8.7. Текст журналіста як третій учасник комунікативного акту

Автори [7а, с. 25–44; 11] повідомляють про те, що текст (у нашому випадку – мовленнєве повідомлення журналіста при наданні інформації про громадянське суспільство) на початку роботи над ним виступає як одна суть, а наприкінці – як інша, змінена, трансформована, не зовсім схожа із задумом автора. Текст як продукт комунікативного простору може бути "абсолютно самодостатньою одиницею, яка живе за своїми особливими законами" і при цьому може виступати "третім – хіба що не найважливішим – учасником комунікації, що припускає... диктує реципієнтам певне розуміння (при цьому сам автор виступає в ролі реципієнта)" [7а, с. 31]. Слід вважати цитовані слова дослідника достатньо близькими до істини, оскільки кожного разу журналіст, особливо при наданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства, говорить мовою штампів і кліше офіційно-ділового стилю. Саме такий стиль із властивими для нього типовими фразами і виразами, навіть із синтаксичними структурами, що клішують, на поверхневому рівні семантики "живе" немов своїм особистим життям. Такий текст журналіста при поданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства може «сперечатися» з комунікатором, може виступати як "опонент". Думка журналіста від задуму до реалізації проходить важкий шлях трансформаційних перетворень і змінень. На "виході", природно, вона – думка – не має співвіднесеності, адекватної задуму. Тому можна стверджувати, що публіцистично-офіційно-діловий мовленнєвий твір (текст журналіста при поданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства) – це той текст, який може виступати іншим комунікатором (першим виступає журналист, який говорить).

8.8. Структура журналістського тексту

Висловлюється думка [7а, с. 25–44] про те, що початком процесу породження тексту виступає концепт, який допускає смислову побудову тексту (також і тексту журналіста при поданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства – прим. наша О.Х.), а через нього – логічна побудова. Текст тоді відображає інтенції автора й опосередковано через інтенції виступає втіленням мотиву свого породження. Мотив задає комунікативну цілеспрямованість тексту журналіста при поданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства. Як повідомляє автор, "логічні побудови і комунікативна цілеспрямованість диктують вибір того репертуару мовних засобів, які реально використовуються при породженні тексту" [7а, с. 37]. Журналіст (автор тексту) підвладний мовним засобам, які продиктовані інтенцією (задумом, бажанням, потребою). Інтенция часто експлікується підсвідомістю. У такому випадку, підсвідома інформація, трансформуючись у мовних структурах і одиницях, підкоряючись інтенції, є tabula rasa для експлікації картини світу журналіста при поданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства.

8.9. Чоловічі і жіночі тексти журналістів

При породженні мовного потоку (тексту) журналіста при поданні інформаційного матеріалу про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства обов'язковим слід вважати вплив на формування концепту (уявлення) тексту з боку двох головних чинників: з одного боку, ситуації, а з другого боку, когнітивних структур. Слід не забувати ще і про те, що когнітивні структури тексту підкоряються закономірностям експлікації світобачення чоловіків і жінок. Ідеться про чоловічі і жіночі картини світу. Наприклад, журналіст-чоловік висловлює суть проблеми з конструктивних позицій. Журналіст-жінка – з позицій емоційних. Яскравою ілюстрацією в даному випадку може слугувати аналіз журналістської мови, наприклад, ведучих М. Равреби і С. Леонтьєвої в передачі “Подробиці” на телеканалі “Інтер”. Усі презентації картини світу журналіста-чоловіка М. Равреби мають вид логічного викладу фактів, направлених на споживача інформації. Мовленнєві текстові породження журналіста-жінки С. Леонтьєвої відрізняються від мовлення журналіста-чоловіка. У коментарях журналіста-жінки фіксуються конотативні й експресивні елементи лексикону, нелогічні звернення до "духовних" і "душевних" цінностей, залучення уваги телеглядача до своєї персони. Синтаксичні структури мовлення журналіста-чоловіка мають вигляд парцельованих "різаних" і "рубаних" фраз. Синтаксис поверхневої структури журналіста-жінки має вигляд нескладних правильно побудованих речень. Отже, ознака різностатевої належності журналістів обумовлює використання досить різних мовленнєвих засобів і мовних операцій при поданні інформації про суб'єктів і об'єкти громадянського суспільства.