3.1.10. Оптимізація податкової системи

Важливий зв’язок між найбільш загальними реаліями, тенденціями та процесами в українській економіці та в її інтернаціоналізованому секторі ілюструють проблеми оподаткування. Завищені ставки податків, які застосовуються до суб’єктів економічної, зокрема міжнародної економічної, діяльності, призводять до підвищення собівартості вітчизняної продукції. Як правило, ця собівартість і без того занадто висока через неефектив­ність, високу енерго- та ресурсомісткість виробництва, що заважає українським підприємцям успішно конкурувати, продавати товари не тільки на зовнішніх ринках, а й всередині країни. Високі податки в цій ситуації роблять продукцію неліквідною і погіршують конкурентні позиції української економіки в цілому.

Податкове регулювання є ефективним інструментом оптимізації механізму міжнародного співробітництва, взагалі регулювання відкритої економічної системи. Саме з удосконаленням податкового механізму пов’язані можливості пожвавлення еконо­мічного життя в країні, припливу іноземного капіталу, загального реформування національної економіки. (Мито, яке також є податком, в контексті цього курсу доцільно розглядати як окремий інструмент державної політики, що логічно та функціонально по­в’язаний із нетарифними засобами регулювання. Останні ж є якіс­но відмінними від податків засобами економічної політики.)

Передусім податкова система — це органічно невід’ємний компонент соціально-ринкової системи. Розміри, структура податків, їх вага в сукупному суспільному продукті визначаються реальними потребами тієї або іншої країни в перерозподілі фінансових ресурсів через податкову систему, можливостями платників податків, окремих їх груп формувати відповідні централізовані фонди, нарешті традиціями конкретного суспільства, політичними установками уряду.

Крім універсальних характеристик податкової політики, мають місце певні національні особливості, які зумовлюються станом фінансової системи та окремих її компонентів. Для України як одним із «проблемних» міжнародних боржників завдання побудувати ефективну ринкову систему на основі сучасних принципів фінансової, зокрема податкової, політики є особливо складним. Адже його доводиться вирішувати в умовах дефіцитності бюджету, хронічної нестачі централізованих фондів. Тому врахування відповідного досвіду ряду індустріально розвинутих країн країнами з економіками перехідного типу є безперечно важливим.

Наприклад, в Австралії нормою є десятиразове перевищення прибутковими податками виплат на соціальне страхування і зар- плату, тоді як в Італії, ФРН зазначені показники приблизно рівні, а в Іспанії, Нідерландах, навпаки, другі істотно перевищують перших.

Уряд має важелі впливу на структуру, сукупну величину податків, через які перерозподіляється ВВП країни. Прикладами активного впливу політичних чинників на податкову систему можуть бути дії щодо лібералізації американської та британської економік і зменшення загальної маси податків, що стягувалися за часів адміністрації Р. Рейгана та уряду М. Тетчер.

У найбільш загальному плані можна сказати, що ідеї підвищення податків актуалізуються на тих етапах розвитку, коли темпи економічного зростання є відносно кращими, ніж стан фінансових суспільних інститутів, а розмови про зниження податків — тоді, коли виникають серйозні претензії до динаміки та якості зростання, до характеру роботи виробничого сектору.

Розглядаючи міжнароднополітичні аспекти оподаткування, варто згадати, що у свій час податок на додану вартість (ПДВ можна назвати порівняно молодим податком — його було обґрунтовано в 1954 р. французьким економістом М. Лоре) був обраний у ЄС пріоритетним засобом фіскального перерозподілу і навіть факт його застосування став одним із критеріїв прийняття до цього регіонального блоку.

Це — аргументація на користь того, що і для відкритої економіки України актуальним завданням є активізація зусиль щодо поліпшення механізму оподаткування, застосування більш обґрунтованих та дійових його форм. Адже на сьогодні можна констатувати недосконалість податкового законодавства стосовно експорту товарів і послуг, застарілість механізмів пільгового оподаткування. Це є однією з підстав застосування антидемпінгових процедур проти вітчизняних виробників. Крім того, Україна слугує негативним прикладом нездатності уряду ефективно збирати податки, коли основний їх тягар припадає на найбідніші верстви населення і стратегічний виробничий потенціал, тоді як тіньовий бізнес розрісся до надзвичайних розмірів.

В умовах глибокої депресії реального сектору, а відтак — вузької податкової бази проведення активної фіскально-кредитної політики неможливе. Але добре відомо і те, що український уряд не зміг забезпечити високий відсоток збирання податків, а також, уже разом із законодавчою владою, сформулювати виважену кон­цепцію оподаткування, яка б синтезувала ідеологію фіскального стимулювання виробництва, його галузевих та науково-техніч­них пріоритетів, а також цілі послідовної та відповідальної соціальної політики (суб’єктивна складова).

Суперечливе запровадження ПДВ в Україні не поліпшило інтеграційних перспектив (маючи на увазі співробітництво з ЄС), а погіршило їх, оскільки ПДВ запроваджувався як додаткове навантаження, без адекватного зниження інших податків. Отже, актуальним завданням для відкритої економіки України є не скасування саме цього податку, як про це інколи кажуть, а зміна загальних підходів до оподаткування, реструктуризація податкової системи і, звичайно ж, загальне зниження фінансового навантаження на реальний сектор.

У контексті політики підтримки національного виробника на сучасному етапі ключове значення має рівень оподаткування. Система оподаткування в Україні є однією з найбільш несприятливих на континенті. При цьому слід відзначити, що жодні міжнародні економічні заходи не можуть привести до помітного позитивного ефекту в умовах, коли обсяги податків перевищують комерційно прийнятну норму в структурі надходжень (усього в Україні існує 19 обов’язкових загальнодержавних податків і зборів плюс дев’ять видів дозволених місцевих податків та зборів).

Які позитивні наслідки матиме застосування заходів, що ефективно знизять податки («ефективно», тобто так, щоб, здобувши виграш в одному аспекті, не втратити в іншому)? Насамперед ці заходи допоможуть:

• Знизити собівартість продукції, а відтак і її ціну на ринку (як на зовнішніх, так і на національному), що підвищить конкурентоспроможність продукції та збільшить валютні надходження від експорту. Це також може створити додаткові можливості для закупівлі імпортних технологічних товарів виробничого призначення. Опосередковані ефекти у цьому зв’язку — зменшення неефективних, нерентабельних, збиткових підприємств, зростання кількості висококонкурентних суб’єктів господарського життя, а також збільшення валютних надходжень у результаті поліпшення умов експорту.

• Легалізувати значну кількість бізнесів, оскільки помірковані податки означатимуть можливість виходу з тіньового сектору економіки багатьох підприємств, які використовуватимуть простіші процедури виходу на зовнішні ринки відповідно.

• Поліпшити фінансовий стан експортерів. Відтак у виробників з’являється можливість активніше проводити модернізацію виробництва, оновлення та ремонт обладнання, технічних фондів.

• Зниження рівня бартеризації як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі (внаслідок поліпшення фінансового стану підприємств, зменшення причин приховувати параметри реального обігу, подолання тінізації економіки). Знову-таки, опосередковано це сприятиме збільшенню валютних надходжень до держбюджету.

• Подолати загальну деформованість товарно-грошових відносин через поширення сурогатних взаєморозрахунків та взаємозаліків, зниження ставок кредиту, що опосередковано сприятиме експортному та імпортоконкурентному виробництву.

• Розширити коло суб’єктів міжнародної економічної діяльності і передусім експортерів, оскільки високий податковий тиск насамперед пригнічує малі та середні підприємства, які внаслідок поліпшення фінансової кон’юнктури можуть значно збільшити сукупний експорт країни.

Відзначимо, що починаючи з 1997 р. в Україні вживалися окремі заходи щодо оптимізації системи оподаткування та полегшення загального податкового тягаря. Але в цілому зберігаються несприятливі умови оподаткування. Частково це пояснюється тривалим спадом виробництва, який вдалося подолати тільки у 2000 р., та пов’язаною зі спадом кризою платежів, усієї системи фінансів та обігу. Все ще мають місце неадекватне регулювання механізму стягування податків, тіньова економіка, низька фінансова дисципліна, що також погіршує умови функціонування легальних, базових для економіки та формування експортного потенціалу виробництв.

Основними напрямами вдосконалення системи оподаткування відкритої економіки України є зниження загального рівня оподаткування, узгодження процесу оподаткування з пріоритетами розвитку наукомісткого та технологічно авангардного виробництва, яке, крім усього іншого, має стратегічне значення для розвитку експортної бази.

Резюме

Державна політика регулювання експортно-імпортних операцій, зокрема політика підтримки національного товаровиробника, повинна проводитися комплексно, з урахуванням усіх можливих інструментів, а також наслідків їх застосування. Отже, підтримку національного товаровироб­ника неможливо вважати екзогенною функцією регулювання міжнародної економічної діяльності країни, її торгівлі. Адже завдання збільшення обсягів виробництва і продажу, поліпшення фінансового стану підприємств, стимулювання інноваційної, інвестиційної діяльності має всегалузевий, а не секторальний характер.

Міжнародні економічні зв’язки є істотним чинником підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах країни. Разом з тим зазначений чинник не може не відповідати загальному стану і особливостям розвитку всієї сфери відтворення.

У міжнародному економічному регулюванні, як і взагалі в господарській практиці, немає і не може бути якогось абсолютного алгоритму для вироблення послідовних практичних кроків, який міг би бути використаний за принципом кальки в кожному конкретному випадку. Характер комерційних та регулятивних рішень стосовно співпраці з інонаціональним партнером випливає з галузевих, виробничо-технологічних, фінансових, кон’юнктурних та інших особливостей. Водночас існують як можливість виділення ряду закономірностей і нормативних умов міжнародної економічної діяльності, так і необхідність використання деяких стереотипів, положень, правил поведінки, прийняті в міжнародній практиці та випробувані нею. Доцільно застосовувати й програмно-цільові підходи, що узагальнюють і систематизують розріз­нені методики оперативного і стратегічного планування.

Митний тариф використовується практично в усіх країнах світу як ключовий інструмент регулювання торговельних потоків.

Імпортний тариф, а також нетарифні обмеження імпорту виконують подвійне завдання: по-перше, захист національного товаровиробника, а по-друге — забезпечення надходжень до державного бюджету.

Фактично митний тариф виконує такі функції: протекціоністську — з метою захисту національного товаровиробника, фіскальну — з метою стягнення грошей на користь бюджету та балансувальну — з метою попередження небажаного експорту товарів.

Дещо осібно від цілей імпортного митного регулювання з метою захисту національного товаровиробника стоять завдання митної політики стосовно вітчизняного експорту. Така політика має проводитися не тільки обґрунтовано, а й обмежено з урахуванням обсягів та номенклатурного переліку продукції. Її застосовують проти тих товарів, які вивозяться за демпінговими цінами, а відтак підпадають під антидемпінгові розслідування в інших державах, а також у тих випадках, коли внутрішні ціни нижчі за міжнародні. Застосування експортного тарифу можливе і тоді, коли існують міждержавні домовленості щодо добровільного обмеження експорту.

В інших випадках митне обкладання експорту, як правило, недоцільне (винятками можуть бути, наприклад, товари критичної необхідності, виробництво яких здійснюється на пільгових умовах та які не підпадають під антидемпінгові розслідування).

Основними орієнтирами зовнішньоекономічної стратегії, зважаючи на реальний виробничий потенціал та на геоекономічні реалії, що постають перед Україною, можна визначити такі:

подальшу інтеграцію у світову систему господарства на основі збалансованого розвитку торговельних відносин з широким колом країн (як безпосередньо сусідніх, так і віддалених) та регіональних угруповань;

послідовну перебудову товарної структури експорту через запровадження системи пріоритетного стимулювання експортних та високотехнологічних виробництв, організаційну та нормативно-правову підтримку вітчизняних виробників конкурентоспроможної на світових ринках продукції;

раціоналізацію імпорту завдяки реальному дотриманню принципів пріоритетності в практичних підходах до закупівель, передусім стосовно високотехнологічного обладнання та інформаційної техніки, а також завдяки цільовому митному регулюванню.

Держава має застосовувати засоби інтенсивного регулюючого втручання в зовнішньоекономічні процеси, сприяти формуванню експортного потенціалу в пріоритетних галузях і сферах економіки, стимулювати перебудову зовнішньоекономічних зв’язків згідно зі стандартами ефективної розвинутої відкритої економіки ринкового типу.

Важливим є прийняття обґрунтованої імпортної стратегії з метою перетворення імпорту на дійовий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики — розроблення тарифів відповідно до інтересів національної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної, продукції.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Монетаризм у системі неокласичних теорій

Оцінюючи сучасну макроекономічну політику та практику формування платіжних балансів індустріально розвинутих країн, слід зазначити, що вони визначаються умовами, котрі диктують неокласичні погляди на даний предмет.

На відміну від кейнсіанських трактувань відкритої економіки (а вони виходять з уявлення про недостатню ефективність цінового механізму приведення економічної системи до стану рівноваги, що означає перенесення диспропорцій до реального сектору економіки, а відтак — необхідність централізованого втручання), неокласичні підходи відрізняються більшим оптимізмом стосовно органічних властивостей грошового та валютного ринкових секторів щодо саморегуляції (це, наприклад, помітно відбилося на практиці економічних реформ у США та у Великобританії за часів так званих рейганоміки та тетчеризму).

Характерною рисою неокласичних варіантів «відкритої» економіки є така структуроутворююча домінанта, як розрахунок на довгостроковий ефект, що досягається як результат самокорекції господарської системи. На практиці, заради досягнення (принаймні, як це презюмується) більш значущих перспективних цілей, відкидаються кейнсіанські ідеї «активізму», що мають на меті штучне створення сприятливих умов зростання короткотермінової дії. Крім цього, для неокласичних доктрин, зокрема найпоширенішої з них в останні десятиріччя — монетаристської, важливим є врахування динаміки цін (відкидається кейнсіанське припущення про стабільні в короткотерміновій перспективі ціни) та реакції на це суб’єктів економічного життя.

Отже, в центрі уваги опиняються не стільки питання функціонування реального, скільки грошового сектору економіки, і не стільки тактичного, скільки стратегічного плану.

Інша прикметна риса монетаристської методики пов’язана з корекцією тези про екзогенність грошової маси як виняткової функції центрального банку. Адже в умовах широкої відкритості національної господарської системи велике значення має фактор впливу на пропозицію грошей з боку «зовнішнього світу». Причому чим меншою є країна, яка не вдається до значних адміністративних обмежень грошово-кредит­ного механізму, тим більш значущим виявляються кон’юнктурні впливи ззовні. Слід зазначити, що це зауваження у монетаристській доктрині означає не лише істотне обмеження можливостей державного втручання регулятивної спрямованості, а й принциповий аргумент щодо недоцільності активних форм такого втручання.

На таких положеннях ґрунтується фундаментальна теза монетаристської доктрини щодо платіжного балансу: його динаміку визначає не самодостатня та безвідносна до цінового фактору функція сукупного попиту (внутрішнього чи зовнішнього), а співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін, а також функція попиту на касові залишки за процентом.

При цьому важливий аргумент, знову ж таки проти державного регулятивного втручання, випливає з принципового твердження монетаристів про автоматизм безпосередньої кореляції між грошовим апаратом та платіжним балансом, а також критики ідеї штучної девальвації (типової для доктрин кейнсіанського типу).

Одна з найбільш радикальних монетаристських ідей щодо цього взагалі полягає у твердженні, що платіжний баланс зводиться до суто грошових процесів.

Терміни та поняття

Митна територія — національний або міжнародний (у випадках відповідних інтеграційних об’єднань країн) простір, на якому діє єдина міжнародна економічна, митна політика з єдиними інструментами та ставками оподаткування, митних зборів тощо. Як правило, М.т. збігається з національними кордонами держави або із зовнішніми кордонами міждержавного угруповання, рівень інтегрованості якого є не нижчим за рівень митного союзу. З єдиної М.т. можуть вилучатися спеціальні економічні зони з особливим режимом митних пільг та тарифів чи звільнення від них та з відмінними інструментами економічної політики. По суті митна територія — це територія, перетинання кордонів якої пов’язане зі зміною митного режиму та яка контролюється державою.

Митне стягнення — обов’язковий внесок до державного бюджету, що стягується митними органами під час імпорту, експорту або транзиту товару, результатом якого є надходження коштів до бюджету, підвищення ціни товару на ринку країни-імпортера та товарне балансування міжнародної економічної діяльності.

Індикативне планування — вироблення системи оцінювання стану та перспектив економічного стану, а також заходів державного регулювання на засадах ринкових відносин.

Сприяння експорту — створення правових, економічних, організаційних та матеріальних передумов для розширення виробництва та збуту конкурентних на міжнародних ринках товарів.

Балансування міжнародної економічної діяльності — регулювання цін зовнішньої торгівлі у тих випадках, коли всередині країни ціни на експортовані товари є нижчими за ціни зовнішнього ринку (часто подібне трапляється через застосування дотацій, субсидій виробництву).

Страта — група, прошарок населення, яку характеризують певні спільні риси (відношення до власності на засоби виробництва, рівень доходів, фізіологічні та інші параметри) та яка схильна до певних моделей економічної поведінки.

Ліцензія — це дозвіл, який дає право експортеру, імпортеру або перевізнику вивезти, ввезти або перевезти територією країни певну кількість товару.

Квота — (від лат. quota — частина, що припадає на кожного) це кількісна, виражена в реальних або цінових параметрах межа щодо вивезення, ввезення або перевезення територією країни певної кількості товару.

Демпінг — продаж товарів однієї країни на ринку іншої за ціною, що є нижчою їх номінальної вартості.

Контрольні питання

19. Визначте основні концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки.

20. Назвіть основні завдання підвищення конкурентоспроможності української економіки.

21. Що таке нетарифні заходи регулювання торгівлі?

22. Охарактеризуйте сучасні форми протекціонізму.

23. Що таке добровільні обмеження експорту в контексті антиімпортної політики?

24. Що таке антидемпінг?

25. Визначте основні критерії оптимізації податкової системи України.

Література

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 29. — Ст. 377 (з подальшими змінами). Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

2. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / А. И. Кредисов, С. Н. Березовенко, В. В. Волошин и др. — К.: Феникс, 1996. — 420 с.

3. Новицкий В. Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. — К.: Либра, 1994. — 191 с.

4. Внешнеторговые сделки / Сост. И. С. Гринько. — Сумы: Реал, 1994. — 464 с.

5. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги. — К.: Торгово-издательское бюро BHV, 1994. — 480 с.