3.1.4. Традиційні засоби підтримки національного товаровиробника у сфері міжнародної торгівлі: тарифно-нетарифне регулювання

Політику підтримки національного товаровиробника в умовах ринкової економіки традиційно асоціюють передусім з обмеженнями імпорту. Адже такі обмеження дають змогу розширити національним виробникам внутрішні ринки збуту, заощадити (завдяки менш жорсткій ціновій конкуренції) кошти на інвестиції, технічне переозброєння.

Слід ураховувати, що політика підтримки вітчизняного товаровиробника тісно пов’язана з міжнародними зобов’язаннями держави як перед окремими країнами, з якими укладено рамкові торговельні угоди щодо недискримінації імпорту, перед блоками держав (Євросоюз відповідно до Договору про партнерство та співробітництво від 1994 р. та інших документів, СНД відповідно до зобов’язань України в рамках переговорного процесу про створення зони вільної торгівлі та до інших зобов’язань), так і перед міжнародними організаціями (МВФ, Світовим банком, кредитні договори з якими містять регламентацію політики у сфері імпорту; має значення і прагнення України вступити до СОТ, що також накладає певні обмеження на антиімпортну політику).

Інакше кажучи, обмеження, що їх створює політика підтримки національного виробництва, мають як юридичну, так і геополітичну природу. Юридичні обмеження містять міжнародні договори щодо торгівлі, які були підписані Україною, а також національні законодавчі акти — адже ратифікація міжнародних угод Верховною Радою означає, що вони стають невід’ємною частиною національного законодавства. Геополітичні обмеження пов’язані з намаганням враховувати інтереси партнерів, які, у свою чергу, можуть вжити обмежувальних заходів проти вітчизняного експорту, та вимоги кредиторів. Причому в останньому випадку зна­чення мають не тільки кредити як такі, а й те, що певний стан співробітництва з міжнародними валютно-фінансовими організаціями є індикатором їхньої довіри до країни та формує підприємницький рейтинг останньої. А це є важливим як з погляду забезпечення припливу іноземних інвестицій, запобігання відпливу власних капіталів, сприяння інтеграції національних підприємств, банків, фінансово-промислових груп у процесі міжнародного співробітництва.

Отже, рамкові умови щодо політики підтримки національного товаровиробника не можуть виходити за ті межі міжнародної торговельної політики, які встановлюються як обов’язкові правила гри на світових ринках або як певні компроміси, що є вартими для наслідування у процесі формування моделі державної поведінки.

Серед цих умов виділимо такі:

• запровадження цілісної та економічно обґрунтованої системи тарифного регулювання імпорту при встановленні припустимої відповідно до міжнародних угод максимальної ставки (на рів­ні 30 %) за деякими винятками;

• розроблення графіків поступового зниження ставок митного обкладання імпорту з доведенням їх протягом п’яти—семи років до рівнів, обумовлених домовленостями в рамках ГАТТ/СОТ (це не стосується лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, для яких доцільно застосувати специфічні ставки ввізного мита);

• запровадження уніфікованих ставок акцизного збору стосовно всіх без винятку товарів — як вітчизняного виробництва, так і імпортних, а також єдиного порядку сплати акцизів і ПДВ;

• скасування порядку обчислення акцизу і ПДВ, який перед­бачає сплату «податків із податків»; податки мають нараховуватись безпосередньо на вартість товару без податків, а стосовно акцизу на окремі товари — на фізичну одиницю виміру товару;

• спрощення структури імпортних тарифів та процедури оформлення митної документації;

• урахування міждержавних угод щодо взаємного надання національного режиму та режиму найбільшого сприяння в торгівлі, а та­кож статутних документів міжнародних організацій та угод з ними;

• якомога послідовніша відмова від кількісних обмежень імпорту, які мають застосовуватись лише за критичного стану окремих секторів економіки, причому відповідно до чітко визначеної процедури (зокрема передбаченої ГАТТ/СОТ, яку ефективно використовують сусідні Польща та Росія);

• диверсифікація митного тарифу — використання різних ставок для тих товарів, що становлять конкуренцію національному товаровиробнику, та тих, що таку конкуренцію не створюють;

• урахування в системі тарифного та нетарифного регулювання імпорту значення товарів, що ввозяться, для розвитку високотехнологічного виробництва в Україні, прискорення науково-технічного прогресу, для охорони здоров’я населення;

• ефективніше використання митного тарифу та нетарифних інструментів з метою попередження проникнення на вітчизняний ринок недоброякісної продукції, передусім такої, що загрожує життю та здоров’ю людини, стану навколишнього середовища.