Виробництво чавуну та сталі в Україні, млн т

	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Чавун	20,8	22,5	25,5
Сталь	24,1	26,1	31,4

Джерело: Ukrainian-European Policy and Legal Advice Centre. Ukrainian Economic Trends. June 2001. — P. 5.

Причому взагалі протягом першої половини 90-х років ХХ ст. обсяги експорту сталі з території колишнього СРСР значно зросли: якщо в 1991 р. обсяги сталевого експорту становили 5 млн т, то вже в 1995 р. — 34 млн т. Крім України, основним «винуватцем» такої ситуації є Росія, яка також майже щорічно нарощувала обсяги сталеливарного виробництва. Для обох країн винятком став кризовий 1998 р. Втім, це стосується практично всіх основних світових виробників, про що свідчать дані табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Найбільші країни — виробники сталі

Країна	2000 р.		1999 р.		1998 р.		1997 р.
	Місце	млн т	Місце	млн т	Місце	млн т	Місце	млн т
Китай	1	126,3	1	123	1	114,6	1	108,9
Японія	2	106,4	3	94,2	3	93,5	2	104,5
США	3	101,5	2	97,2	2	97,7	3	98,5
Росія	4	57,6	4	49,8	5	43,8	4	48,5
Німеччина	5	46,4	5	42,1	4	44,0	5	45,0
Півд. Корея	6	43,1	6	41,0	6	39,9	6	42,6
Україна	7	31,4	7	27,0	9	24,4	9	25,6
Світове виробництво		843,7		784,2		775,9		798,8

Джерело: http://www.worldsteel.org/index.html.

Разом з тим деякі з перелічених країн — продуцентів сталі є і покупцями цього продукту в Україні. Це передусім — Китай, який традиційно для останніх років закуповує 15—20 % вітчизняної сталі. Далі йдуть Туреччина, Сполучені Штати, Росія, Тайвань. І, з певними поправками, можна стверджувати, що на рівень інтенсивності антидемпінгових процедур стосовно українсь­ких виробників впливає те, наскільки конкретна країна здатна покривати свої потреби в споживанні сталі за рахунок власного виробництва.

У практичному плані, зважаючи на завдання оптимізації режиму міжнародної торгівлі, слід враховувати багатоваріантність проявів проблеми. Якщо розглядати не який-небудь один (обґрунтований або необґрунтований) випадок порушення антидемпінгової процедури, а весь комплекс двосторонніх відносин між країною, яка висуває претензії, та країною, до якої такої претензії висуваються, або всі випадки претензій до певної країни від решти країн світу, то досить вірогідною є комбінація справедливих та несправедливих претензій. Відповідно до цього країна, яка прагне поліпшити свої міжнародні позиції, змушена вдаватися до різних зусиль, які спрямовані як на оптимізацію характеру міжнародної торгівлі своїх підприємців (зокрема, це — заборона демпінгового продажу), так і на так званий контрантидемпінг (проведення переговорів, судових процесів для спростування претензій, здійснення зворотних санкцій).

З метою запобігання тим антидемпінговим процедурам з боку зарубіжних країн, які пов’язані з необґрунтованою ціновою політикою вітчизняних виробників, урядовими структурами України здійснюється контроль за експортом продукції по ряду номенклатурних пунктів. Основними з них є: чавун переробний, прокат плоский із заліза, феросиліцій, феросилікомарганець, ферохром, уран, відходи та брухт чорних металів, штучний корунд, карбід кремнію, шкірсировина та шкіра, живі тварини, аміак та ряд інших.

Конкретно, перспективними напрямами розв’язання комплексної проблеми антидемпінгу в міжнародному економіко-політич­ному контексті для України є такі.

• Інтеграція до міжнародних структур, передусім до системи ГАТТ/СОТ (відповідна заявка України була оформлена ще в 1993 р.), а також проведення переговорів щодо поліпшення торговельного статусу України, передусім у відносинах з ЄС. Членство в СОТ та приєднання до ГАТТ означає взаємні зобов’язання країн-підписантів щодо використання пільгових митних ставок та незастосування тих санкцій, від яких потерпають вітчизняні експортери. Крім того, статус члена СОТ є позитивним фактором для всебічного розвитку торговельних відносин з окремими країнами світу та угрупованнями держав. І навпаки — налагодження сприятливих режимів взаємовигідних економічних відносин із провідними агентами світової торгівлі є фактором інтеграції краї­ни до системи ГАТТ/СОТ. Зокрема, велике позитивне значення для України мало рішення ЄС в 2000 р. частково визнати за нею статус країни з ринковою економікою та не застосовувати щодо неї ті антидемпінгові процедури, яким можуть бути правомірними стосовно держави без такого статусу.

• Формування ринкової інфраструктури в економіці, і передусім оптимізація структури власності, проведення реальної приватизації. Завдання створення конкурентного ринкового середовища і на початку ХХІ ст. стоїть на порядку денному, причому його розв’язання є необхідним не тільки в контексті антидемпінгової проблеми, скільки з точки зору динамізації розвитку виробництва, закладення передумов оптимізації інвестиційного процесу.

• Підвищення ефективності контрантидемпінгового процесу та комплексу організаційно захисних заходів, зокрема завдяки проведенню переговорів, ширшому застосуванню судово-юридичних механізмів та більш кваліфікованій участі в експертно-правових процедурах, вжиттю дзеркальних санкцій щодо обмеження ввезення товарів до України та диверсифікації митно-тарифної політики держави з метою попередження або припинення дискримінації українських виробників з боку окремих іноземних урядів.

• Більш гнучка та виважена цінова стратегія конкретних виробничо-господарських суб’єктів, які здійснюють експорт своєї продукції, краще вивчення зарубіжних ринків, законодавств, конкурентів.

Цілеспрямована державна політика підтримки експорту з допомогою взаємодії з відомими спеціалізованими міжнародними лобістськими угрупованнями, контроль за непроникненням в Україну тих товарів, які заважають розвиватись перспективним високотехнологічним галузям національного виробництва, є важливою умовою прискорення економічного розвитку.