

1. підбір тематичних публікацій у друкованих та електронних мас-медіа;

2. аналіз науково-дослідних публікацій з описанням результатів вивчення феномену зради в українській політиці за часи незалежності й дослідження засобів мовленнєвої експлікації обговорюваного феномену;

3. при залученні методу контент-аналізу здійснення пошуку конкретних мовленнєвих одиниць, які яскраво експлікують симптом-синдром (ефект) зради в політикумі України за часи незалежності;

4. перелік зареєстрованих мовленнєвих (психолінгвістичних) одиниць з подальшою класифікацією і визначення конкретних функцій і ознак, а також - структурних складників;

5. формулювання висновків щодо доведення або спростування висунутої гіпотези.

10.4. Хід дослідження висвітлення в змі політичних зрад

Спираючись на думку про те, що досліджуватися повинні випадки політичної зради відомих суб'єктів політики, ми звернулися до існуючого сумного рейтингу подібних явищ за період від 1991 до 2008 року (період незалежності України). За даними О. Охрімчук [10], серед популярних політичних зрадників незалежної України називаються десять таких (в історичному порядку): Олександр Коцюба − 1991 рік; Сергій Довгань − 1998 рік; Євген Марчук −1999 рік; Юлія Тимошенко − 1999 рік; Олександр Лавринович − 2002 рік; Олександр Стоян − 2002 рік; Олександр Зінченко − 2004 рік; Тарас Чорновіл − 2004 рік; Микола Азаров − 2005 рік; Олександр Мороз − 2006 рік.

Ми здійснили огляд наукової і публіцистичної літератури, а також − текстів, які розміщені в Інтернеті і стосуються семи з перелічених персон. Число «сім» було визначено методом датчика випадкових чисел.

Усього нами було проаналізовано 87 таких текстових масивів (публіцистичних аналітичних статей, заміток, повідомлень, наукових статей, інтерв'ю, звітів, репортажів, записів бесід, коментарів під фотографіями в Інтернеті, записів у блогах (електронних щоденниках), підписів під названими відеороликів у кіберпросторі).

Далі ми пропонуємо опис-характеристику зрадницьких вчинків політиків, спираючись на інформацію О. Охрімчук [10], після опису – список мовленнєвих одиниць, які експлікують синдром зради. Закінчуємо аналіз мовленнєвої експлікації в мас-медіа вчинку кожного політичного зрадника переліком конкретних психолінгвістичних характеристик.