4.5.4. Особливості та завдання участі України в чес

Відносини з ЧЕС набули для України чималого міжнародно-економічного та геополітичного значення. Значною мірою це зумовлювалося природними та історико-економічними передумовами, географічною близькістю господарських систем. Але до цього «додали» постсоціалістичні реалії, і чорноморське співробітництво стало своєрідною «компенсацією» за експортні втрати України на ринках країн Центральної та Східної Європи, СНД. Отже, ЧЕС постає для України важливим фактором диверсифікації міжнародної торгівлі, розвитку спеціалізованого виробництва.

З позиції національних зовнішньоекономічних інтересів Украї­ни участь у ЧЕС доцільно орієнтувати на досягнення таких додат­кових цілей:

• розширення ринкового простору, завдяки чому з’являться нові можливості збуту товарів (особливо металургійної, хімічної, харчової промисловості, сільського господарства) та послуг (особливо транспортних — морських перевезень та в перспективі через трубопроводи);

• створення передумов глибшої спеціалізації виробництва та підвищення його якості, конкурентоспроможності та ефективності;

• відновлення коопераційних взаємин з колишніми партнерами по РЕВ та колишніми союзними республіками, які зараз є членами ЧЕС (насамперед у машинобудуванні, легкій, хімічній, металургійній промисловості);

• створення механізму використання взаємних переваг та пільг у торгівлі в рамках спеціального міжнародного режиму, зокрема відкриття вільних економічних зон та коопераційно-інвестиційне співробітництво в рамках таких зон;

• розв’язання деяких геополітичних завдань, зокрема створення додаткових гарантій щодо можливостей користування протоками, ствердження України як активного економічного партнера багатьох держав на перетині важливих торговельних шляхів та у стратегічно важливому регіоні світу;

• краще використання можливостей співробітництва в науково-технічній сфері та на базі технологічних досягнень України;

• створення спільних виробництв з перероблення аграрної про­дукції, а також у рибній та рибопереробній промисловості;

• використання суднобудівних та судноремонтних потужностей України;

• розвиток засобів телекомунікаційного зв’язку, включаючи волоконно-оптичні засоби;

• валютно-фінансова взаємодія, зокрема в рамках Чорноморського банку торгівлі та розвитку;

• диференційований розвиток двосторонніх економічних відносин з окремими країнами — членами ЧЕС;

• поширення прикордонної та прибережної торгівлі;

• селективна участь у розробленні та реалізації спільних проектів ЧЕС, насамперед у таких сферах, як екологія, наука і технології, транспортна та інформаційно-комунікаційна інфраструктура, туризм, охорона здоров’я, інвестиційна діяльність, розвиток малого і середнього бізнесу тощо.

Україна, на відміну від Росії, об’єктивно має значно більшу заінтересованість в успішності інтеграційного процесу в рамках ЧЕС та в більшій конструктивній активності щодо її створення і розбудови.

Механізм Чорноморського співробітництва може бути використаний і для розвитку двосторонніх відносин з окремими країнами. Щоправда, стосовно українських відносин з іншими країнами СНД це стосується невеликою мірою, оскільки для розв’я­зання цього завдання є більш «органічні» інструменти.

Передусім сказане щодо двостороннього співробітництва стосується Туреччини — країни, яка контролює важливі протоки між Чорним та Середземним морями — Босфор та Дарданелли, а також торговельні канали з України на Південь. Туреччина є географічно важливим плацдармом, територією транзиту для нашої держави.

«Чорноморські» відносини з Болгарією можна розглядати в контексті післяблокових реалій, маючи на увазі можливості хоча б часткового відновлення коопераційного потенціалу, який мав місце за часів сумісного перебування в складі РЕВ. Має значення і налагодження відносин «на далеких підступах» до Євросоюзу.

Відносини із Грецією — єдиним членом ЄС з числа країн, що беруть безпосередню участь у ЧЕС, — в цьому зв’язку відіграють особливу роль.

Резюме

Становлення ЧЕС як самостійного та впливового регіонального економічного утворення є потенційно значущим для інтересів України. Попри значні розбіжності інтересів країн — учасниць ЧЕС, відмінності їх соціально-еконо­мічних, політичних систем, в умовах глобалізації, загострення конкурентної боротьби, його роль і вплив на світовий ринок можуть відіграти значну стабілізуючу роль.

Співробітництво у сфері взаємних контактів у рамках ЧЕС передбачає широке взаємне доповнення економічних потенціалів країн, мобілізацію фінансових, матеріальних і природних ресурсів, оптимізацію їх використання.

Таке співробітництво реалізується як на міждержавному, міжрегіональному, муніципальному, так і базовому рівнях кооперації, який постає своєрідним локомотивом Чорноморської ініціативи.

З функціонального погляду, пріоритетами стратегічної політики України щодо розвитку співробітництва з країнами — членами ЧЕС є:

• забезпечення нових ринків збуту, використання потенціалу ЧЕС для збереження наявного та подальшого розвитку спеціалізованого виробництва на українській території;

• диверсифікація каналів надходження товарів і зокрема енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних і матеріальних ресурсів;

• використання потенціалу виробничої кооперації;

• реалізація географічно-факторних переваг України, її транзитного статусу, а також стратегічної транспортної ролі партнерів по ЧЕС;

• використання економічної взаємодії з країнами ЧЕС та відповідної інфраструктури як містка до ринків країн Близького Сходу та Перської затоки, інших регіонів;

• використання можливостей прикордонного та прибережного співробітництва, взаємодії регіонів причорноморських країн.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Проблема вибору моделі відкритої економіки

На сучасному етапі розвитку України не тільки формується геоекономічна орієнтація держави, зважується значення окремих векторів, регіональних напрямів співробітництва, а й визначаються нові вектори та навіть базові принципи міжнародного співробітництва. Тому важливо зорієнтуватися в історичних і гіпотетичних моделях відкритої економіки.

Концепція імпортозаміщення. Її «ідеологія» є простою — економія валюти на закупівлю товарів по імпорту. Засобами практичного посилення концептуальних ідей часто можуть бути відносно більш жорсткі протекціоністські заходи — високі мито, імпортні квоти, ліцензії та збори.

Політика імпортозаміщення з більшим або меншим успіхом у тих або інших формах, в різні часи та з різним успіхом застосовувалася в багатьох країнах світу. Протягом певних історичних періодів концепція імпортозаміщення використовувалася в Німеччині, США як засіб захисту вітчизняної промисловості від конкуренції товарів з Англії, де промислова революція відбулася раніше, завдяки чому британські товари стали більш конкурентними.

Елементи антиміпортної політики та стимулювання імпортоконкурентних галузей і зараз поширені в ЄС, передусім стосовно сільського господарства.

Застосування антиімпортних інструментів інколи супроводжувалося політичними мотивами. Відомий історичний факт, який мав місце в Індії за часів змагань за незалежність від британської корони, — бойкот британських товарів.

Але така політика навіть у тих випадках, коли вона приносила позитивні результати, не може тривати довго і врешті-решт наштовхується на обмежені кордони внутрішніх ринків. Відтак виникають відразу кілька факторів гальмування національного розвитку: унаслідок вузькості ринків збуту, через погіршення умов трансферту технологій, унаслідок структурної деградації економіки й уповільнення процесу нагромадження та інвестування капітальних ресурсів.

Головна вада концепції імпортозаміщення попри уявну її привабливість — це звуження потенціалу виробничої спеціалізації через те, що внутрішній ринок за будь-яких умов є вужчим, ніж сукупність доступних міжнародних ринків. Практичним свідченням цього можна вважати приклад ряду країн світу, зокрема латиноамериканських держав, які протягом останньої чверті ХХ ст. вдавалися до спроб упровадити саме моделі заощадження на імпортних витратах. Це давало небажані побічні ефекти, а саме — втрату експортних потенціалів.

Саме тому можна вважати серйозною помилкою обрання моделі імпортозаміщення сьогодні, коли, як ніколи раніше, реалізуються великі інтеграційні процеси в Євросоюзі, на Півночі Американського континенту, в контексті лібералізації світових режимів торгівлі та валютно-фінансового обігу під егідою ГАТТ/СОТ і МВФ.

Тим більше непридатною є концепція імпортозаміщення як парадигма формування відкритої економіки України, хоча вона інколи і постає предметом дискусій. За існуючих в Україні, як і в багатьох інших посткомуністичних державах умов, наслідування її обов’язково призвело б до довготривалого зниження ефективності економіки внаслідок недовикористання потенціалу міжнародної кооперації, а можливо, й до повномасштабного економічного краху.

Експортоорієнтована модель. Значно більш привабливою є модель експортної орієнтації, мета якої — побудова ефективної відкритої економіки. Вона застосовувалася в групі країн, яких називають азійськими тиграми — в Сінгапурі, Південній Кореї, Тайвані та ін. Там із самого початку відмовилися від стратегії імпортозаміщення, а економічний бум був забезпечений і завдяки вдалій промислово-технологічній, податковій та фінансовій політиці. У результаті було забезпечено динамічне нагромадження, передусім у пріоритетних, авангардних галузях, хороший підприємницький клімат, великий приплив інвестицій ззовні.

Традиційно актуальним є відомий досвід реформ в Японії, де в повоєнні роки, протягом 50—60-х років, багато в чому завдяки свідомим, цілеспрямованим зусиллям, склалося сприятливе співвідношення факторів розвитку. Зокрема, повчальним є те, що в цій країні відразу обиралася не просто експортоорієнтована модель, а стратегія перетворення Країни Східного Сонця на світового технологічного лідера та експортера наукомісткої складної продукції переробки. З цією метою дуже значна частка національного прибутку спрямовувалася на нагромадження (навіть в 70-х роках — до 40 %), що значно прискорювало розвиток експортного виробництва.

Експортоорієнтована модель для України пов’язана як з традиційними для нашої держави напрямами спеціалізації, так і з поширенням нових, наукомістких видів виробництва.

Терміни та поняття

Субрегіон — територія, до якої належать країни або адміністративно-територіальні одиниці, що об’єднуються або згідно з критеріями поділу більш широких, регіональних систем, або за принципом об’єд­нання географічно близьких та культурно, економічно споріднених територій.

Саміт — міжнародно-політична зустріч на вищому рівні (голів держав та урядів).

Контрольні питання

1. Визначте сутність та особливості проекту Чорноморського економічного співробітництва.

2. Назвіть основні галузеві напрями та завдання співробітництва в рамках ЧЕС.

3. У чому полягає специфічна роль чорноморського співробітництва в контексті сучасної геополітики?

4. Назвіть пріоритетні завдання участі України в ЧЕС.

Література

1. Коропецький І. С. Дещо про минуле, недавнє майбутнє та сучасне української економіки. — К.: Либідь, 1995. — 240 с.

2. Кочетов Э. Г. Геоэкономика (Освоение мирового экономического пространства): Учебник. — М.: БЕК, 1999. — 480 с.

3. Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. — К.: Логос, 1999. — 539 с.

Частина 5

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УМОВАХ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СУЧАСНА СПЕЦИФІКА ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ