Розділ 4.2 Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі

4.2.1. Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу

Розширення обсягів та поява нових форм взаємовигідного співробітництва між країнами та різнонаціональними комерційними партнерами обумовлюють не тільки його кількісну модифікацію, а й нову якість господарського життя, його всебічну інтернаціоналізацію. Це породжує об’єктивну необхідність пошуку сучасних моделей міжнародної економічної діяльності для всіх країн та міжнародних угруповань. Але особливо непрості завдання постають перед Україною — державою, яка через об’єк­тивні та суб’єктивні причини протягом 90-х років так і не виробила чітко артикульованої геостратегічної та нормативно-регу­лятивної моделі відкритої економіки, яка була б закріплена послідовними практичними діями. І це незважаючи на те, що протягом початкового етапу незалежності час від часу в країні ухвалювалися «доктрини», «концепції», інші документи, які декла­рували міжнародні економічні пріоритети.

Отже, для перехідної економіки України актуальним завданням є вироблення вербальної моделі (системи взаємно узгоджених принципів) участі в процесах інтернаціоналізації. А це, у свою чергу, потребує аналізу та достеменного розуміння базових відносин і категорій, які пов’язані з цими процесами.

Згідно з універсальними законами гносеології — науки пізнання, а також вимог навчального, наукового процесу, розуміння сутності міжнародної економічної діяльності потребує визначення природи більш широкого явища. Інтерес становить собою і визначення загальних факторів впливу на досліджуваний об’єкт, механізми його самореалізації.

Гносеологія — від грецьк. gnōsis (гнозіс) — пізнання та logos (логос) — слово, вчення; наука про закономірності процесу пізнання, відношення знання до реальності.

Під онтологією — від грецьк. on, род. відм. оntos (буття) та logos — на відміну від гносеології (науки про пізнання) розуміють систему знань про буття та його форми.

Розв’язання цього завдання, тобто виявлення загальної сфери реалізації міжнародної економічної діяльності, важливе тому, що саме воно об’єктивно має характерні системні зв’язки, які визначають специфіку складових структурних елементів та процесів. При цьому слід звернути увагу відразу на поняття: економічна діяльність, інтернаціоналізація, глобалізація, регіоналізація, світове господарство та ін.

Передусім слід визнати, що будь-яка міжнародна комерційна діяльність відображає основні риси економічної діяльності взагалі. Це — створення продуктів, необхідних для життєдіяльності людини, використання обміну з метою реалізації надлишків виробництва, отримання прибутку та ін. Проте весь можливий перелік видів економічної діяльності як такої є предметом загального курсу економічної науки, в якому він розглядається більш докладно.

Разом з тим вивчення міжнародної економічної діяльності потребує оцінки та розуміння ряду таких базових понять, які в онтологічному розумінні можна трактувати як більш широкі, або такі, які частково визначають її природу. Конкретніше, для уточнення структури та характеру цього курсу принципове значення мають такі поняття, як інтернаціоналізація, міжнародний ринок, економічна інтеграція, глобалізація та регіоналізація.

Про початок формування сучасної структурно-ієрархічної гло­бальної системи можна казати тільки з певною умовністю: деякі тенденції, зокрема зумовлені кліматичними, географічними та геологічними факторами, мали місце ще в доісторичні часи, тим більше в період існування античних цивілізацій та за доби Відродження. Разом з тим про очевидну та дедалі більш виразну гегемонію Заходу, поступове відставання Сходу та наполегливе закріплення відставання Півдня в сучасному розумінні цих явищ та процесів, можна вести мову починаючи з ХVIII ст.

Характеристиками процесу переходу до сучасної глобалізаційної моделі стали зростання обсягів та підвищення якості споживання в країнах Заходу, а також збільшення розриву між провідними, найбагатшими країнами (сьогодні кажуть про «золотий мільярд» — населення цих країн) та найбіднішими країнами світу. Причому умови життя в останніх дуже часто погіршувалися не тільки відносно (порівняно з умовами життя в найбільш успішних державах), а й абсолютно, що супроводжувалось поширенням жебрацтва, безробіття та навіть масовим голодуванням.

Так, згідно з оцінками доходів на душу населення у Західній Європі відбувалося повільне зростання доходів на душу населення протягом ХVII—XVIII ст. та надзвичайно стрімке у ХХ ст. Якщо в перерахунку на ціни 1960 р. у доларах США дохід на душу населення в Англії у 1700 р. становив 150—190 дол., у Франції в 1781—1790 рр. — 170—200 дол., у Західній Європі в цілому у 1900 р. — 213 дол., то в тій самій групі країн у 1976 р. — 2325 дол. На той самий 1976 р. (тобто перед потужним зростанням у 80—90-х роках) Китай мав 369 дол. на душу населення (при 228 дол. у 1800 р. та 170 дол. у 1950 р.). Цікаво, що найбагатша країна сучасного світу — США в 1710 р. (щоправда, тоді це були англійські колонії Північної Америки) забезпечувала 250—290 дол. доходу на душу населення, а в 1800 р. — тільки 288 дол.

Протягом здавалося б «цивілізованого» сучасного періоду відбувалося надзвичайно стрімке збільшення розриву між найбагатшими та найбіднішими країнами. Якщо в 1950 р. дохід на душу населення в регіоні Тропічної Африки становив 11 % від рівня індустріальних держав, то вже на середину 90-х років — тільки 5 %. Відтак на провідні країни припадає 85 % світового доходу, тоді як більше мільярда людей перебуває у суцільних злиднях.

Україна витіснила Китай зі списку найбідніших країн світу.

Світовий банк разом з Киргизією і Беніном відніс Україну до найбідніших країн світу, повідомляє Wall Street Journal із посиланням на доповідь Світового банку Global Development Finance.

Зі списку найбідніших країн був вилучений Китай, внаслідок чого китайський уряд занепокоївся, що перехід в нову категорію ускладнить отримання нових кредитів Світового банку. Крім того, зі списку найбідніших країн до категорії держав із середнім рівнем прибутків були переведені Македонія, Естонія і Екваторіальна Гвінея.

Україна ж виявилася в списку найбідніших країн після того, як річний дохід на душу населення в країні уперше опустився нижче за відмітку 750 дол.

Wall Street Journal також повідомляє, що СБ і МВФ відмовилися «пробачити» борги на суму 20,3 млрд дол. 22 найбіднішим країнам, які стали учасниками ініційованої СБ програми щодо списання боргу країнам з високим рівнем заборгованості. У доповіді зазначено, що вимогам, які ставляться до учасників програми, відповідала 41 країна. Загальна сума їх зовнішнього боргу становила 170 млрд дол.

«Ми не вважаємо, що списання боргів бажане і здійсненне, — так представник МВФ Майкл Хеджімайкл відповів прихильникам списання боргів, — ціна такого кроку буде дуже високою і змусить нас закритися». Останнім часом численні лобісти чинили на МВФ і ВБ достатньо могутній тиск, намагаючись домогтися «прощення» 20-мільярдного бор­гу, зазначає видання.

Як повідомляли засоби масової інформації, за даними експертів французького банку Credit Agricole Indosuez (CAI), відображеним у спеціальному огляді, присвяченому українським єврооблігаціям, Міжнародне рейтингове агентство Standard&Poor’s може присвоїти Україні борговий рейтинг на рівні В-мінус або навіть В, оскільки, на думку експертів CAI, нинішній рейтинг України на рівні Caa1, присвоєний агентством Moody’s у січні 2000 р., не відображає значного поліпшення макроекономічних показників країни.

Як раніше повідомлялося, на початку цього року агентство Moody’s висловило сумнів у здатності і готовності України обслуговувати свої борги. Таким чином, воно аргументувало збереження для України одного з найнижчих кредитних рейтингів Caa1.

Проте, на думку аналітиків агентства Вloomberg, у зв’язку з віднесенням України до найбідніших країн уряд України тепер знову сподівається на «дешеві кредити» СБ. Як повідомляє агентство, Україна отримала статус найбіднішої країни через рік після заяви Світового банку про те, що вона більше не може отримувати кредити банку за заниженими процентними ставками.

За даними Мінфіну, державний борг України за станом на 28 лютого 2001 р. становив 14 млрд 71 млн дол. Внутрішній державний борг становить 3,8 млрд дол., прямий зовнішній борг — 8,012 млрд дол., непрямий зовнішній борг (гарантований) — 2,259 млрд дол.

MIGnews.com.ua // 13.04.2001 // 22—33.

Характерним є те, що реалії міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці свідчать про неспроможність системи міжнародних економічних відносин максимально врахувати розбіжність у факторному забезпеченні між різними країнами світу та ефективно сприяти вирівнюванню умов економічного розвитку (як можна було б очікувати відповідно до базових доктрин міжнародного співробітництва).