З матеріалів Додатку № 1 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р.

Туристично-рекреаційні комплекси України — органічна складова її єдиного соціально-економічного комплексу. Є можливості для розвитку оздоровчого, спортивного, спеціалізованого туризму: сільського, мисливського, рибальського, кінного, велосипедного, вітрильного, гірськолижного та інших.

Перспективною є участь у створенні туристично-екскурсійного потенціалу Карпатського та Придніпровського регіонів, Полісся, Поділля та Українського Причорномор’я в межах програм їх соціально-еконо­мічного розвитку. З урахуванням природно-рекреаційного потенціалу, а також попиту на міжнародному та внутрішньому туристичному ринках можлива туристично-рекреаційна діяльність у Карпатах (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області) і на Азово-Чор­номорському узбережжі (Автономна Республіка Крим, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Херсонська області). Слід відзначити, що на українському півдні тривалість купального сезону становить від 105 до 145 днів.

Важлива складова туристично-екскурсійного потенціалу України — історико-культурні пам’ятки. Найбільше їх у Київській, Львівській, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим, містах Києві, Львові, Одесі, Чернігові, Кам’янці-Подільському.

Велика кількість пам’яток археології зосереджена в південній частині України. Атрактивними для туристів є розкопки античних міст північного Причорномор’я — Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, а також археологічні музеї в Одесі, Керчі та Києві.

Велике значення для розвитку пізнавального туризму мають пам’ятки архітектури різних епох і стилів. Це, зокрема, пам’ятки Київської Русі (IX — XII ст.) у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури — фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровсько­му, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки цивільної архітектури в Києві, Львові, Харкові, Полтаві, Чернівцях, Ужгороді; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, с. Маняві на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір’ї, Мукачевому, Чернівцях; пам’ятки дерев’яної культової та цивільної архітек­тури в Карпатах.

Найбільший інтерес викликають музейні комплекси світового (за класифікацією ЮНЕСКО) значення в Києві — Софійський та Києво-Печерський заповідники, Андріївська та Кирилівська церкви; музеї архітектури та побуту просто неба у Києві, Переяславі-Хмель­ницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові тощо; меморіальні музеї видатних державних діячів, а також діячів літератури, науки та культури: Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя, І. Я. Франка, Лесі Українки, О. С. Пуш­кіна, П. І. Чайковського, Богдана Хмельницького, М. А. Булгакова, О. П. Довженка, І. П. Котляревського, Панаса Мирного, С. П. Ко­рольова, Є. О. Патона, М. К. Заньковецької, І. К. Карпенка-Карого, І. К. Айвазовського, Д. І. Явор­ницького та інших; численні історичні та краєзнавчі музеї.

Найбільшою перешкодою розвиткові міжнародного туризму в Україні є відсутність необхідної інфраструктури — готельних комплексів, мотелів, туристичних баз, кемпінгів, мотелів, зручних та швидкісних шляхів сполучень. Малорозвинутою в Україні є і мережа супутніх щодо міжнародного туризму видів діяльності — виготовлення сувенірів, надання послуг зв’язку, транспортування, харчування тощо.

Головними завданнями розвитку туристичного бізнесу, а також функціональними інструментами для розв’язання цього завдання є:

• розроблення комплексної концепції розвитку туристичної, міжнародно-туристичної галузі в Україні з прив’язкою до фінансових можливостей і передбаченням реальних та послідовних заходів;

• нормативно-правове забезпечення міжнародно-туристично­го бізнесу, а також пов’язаних з ним сфер соціально-економіч­ного життя;

• розроблення та впровадження системи пріоритетів і пільг фінансового характеру з метою захисту національного туристичного ринку;

• розроблення регіональних (територіальних) програм розвитку туристичної сфери; узгодження загальнодержавних та регіональних програм розвитку туризму;

• забезпечення інфраструктури міжнародного туризму — будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, поліпшення транспортного забезпечення, роботи комунальних, поштових, сервісних служб;

• заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

• розвиток пов’язаного з туризмом бізнесу — відповідних сегментів харчової промисловості, сувенірних, картографічних підприємств;

• установлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму, відповідно з міжнародними, зокрема європейськими, критеріями якості;

• міжнародно-правове забезпечення сприятливих умов розвитку туризму в Україні — розв’язання питання щодо участі (членства) України в міжнародних спеціалізованих організаціях, об’єд­наннях та структурах, підписання та реалізація двосторонніх між­державних, міжурядових домовленостей щодо туризму;

• узгодження завдань розвитку туризму з цілями охорони навколишнього середовища, збереження біологічних видів та ланд­шафтів.

Згідно з оцінками, які містяться у Додатку № 5 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р., рівень туристичних відвідувань України на 2005 р. становитиме до 4 млн осіб. Головними партнерами України тут є Російська Федерація — очікувана кількість відвідувань 1 000 000 осіб, Республіка Молдова — 420 000, Республіка Білорусь — 400 000 осіб, Республіка Польща — 380 000 осіб, Республіка Югославія — 330 000 осіб, Угорська Республіка — 300 000 осіб, Румунія — 110 000 осіб, Республіка Болгарія — 95 000, Словацька Республіка — 78 000 осіб, Федеративна Республіка Німеччина — 60 000 осіб, Республіка Узбеки- стан — 50 000 осіб, Сполучені Штати Америки — 36 000 осіб, Республіка Грузія — 32 000 осіб.

Поступово, в міру економічного піднесення, зростатиме кількість українців, які виїжджатимуть з туристичними цілями за кордон. Характерними цілями таких виїздів є літній відпочинок на морі (у Туреччині, Болгарії та колишніх республіках Югославії — дешеві тури, в Італії, Іспанії, Греції, на Кіпрі та на екзотичних островах — більш дорогі). Популярністю користуються найбільш відомі європейські столиці та великі культурно-історичні центри. Частішають виїзди за кордон з науково-навчальними цілями.

У цілому в Україні є хороші можливості для активного розвитку міжнародного туризму як однієї зі складових загального механізму міжнародної економічної діяльності, але потрібно, як це зазначається в Законі України «Про туризм», забезпечити раціональне використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму.

Резюме

Міжнародний туризм — вид послуг, який динамічно розвивався протягом другої половини ХХ і на початку ХХІ ст. Його основні «потоки» прив’язуються до природно-кліма­тичних місцевостей з умовами, придатними для відпочинку та лікування, культурно-історичних центрів та пам’яток, а також до значних науково-виробничих центрів, які є осередками технічного прогресу.

Міжнародний туризм дає змогу відносно швидко акумулювати кошти для здійснення інвестицій, розв’язання соціальних та екологічних проблем. Він є тим видом економічної активності, котрий, як правило, характеризує високі індекси гуманітарного розвитку об’єктних країн у найширшому їх розумінні — наявності цікавих та збережених належним чином об’єктів культури, сприятливого для життя людини ста­ну комунального забезпечення, природного середовища та ін.

Україна має великий потенціал розвитку туристичної галузі. Це пов’язано як зі сприятливими кліматичними умовами на півдні, наявністю видовищних гірських краєвидів, ландшафтів, цілющих природних місцевостей (джерел), так і культурно-історичними об’єктами, науково-технічним потенціалом. Але розвиток туристичної галузі значною мірою залежить від цілеспрямованих організаторських зусиль, початкових інвестицій, причому відповідні адміністративні та регулюючі обов’язки розподіляються між різнорівневи- ми органами влади — центральними, регіональними та місцевими.

Зростання добробуту населення, а в перспективі — формування масового «середнього класу» є важливими факторами збільшення відвідувань як внутрішніх, так і закордонних туристичних об’єктів.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Міжнародна торгівля в контексті національного технологічного розвитку та спеціалізації

Аналіз проблематики міжнародної торгівлі потребує врахування того факту, що різні країни світу перебувають у різних умовах міжнародної кооперації праці національної спеціалізації виробництва. Моделі участі тих або інших країн у системі міжнародної торгівлі можуть помітно різнитися як за обсягами операцій, так і за їх номенклатурою.

Що передусім мається на увазі? Предметом міжнародної торгівлі є, з одного боку, технологічні вироби та товари, які своїми споживчими якостями можуть забезпечувати сучасні диверсифіковані потреби людей у їхньому повсякденному житті, а також потреби виробництва у складних машинах та техніці, а з іншого — енергетичні, матеріало-сировинні ресурси. Відомо, що є країни, які експортують переважно продукцію перероблення, зокрема високотехнологічні вироби, а також технологічні послуги, а є країни, для яких основу експорту становлять сировина, причому іноді лічені види первісних продуктів, а інколи навіть лише один такий вид.

Перші з країн визначають тенденції розвитку світових товарних ринків. Вони пропонують на них нові вироби та послуги, які не просто задовольняють дедалі більш диверсифіковані потреби споживачів, а навіть формують такі потреби відповідно до сучасних тенденцій НТП. (Відзначимо, що в геостратегічному розумінні і за своєю природою міжнародний туризм споріднений з торгівлею високотехнологічними товарами та послугами. Адже культурно-пізнавальний, а також науково-діловий його види пов’язані з надбаннями цивілізації. Крім того, економічні, соціальні та екологічні наслідки міжнародного туризму сприяють розвитку країн — пріоритетних об’єктів туризму.)

Другі із зазначених країн виконують роль аутсайдерів міжнародної торгівлі. Як правило, вони страждають від цінового дисбалансу, оскільки ціни на їх продукцію при однакових трудових витратах є значно нижчими за ціни товарів-лідерів. Крім того, міжнародна спеціалізація на експорті сировини або продукції аграрного виробництва (а інколи йдеться навіть про монокультурне агровиробництво) пов’язана із високою залежністю від кон’юнк­тури небагатьох, якщо не одного сегмента світового ринку, і падіння цін на певний вид продукції може призвести до значних збитків у масштабах держави та навіть загострення у ній соціальних відносин.

Безумовно, є і велика група країн, які посідають на ринку проміжне становище між названими крайніми умовними угрупованнями і намагаються наслідувати провідні країни при виробництві технологічних виробів (або послуг) на тих етапах, коли той або інший товар (або послуга) втрачає якості піонерного, а технології його виробництва стають широко доступними. У структурі експорту таких країн важливу роль відіграють товари низької обробки та сировина.

Навіть у першому наближенні порівняння моделей міжнародної спеціалізації країн свідчить на користь країн, для яких є характерною перша з них. Адже спеціалізація на експорті складних технологічних виробів є вигідною відразу з кількох причин. Високий ступінь обробки означає, що міжнародному продажу підлягає більший обсяг праці, причому праці кваліфікованої. Це означає, що до країни, яка здійснює високотехнологічний експорт, надходять значні валютні кошти, які, у свою чергу, використовуються на нових циклах відтворення. А суспільне та міжнародне визнання результатів кваліфікованої праці через реалізацію товарів на міжнародних ринках означає подальше стимулювання розвитку освіти й науки в провідних індустріальних країнах.

Технологічно примітивний експорт (якщо, звичайно, не йдеться про економічно ефективний експорт енергоносіїв) не здатний забезпечити адекватні прибутки і може навіть закріпити несприятливе становище країни на світовому ринку. Згаданий ціновий диспаритет для країни, яка здійснює низькотехнологічний експорт, інколи веде до вимушеного та виснажливого збільшення поставок певного товару на міжнародні ринки (як правило, за умов гострої конкуренції країн з аналогічною спеціалізацією), що додатково погіршує кон’юнктуру.

Частково поясненням цього факту — несприятливих умов торгівлі низькотехнологічною продукцією — є низька еластичність міжнародного попиту на первісні продукти за доходом. Інакше кажучи, збільшення світового продукту, зростання добробуту, передусім у провідних ринкових країнах, приводять до такої еволюції в структурі світового попиту, яка веде до збільшення закупівель технологічних, наукомістких продуктів та відносного (а інколи й абсолютного) зменшення попиту на первісні продукти. Відтак відбувається відносне (і часто — абсолютне) падіння цін на низькотехнологічні товари.

Терміни та поняття

Туризм (це і наступні визначення термінів, які стосуються туризму, подаються згідно з Законом України «Про туризм») — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю.

Турист (мандрівник) — особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін.

Екскурсійна діяльність — діяльність щодо організації подоро- жей, які не перевищують 24-х годин, у супроводі фахівця-екскурсово- да за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місця- ми тощо.

Туристичні ресурси — сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста.

Суб’єкти туристичної діяльності — підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг.

Туристична індустрія — сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Туристичні послуги — послуги суб’єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-реклам­ного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів.

Туристичний продукт — комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі.

Тур — туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо).

Контрольні питання

1. Визначте основні тенденції розвитку туристичної галузі протягом останніх десятиліть.

2. Якими є основні економічні наслідки розвитку туристичного бізнесу?

3. Назвіть основні класифікаційні ознаки та види туризму.

4. Якими міжнародними інститутами та документами регулюється сфера міжнародного туризму?

5. Охарактеризуйте механізм регулювання туристичної сфери в Україні.

6. Які види бізнесу та економічної діяльності функціонально по­в’язані з міжнародним туризмом?

7. Охарактеризуйте основні об’єкти туристичного бізнесу в Україні.

8. Назвіть основні завдання, які необхідно розв’язати для розвитку міжнародного туризму в Україні.

Література

1. Закон України «Про туризм» // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1995. — № 31. — Ст. 241 (з подальшими змінами). Див. сервер ВР України. www.rada. kiev.ua.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 702 «Про Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року». Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

3. Гаагская декларация Межпарламентской конференции по туризму (Гаага, 10—14 апреля 1989 г.). Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

4. Хартия туризма. Одобрена в 1985 г. на VI сессии Генеральной ассамблеи Всемирной туристской организации. Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

5. Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

6. Попов С. Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга: Учеб. пособ. — М.: Ось-89, 1999. — 288 с.