Економічна криза в Аргентині встановила цілий ряд сумних рекордів

Економічний спад, що триває в Аргентині четвертий рік, є найтривалішою за часом кризою такого типу в країні.

Вона встановила цілий ряд сумних рекордів. Серед них — рекордне число безробітних — приблизно 20 % активного населення, а також рекордне з 1930 р. падіння популярності президента за два роки. Фернандо де ла Руа був обраний наприкінці 1999 року, отримавши 48,5 % голосів, але до грудня 2001 року він зберіг лише 4 % позитивних відгуків з боку жителів країни і зрештою був змушений піти у відставку. Довівши ситуацію до економічного і політичного колапсу і повністю втративши довір’я населення, власті викликали найбільший в історії країни після 1919 р. соціальний вибух. Причому вийти з кризи буде вельми важко, бо економічний спад в останньому кварталі 2001 р. становив 10 %.

http://www.strana.ru/print/96770.html.

Масові ж заворушення в Аргентині наприкінці 2001 р., неконституційна зміна влади — вимушена відставка президента країни та (що, можливо, є ще більш показовим) крах курсу «улюбленця» МВФ — міністра економіки, «культового реформатора» Д. Ка­валло, який був відомий як взірець відданості ідеям жорстко-монетарного регулювання, свідчать про остаточний кінець консервативної хвилі у країнах «світової периферії».

І, навпаки, позитивні приклади державного регулювання під час формування ефективних відкритих економік у різні часи давали Японія, Китай, а Польща, після падіння комуністичного режиму, здійснила успішну «шокову терапію».

Але серед постсоціалістичних країн найбільш сприятливими були умови формування платіжного балансу в Словенії, Чехії та Угорщині. Про це та про умовний рейтинг трансформаційних країн, зокрема й України, свідчать дані табл. 1.6.

Утім, спрощеної стратегічної оцінки принципового вибору моделі макроекономічного регулювання — жорстко-монетарної чи дискреційно-дирижистської — вочевидь замало, і нею проблема вироблення адекватної структурно-бюджетної, кредитно-фінансової політики далеко не вичерпується. Скоріше, можна робити висновок про те, що означені ортодоксальні міркування є, відповідно, поста-

Таблиця 1.6

Умови формування платіжного балансу в країнах з перехідними економіками за десятибальною шкалою

Місце	Країна	Бал
1	Словенія	8,45
2	Республіка Чехія	7,92
3	Угорщина	6,99
4	Польща	6,35
5	Росія	6,72
6	Болгарія	6,09
7	Словаччина	6,00
8	Хорватія	5,53
9	Естонія	5,33
10	Казахстан	4,91
11	Латвія	4,90
12	Узбекистан	4,70
13	Румунія	4,53
14	Литва	4,33
15	Україна	3,92
16	Македонія	3,91
17	Білорусь	3,90
18	Грузія	3,63
19	Киргизстан	3,55
20	Туркменістан	3,40
21	Таджикистан	3,30
22	Молдова	3,16
23	Азербайджан	2,90
24	Албанія	2,80
25	Боснія та Герцеговина	2,41
26	Югославія	2,40
27	Вірменія	2,09

Джерело: Central European Economic Review. — 1999. — Vol. VII. — № 10. — P. 14.

новленням цілей позитивного впливу на реальний сектор та об’єк­тивною обмежувальною стелею щодо амплітуди такого впливу.

Зокрема, йдеться про вплив на такі його ключові параметри та функціональні складові, як науково-технологічний прогрес, реструктуризація промисловості. Крім цього, має місце й інша площина суперечностей: поточним цілям досягнення кращих умов формування платіжного балансу суперечать міркування створення кращих умов політики платіжного балансу на майбутнє. Інакше кажучи, заощадливіша фінансова політика сьогодні створює кращі передумови активістської бюджетної, кредитної політики в майбутньому, і навпаки.

З огляду на ці міркування слід констатувати, що поточні умови формування платіжного балансу та інших міжнародних рахунків в Україні є останніми роками вкрай складними, і завдання поліпшення таких умов все ще залишається одним із пріоритетів макроекономічної політики.

Про основні параметри такого макроекономічного балансування свідчать, зокрема, емпіричні дані, які наводяться в табл. 1.7.

Таблиця 1.7

Рахунок зовнішніх балансів України (статистика та прогноз)

Показник	1998	1999	2000	2001	2002	2003-П
Експорт, % зміни	13,7	12,5	15,7	16,9	16,4	16,3
Імпорт, % зміни	16,3	12,9	14,9	16,8	15,9	16,4
Торговий баланс, млрд дол.	–2,6	–0,5	0,8	0,1	0,5	0
Торговий баланс, % ВВП	–1,3	0,9	1,5	0,7	1,1	0,7
Платіжний баланс, % ВВП	–3,1	3	4,7	1,9	2,6	1,7
ПЗІ, млрд дол.	0,7	0,5	0,6	0,7	0,9	0,7
Обсяг експорту, % зміни	1,2	–2,2	13,8	5,5	3,1	4
Обсяг імпорту, % зміни	2	–16,6	17,5	6	3,4	4,8
Валютні резерви (без золота), млрд дол.	0,8	1	1,4	2,4	2,8	2,9
Покриття імпорту, тижнів імпорту товарної продукції	2,4	4,2	5	7,3	9,1	9,2

Примітка: П — оцінні дані.

Джерело: Україна: Ризик економічного спаду підвищується. Жовтень, 2001. — www.ingfn.com.ua.

Звичайно, у цьому контексті актуалізуються проблеми створення реального, заощаджувального та ефективного бюдже- ту. Необхідно подолати тенденцію до зростання зовнішніх боргових зобов’язань через незбалансованість та нереалістичність бюджетного планування, перевищення обсягу «пожежних» витрат порівняно з можливостями акумулювати фінансові ресурси.

Фopмyвaння дepжaвнoгo бюджeтy нa ocнoві peaльнoгo визнaчeння йoгo дохідної чacтини є нeoбxіднoю yмoвoю оптимізації політики формування платіжного балансу, peaльнoї мак- роекономічної стабілізації та здійcнeння пpoгpaм розвитку реального сектору. Тому виxoдячи з ocнoвнoгo пoлoжeння пpo нeoбxідніcть aктивної poлі дepжaви у виpішeнні eкoнoмічниx пpoблeм тpeбa aкцeнтyвaти yвaгy нa пpіopитетax бюджeтної пoлітики тa poзвиткy нaціoнaльної eкoнoміки. Водночас для cкopoчeння бюджeтниx витpaт дoцільно пepeвeсти чacтину cфepи, щo фінaнcyєтьcя з дepжaвнoгo бюджeтy, нa caмoфінaнcy­вaння, у тoмy чиcлі через пocтyпoву пpивaтизaцію тa зміну влacникa.

З метою підвищення національної платоспроможності, уникнення або принаймні зменшення необхідності вдаватися до зовнішніх запозичень необхідно вдосконалити пoдaткoву cиcтeму Укpаїни. Найпринциповішим фактором тут має стати нoвa ідеo­лoгія oпoдaткyвaння, якa б мaлa cтимyлюючy poль, a нe викoнy­вaлa виключнo фіcкaльнo-пoліцeйcькі фyнкції.

Структура платіжного балансу

Платіжний баланс є результуючим записом усіх міжнародних економічних операцій для певної країни. Інакше кажучи, йдеться про всі угоди та трансакції між резидентами та нерезидентами протягом певного періоду.

Платіжний баланс можна поділити, так би мовити, вертикально, виділивши дві його половини — дебет і кредит. У першому випадку маємо приплив благ (товарів та послуг) до певної країни за зворотного руху платіжних засобів. У другому — відплив благ, за що резиденти країни отримують відповідні платежі.

Своєрідний горизонтальний поділ платіжного балансу відображає його склад за типами операцій, які він охоплює. Це — експорт та імпорт товарів та послуг, трансферти, рух капіталів та фінансових інструментів.

У спрощеному вигляді структуру платіжного балансу можна подати так (табл. 1.8):

Таблиця 1.8

Структура платіжного балансу

Кредит	Дебет
І. Рахунок поточних операцій
Експорт товарів	Імпорт товарів
Сальдо балансу зовнішньої торгівлі
Експорт послуг	Імпорт послуг
Доходи від інвестицій за кордоном	Перекази прибутків від іноземних інвестицій за кордон
Поточні трансферти за кордон	Поточні трансферти з-за кордону
Сальдо балансу поточних операцій
ІІ. Рахунок капіталу (операцій з капіталом та фінансовими інструментами)
Інвестиції з-за кордону	Інвестиції за кордон
Отримані довготермінові й короткотермінові кредити	Надані довготермінові й короткотермінові кредити
Позики в іноземних урядів	Збільшення офіційних резервів
Результат (загальний кредит), вклю­чаючи пропуски та помилки, статистичне розходження	Результат (загальний дебет), вклю­чаючи пропуски та помилки, статистичне розходження

Примітка: Сальдо розраховується як результат лівої колонки мінус результат правої колонки.

Отже, платіжний баланс складається з двох частин. Ними є:

1. Рахунок поточних операцій.

2. Рахунок руху капіталів.

1. Рахунок поточних операцій (current account). Це — розділ міжнародного рахунку країни (платіжного балансу), який відображає рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг та трансфертних платежів. Він охоплює товарний експорт та імпорт, витрати на купівлю послуг (як факторних¹, так і нефакторних), зокрема таких, що супроводжують товарну торгівлю, а також незалежних від неї — туризм, страхування тощо.

Рахунок поточних операцій, у свою чергу, складається з двох частин: а) рахунку торгівлі та б) рахунку невидимої торгівлі.

а) Рахунок торгівлі містить інформацію про експорт та імпорт товарів (експорт товарів означає приплив грошових коштів та створює статтю кредиту; імпорт товарів означає відплив грошових коштів та створює статтю дебету).

Рахунок торгівлі наповнюють дані про експорт та імпорт товарів. Якщо експорт товарів перевищує імпорт, кажуть про позитивне (додатне) сальдо торговельного балансу (таке перевищення є типовим для ряду країн з висококонкурентним виробництвом, наприклад для Німеччини, від якої інші країни домагаються знизити позитивне сальдо; іншій типовій моделі з додатним сальдо товарної торгівлі відповідає ситуація в країнах — експортерах енергетичних та ряду сировинних ресурсів, зокрема таких, як Росія, члени ОПЕК).

Якщо експорт країни є меншим, ніж імпорт, слід констатувати від’ємне сальдо товарної торгівлі. На кризовому етапі в Україні в 90-х роках ХХ ст. типовим було саме від’ємне сальдо товарної торгівлі. Таке негативне сальдо може компенсуватися іншими статтями платіжного балансу, наприклад за рахунок збільшення державного боргу.

Результуюче додатне чи від’ємне сальдо міжнародної торгівлі для певної країни складається з окремих компонентів — результатів торгівлі з конкретними країнами (блоками країн). Такі результати можуть взаємно компенсувати один одного (скажімо, коли позитивне сальдо торгівлі з однією країною «погашає» негативне сальдо торгівлі з іншою) або, навпаки, створювати кумулятивний ефект на певному напрямку (напрямках) міжнародної торгівлі окремої країни.

б) Рахунок невидимої торгівлі відображає надання послуг споживачам за кордоном та придбання послуг резидентами в нерезидентів, а також трансферти. Його наповнюють такі складові:

• виробничі послуги;

• транспортні послуги;

• туризм;

• прибуток на інвестиції;

• трансферти.

Для України типовою ситуацією є перевищення показниками експорту послуг показників імпорту послуг. Передусім це пов’я­зано з транзитним статусом держави та наявністю торговельного флоту, що надає Україні статус «транспортної держави». Мате- ріальні передумови спеціалізації України на експорті послуг становлять нафто- та газопроводи, які пролягають територією держави, а також рухомий транспортний склад, передусім Чорноморського морського пароплавства, Дунайського пароплавства. Відтак додатне сальдо невидимої торгівлі частково компенсує традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі України.

Проблема транзиту є одним з важливих пунктів геостратегічної конкуренції між країнами. Так, побудований в Україні Одеський нафтотермінал разом з нафтопроводом Одеса—Броди є одним з конкуруючих варіантів транспортування каспійської нафти, який передбачає транзит нафти територією Грузії та подальшим її транспортуванням танкерами через Чорне море (варіант — транспортування нафти дном Чорного моря). Крім Грузії, до цього варіанта прихильно ставиться й стратегічний видобувач нафти — Азербайджан.

Альтернативним каналом транспортування нафти є російський, «пів­нічний шлях», а також варіанти її транзиту територією Туреччини — «південний шлях».

У зв’язку з торгівлею послугами використовують термін «чисті послуги». Це — виплати за послуги, що надаються резидентами їх споживачам за кордоном, мінус виплати за послуги закордонних суб’єктів господарювання, що надаються резидентам.

Поточні трансферти — це перекази коштів до інших країн (їх отримання з інших країн) без одержання за них певних благ у вигляді товарів та послуг.

Фінансовий результат торгівлі товарами та послугами та міжнародних трансфертів відображає рахунок поточних операцій.

2. Рахунок руху капіталів — це розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух кредитних ресурсів та фінансових активів за кордон та з-за кордону.

Рахунок руху капіталів складається з трьох частин: а) рахунка руху довгострокового капіталу; б) рахунка руху довготермінового капіталу та в) рахунка руху резервів.

а) Рахунок руху довгострокового капіталу відображає зміни довгострокових інвестицій. Зокрема, інвестиції, що здійснюються іноземними громадянами, фірмами до економіки певної країни, становлять кредит (репатріація прибутку з цих інвестицій належить до дебету). Відповідно, інвестиції, що вивозяться за кордон, — це дебет, а прибуток з них — кредит. (До речі, об’єд­наний баланс рахунку поточних операцій та рахунку руху довгострокового капіталу називають основним балансом.)

б) Рахунок руху короткотермінового капіталу відображає переміщення інструментів грошового ринку між певною країною та рештою світу. Наприклад, такий рух можуть забезпечувати вклади іноземців у вітчизняні банки та вклади резидентів у закордонні банки. У сучасному світі рух короткотермінового капіталу відрізняється особливо високим динамізмом. Цей рух залежить від рівня залікової ставки, прибутковості на «короткі» інвестиції (звичайно, мають значення й міркування безпеки, наявності або відсутності необхідних бізнесові гарантій).

З технічного погляду значною мірою саме нестабільність умов формування платіжних балансів ряду країн Південно-Східної Азії за цією статтею стала першим поштовхом до світової фінансової кризи 1997—1998 рр.

в) Рахунок руху резервів фіксує збільшення або зменшення золотовалютного резерву країни (його має більшість країн світу) або міжнародної заборгованості (певній країні з боку інших країн, або навпаки — цієї країни іншим країнам). Отже, резерви можуть використовуватися з метою покриття дефіциту в поточних розрахунках (наповнюватися у разі профіциту). Золотовалютні резерви можуть стати своєрідним валютним «балансиром»: цент­ральний банк (в Україні — НБУ) може час від часу продавати (закуповувати) інші валюти (золото щодо цього значно втратило свою роль) з метою підтримання бажаного з його погляду курсу власної валюти.

Отже, загальний рух капіталів наповнюють такі складові:

• відплив капіталів;

• приплив капіталів;

• результати угод за урядовими резервами.

Платіжний баланс, згідно з чітким семантичним розумін- ням, означає, що сумарний дебет дорівнює сумарному кредиту. У цьому зв’язку часто використовувані економістами терміни «сальдо платіжного балансу», «дефіцит платіжного балансу» слід вважати як мінімум умовностями. Адже баланс, за своїм визначенням, означає нульове сальдо. Фактично «дефіцитність» або «профіцитність» платіжного балансу — це зведення останнього з використанням боргів, витрачанням резервів або, навпаки, з наданням позик та з нагромадженням резервів.

Сама по собі констатація такого дефіциту або профіциту не означає того, що певна політика уряду є «неправильною» чи, навпаки, «правильною», хоча більшість урядів вважає дефіцит явищем небажаним, а МВФ навіть пов’язує надання позик або їх реструктуризацію із профіцитністю політики платіжного балансу. Цілком можливим вибором є отримання коштів у кредит та використання їх з ефектом, що перевищує відсоток за кредитом. Утім, практика останніх десятиліть свідчить про те, що чим більшою мірою в політиці уряду проявляється ідея «опори на власні сили», тим менш вірогідними для відповідної країни є фінансові ускладнення в подальшому (хоча, звичайно, у цього правила є винятки).

Узагалі квінтесенцією економічної теорії та практичною регулятивною метою є пошук такого стану балансу цілей оптимізації та вимог монетарного і реального секторів, за якого створюються оптимальні умови саморозвитку відтворювального комп­лексу в державі.

Засобами впливу на умови формування платіжного балансу є девальвація та ревальвація.

Девальвація національної валюти в короткотерміновій перспективі сприяє збільшенню експорту завдяки тому, що експортна продукція у стабільному ціновому номіналі в національній валюті за умови відносного знецінення національної валюти матиме нижчі номінальні ціни в іноземних валютах. Девальвація національної валюти в короткотерміновій перспективі погіршує умови імпорту, оскільки імпортна продукція в стабільних валютних цінах за умови відносного знецінення національної валюти матиме вищі цінові номінали на внутрішньому ринку. Ревальвація — зворотне стосовно девальвації явище — має, як правило, протилежні наслідки.

Щоправда, нестабільність національної валюти може погіршити умови руху капіталів через погіршення в країні бізнесового клімату. Отже, застосування такого суперечливого інструмента валютної політики, як зміна курсу національної валюти, є справою небезпечною та такою, що потребує уважного розрахунку її можливих наслідків.

Загальний фінансовий результат за поточними та капітальними операціями коригується статистичним розходженням. Адже не всі операції потрапляють у поле зору статистики або знаходять адекватне відображення в національних рахунках (інколи застосовуються різні методики обчислення окремих статей національних рахунків).