2.7. Структура соціальних комунікацій

Структура соціальних комунікацій розглядається по-різному в різних концепціях. Визначимо лише декілька концепцій і викладемо вже наявні погляди на структуру соціальних комунікацій.

Ураховуючи думки відомих дослідників масової комунікації С. Квіта, З. Партика і Т. Гобан-Класа, далі ми здійснюємо короткий аналіз тих структурних елементів, про які повідомляють згадані медіазнавці.

У моделі соціальних комунікацій, за Г. Лассуелом, визначається п'ять обов'язкових структурних елементів:

1) «хто» – комунікатор (той, хто передає і формулює повідомлення);

2) «що» – повідомлення;

3) «як» – спосіб передачі повідомлення, канал;

4) «кому» – аудиторія, якій адресується повідомлення;

5) «навіщо» – з яким ефектом, ефективність повідомлення.

З погляду соціологів (наприклад, В. П. Конецкої), у межах структури соціальних комунікацій слід виокремити такі елементи:

1) соціальна стратифікація суспільства (актуальні соціально обумовлені ознаки індивідів);

2) комунікаційна система та її ознаки (об’єктність, структура, цілісність);

3) способи комунікації (візуальні, аудитивні, аудитивно-візуальні);

4) засоби комунікації.

1939 року С. Чахотіним – німецьким емігрантом, що жив у Франції, − була запропонована модель всемогутньої масової пропаганди, яка включала такі складники:

1) мотив;

2) пропагандист;

3) зміст масової пропаганди;

4) отримувач (який випробовував уплив із погляду власних переконань, установок, а також особливостей поведінки).

Дуже відома в криптографії модель К. Шеннона – американського математика й електротехніка, який спільно зі своїми колегами створив математичну теорію інформації.

У 1948 році К. Шеннон опублікував фундаментальну працю «Математична теорія комунікації», у якій сформулював основи теорії інформації. Саме в названій праці автор запропонував модель трансмісії сигналу в комунікації. До структури своєї моделі К. Шеннон включив такі елементи:

1) джерело інформації;

2) передавач;

3) сигнал, що подається;

4) канал;

5) джерело перешкод (порушень);

6) відібраний сигнал;

7) приймач;

8) повідомлення;

9) адресат.

У моделі комунікації як потоку інформації, що запропонував К. Левін у 1947 році, виявляється трохи інший набір елементів структури:

1) селекціонер 1;

2) селекціонер 2;

3) вісті;

4) консервація інформації;

5) ключова особа;

6) особи [65, с.143-153].

Дещо інший перелік структурних елементів 1955 року запропонували Ф. Катц і П. Лазерфельд у своїй моделі двоступінчатого потоку інформації:

1. відправник;

2. передавач;

3. канал;

4. керівник думкою;

5. отримувач.

Аналітична модель Г. Малецького, опублікована автором у 1963 році, передбачила наявність у масовій комунікації такої структури: соціальні чинники, особа комунікатора (відправника), особа отримувача, взаємозв'язок учасників комунікації, належність до різних соціальних інститутів тощо.

У моделі культурної мозаїки А. Молеса, яка була запропонована 1967 року, передбачалася наявність таких складників масової комунікації:

1) пам'ять світу;

2) канали повідомлень (книги, газети, радіо і телебачення);

3) соціально-культурний образ;

4) особа.

1972 року П. Елліот запропонував модель комунікації як популярності, до списку складників частин якої автор вніс усього два елементи:

1) медіум 1, 2, 3;

2) увага отримувача.

Оригінальною можна вважати структуру хвильової моделі комунікації, яка була опублікована трьома авторами – Р. Хібером, Д. Унгураіт і Ф. Бобкси. У хвильовій моделі автори пропонують таку структуру:

1. комунікатор;

2. коди;

3. гейт-кіпперси (засоби масової модифікації і розширення традиційних кодів комунікації);

4. медіа;

5. регулятори;

6. фільтри;

7. аудиторія.

За пропозицією В. Різуна, який висловлює думку Д. МакКвайла (1994), слід визначити чотири типи моделей комунікації:

1. модель трансмісії;

2. модель ритуалу;

3. модель залучення уваги;

4. модель рецепції.

У моделі трансмісії комунікація розглядається як процес передачі інформації, у моделі ритуалу під комунікацією розуміється підтримка співтовариства в часі або публічний прояв підтримки соціальних уявлень. Щодо третього типу комунікації – моделі залучення уваги, то в ній комунікацією вважають масовий вплив масмедійних процесів або встановлення і підтримку уваги комунікантів не на повідомленні, а на самому способові комунікації. Четвертий тип комунікації – модель рецепції – у ній споживач інформації розглядається як той, хто сприймає кодовану інформацію і декодує її зміст відповідно до своєї картини світу, до своєї соціальної позиції. Усі згадані типи моделей, як справедливо зазначає В. Різун, відображають різні аспекти аналізу масової комунікації. Додамо тільки, що всі чотири моделі є віддзеркаленням природної суті та призначення комунікації в суспільстві. Зважаючи на сказане, не можна далі розглядати окремо, в ізоляції, особливості кожної моделі масової комунікації. Навіть синтетична модель Т. Гобан-Класа, про яку згадує В. Різун, не може задовольнити наш дослідницький запит. “Безперечно, ця модель є більш всеосяжною, ніж аналізовані раніше, але без сумніву, можна говорити, що і графічна модель Т. Гобан-Класа не є тим засобом, який повною мірою відображає явище масової комунікації”.

Пояснюючи спрощену модель Т. Гобан-Класа (1978) і приймаючи її основні елементи, ми, з урахуванням нашого завдання, вважаємо, що один із соціальних інститутів – ЗМІ – поширює повідомлення (інформацію) за допомогою відправника. Отримувач, або той, хто складає масову аудиторію (суспільство), здійснює соціальний контроль за якістю тієї інформації, яку пропонують ЗМІ. У свою чергу, ЗМІ керує масовою свідомістю. Усі згадані процеси пов'язані між собою певними інструментами впливу один на інший. Серед найважливіших, на наш погляд, інструментів слід назвати такі, які завдяки вербальним засобам впливають на психологічний настрій споживачів інформації та їхню орієнтацію в соціальних процесах. Іншими словами, найважливішим інструментом впливу на масову свідомість ми вважаємо психолінгвістичні інструменти.

(соціальна діяльність)

Ідеологія

Поле передачі Поле отримання

С

В

І

Д

ПР

А

В

Н

НИК

оціальне управління

Су-спільні інсти-тути

Су-

спіль-ство

О

Т

Р

И

М

У

В

А

Ч

П

Засоби масової комуніка

ції

Масова

аудиторія

Поши-рення пові-домлень

олітика Культура

С оціальний контроль

Е кономіка

(рівень виробничих сил, зокрема, комунікативної техніки)

Рис. 1. Синтетична модель Т. Гобан-Класа (1978)

Примітки:

- селективний вибір

У моделі Т. Гобан-Класа (1978) немає елемента з назвою “Психолінгвістичні інструменти”, але ми можемо визначити доцільність тих складників, які вказуються в межах елементів «Відправник» і «Отримувач». Саме «відправник», або керівник ЗМІ, обирає й подає ту інформацію, яка потрібна йому, або тому, хто володіє ЗМІ і хто формує імідж об'єкта. Таке подання відбувається завдяки вербальним засобам, які впливають на психологічний стан споживача, тобто включаються саме психолінгвістичні засоби ЗМІ.

У межах іншої моделі – моделі В. Стефана – автор розглядає групові процеси і міжгрупові стосунки. Ми звернулися до аналізу згаданої моделі, тому що вважаємо ЗМІ таким соціальним інститутом, який можна із соціологічного боку порівняти із групою (спільнотою). Така соціальна група-інституція, природно, має внутрішньо-групові стосунки і стосунки з іншими соціальними групами-інституціями, наприклад, масовою аудиторією, або масовим споживачем. З погляду обраної нами проблеми, слід проводити аналіз і тих соціальних зв’язків, які виникають між названими соціальними групами, наприклад, між ЗМІ і споживачами-студентами, між ЗМІ і споживачами-пенсіонерами тощо. На думку В. Стефана, існуючі соціальні зв’язки між групами-інституціями можна відобразити графічно в «новій концепції моделі контакту» (див. мал. 2).

Чинники

ситуативні

Чинники

соціальні

Посередни-цькі

змінні

Ефекти на рівні особистості

Ефекти на рівні суспільства

Ідивідуальні

особливості

Рис. 2. Модель контакту В. Стефана (1987)

Аналіз моделі контакту В. Стефана (1987) дозволяє розглядати міжгрупові зв'язки як такі, що схожі на стосунки між ЗМІ і соціальними групами масової аудиторії. Якщо під терміном «чинники ситуативні» передбачаються ЗМІ, під «індивідуальними особливостями» – особливості, які мають журналісти, що готують інформаційні матеріали про політиків, а під «чинниками ситуативними» – чинники, які утворюють соціально-політичну ситуацію, у якій здійснюється іміджування політиків, можемо «вийти» на ланцюг, який В. Стефан назвав «посередницькі змінні». Саме під «посередницькими змінними» ми розуміємо, які змінні «відповідають» за психологічний вплив вербальних повідомлень журналістів на масового споживача інформації. Назва ланок ланцюга «ефекти на рівні особи» й «ефекти на рівні суспільства» ми розшифровуємо як «вплив психолінгвістичних інструментів на особу» і «вплив психолінгвістичних інструментів на суспільство».

Майже всі структури згаданих нами моделей мають такі спільні елементи: 1) відправник інформації, 2) отримувач; 3) повідомлення; 4) середовище, у якому формується повідомлення; 5) середовище, у якому повідомлення циркулює.

Залежно від функціональності та спрямованості, що запропонована певною моделлю, автори додають до її структури необхідні, на їхні погляди, елементи й складники. Проте основний набір структурних елементів масової комунікації визначений самим розвитком людського суспільства.