2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності (крім зовнішньої торгівлі товарами, послугами) й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.

Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не обов’язково має покривати всю суму міжнародних контрактів чи переважну частину такої суми. Цілком достатнім зазвичай може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від усіх ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу приватних страхових фірм, які непрямо спонукаються у подібний спосіб до більшої активності.

Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.

Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економіч­ною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).

Продумана й ефективна система фінансово-страхової підтримки зовнішньоекономічної діяльності функціонує в Японії, причому для нас на нинішньому етапі найбільш цікавий досвід фінансування та страхування експорту. У цій країні діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інституцій. Так, при наданні короткострокових кредитів експорту основним донором є Банк Японії, який виходячи зі ставки в 2,5 % фінансує численні комерційні банки. Останні, у свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій із «націнкою» лише в 0,25 %, збільшуючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «зростаючої хвилі» діє і при середньостроковому (6 місяців), а також довгостроковому кредитуванні експорту (до 15 років). У найбільш загальному плані можна виділити два основні види кредитної підтримки — прямої, безпосередньо вітчизняним (тобто японським) постачальникам, і непрямої, спрямованої на збільшення платоспроможності інонаціональних споживачів продукції японських фірм і корпорацій — державних органів, кредитно-фінансових установ, фірм та ін. Особливо яскраво принцип «хвилі» виявляється у кредитуванні власних компаній-експортерів. У кредитуванні ж іноземних споживачів зростає навантаження на державно-кредитні інституції.

Таким чином, у Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами й урядом. Його нормативно-правовою основою є ретельне законодавче опрацювання всіх скільки-небудь істотних аспектів цієї проблеми, яке враховує й особливості соціально-економічного статусу японських учасників міжнародно-коопераційно­го процесу, передусім суб’єктів малого бізнесу. Відмітимо й такий вельми характерний факт, що переконливо свідчить про значення урядової кредитно-фінансової підтримки, як страхування. Саме держава в Країні Східного Сонця компенсує до 95 % збитків унаслідок дії форс-мажорних обставин.

Оскільки значна частина ризиків у міжнародній комерційній діяльності пов’язана насамперед з ризиками транспортування вантажів, транспортне страхування відіграє центральне місце у страхуванні міжнародної економічної діяльності. Види транспортного страхування обумовлені видами власне транспортування, передусім морського, залізничного, автомобільного та повітряного. Зважаючи на особливу роль морського транспортування, найбільшого значення набуло морське страхування (вантажів, засобів перевезення й фрахту). Винагорода, яку отримує за свої по­слуги суб’єкт страхування, називається страховою премією.

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

На початку 2001 р. в Україні функціонувало понад 250 страхових компаній, діяльність яких прив’язана до фінансово-про­мислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі «в глибину», перетворення її на загальнодоступний засіб підтримки комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.

Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

Резюме

Послуги в сучасній економіці дедалі збільшують свою частку та перетворюються на переважаючий сектор. Ця тенденція відповідає характеру науково-технічного поступу та процесам інформатизації. Відбувається і процес диверсифікації послуг, які за своєю природою не тільки значно відрізняються одна від одної, а й мають принципово не зіставну природу, субстанційну визначеність. Отже, саме поняття «послуг» як узагальнюючої статті «нетоварних» видів економічної діяльності стає все менш змістовним. Уже доводиться більш чітко визначати вид економічної, зокрема міжнародної, економічної діяльності.

Ефективність виробництва дедалі більше залежить від ступеня розвитку галузей послуг. Створюються якісно нові продуктивні сили, що мають здатність задовольняти значно більш диверсифікований та вимогливий попит на продукцію, причому не тільки традиційних та нових галузей ви- робництва, а й таких галузей, як наука, освіта, охорона здоров’я.

Ефективний розвиток ринкової інфраструктури в економіці України потребує вироблення довгострокової концепції розвитку міжнародного співробітництва в секторі послуг. При цьому формування моделі відкритої економіки України, її експортного потенціалу має відбуватися з урахуванням можливостей вітчизняного сектору послуг (зокрема, в галузі науки, високих технологій), а також вигідного географічного положення країни.

Переваги пріоритетного розвитку «економіки послуг» для транзитивної економіки України полягають у швидкій окупності інвестицій та порівняно високій швидкості обігу капіталів, а також у додаткових можливостях пошуку зарубіжних ринків. Адже в більшості галузей формуються функціональні підсистеми, що створює нові реалії конкурентної боротьби та збуту.

Втім, за будь яких конкретно-галузевих цілей, обираючи стратегію формування відкритої економіки України, необхідно враховувати випереджаюче зростання на світовому ринку частки послуг. При цьому в структурі ринку послуг очевидним є зростання інформаційного та наукомісткого секторів, що має динамізуюче значення для економіки.

Разом з тим урегулювання сфери торгівлі послугами є елементом загального макроекономічного регулювання, а лібералізація торгівлі послугами повинна розвиватися паралельно з лібералізацією торгівлі товарами, а також згідно з міркуваннями доцільності та достатності конкретних урядових заходів.

Інформатизація сфери послуг дає змогу підвищити їх якість, збільшити ефективність процесу виробництва послуг, диверсифікувати види робіт відповідно до індивідуальних потреб споживачів, збільшити корисність продукту як у розрахунку на його валовий обсяг, окрему одиницю, так і на одиницю суспільних витрат.

Перед Україною, як і перед іншими країнами, що перебувають на трансформаційному етапі розвитку, стоїть складне завдання: провести реформу торгівлі послугами, лібералізувати цю сферу, забезпечивши, водночас, загальну макроекономічну стабілізацію та реалізацію цілей промислової політики.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Визначення природи послуг

Одним із «проблемних» питань економічної теорії, зокрема теорії торгівлі та міжнародної торгівлі, є визначення самої природи послуги, а також обміну, предметом якого стає послуга.

Що ж таке послуга? Послуга — це економічна діяльність одного відособленого та незалежного суб’єкта на користь та за згодою іншого за певну винагороду з його боку. Причому функціональною метою такої діяльності є задоволення духовних, інформаційних, фізіологічних потреб споживача, надання кращого стану матеріальному об’єкту, який перебуває у власності споживача.

Якщо традиційний товар (сучасні інформаційні тенденції змінюють і природу товару, «дематеріалізуючи» його) вважається уречевленою працею, яка має споживну вартість, а відтак може задовольняти потреби споживача, то ситуація із послугою дещо інша. Послуга не існує як матеріальний субстрат, властивості якого можуть використовуватися «віддалено» або неодномоментно у часі. Вона споживається у час її надання та забезпечує фізіологічне поліпшення якості життя (наприклад, медична, перукарська, масажна послуга), задоволення духовних та інших потреб (театр, спортивне, інше шоу) або змінює якість товару (авторемонтна послуга). При цьому, на відміну від матеріального товару, послуга споживається безпосередньо і не може бути «переданою» через посередника (його участь можлива тільки як особи, котра організовує «стикування» суб’єктів пропозиції послуги та попиту на неї) або споживатись подовжено в часі (із амортизаційним терміном та інколи з участю споживачів, які перепродують право власності на частково спожитий товар).

Послуга, на відміну від товару, не може існувати як реальний, уособлений об’єкт незалежно від покупця чи споживача. Можна вести мову про підготовчий етап щодо надання послуги (створення відповідної технологічної бази, набуття кваліфікації відповідними працівниками тощо), але власне надання послуги та виробництво послуги не відокремлюються одне від одного. Тому послуга, у тому числі й міжнародна, потребує певного контакту між тим, хто надає, і тим, хто користується послугою відповідно до фізичної природи та функціональних властивостей конкретної трансакції. Це відрізняє торгівлю послугами від товарних експортно-імпортних операцій.

Терміни та поняття

«Невидима» природа послуги — умовність визначення економічної сутності послуги, яка зводиться до корисного ефекту самої праці. Послуги, зокрема міжнародні, не набувають уречевленої форми і вважаються явищем, що є невід’ємним від процесу праці.

Індивідуалізація виробництва — перехід від уніфікованого масо- вого виробництва до створення матеріальної та нематеріальної продукції, споживчі властивості якої призначені задовольняти індивідуальний попит людини. Це явище, з одного боку, пов’язане із сучасними тенденціями технологічного та інформаційного поступу, а з іншого — є результатом та метою маркетингової політики фірм в умовах інтенсивної конкуренції на ринках збуту.

Засоби регулювання доступу на ринок (market-access measures) — протекціоністські інструменти торговельної політики, що встановлюють обмеження чи заборони на діяльність іноземних фірм-виробників на місцевому ринку.

Інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації — карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютер­них систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Інфраструктура — сукупність матеріальних об’єктів, котрі використовуються як допоміжні та забезпечуючі засоби у процесі виробництва, що не обов’язково стають об’єктами володіння суб’єктів господарювання. Інфраструктура уособлює уречевлену суспільну працю і є фактором економічного розвитку, міжнародної економічної діяльності.

Лінійне судноплавство — форма здійснення водних перевезень пасажирів та вантажів на регулярній основі та згідно з визначеними маршрутами, термінами, розкладами та тарифами у роботі суден. Л.с. може здійснюватися однією компанією (одним судновласником), двома або кількома ком­паніями, а також відповідно до угод конференцій судноплавних компаній.

Трампове судноплавство — форма здійснення морських перевезень, яка не пов’язана з постійними місцями завантаження та відвантаження, портами та районами плавання, причому види вантажів, організація перевезень та їх ціна встановлюються згідно з домовленістю сторін.

Контрольні питання

1. Визначте природу послуги, відмінність торгівлі послугами від торгівлі товарами.

2. У чому полягають причини динамічного розвитку послуг у сучасній економіці?

3. Охарактеризуйте розвиток сектору послуг як інтегрального компонента міжнародної торгівлі та міжнародної економічної діяльності.

4. Які основні тенденції визначають стан та перспективи міжнародного ринку послуг?

5. Визначте основні цілі та засоби впливу держави на торгівлю послугами.

6. Які фактори та економічні умови визначають особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами?

Література

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 29. — Ст. 377 (з подальшими змінами). Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

2. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / А. И. Кредисов, С. Н. Березовенко, В. В. Волошин и др. — К.: Феникс, 1996. — 420 с.

3. Заблоцький Б. В., Кокошко М. Ф., Смовженко Т. С. Економіка України. — Львів: Львів. банк. коледж НБУ, 1997. — 580 с.

4. Дипломатический словарь: В 3-х т. — М.: Наука, 1985. — Т. ІІ. — 504 с.