Динаміка основних показників міжнародної економічної діяльності м. Києва, млн дол.

Показник	1997	1998	1999	2000	2001
Зовнішньоторговельний обіг	7242,8	6305,9	6003,0	7000,0	6021,0
Прямі іноземні інвестиції, усього на кінець року	618,0	863,9	1043,2	1300,0	—

Джерело: Київ на долонях. — 2001. — 8 лютого. — № 05 (161).

Об’єктивною підставою для збільшення експортного потенціалу є позитивна динаміка зростання. Причому згідно з офіційними прогнозами, протягом перших двадцяти років нового століття обсяг валового регіонального виробництва зросте в 7 разів (у 1999 р. ВРП становив 9,7 млрд грн., тоді як у 2020 р. планується отримати 65 млрд дол.). Розробляється широка програма сприяння розвитку експортного потенціалу, помітні акценти будуть зроблені на підтримці науково авангардних та екологічно безпечних виробництв.

Особливістю участі Києва в міжнародній торгівлі є перевищення імпорту над експортом (принаймні саме така ситуація була типовою наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст.). Навіть незважаючи на те, що, згідно з оцінками, експорт в 2001 р. виросте на 5,6 %, а обсяги імпорту зменшаться на 15 %, перевищення ввезення над вивезенням очікується значним: 3873,4 млн дол. — імпорт та 2147,6 млн дол. — експорт. Пояснюється це тим, що Київ — це регіон України з найвищими доходами, і тому він забезпечує найбільший попит на імпортну продукцію побутово-харчового призначення. (Для довідки: згідно з статистичними даними, у 2001 р. величина грошових доходів населення в місті становила 12,1 млрд грн — показник, який є поки що недосяжним для інших регіонів.) Крім того, має місце ефект столичного завезення, адже імпортні товари передусім потрапляють до портів, залізничних, автомобільних станцій розвантаження та до столиці, після чого «розпливаються» по країні.

4.2.3. Сучасна національна геоекономічна модель: складові елементи та функціональні риси

Останніми десятиліттями сталися зміни в глобальному співвідношенні сил між регіонами світу та блоковими угрупованнями, що важливо враховувати в Україні. Взагалі проблема вибору ефективної геоекономічної моделі є однією з ключових для динамічного національного розвитку. Виходячи з цього, а також враховуючи своє об’єктивне місце в міжнародному співтоваристві, реальне оточення і рівень розвитку, різні країни обирають прийнят­ний для себе інтеграційний алгоритм, модульне співвідношення тих або інших геостратегічних векторів. Причому проблема вибору для України ускладнена вразливістю її економічної та соціально-політичної систем від зовнішніх факторів, а також подвійністю національно-психологічних мотивів її зовнішньої орієнтації.

Питання визначення геоекономічних цілей необхідно розв’я­зувати в комплексі організаційно-інституційних аспектів, тобто із застосуванням усієї палітри засобів державного сприяння міжнародній економічній діяльності за тими або іншими географічними векторами, забезпечення членства (повного або часткового, асоційованого) або певного статусу в міжнародно-господарських структурах тощо.

У цьому зв’язку слід визначити конструкційні елементи національної геоекономічної моделі. Вони об’єктивно мають стати тими проблемними блоками, які слід враховувати, оцінюючи пріоритети міжнародної економічної політики в Україні.

З функціонального погляду такими проблемними блоками мають бути:

1) внутрішня організаційно-політична логіка національної функціональної відкритої економічної системи;

2) зовнішні світогосподарські та регіональні передумови щодо перспективного характеру системи міжнароднокоопераційних зв’яз­ків відкритої економіки України;

3) конкретно-практичні напрями, а також альтернативні та потенційні варіанти геоекономічної моделі України.

Процес формування економічної складової геостратегічної моделі незалежної України виявився справою значно складнішою, ніж суверенізація політична. Це пов’язано із зволіканням та помилками під час проведення реформи, а також із зіткненням інтересів у сфері економічної конкуренції, нестикуванням структур розвиненого ринкового і трансформаційного господарств. Не справдилися надії ряду українських політиків на те, що з метою економічного гарантування незворотності нової політичної орієнтації України Захід піде на певні жертви — вони виявилися вельми незначними, і відчутних економічних дивідендів на свої зовнішньополітичні акції наша країна поки не отримувала.

Взагалі ж комплексна оцінка всіх переваг та проблем у сфері міжнародної економічної діяльності України, а також внутрішніх передумов співробітництва, що склалися всередині держави, дає змогу стверджувати, що основний вектор ускладнень спрямований зсередини назовні, а не навпаки. Це означає передусім, що багато які зовнішньоекономічні та зовнішньополітичні труднощі України зумовлені її внутрішніми проблемами, наприклад неефективним споживанням енергії та її носіїв, зволіканням з промисловим освоєнням чорноморського газо- й нафтоносного шельфу. Як і раніше, слабко пов’язані дипломатична і зовнішньоекономічна сфери, явно відчувається безініціативність стосовно багатьох потен­ційних пунктів переговорного процесу. І, звичайно, надто помітним негативним чинником є несприятливий інвестиційний клімат.

Питання геоекономічної орієнтації, входження або утримання від входження в ті або інші регіональні господарські структури чи до світової системи торговельнокоопераційних відносин вирішуються на урядовому рівні. Тому важливим завданням є детальне вивчення і максимально повне ознайомлення з основними особливостями і закономірностями механізму інтернаціоналізації не тільки безпосередньо залучених у міжнародні господарські взаємозв’язки підприємців, а й працівників державного управлінського апарату.

Сучасне місце України в міжнародному поділі праці, її роль у розв’язанні глобальних проблем, здатність політичними засобами забезпечувати сприятливу кон’юнктуру власного соціального, господарського прогресу не відповідають ані відомостям про історичне минуле нашої держави, ані наявному потенціалу. Ситуацію ускладнили затримка з проведенням ринкових перетворень, надто повільна реструктуризація промисловості, макроекономічні прорахунки, недостатньо наполеглива міжнародна економічна політика, а в деяких випадках навіть неготовність ряду інших держав враховувати національні інтереси України.

Врешті-решт, на відміну від країн Центральної та Східної Європи, наша держава не змогла збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту та оптимізувати імпорт. Відтак вона залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів, а її імпорт відображає тільки невідкладні потреби.

У таких умовах особливо гострою стає проблема концептуального визначення основних цілей міжнародної економічної стратегії та її геополітичних напрямів. Без цього та без адекватної урядової міжнародної політики, підтримки з боку держави господарських структур виробничо-збутова, фінансово-інвестиційна діяльність останніх буде недостатньо ефективною.

Логіка становлення ринкових відносин на сучасному етапі вимагає розглядати проблематику міжнародної економічної діяльності з двох боків. З одного боку, йдеться про ставлення до неї як до об’єкта цілеспрямованого організаційно-економічного впливу з метою стимулювання підприємницької активності й налагодження стійких самоврегульованих ринкових зв’язків і механізмів, а з іншого — як до прискорювача прогресивних перетворень у структурі суспільного відтворення, джерела передових технологічних і організаційних ідей у сфері управління суспільно-виробничими системами.

Важливою складовою механізму міжнародної діяльності України є двостороннє співробітництво з країнами, які належать до різних регіонів світу. Історично такий принцип політики країни виник як альтернатива ідеям реінтеграції країн СНД та відновлення їх об’єд­нання в широкому соціально-економічному контексті. Втім, позитивне значення концепції налагодження рівноправного та взаємовигідного двостороннього співробітництва не вичерпується необхідністю протидії безплідним геополітичним планам. Вона має і цілком практичний зміст, якому відповідає реальний потенціал міжнародної торгівлі, міжнародного інвестування, інших форм взаємодії.