4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні

Прикордонні регіони часто мають специфічний статус та відіграють динамізуючу роль у процесі міжнародного співробітництва. Про це свідчить як інтеграційна практика міждержавних угруповань (наприклад таких, як ЄС, НАФТА), так і співробітництво країн, які не уклали між собою угод щодо утворення більш або менш щільних інтеграційних об’єднань. Ідеться про те, що прикордонні території в особі окремих адміністративно-те­риторіальних одиниць, відповідних органів влади та управління можуть становити специфічну суб’єктність міжнародної економічної діяльності.

Прикордонне співробітництво можна визначити як комплекс форм та інструментів взаємодії між партнерами, які здійснюють кооперацію у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту та комунікацій, рекреації та охорони навколишнього середовища, ведуть торгівлю, виступають інвесторами та реципієнтами капіталів, а також реалізують інші форми взаємовигідного соціально-економічного партнерства на географічно близьких територіях.

Прикордонне співробітництво є специфічною формою реалізації міжнародного поділу праці в масштабах регіонів двох або більшої кількості країн. На прикордонних територіях, з метою стимулювання взаємодії, може створюватися інфраструктура виробництва, відбуватися спільне використання ресурсної бази, про­водитися робота з розвитку мережі рекреації та реалізації природоохоронних проектів. У цій формі співробітництва часто відображаються історичні контакти, які мали місце в минулому господарської діяльності, національні та інші фактори, які сприяють транскордонній взаємодії.

Прикордонне співробітництво є похідною від національних систем макроекономічного управління та загальних моделей між­народної економічної діяльності, а також віддзеркалює тенденції глобалізації та розвитку регіональних інтеграційних процесів. Разом з тим прикордонне співробітництво доповнює та динамізує основні форми співробітництва між країнами з акцентом на максимально широкому залученні його місцевих потенціалів.

Для України, яка розташована у географічному центрі Європи та чия міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої визначеності, проблема прикордонного співробітництва становить особливий інтерес. Його посилюють як ті численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів та кооперантів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР, так і традиції прикордонного співробітництва з країнами — колишніми членами РЕВ, які прагнуть до вступу до ЄС.

Щоправда, про такі традиції можна говорити з певною умовністю: їх становлення відбувалося за часів так званої монополії держави на зовнішню торгівлю, коли міжнародне співробітництво відбувалося при жорсткому контролі з боку адміністративних органів, а підприємницька діяльність у звичному її розумінні була неможливою. Сферами прикордонного співробітництва були прямі виробничі зв’язки в рамках кооперування та спеціалізації, спільне використання природних (енергетичних, водних та інших) ресурсів, обмін науково-технічним, організаційно-адміні­стративним досвідом, безвалютний товарообмін, маневрування трудовими ресурсами (наприклад, при збиранні врожаю), широка взаємодія в агропромислових галузях, у процесі будівництва і використання інфраструктури виробництва та ін.

У контексті декларованого геоекономічного вибору України — інтеграції до ЄС — характерним віддзеркаленням тієї ролі, яку відіграють прикордонні зв’язки, стали положення Указу Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98. Так, у цьому документі, разом з констатацією інших напрямів інтеграції до ЄС на період до 2007 р., відзначається важливість розвитку механізмів регіональної інтеграції, прямих контактів між окремими регіонами нашої країни та прилеглих країн центрально-східного регіону Європи.

Трансформація соціально-економічних систем країн Центрально-Східної Європи, децентралізація управління зумовили поширення нової парадигми прикордонного співробітництва. Комерційні структури в даному регіоні, які почали з’являтися наприкінці 80-х та бурхливо розвивалися в 90-х роках, все більш активно освоювали західні ринки. Така спрямованість діяльності приватних структур відповідала геоекономічній переорієнтації колишніх членів РЕВ. На практиці це означає перехід на західноєвропейські інтеграційні стандарти, приєднання до системи західноєвропейських інститутів та створення специфічних субрегіональних моделей співробітництва, передусім Вишеградської трійки (пізніше четвірки), Центральноєвропейської ініціативи. Тому можна вважати об’єктивно обумовленим певне зниження ролі України як учасниці процесу прикордонного спів­робітництва, особливо зважаючи на те, що наша держава помітно забарилася на старті реформ та навіть після їх початку проводила їх явно неефективно.

Крім географічних, геополітичних факторів, наявності відповідної інфраструктури та виробничих передумов для розвитку прикордонного співробітництва мають значення фактори суб’єк­тивного порядку — інституційні інструменти нормативного та організаційного, передусім правового характеру. Так, однією з головних причин, яка гальмує розвиток прикордонного співробітництва з участю України, а також інших трансформаційних країн, є недосконалість законодавства.

Фактор «прикордонності» поки що мало позначився на динаміці експортно-імпортних операцій тих областей України, які межують з колишніми республіками СРСР — Росією, Білоруссю та Молдовою.

Протягом 90-х років відбувалася значна переорієнтація експортних поставок прикордонних відносно Росії Чернігівсь- кої, Сумської, Харківської, Луганської та Донецької областей до західних країн, а також до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. І навіть угода про співробітництво прикордонних областей між урядами України та РФ, яка була підписана в 1995 р., не сприяла скільки-небудь помітному підвищенню його ефективності.

Ті ж області, які межують з Білоруссю, — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, а також згадана Чернігівська, мають значно менший експортний потенціал та при його нарощуванні майже не орієнтуються на партнерів у цій сусідній державі.

На структурі експортно-імпортної та виробничо-коопера­ційній діяльності Чернівецької, Вінницької, Одеської областей, які межують з Молдовою, також практично не позначився статус сусіда цієї маленької країни. Одещина, хоча й посідає одне з провідних місць в Україні за обсягами експортних поставок (6-те наприкінці 90-х років), мало зорієнтована на цю країну, а сама Мол­дова більшою мірою залежить від поставок металу та товарів з інших українських областей.

Важливий аспект прикордонного співробітництва пов’язаний з розвитком транспортної мережі. Поширеною у світі ситуацією є найбільший розвиток транспортної інфраструктури саме біля кордонів, що забезпечує зв’язок відповідних країн із зарубіжними ринками саме через прикордонні території. Причому для України актуальним є завдання інтеграції прикордонних транспортних переходів до загальнонаціональної транспортної мережі, а також до загальноєвропейських, навіть трансматерикових транспортних коридорів. Так, слід забезпечити не тільки будівництво нових та модернізацію існуючих транспортних коридорів на Заході України, а й кращі виходи таких коридорів до основної транспортної мережі України. У більшому масштабі подовжений коридор із західного кордону до східних рубежів держави, який відповідає центральному широтному маршруту Карпати—Кривбас—Донбас, можна вважати частиною транспортного Євро-Азійського коридору.

З метою динамізації процесу прикордонного співробітництва з участю України необхідно вжити таких односторонніх, а також міжнародно узгоджених заходів:

• установити спрощений транскордонний режим руху товарів та послуг у межах прикордонних зон, які вироблені та споживаються в цих зонах;

• забезпечити більш ліберальний режим пересування громадян прикордонних зон, що спростить не тільки гуманітарні контакти, а й трудову сезонну, тимчасову міграцію, умови наймання на прилеглих територіях сусідньої держави;

• установити взаємну пільгову систему щодо окремих ви- дів міжнародної економічної діяльності на прикордонних територіях;

• розробити законодавчу, нормативну базу прикордонного спів­робітництва на базі методологічних критеріїв Євросоюзу;

• спростити регулюючі, документарні процедури для юридичних та фізичних осіб, які здійснюють транскордонні контакти та операції;

• розробити механізми спільного використання природних ресурсів, а також охорони навколишнього середовища на прикордонних територіях;

• створити реєстри видів та суб’єктів підприємницької діяльності на прикордонних територіях, сприяти поширенню відповідної ділової інформації;

• фінансування та стимулювання розвитку транспортної інфраструктури на прикордонних територіях, підключення до відповідних європейських трансконтинентальних транспортних коридорів;

• підтримати формування спрощеного механізму надання банківських кредитів, страхувальних послуг тощо.

Резюме

Щодо сучасного етапу розвитку людства взагалі, то він характеризується передусім прогресуючою тенденцією інтернаціоналізації господарського життя. Ця тенденція проявилася вже в перші десятиліття після Другої світової війни. Її все більш широкому розгортанню сприяли як регіональні інтеграційні зусилля, так і прагнення провідних ринкових держав світу до всебічної лібералізації усієї системи міжнародної торгівлі, розширення ринків збуту та підвищення ефективності економік завдяки розширенню співробітництва, поглибленню спеціалізації виробництва.

У результаті процес інтернаціоналізації господарського життя у світі на зламі тисячоліть поступово набув нових якісних ознак. Тепер міжнародне економічне співробіт­ництво, яке все більшою мірою являє собою фронтальну економічну інтеграцію, перетворилося на принциповий фактор розвитку окремих економік. При цьому останні інколи навіть втрачають деякі ознаки своєї відособленості, перетворюючись на невід’ємні елементи широких міжнародних ринкових систем.

Одностороння залежність України від окремих видів імпортних поставок (переважно енергоносіїв) відчутно обмежувала можливості геополітичного маневру, а також розв’язання військових, внутрішніх соціально-економічних проблем. І, навпаки, обмеженість ресурсного потенціалу, а також падіння виробництва, нестабільність грошово-валютного ринку протягом 90-х років були не найкращими передумовами розширення експорту, протидії імпортній експансії з-за кордону. Значні збитки спричинило і послаблення контролю за зовнішньоекономічним обміном в Україні на початку 90-х років, непослідовність та переобтяженість законодавчо-нормативного регулювання. Багато в чому ці та інші негативні явища були пов’язані з відсутністю чіткої науково обґрунтованої концепції урядових дій щодо міжнародної торгівлі.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Економічне відтворення та міжнародне співробітництво

Із загальних теоретичних економічних курсів відомо, що цикл економічного відтворення можна умовно розділити на послідовні стадії.

ВИРОБНИЦТВО 

РОЗПОДІЛ 

ОБМІН 

СПОЖИВАННЯ

Причому втручання в цю послідовність на будь-якому з її складових етапів суб’єкта, що належить до інонаціонального відтворювального комплексу, а простіше — до економіки іншої держави, власне і породжує феномен міжнародної економічної діяльності. Так, міжнародній торгівлі відповідає така схема відтворення:

Країна А	Країна Б
ВИРОБНИЦТВО 	ВИРОБНИЦТВО 
РОЗПОДІЛ 	РОЗПОДІЛ 
ОБМІН (у формі міжнародної торгівлі)  
СПОЖИВАННЯ	СПОЖИВАННЯ

У випадку функціонування підприємства з іноземними інвестиціями, транснаціональної корпорації момент міжнародного усуспільнення переноситься на фазу власне виробництва з розподілом відповідно до майнових прав. Відтак реалізація стадій обміну та споживання здійснюється відповідно до особливостей конкретної господарської ситуації (підприємницького, приватного вибору або певних адміністративних обмежень, наприклад, щодо репатріації прибутків). При цьому можливою є інтернаціоналізація не стадії (етапу) відтворення в цілому, а окремих підетапів, наприклад конкретного технологічного процесу на стадії виробництва.

Схематично один із варіантів такого міжнародного співробітництва може бути таким:

Країна А	Країна Б
ВИРОБНИЦТВО 	
РОЗПОДІЛ 	РОЗПОДІЛ 
ОБМІН 	ОБМІН 
СПОЖИВАННЯ	СПОЖИВАННЯ

З погляду економічних інтересів окремих країн конкретні форми інтернаціоналізації відповідають тим економічним перевагам, які мають певні країни або виробники. Ідеться про абсолютні та відносні переваги у виробництві тих або інших товарів (послуг), що проявляються в менших обсягах витрат на одиницю виробленої продукції, а також про факторні переваги, які зумовлюють національну спеціалізацію.

Терміни та поняття

Спеціальний режим (згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність») — режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами з участю України. На практиці це означає можливість використання таких пільг та преференцій у співробітництві з іншими країнами, які не підпадатимуть під дію РНС.

Національний режим — режим економічних відносин між державами, за якого певна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам не менш сприятливий режим економічної діяльності, ніж такий режим, який нею встановлено для своїх юридичних і фізичних осіб.

Економічна взаємозалежність — ситуація, за якої країни здатні забезпечувати найвищі темпи розвитку, а також здійснювати ефективне товарне та фінансове балансування на макрорівні в умовах національної спеціалізації та кооперування виробництва, достатньо ліберального режиму руху капіталів, інших форм міжнародної економічної взаємодії. Виникають такі нові реалії міжнародного життя, за яких посилення інтеграційних процесів та, відповідно, економічної взаємозалежності (наприклад, на регіональному рівні), є гарантом національної безпеки та можливості проведення незалежної зовнішньої політики.

Модель міжнародної економічної діяльності — теоретичне узагальнення, яке поєднує різні форми міжнародного бізнесу та національного регулювання співробітництва відповідно до певних принципів та уявлень про ефективність такого синтезу підприємницької активності, інститутів та інструментів кон’юнктуроутворення тощо як єдиної системної цілісності.

Автаркія — економічне самозабезпечення, самодостатність; стосовно національного господарства означає замкненість, ізоляцію від процесів міжнародної кооперації та поділу праці.

Контрольні питання

1. У чому полягає сутність сучасних процесів інтернаціоналізації?

2. Які основні риси характеризують сучасний механізм міжнародних економічних відносин, систему міжнародної економічної діяльності України?

3. Назвіть основні концептуальні підходи до визначення природи ринку, зокрема міжнародного ринку.

4. У чому полягає сутність економічної інтеграції на сучасному етапі?

5. Охарактеризуйте практичні особливості реалізації потенційних інтеграційних переваг в умовах української економіки.

6. Які права та обмеження в ході міжнародної економічної діяльності пов’язані з режимом найбільшого сприяння?

7. У чому полягають сутність, тенденції та суперечливий характер процесів глобалізації та регіоналізації?

8. Назвіть основні об’єктивні та суб’єктивні риси, які визначають специфіку української участі в процесах регіоналізації.

9. Охарактеризуйте стан прикордонного співробітництва України на сучасному етапі.

Література

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 29. — С. 337 (зі змінами; див. подальші видання Відомостей).

2. Новицкий В. Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. — К.: Либра, 1994. — 191 с.

3. Основні прогнозні показники економічного і соціального розвитку України на 2000 рік. — К.: Інтелект, 1999. — С. 119—120.

4. Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К.: Україна, 1997. — 237 с.

5. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України / Пер. з англ. О. Пивоварський. — К.: Основи, 1996. — 345 c.

6. Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. — К.: Логос, 1999. — 539 с.

7. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора. — К.: Основи, 1998. — 854 с.

8. Україна. Відновлення зростання на засадах справедливості: меморандум про економічний розвиток України. — Київ; Вашингтон: Світовий банк, 1999. — 230 с.

9. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / А. И. Кре­дисов, С. Н. Березовенко, В. В. Волошин и др. — К.: Феникс, 1996. — 420 с.