6. Двомовність як проблема соціолінгвістичного аналізу: теоретичні підходи та їхня критика

У процесі аналізу експериментальних даних, отриманих під час тестових дослідів і виконання психолінгвістичних, лінгвістичних і психологічних завдань випробовуваними, ми взяли за основу положення соціолінгвістики, суть яких у нашій інтерпретації виражена так.

1. За прикладом У. Уайтлі, Р. Белла ми приймаємо для двомовного індивіда терміни "первинна мова" і "допоміжна мова". Як "первинна мова" (далі – ПМ) розуміється та мова білінгва, засвоєна ним першою щодо мови, яку двомовний індивід засвоїв після первинної. Інакше кажучи, первинною мовою носія двох мов ми вважатимемо основну мову спілкування. Ту мову, яка не виступає в ролі основної для даного білінгва, ми назвемо, услід за У. Уайтлі і Р. Беллом, допоміжною (далі – ДМ). Так, для жителів України, що використовують у повсякденній практиці українську мову, останню в прийнятій нами термінології називатимемо ПМ (первинною мовою). Ту мову, яку згаданий нами носій мови використовує при нагоді (наприклад, російську), назвемо ДМ (або допоміжною мовою). Необхідно відзначити, що ролі первинної і допоміжної мов взаємозамінні, якщо для жителя України, наприклад, російська мова виступає як основний засіб спілкування.

2. Враховуючи положення, висловлені Р. Беллом (1980), які стосуються розгляду "двомовного індивіда" (термін Р. Белла), вважаємо доцільним прийняти думку автора з деякими доповненнями й уточненнями. Як свого часу Р. Белл, ми розглядаємо білінгвізм як явище, що складається з трьох основних компонентів: 1) власне білінгвізм, при якому носій двох мов однаково володіє первинною і допоміжною мовами, не змішуючи їх у мовленні; 2) диглоссія, або однакове володіння двома мовами, одна з яких, за Ч. Фергюсоном (1959), має офіційний "високий" статус, а інша – офіційний "низький" статус; 3) власне білінгвізм і диглоссія, при яких однакове знання двох мов (власне білінгвізм) "є" сусідами з конвенціональним характером пріоритету однієї з двох мов, що має "високий" статус. При цьому обов'язковою в нашому дослідженні ми визнали точку зору Ю. Вейнраха, С. Ервін і Ч. Осгуда, Р. Белла, які стверджують факт функціонування координативного білінгвізму (перемикання мовних кодів) і змішаного білінгвізму (змішання мовних кодів). Як і згадані дослідники, ми вважаємо, що при координативному білінгвізмі "дві мовні системи зберігаються роздільними" і не можуть зазнавати взаємовпливу (хоча в мовній практиці подібне явище трапляється вкрай рідко). При змішаному білінгвізмі "дві мови зливаються в одну систему". Беручи до уваги трактування змішаного білінгвізму Р. Белла, вважаємо можливим доповнити його такими положеннями. Взаємовплив первинної і допоміжної мов при змішаному білінгвізмі може мати три ступені. Перший (пряме змішання): первинна мова (ПМ) переважає допоміжну мову (ДМ), формально це можна зобразити так: ПМ > ДМ. Другий ступінь (зворотне змішання): допоміжна мова переважає первинну мову, або: ПМ < ДМ. Третій ступінь взаємовпливу (взаємне змішаня) може бути виражений так: ПМ = ДМ (тобто первинна мова і однаково впливають одна на одну без переважань одна над одно).

Необхіднимипри аналізі ступенів взаємовпливу ПМ і ДМ потрібно вважати два аспекти: конвенцію і дивергенцію. Явище конвергенції, за В. Виноградовим, ми розглядаємо як "зближення або збіг двох чи більше лінгвістичних сутностей". Дивергенція є "розбіжністю, віддаленням одна від одної двох і більше мовних сутностей". Отже,у нашому дослідженні розглядаються два варіанти впливу: російської мови (наприклад, як первинної мови) на українську мову (наприклад, як на допоміжну) або української мови (первинної) на російську мову (допоміжну). Проте всі вказані інтерферентні явища не можуть аналізуватися без урахування культурно-етнічної реальності.

3. Ураховуючи сказане, доцільно використовувати думку Д. Хаймса про те, що "люди, які належать до різних культур, дійсно володіють деякою мірою особливими комунікативними системами". Щодо аналізу мовних маркерів у білінгвістичних російсько–українських зв’язках, доцільно використовувати термін "бікультуральні індивіди", розуміючи під ним наявність у білінгвістичного індивіда певних етнічних архе- і стереотипів мислення.

Цінною, на наш погляд, можна вважати запропоновану Р. Беллом диференціацію бікультурального білінгвізму на три типи.

1. Монокультурно-координативий білінгвізм, при якому білінгвістичний індивід вивчає допоміжну мову (ДМ) як підручний засіб для оволодіння актуальною вузькою науково-технічною інформацією. У даному випадку Р. Белл таку ДМ називає "бібліотечною мовою".

2. Бікультурально-координативний білінгвізм, що виявляється в оволодінні ДМ із культурно–пізнавальною метою (широка культурно–історична інформація).

3. Бікультурно-змішаний білінгвізм, який характеризується засвоєнням рівною мірою як первинної (мови культури своєї сім'ї), так і допоміжної мови (мови культури чужого суспільства). (Можливо, однакове засвоєння двох мов уже не є змішаним білінгвізмом, але третій тип не білінгвістичний, а монолінгвістичний – О.Х.)

Згадані три типа бікультурального білінгвізму навряд чи можна розглядати без урахування інтерферентного характеру взаємозв'язку елементів двох мов. Тому для нашого дослідження є корисною думка Р. Белла про "шматки" мови (термін Р. Белла), які тісно переплетені з елементами смислової групи. Імовірно, під терміном "шматки" мови автор мав на увазі частотні мовні "клішовані" одиниці. У такому випадку є підстави припустити, що згадані "шматки" мови експлікують і фрагменти ("шматки") мовної картини світу, що інтерпретуються ними, які, у свою чергу, у трансформованій сукупності складають так звану "Вселенську" (або загальну) картину світу індивіда. Тому можна також припустити необхідну інтерференцію між мовними і культурними елементами картини світу білінгва, а також формування на ґрунті інтерпретації якоїсь загальної "Вселенської" картини його світу. Тоді обов'язковим у нашому дослідженні буде врахування чинника інтерференції між "культурою 1" (форма експлікації – ПМ, або первинна мова) і "культурою 2" (форма експлікації – ДМ, або допоміжна мова).

Дуже істотний вплив на очікувані результати експериментального дослідження має чинник соціального статусу білінгва. Використовуючи положення праці В. Карасика, ми висловлюємо думку про достатній (для мовного маркування) вплив соціального статусу двомовного індивіда на його мовну картину світу (в поняття "мовна картина світу" ми включаємо і поняття "мовленнєва картина світу", не роблячи розмежування між ними). Причому ми вважаємо, що подібний вплив може як гіпертрофувати (у випадку перебільшеної значущості соціального статусу), так і гіпотрофувати (у випадку заниженої значущості соціального статусу) саму мовну картину світу.

Для ефективних досліджень соціо- і психолінгвістичного аспектів соціальних комунікацій ми зобов'язані враховувати думку Л. Крисина, який застерігав від можливої гіпертрофії "суто соціального підходу до мовних явищ". Автор має на увазі дослідження мови з погляду статевого диморфізму його носіїв. Антропоцентричні потенції мови не можуть бути основним завданням, оскільки конкретні дослідження мовних відмінностей між чоловіками і жінками стосуються досить периферійних ділянок мови". У своєму дослідженні ми акцентуємо увагу передусім на особливостях і специфіці соціо- та психолінгвістичного аналізу соціальних комунікацій.